ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3766/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
на рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025
за позовом Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ"
про стягнення 1 088 000,00 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (далі - ТОВ "ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ", Товариство, відповідач) в якій просило суд:
- стягнути з відповідача штраф у розмірі 544 000 грн, визначений у резолютивній частині рішення адміністративної колегії Відділення АМК "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" на Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016" (змінено найменування на ТОВ "ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ") від 27.12.2023 № 60/150-р/к (далі - Рішення АМК);
- стягнути 544 000,00 грн пені, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невиконання Товариством Рішення АМК, згідно з яким Відділенням АМК визнано, що відповідач вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які передбачені пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону .
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 (суддя Рога Н. В.), яке залишено без змін згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 (колегія суддів: Діброва Г. І., Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовано тим, що Відділенням АМК не дотримано встановленого статтею 56 Закону порядку направлення (вручення) Рішення АМК.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Відділення АМК, із посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача штраф та пеню.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. У поданій касаційній скарзі Відділення АМК із посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції і вважає, що суд розглянув справу однобічно та не об`єктивно, неправильно застосувавши положення абзацу 2 частини першої статті 56 Закону та пункту 33 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5, зареєстровані у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за №90/299 (із змінами і доповненнями) [далі - Правила], без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених вище норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №915/1180/17.
4.1.2. Із посиланням на положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник також вказує на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування абзацу 2 частини першої статті 56 Закону та пункту 33 Правил, зокрема, щодо належності вручення рішень органів АМК за попередньою адресою місцезнаходження суб`єкта господарювання та зазначенням попереднього найменування, які були актуальними в період розгляду справи органом АМК.
4.1.3. Крім того, позивач вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції у вирішенні цього спору не застосували положення частини другої статті 56 Закону (щодо обов`язковості виконання прийнятих рішень органами АМК, як акта спеціального органу), які підлягали застосуванню у спірних відносинах.
4.1.4. Відділення АМК у касаційній скарзі також посилається на те, що судами попередніх інстанцій при ухвалені рішень не враховано судової практики і правових висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах у постанові від 07.08.2018 у справі №915/1180/17.
4.1.5. Відділення АМК вважає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях невірно розтлумачено положення Закону та Правил. Судами у вирішенні цього спору не враховано, що Рішення АМК про накладення штрафу недійсним не визнавалось та є обов`язковим до виконання, а сума пені визначена позивачем із дотриманням вимог статті 56 Закону. Натомість суди не застосувавши приписи статті 56 Закону помилково не задовольнили вимоги законного Рішення АМК щодо стягнення суми штрафу до бюджету України. Суди залишили поза увагою, що факт вручення Рішення АМК може мати значення лише у вирішенні питання щодо правильності нарахування пені, оскільки встановлює юридичний факт для відліку її нарахування. У свою чергу штраф, накладений рішенням органу АМК, є існуючим визначеним Законом зобов`язанням, яке не ставиться у залежність від зміни найменування суб`єкта господарювання та зміни його місцезнаходження, а тому, незалежно від способу доведення інформації про прийняте рішення органом АМК є видом відповідальності визначеною Законом.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.
5.2. Згідно з Рішенням АМК від 27.12.2023 № 60/150-р/к на Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016" (змінено найменування на ТОВ "ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ") накладено штраф у розмірі 544 000 грн за вчинення порушень, передбачених пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, що стосується спотворення результатів торгів антиконкурентними узгодженими.
5.3. Відділення АМК супровідним листом від 27.12.2023 № 60-02/5424 направило копію Рішення АМК Товариство з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016" (змінено найменування на ТОВ "ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ"), зокрема, на адресу: пр-т Голосіївський, 93, к. 446, м. Київ, 03127.
5.4. Копія Рішення АМК разом із супровідним листом не була вручена відповідачу, що підтверджується довідкою ф.20 АТ "Укрпошта" на конверті з рекомендованим повідомленням №0303515827997 із зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання".
5.5. Також Відділенням АМК інформацію щодо Рішення АМК опубліковано на сторінках газети Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр" від 16.02.2024 № 34 (7694).
5.6. Суди також встановили, що згідно з інформацією наявною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.12.2023 проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу №1000681070007042204, якою змінено найменування юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016" на ТОВ "ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ", а також місцезнаходження юридичної особи зокрема, з адреси: м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446 на адресу: м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 25.
5.7. Звертаючись до суду з позовом Відділення АМК вказувало на те, що відповідно до положень частин третьої, восьмої статті 56 Закону останнім днем сплати штрафу останнім днем двомісячного строку добровільного виконання Рішення АМК є 26.04.2024. Рішення АМК є чинним та обов`язковим до виконання згідно з приписами статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статті 56 Закону, однак відповідачем таке рішення не виконано, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 544 000 грн, визначений у резолютивній частині Рішення АМК. Також відповідно до приписів частини п`ятої статті 56 Закону позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 546 720 грн, нарахованої за період з 26.04.2024 до 02.07.2024.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6.3. У зв`язку з обранням судді Ємця А. А. до Великої Палати Верховного Суду відповідно до рішення зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10, склад судової колегії касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2025, який наявний в матеріалах справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача виконати Рішення АМК та стягнення пені.
7.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.4. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.5. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.6. Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.7. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
7.8. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
7.9. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
7.10. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанції у вирішенні цього спору не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 частини першої статті 56 Закону та пункту 33 Правил у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 07.08.2018 № 915/1180/17.
7.11. Відділенням АМК також у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження визначено, зокрема, пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.12. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.13. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.14. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, які вказану скаржником у касаційній скарзі у правовідносинах, які стосуються зобов`язання виконати рішення АМК, - відсутні.
7.15. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.16. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
7.17. Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
7.18. Так, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що 27.12.2023 Рішення АМК направлено засобами поштового зв`язку Товариству з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016" на адресу: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446, із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600042791382, яке повернуто з відміткою - "за закінченням терміну зберігання".
7.19. Також, інформація про прийняте Рішення АМК стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016", м. Київ оприлюднена Відділенням АМК у газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр" від 16.02.2024 року №34 (7694).
7.20. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходили із того, що Рішення АМК прийнято щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016", яке станом на 27.12.2023 змінило найменування на ТОВ "ТАСТАЙ ДЕВЕЛОПМЕНТ", а також місцезнаходження на м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 25. Однак, позивачем направлено та оприлюднено саме відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016" на його стару адресу. При цьому, позивач із невідомих на те причин направляв Рішення АМК відповідачу на стару адресу, а саме: 03127, м. Київ, пр-т. Голосіївський, буд. 93, кім. 446.
7.21. Крім того, суди врахували та зазначили, що інформація про прийняте Рішення АМК, яка була оприлюднена в газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр" від 16.02.2024р. №34 (7694) також стосувалась Товариства з обмеженою відповідальністю "БУД СЕРВІС 2016" та не містила відомостей щодо ідентифікаційного коду Товариства, що, за висновком суду, унеможливлює ототожнення його з відповідачем у справі.
7.22. Суди також зазначили про те, що позивач надав суду до позовної заяви витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача, з якого вбачається, що місцезнаходження юридичної особи відповідача є: Україна, Одеська область., м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, будинок 25. Тобто, зазначене свідчить про те, що позивачу заздалегідь було відомо про зміну юридичного місцезнаходження відповідача.
7.23. З огляду на недотримання позивачем встановленого статтею 56 Закону порядку направлення (вручення) рішення у своїх сукупності, суди і дійшли висновку про те, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
7.24. У вирішенні доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що АМК та його органи для реалізації основного завдання, визначеного у статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (далі - Закон № 3659-XII), у частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 статті 3) в межах своїх дискреційних повноважень, визначених у частини четвертій статті 4 Закону здійснює державний контроль та вчиняє відповідні дії з метою додержання законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень у підприємницькій діяльності та у сфері медіа.
7.25. В силу наведених вище нормативно-правових актів захист економічної конкуренції в Україні покладено на АМК, які останній реалізує шляхом виявлення, припинення та притягнення до відповідальності за порушення антимонопольного законодавства в рамках адміністративної процедури - розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
7.26. Законом, зокрема, визначено порядок надання рішень Антимонопольного комітету України для виконання.
7.27. Відповідно до частин другої, третьої статті 56 Закону рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
7.28. У статті 56 Закону визначено, що рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
7.29. Відповідно до абзаців третього та четвертого частини першої статті 56 Закону неможливість вручити рішення може бути пов`язана, зокрема (але не виключно) з відсутністю фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації); відсутністю посадових осіб чи уповноважених представників суб`єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою.
7.30. У цьому разі обов`язок органу АМК оприлюднити інформацію в офіційному друкованому органі про прийняте рішення, настає внаслідок неможливості вручити це рішення.
7.31. Тобто зазначений обов`язок настає в разі неможливості реалізувати спосіб надання рішення АМК до виконання, який передбачає його вручення, наприклад, шляхом надсилання (такий спосіб безпосередньо зазначений в абзаці першому частини першої статті 56 Закону).
7.32. Зокрема, у разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
7.33. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що суд не втручається у дискрецію АМК, водночас суди можуть контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень /дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо. Саме на суд покладено обов`язок перевірки дотримання органами АМК вимог законодавства та здійснення ними рішення / дій на підставі, у спосіб та у межах повноважень, передбачених законодавством України (подібні за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.01.201 та 26.10.2021 у справі №922/1865/20).
7.34. У розгляді цієї справи суди попередніх інстанції зосередилися виключно на встановленому факту направлення рішення АМК відповідачу за старою адресою місця реєстрації.
7.35. Однак, зазначаючи про недотримання позивачем вимог статті 56 Закону щодо порядку вручення, з огляду на характер спірних правовідносин / юридичну природу заявлених позивачем вимог та кореспондуючих їм підстав, суди мали обов`язок перевірити та належним чином встановити всі істотні обставини спору. Зокрема, щодо дотримання органом АМК порядку (у спосіб та у межах повноважень) повідомлення відповідача щодо стану розгляду антимонопольної справи (направлення відповідачу інформації починаючи з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчуючи направленням прийнятого за результатами розгляду справи рішення АМК, а також чи мало можливість Товариство ознайомитися з ними).
7.36. При цьому поза увагою судів залишилось те, що всі прийняті Відділенням АМК рішення, які передували прийняттю рішення за результатами розгляду справи, направлялися відповідачу на актуальну чинну адресу місця реєстрації у т.ч. і на електронну адресу та з у рахуванням того, що такі повідомлення поверталися за закінченням терміну зберігання відповідно до положень пункту 26 Правил також розміщувалися на сайті АМК.
7.37. Водночас, зазначаючи про те, що Відділення АМК "із невідомих на те причин направляло Рішення АМК відповідачу на стару адресу", суди не врахували фактичних обставин спору щодо належного здійснення позивачем, визначених Законом та Правилами дій щодо інформування суб`єкта господарювання про наявність відкритої щодо нього справи, у т.ч. числі і встановлений факт оприлюднення позивачем Рішення АМК у газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур`єр" від 16.02.2024 №34 (7694), як і не досліджувалося питання чи мало можливість Товариство ознайомитися з таким рішенням.
7.38. Отже, за наявності у матеріалах справи інформації про те, що відповідач був обізнаний про наявність відкритої щодо нього антимонопольної справи та, відповідно, також не був обмежений в праві цікавитися щодо її перебігу, у т.ч. і результату вирішення такого питання щодо нього, Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди у вирішенні цього спору неправильно застосували положення абзацу 2 частини першої статті 56 Закону та пункту 33 Правил.
7.39. У вирішенні цього спору колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 07.08.2018 №915/1180/17, згідно з яким: "…припис частини першої статті 56 Закону не ставить вручення рішення, прийнятого органом Антимонопольного комітету України, суб`єктові господарювання шляхом оприлюднення інформації про таке рішення в офіційному друкованому органі у залежність від попереднього (до такого оприлюднення) надіслання цьому суб`єкту господарювання відповідного рішення поштовим зв`язком".
7.40. У цьому аспекті Верховний Суд також вважає за необхідне звернутися до сталого та послідовного висновку Верховного Суду згідно з яким, під час розгляду справ про зобов`язання відповідача виконати рішення АМК і яке є чинним, не скасовано/не визнано недійсним, та є обов`язковим до виконання в силу приписів статті 56 Закону, у суду відсутнє право розглядати питання, які стосуються наявності/відсутності можливості виконання відповідачем в антимонопольній справи рішення АМК (близька за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №902/600/23 та від 29.02.2024 у справі №910/9093/23).
7.41. За таких обставин, беручи до уваги обов`язковість виконання чинних та не скасованих Рішень АМК, у вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанцій наведених вище висновків щодо застосування положень статті 56 Закону не врахували та дійшли помилкових висновків про те, що вимоги позивача про стягнення штрафу не підлягають задоволенню, оскільки Відділенням АМК не дотримано встановленого Законом порядку направлення (вручення) рішення.
7.42. З огляду на наведене, Суд погоджується з обґрунтованими доводами скаржника про те, що факт вручення Рішення АМК може мати значення лише у вирішенні питання щодо правильності нарахування пені, оскільки встановлює юридичний факт для відліку її нарахування. У свою чергу штраф, накладений рішенням органу АМК, є існуючим визначеним Законом зобов`язанням, яке не ставиться у залежність від зміни найменування суб`єкта господарювання та/або зміни його місцезнаходження.
7.43. Отже, підстави касаційного оскарження, обґрунтовані скаржником з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження.
7.44. Окрім того, як вже зазначено вище предметом спору у цій справі також є вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати штрафу, нарахованої на підставі частини п`ятої статті 56 Закону.
7.45. Відповідно до частини третьої статті 56 Закону особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
7.46. Згідно з абзацами 1, 2 частини п`ятої статті 56 Закону № 2210-ІІІ за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.
7.47. Вказані у пунктах 7.24 - 7.37 цієї постанови питання є ключовими також у з`ясуванні обставин щодо законності та обґрунтованості заявлених позивачем вимог про стягнення пені.
7.48. Однак, суди неправильно застосувавши положення приписів частини першої статті 56 Закону, дійшли також передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені. Висновки судів щодо перевірки правильності здійснених позивачем розрахунків у оскаржуваних судових рішеннях відсутні.
7.49. Водночас Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
7.50. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суд першої інстанції не з`ясував вагомі та ключові питання для вирішення цього господарського спору, які необхідні для визначення яку норму матеріального права належить застосувати до спірних правовідносин, порушив норми процесуального права (статті 86 236 237 238 ГПК України), а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору.
7.51. Верховний Суд виходить з того, що висновки судів попередніх інстанцій не в повній мірі відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які означені у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, а саме стосовно того, що грошові кошти слід стягувати з Державного бюджету України, а не з органу державної влади.
7.52. З огляду на приписи частини четвертої статті 300 ГПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду/Великої Палати Верховного Суду, ураховуючи те, що суд першої інстанції не з`ясував питання необхідності застосування норми права, що регулює спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні цього спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
7.53. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 7 цієї постанови.
8.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
8.3. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
8.4. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Відділення АМК задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
9. Судові витрати
9.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 129 300 308 310 315 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 19.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі №916/3766/24 скасувати.
3. Справу № 916/3766/24 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова