ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 916/2859/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 (колегія суддів: Діброва Г.І. - головуючий, Ярош А.І., Принцевська Н.М.) та рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2022 (суддя Невінгловська Ю.М.)
за позовом Чорноморської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма Стройтекс»
за участю Чорноморської окружної прокуратури Одеської області
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку
за участю:
відповідача: Якових Є.В. (адвокат)
прокурора: Костюк О.В. (посвідчення), Підяш О.С. (посвідчення)
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Чорноморська міська рада (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма Стройтекс» (далі - відповідач), у якому, просила:
- визнати незаконним та скасувати рішення позивача від 17.04.2020 № 564/31-VІІ "Про поновлення ТОВ «Будівельна фірма Стройтекс» договору оренди землі, площею 0,7818 га, за адресою: Одеська область, м.Чорноморськ, вул.Набережна, 13Д";
- визнати недійсним договір оренди землі від 13.05.2020 № 40, укладений між позивачем та відповідачем;
- зобов`язати відповідача повернути у комунальну власність в особі позивача земельну ділянку, площею 0,7818 га, кадастровий номер 5110800000:02:026:0066, шляхом складання та підписання акта приймання-передачі між позивачем та відповідачем.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки фактично було здійснено нову передачу права на земельну ділянку, а не поновлення договору оренди землі, у зв`язку з чим воно є незаконним та підлягає скасуванню, а також укладений на підставі цього рішення оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022, в позові відмовлено.
2.2 Свої висновки суди мотивували тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які він посилався, як на підставу позовних вимог.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 14.07.2021 у справі № 910/1356/13, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
3.3 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судами норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
4. Мотивувальна частина
4.1 Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.2 Отже, правовою підставою для касаційного перегляду судових рішень є підтвердження судом касаційної інстанції виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
4.3 У даній справі, судові рішення, у якій переглядаються у касаційному порядку, суди встановили, що за договором оренди землі від 23.08.2013 № 67 відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, із земель рекреаційного призначення, площею 0,7818 га, з кадастровим номером 5110800000:02:026:0066, що знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, яке в подальшому перейменовано на місто Чорноморськ, вул. Набережна, 13-Д, (далі - земельна ділянка), строком на десять років.
4.4 02.09.2013 проведено державну реєстрацію іншого речового права на підставі договору оренди землі від 23.08.2021 № 67 щодо земельної ділянки (цільове призначення - для розташування спортивно-оздоровчого комплексу з яхт-клубом та облаштування прибережної зони) берегоукріплення та будівництво гідротехнічних протизсувних споруд).
4.5 Рішенням позивача від 17.04.2020 № 564/31-VІІ поновлено відповідачу договір оренди землі щодо земельної ділянки строком на 49-ть років, зобов`язано відповідача укласти договір оренди землі в новій редакції, оформити речові права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також вирішено припинити договір оренди землі від 23.08.2013 № 67 шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.
4.6 13.05.2020 між позивачем та відповідачем укладено договір про розірвання договору оренди землі № 11, за умовами якого, сторони дійшли згоди добровільно розірвати договір оренди землі від 23.08.2013 № 67 та за актом приймання-передачі земельну ділянку було повернуто позивачу.
4.7 25.05.2020 проведено державну реєстрацію припинення іншого речового права на підставі договору про розірвання договору оренди землі від 13.05.2020 № 11 щодо земельної ділянки.
4.8 13.05.2020 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди землі № 40, за умовами якого, та на підставі акта прийому-передачі орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, строком на 49-ть років, для розташування спортивно-оздоровчого комплексу з яхт-клубом та облаштуванням прибережної зони в районі кемпінгу «Україна» та прикордонної застави (район вул.Набережна) в прибережній зоні м.Іллічівська.
4.9 28.05.2020 проведено державну реєстрацію іншого речового права на підставі договору оренди землі від 13.05.2020 № 40 щодо земельної ділянки та відповідно до витягу станом на 10.12.2020 з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель, земельна ділянка має обмеження на проведення господарської діяльності згідно зі статтею 87 Водного кодексу України.
4.10 Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що спірним рішенням було поновлено договір оренди земельної ділянки шляхом укладення оспорюваного договору на новий строк, тому земельна ділянка не підлягала передачі в оренду на конкурентних засадах (земельних торгах), а оскільки цільове призначення земельної ділянки не змінилось, оновлений проект землеустрою не потрібен. При цьому суд апеляційної інстанції керувався, зокрема, статтею ЗЗ Закону України «Про оренду землі».
4.11 За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довів тих обставин, з якими він пов`язував свої вимоги.
4.12 У касаційній скарзі скаржник як підставу для касаційного оскарження зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, вказуючи при цьому статтю 33 Закону України «Про оренду землі».
4.13 У вказаній постанові Великої Палати Верховного Суд із посиланням на статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди.
4.14 Із встановлених судами обставин справи вбачається, що першою дією у спірних правовідносинах для визначення редакції статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка підлягає застосуванню до цих правовідносини, є прийняття позивачем спірного рішення від 17.04.2020 № 564/31-VІІ.
4.15 Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції станом на 17.04.2020 по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку (ч.2).
4.16 Отже, згідно вказаної статті переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) у орендаря виникає по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, та у разі, якщо орендар належно виконував обов`язки за умовами договору.
4.17 Із встановлених судами обставин справи вбачається, що договір оренди землі № 67 було укладено 23.08.2013 строком на десять років - відповідно до 2023 року, спірне рішення № 564/31-VІІ позивачем прийнято 17.04.2020, а 13.05.2020 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди землі № 40, яким як вказували суди попередніх інстанцій, відбулося поновлення договору оренди землі на новий строк.
4.18 За вказаних обставин всупереч вказаним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, та зазначеним положенням статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції, судами обох інстанцій не досліджено чи добросовісно виконував відповідач як орендар свої обов`язки за договором оренди землі за договором оренди № 67.
4.19 Також судами обох інстанцій не враховано положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції щодо того, що переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) виникає у орендаря по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі.
4.20 Щодо висновків суду апеляційної інстанції про те, що задоволення позову у даній справі призвело б до порушення принципу "належного урядування", який неодноразово застосовувався у Рішеннях Європейського суду з прав людини, слід зазначити наступне.
4.21 У справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказував, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
4.22 У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.05.2013 у справі «Н.К.М. проти Угорщини» Суд вказував, що ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин.
4.23 У постанові від 22.09.2020 по справі №910/378/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.).
4.24 За вказаних обставин у правовідносинах із позивачем відповідач у першу чергу мав діяти добросовісно на підставі закону і розраховувати на вищенаведені положення Закону України «Про оренду землі», а оскільки у нього не було підстав вважати, що дії позивача є легітимними, тому не має правових підстав вважати, що визначена судами "помилка" має покладатися на позивача і не може виправлятися за рахунок особи, якої вона стосуються.
4.25 Отже, аргументи, викладені у касаційній скарзі про незаконність судових рішень, знайшли своє підтвердження, а висновки судів про наявність правових підстав для відмови у позові є передчасними.
4.26 Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до необхідності додаткової перевірки доказів, що положеннями частини 2 статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не допускається.
4.27 Частиною 2 статті 300 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.28 Таким чином, за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального законодавства судові рішення підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.29 Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об`єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
4.30 Згідно статті 129 частини 4 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 301 308 310 315 317 ГПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 та рішення Господарського суду Одеської області від 10.01.2022 у справі № 916/2859/21 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді Є.В. Краснов
В.Ю. Уркевич