ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/3488/19 (916/251/20)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;

за участю представників:

АТ "Укрсиббанк" - Кочіна Г.І., Мандика В.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2020

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021

у справі №916/3488/19 (916/251/20)

за позовом Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

до: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2020 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , боржник), введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, оприлюднено на веб-порталі Судової влади України повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Гольчановського Г.С.

Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк", Банк, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (відповідач1, боржник), ОСОБА_2 (відповідач2) про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 284,8 кв.м., житловою площею 59,7 кв.м. та земельної ділянки площею 0,1098 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 04.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження в межах справи № 916/3488/19 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , присвоєно справі № 916/3488/19(916/251/20).

Обставини справи встановлені судами

Рішенням Овідіопольського суду Одеської області від 31.08.2005 № 2-1837/2005 визнано право власності на самовільно побудований житловий будинок площею 202,6 кв.м.. розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №201645056 від 25.02.2020 за ОСОБА_1 зареєстровано Ѕ частку житлового будинку та за ОСОБА_2 зареєстровано Ѕ частку житлового будинку.

Між Акціонерним комерційним інноваційним товариством "УкрСиббанк" (поточна назва АТ "УкрСиббанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), укладено кредитний договір № 3656-08 ОФ Н (в системі обліку банку договір №10610868000) від 09.12.2005.

Відповідно до умов кредитного договору Банк надав відповідачу 1 кредит (грошові кошти) у сумі 110 000,00 дол. США, а відповідач 1 зобов`язався кожного місяця повертати кредит у порядку, встановленому графіком погашення кредиту, але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 09.12.2026, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п. 1, 1.2. кредитного договору).

За користування кредитними коштами у межах установленого терміну кредитування відповідач 1 зобов`язався сплатити проценти у розмірі 12.5% річних та у порядку, передбаченому п. 1.3 кредитного договору. Листом № 026712 від 17.02.2008 Банк повідомив позичальника про запровадження нової системи нарахування відсотків, а саме у випадку прострочення платежу за кредитним договором, банк з дати виникнення простроченої суму основного боргу, нараховуватиме на прострочену суму основного боргу підвищені проценти в розмірі збільшеному вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.

Згідно з п. 7.1. кредитного договору у випадку порушення термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань відповідач 1 сплачує банку пеню у розмірі 0.2 % від суми зазначеної заборгованості розрахованої за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 4.6, п. 5.5, розділу 11 кредитного договору у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або термінів сплати плати за кредит строком більше ніж на 5 календарних днів банк має право змінити термін повернення кредиту шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги та визнати термін повернення кредиту таким, що настав. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов`язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов`язується дострокового повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін в повному обсязі. У разі зміни фактичної адреси позичальника без попереднього про це повідомлення чи інших навмисних дій позичальника, у зв`язку з чим письмова вимога банку не отримана позичальником, строк повернення кредиту та плати за кредит в такому випадку встановлюється через 14 календарних днів з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику.

В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному кредитному договору прийнята іпотека згідно з іпотечним договором від 09.12.2005, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та іпотекодавцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На умовах вказаного іпотечного договору в іпотеку прийнято нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складається в цілому з житлового пенопластного, бетонного будинку під літ. "А, А (1),А(2), а- а (4)" житловою площею 59.7 кв.м., загальною площею 284.8 кв.м., "Б" - хоз.приміщення, №1-3,1- спорудження та на праві приватної спільної власності в рівних частках зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Овідіопольського суду Одеської області від 31.08.2005; земельна ділянка площею 0,1098 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ОД №059879, виданого Таїровською селищною радою, Овідіопольським райвідділом земельних ресурсів 14.03.2005.

Обтяження іпотекою вказаної нерухомості та право власності на житловий будинок підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 185717558 від 22.10.2010.

Відповідно до п.1.2 іпотечного договору іпотекою забезпечується у повному обсязі виконання усіх грошових вимог зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 3656-08 ОФ Н (в системі обліку банку договір № 10610868000) від 09.12.2005 та витрат, понесених іпотекодержателем і пов`язаних з пред`явленням вимоги по зобов`язанням за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання відповідачем 1 зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету Іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами на підставі рішення суду (п. 2.1.1, п. 4 іпотечного договору).

Оскільки боржник не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам з січня 2019 року, станом на 25.07.2019 виникла прострочена заборгованість по кредиту у розмірі 2946,11 дол. США та по процентам у розмірі 2802.80 дол. США.

Позивачем направлено ОСОБА_1 вимогу від 26.07.2019 про усунення порушень кредитного договору, а у разі не погашення простроченої заборгованості - про дострокове повернення кредиту, яка повернулася позивачу без вручення за закінченням терміну зберігання.

Обставини невиконання боржником вимоги Банку, непогашення заборгованості за кредитним договором від 09.12.2005, слугували підставою для звернення Банку з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.08.2020 у справі №916/3488/19 (916/251/20) 91 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав про:

- неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки, що є єдиним житлом з посилання на вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";

- особливий правовий режим боржника, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника із застосуванням частини З статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) в частині заборони стягнення на предмет застави, за яким стягнення здійснюється в судовому або позасудовому порядку відповідно до законодавства, заборона виконання вимог, на які поширюється мораторій;

- відсутність звернення позивача із заявою в межах справи про банкрутство для реалізації свого права на задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, із застосуванням частини 6 статті 41 КУзПБ.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2020 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що:

- на день звернення Банку до суду першої інстанції 30.01.2020 та день прийняття рішення у справі, діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2020 у справі №916/3488/19 про банкрутство ОСОБА_1 та послався на положення статей 41, 119, 121, частину 4 пункту 12 Прикінцевий та перехідних положень КУзПБ;

- позивач не звертався із заявою в межах справи про банкрутство для реалізації свого права на задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення;

- на момент звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки на належний боржнику житловий будинок, як предмет іпотеки за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором №3656-08 ОФ Н від 09.12.2005 з повернення кредитних коштів, наданих банком у валюті долар США, 30.01.2020 та на час винесення оскаржуваного рішення діяв та діє Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.04.2014, яким заборонено на період його звернення стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки за кредитними зобов`язаннями громадянина України перед кредитними установами-резидентами України згідно з договорами споживчого кредитування в іноземній валюті.

При ухваленні постанови судом апеляційної інстанції застосовано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №910/17501/19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ "Укрсиббанк" (скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021, в якій просить їх скасувати, справу в частині позову АТ "Укрсиббанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Підставами касаційного оскарження визначено: пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду); пункт З частини 2 статті 287 ГПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах); пункт 4 частини 2 статті 287, пункт 1 частини З статті 310 ГПК України (порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Скаржник вважає оскаржувані рішення незаконними та необґрунтованими, та такими, що підлягають скасуванню судом касаційної інстанції, у зв`язку з тим, що:

- винесені з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме, неправильно застосовано частини З, 6 статті 41, статті 121 КУзПБ, частини 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ застосовано норми, які не підлягали застосуванню - безпідставно застосовано Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";

- винесенні з порушенням норм процесуального права, а саме статей 89 236 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано належної оцінки договору іпотеки та загальній площі предмета іпотеки, який перевищує 250 м.кв, що виключає застосування Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";

- винесені без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:

- від 23.09.2020 у справі №175/2088/17, від 19.08.2020 у справі № 596/63/14-ц щодо неможливості застосування вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" у разі якщо загальна площа предмету іпотеки перевищує 250 м.кв.;

- від 10.04.2019 у справі № 726/1538/16-ц (постанова Великої Палати Верховного суду), від 02.10.2019 у справі № 306/2558/16-ц, від 07.11.2018 у справі №501/1420/14-ц, від 27.05.2021 у справі № 645/5893/19, від 19.05.2021 у справі №761/27264/19, від 17.03.2021 у справі № 523/13831/14-ц щодо наявності підстав для звернення стягнення під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та зупинення виконання, за умови поширення на спірні правовідносини положень цього Закону;

- від 18.11.2020 у справі № 545/619/18 щодо неможливості застосування вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" щодо земельної ділянки.

Доводи інших учасників справи

Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до положень частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі є судові рішення щодо наявності правових підстав іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет забезпечення - майно фізичних осіб (двох співвідповідачів) згідно з іпотечним договором, укладеним в забезпечення виконання кредитних зобов`язань одного з них (позичальника) - фізичної особи у разі відкриття провадження у справі про його банкрутство.

Положення Кодексу України з процедур банкрутства регулюють порядок розгляд справ у тому числі про неплатоспроможність фізичної особи та передбачають обмеження відносно фізичної особи - боржника в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи (боржника).

В силу положень статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.

Пунктом 3 частини п`ятої статті 119 КУзПБ визначено, що в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд зазначає про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів визначено частиною першою статті 41 КУзПБ, згідно з частиною першою цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Строк дії та наслідки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність визначені положеннями статті 121 КУзПБ, як спеціальної норми, що застосовується у процедурі відновлення платоспроможності фізичної особи.

Пунктом 2 частини другої статті 121 КУзПБ передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.

Водночас, колегія суддів зазначає, що під час здійснення провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб за правилами Книги четвертої КУзПБ судам необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ про те, що протягом п`яти років з дня введення в дію цього Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня введення в дію цього Кодексу, за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, реструктуризується за процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки суди виходили з того, що станом на день звернення Банку до суду першої інстанції 30.01.2020 та день прийняття рішення у справі, діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.01.2020 у справі №916/3488/19 про банкрутство ОСОБА_1 .

Крім того, суди встановили, що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ УкрСиббанк" виникла за кредитним договором № 3656-08 ОФ Н від 09.12.2005 з повернення кредитних коштів, наданих банком у валюті долар США, житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , переданий у забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 перед Банком, є єдиним місцем проживання сім`ї боржника; доказів, що спростовують вказані доводи Банком не надано, як і не надано доказів наявності у ОСОБА_1 іншого житла; що до складу зареєстрованих за вказаною адресою входять 5 осіб; що за ОСОБА_1 зареєстровано Ѕ частку житлового будинку та за ОСОБА_2 зареєстровано Ѕ частку житлового будинку.

Зазначені обставини, за висновками судів, зумовлюють застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, яким заборонено на період його дії звернення стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки за кредитними зобов`язаннями громадянина України перед кредитними установами-резидентами України згідно з договорами споживчого кредитування в іноземній валюті.

Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014 набрав чинності 07.06.2014.

Законом України №895-IX від 16.09.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" внесено зміни до абзацу четвертого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ та пролонговано строк дії Закону України №1304-VII від 03.06.2014 на вісімнадцять місяців з дня введення в дію КУзПБ, а саме до 21.04.2021.

Отже, як вірно вказали суди, на момент звернення (29.01.2020) Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки на належний боржнику житловий будинок, як предмет іпотеки за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором № 3656-08 ОФ Н від 09.12.2005 з повернення кредитних коштів, наданих Банком у валюті (долар США), 30.01.2020 та на час винесення оскаржуваного рішення діяв Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Пунктом 1 вказаного Закону передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та (або) предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника (майнового поручителя) або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.

Таким чином, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні враховувати тимчасові обмеження, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2019 в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.

У постанові від 19.05.2021 у справі №761/27264/19 Верховний Суд зауважив, що тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя застосовується лише в чітко визначених законодавцем випадках: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Водночас, при розгляді позовної заяви у цій справі судами попередніх інстанцій не було перевірено відповідність спірного житлового будинку, переданого в іпотеку АТ "УкрСиббанк" вимогам статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а саме, відповідність положенням цього Закону загальної площі житлового будинку, на який просить звернути стягнення Банк; можливості застосування положень вказаного Закону до земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок - предмет іпотеки.

Розглядаючи вимогу звернення стягнення на предмет іпотеки житлового будинку фізичної особи, щодо якої відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, судами в порушення вимог статті 86 ГПК України, не було надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема договору іпотеки від 09.12.2005, технічному паспорту на житловий будинок від 18.08.2005, інформаційній довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25.02.2020, що свідчить про неналежне з`ясування обставин для визнання об`єкта іпотеки таким, до якого підлягають застосуванню положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

За наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги про неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин, відсутність належної оцінки відповідності спірного житлового будинку, переданого в іпотеку, вимогам статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Крім того, відповідно до частини 7 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право є солідарними.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що судам не було врахованого суб`єктного складу відповідачів у справі № 916/3488/19(916/251/20), визначеного позивачем, та суті позовних вимог до кожного з них.

У порушення статті 14 ГПК України "диспозитивність господарського судочинства", що визначає обов`язок господарських судів розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим до суду в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених цим Кодексом, в оскаржуваних судових рішеннях не знайшли свого відображення мотиви відмови у вимогах Банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в аспекті позовних вимог до ОСОБА_2 (відповідач2), яка є співвласником предмету іпотеки - Ѕ житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 284,8 кв. м., житловою площею 59,7 кв.м.; можливості застосування до правовідносин, що склалися між банком-іпотекодержателем, і боржником-фізичною особою під час погашення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, зобов`язання за яким забезпечено іпотекою, в тому числі й Ѕ житлового будинку ОСОБА_2 (відповідача 2), положень КУзПБ у провадженні у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи - ОСОБА_1 (відповідача1).

Висновків щодо правомірності/неправомірності заявленого позову про звернення стягнення на предмет іпотеки щодо відповідача2, судами першої та апеляційної інстанції не зроблено.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалені у цій справі рішення та постанова місцевого та апеляційного господарського судів вищезгаданим вимогам в повній мірі не відповідають.

Неповнота дослідження місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" без урахуванням норм спеціального законодавства, яке визначає порядок задоволення вимог кредиторів боржника - фізичної особи у справі про його неплатоспроможність (статті 121 120 64 47 КУзПБ) при розгляді спору відносно іншого відповідача (співвідповідача) у спорі, який є відмінним від боржника, свідчить про передчасність висновків судів, а відтак, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За змістом частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що судами порушено принцип повноти оцінки доказів та їх відображення у судовому рішенні, яким вирішувався спір по суті, а Верховний Суд, діючи в межах повноважень, встановлених статтею 300 ГПК України, не може встановлювати обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, надати належну кваліфікацію діям сторін, правову оцінку всім позовним вимогам, і залежно від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

Судові витрати

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись статтями 240 300 301 304 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" задовольнити.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.08.2020 у справі №916/3488/19 (916/251/20) скасувати.

3. Справу №916/3488/19(916/251/20) в скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Пєсков В.Г.