ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/410/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Вронська Г.О., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Позивача: Асташенкова О.І.

Відповідача : Байдерін О.А.

Третьої особи на стороні позивача за первісним позовом: не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023

(головуючий суддя - Поліщук Л.В., судді - Богатир К.В., Таран С.В.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2023

(суддя - Мостепаненко Ю.І.)

у справі №916/410/23

за позовом Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 529 875,47 грн та розірвання договору

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ»

до Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Одеської міської ради - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про розірвання договору та стягнення 391 638,60 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Одеська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» (далі - ТОВ«ВВЮГ», відповідач) про:

- розірвання договору купівлі-продажу від 04.02.2022, укладеного між територіального громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «ВВЮГ», щодо нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 за №157;

- стягнення з ТОВ «ВВЮГ» на користь Одеської міської ради 3% річних в розмірі 149.457,40 грн та неустойки в розмірі 380.418,07 грн;

2. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем, встановленого п. 2.1 договору купівлі-продажу, обов`язку з оплати вартості придбаного майна в установлений строк, у зв`язку з чим у позивача виникло передбачене договором право на розірвання договору, та стягнення неустойки та 3% річних.

3. ТОВ «ВВЮГ» звернулось до суду з зустрічним позовом до Одеської міської ради, про:

- розірвання договору купівлі-продажу від 04.02.2022, укладеного між територіального громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «ВВЮГ», щодо нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, на підставі ст. 652 ЦК України, у зв`язку з істотною зміною обставин;

- стягнення з Одеської міської ради грошових коштів в розмірі 391.638,60 грн, у порядку повернення ТОВ «ВВЮГ» коштів, сплачених в рахунок ціни за договором купівлі-продажу від 04.02.2022.

4. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач вказує, що ст. 652 ЦК України пов`язує можливість задоволення позову про розірвання договору з наявністю істотної зміни обставин. На думку позивача за зустрічним позовом, на момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Вочевидь, сторони договору не виходили з того, що до граничної дати оплати за договором розпочнеться повномасштабна війна та умови суспільних відносин, ведення підприємництва, функціонування реєстрів, будуть остаточно змінені. Зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Наразі відповідач вважає, що настання даної умови не потребує доведення, оскільки так само очевидним є те, що жодна зі сторін договору не могла усунути ті наслідки, що з`явилися на початку повномасштабної війни. Зокрема, ТОВ «ВВЮГ» не могло впливати на знецінення нерухомості та неможливість її використання в підприємництві, а міська рада не могла впливати на зупинення функціонування ДРРП. Виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Зважаючи на зазначене позивач вказував на наявність підстав для повернення гарантійного внеску.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

5. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 первісний позов задоволено частково. Розірвано договір купівлі-продажу від 04.02.2022, укладений між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «ВВЮГ» щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 р. за № 157. Стягнуто з ТОВ «ВВЮГ» на користь Одеської міської ради витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн. В задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

6. Рішення суду першої інстанції за первісним позовом мотивовано тим, що відповідачем не виконано зобов`язання щодо оплати коштів за об`єкт приватизації, зважаючи на умови договору та положення цивільного законодавства і спеціального Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», оспорюваний договір купівлі-продажу, необхідно розірвати. Щодо вимог про стягнення 3 % річних та неустойки, суд першої інстанції зазначив, що позивач, заявляючи вимоги про стягнення неустойки, має на меті не стимулювання відповідача до виконання грошового зобов`язання, адже такі вимоги не заявлені, а задоволення цих вимог призводить саме до отримання позивачем додаткових прибутків, зважаючи на внесений відповідачем гарантійний внесок, позивач, обравши спосіб захисту порушеного права шляхом розірвання спірного договору, має право лише на відшкодування збитків, пов`язаних з таким розірванням, а не на застосування санкцій у зв`язку з невиконанням відповідачем свого грошового зобов`язання. Адже, з реалізацією позивачем, як продавцем, права на відмову від договору відбувається одностороння відмова від зобов`язання, що зумовлює припинення обов`язку покупця сплачувати вартість об`єкта продажу і неустойки за несвоєчасну оплату ціни об`єкта. З цих же мотивів відсутні підстави для нарахування позивачем 3% річних за спірний період з 06.04.2022 року по 30.11.2022 року, оскільки, з моменту виникнення у позивача права на розірвання договору купівлі-продажу, у відповідача припинився обов`язок сплачувати вартість цього об`єкту.

7. З урахуванням зазначеного, оскільки, судом першої інстанції встановлено обставини для розірвання договору, у зв`язку з несплатою відповідачем ціни договору купівлі - продажу, суд першої інстанції зробив висновки про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про розірвання договору з підстав, визначених ст. 652 ЦК України, та відповідно повернення позивачу за зустрічним позовом грошових коштів сплачених, як гарантійний внесок, у розмірі 391 638,60 грн.

8. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2023, рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 скасовано в частині відмови у задоволенні первісного позову про стягнення з ТОВ «ВВЮГ» на користь Одеської міської ради 3% річних в розмірі 149.457,40 грн та неустойки в розмірі 380.418,07 грн, та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції приймаючи постанову про часткове скасування рішення суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення 3% річних та неустойки, зазначав про те, що відповідачем за первісним позовом порушено зобов`язання з оплати придбаного об`єкту приватизації, під час дії укладеного сторонами договору, і за встановлених обставин несплати відповідачем за первісним позовом грошових коштів за договором, у позивача за первісним позовом виникло право на нарахування неустойки у розмірі 380 418,07 грн, що становить 5% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу. Щодо 3% річних, нарахованих позивачем за первісним позовом, апеляційний суд зазначив, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також відсотків річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу, при цьому у випадку звернення позивача до суду з вимогою про розірвання договору в судовому порядку, зобов`язання сторін за договором припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили, а до цього моменту договір є діючим та зобов`язання за ним сторонами повинні виконуватися належним чином, отже є обґрунтованим нарахування позивачем за первісним позовом 3% річних в розмірі 149 457,40 грн, за період чинності дії договору. В іншій частині розгляду судом першої інстанції первісних позовних вимог та зустрічних вимог, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

10. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ «ВВЮГ» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити. Виконати розподіл судових витрат.

11. У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, неправильно застосували положення ч. 3 ст. 538, ч. 5 ст. 653 , ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 664, ч. 4 ст. 692, ст. 693 ЦК України, та не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22. Крім того, судами неправильно застосовано положення ст. 652 ЦК України та не враховано правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 30.09.2020 у справі № 661/3827/17. Також скаржник вказує на невірне застосування положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та не врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2020 у справі № 918/289/19.

12. Крім того, посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 651 652 ЦК України у подібних правовідносинах, у випадку одночасної наявності підстав для застосування як положень ст. 651 ЦК України, так і положень статті 652 цього кодексу, коли істотна зміна обставин виникла первісно до ознак істотного порушення умов договору та в подальшому існує юридичний склад для одночасного застосування положень двох різних статей - підстав для розірвання договору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи, та клопотання, заяви подані у суді касаційної інстанції

13. Одеська міська рада у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказуючи на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

14. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Рішенням Одеської міської ради від 28.07.2021 № 424-VІІІ «Про включення до Переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2021 році, нежилих приміщень першого поверху, які розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення 402, та їх приватизацію» було включено до Переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації у 2021 році, схваленого рішенням Одеської міської ради від 28.04.2021 р. № 231-VIII, нежилі приміщення першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення № 402.

15. З Протоколу № 9 засідання аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси від 08.12.2021 вбачається, що комісією були затверджені умови і дату проведення аукціону з продажу об`єкта комунальної власності, зокрема, затверджені умови продажу об`єкта, розташованого за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, запропоновані Департаментом, аукціон призначено на 05.01.2022. До вказаного протоколу № 9 від 08.12.2021 засідання аукціонної комісії додано Інформацію Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про проведення електронного аукціону з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади міста Одеси, у т.ч. щодо нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення № 402.

16. В свою чергу Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було прийнято наказ від 08.12.2021 № 452 «Про затвердження умов і дати проведення аукціону з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси», щодо об?єктів зазначених у Протоколі № 9 від 08.12.2021 засідання аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яким затверджено умови і дату проведення аукціону з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зокрема, нежилих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення № 402.

17. Згідно Протоколу про результати електронного аукціону № UА-РS-2021-12-11-000013-1, який відбувся 05.01.2022, назва лоту - Нежилі приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення № 402, переможцем вказаного аукціону визнано ТОВ «ВВЮГ».

18. Згідно наказу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 13.01.2022 № 33 було затверджено Протокол про результати електронного аукціону № UА-Р8-2021-12-11-000013-1, з продажу об`єкта малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеси - нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 178/1, приміщення 402, який відбувся 05.01.2022.

19. Як свідчать матеріали справи, ТОВ «ВВЮГ» для участі в аукціоні № UА-Р8-2021-12-11-000013-1 сплатило гарантійний внесок, згідно платіжного доручення № 622 від 29.12.2021 року на суму 391.638,60 грн.

20. Так, 04.02.2022 між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (продавець), від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради (представник продавця), та ТОВ «ВВЮГ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець продав, а покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності, яке в цілому складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, що відображені у технічному паспорті, що виданий Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», виготовлений станом па 20.12.2007 року ( далі - об`єкт купівлі-продажу).

21. Об`єкт купівлі-продажу належить продавцю на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності (бланк серії САВ № 817165), виданого 11 квітня 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.03.2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., номер запису про право власності: 9242771, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 610350551101.

22. За умовами п. 2.1 договору покупець зобов`язаний сплатити ціну продажу об`єкта у розмірі 7608361,40 грн. за рахунок власних коштів з рахунку покупця на поточний рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради № UA868201720355509012069034299 ЄДРПОУ 26302595 банк отримувача: Державна Казначейська служба України, м. Київ, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Гарантійний внесок враховано продавцем при розрахунку залишку ціни продажу.

23. Згідно п. 2.2 договору цей договір є підставою для проведення розрахунків за об`єкт купівлі-продажу.

24. В п. 3.1 договору передбачено, що передача об`єкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється у триденний строк після сплати покупцем в повному обсязі ціни продажу об`єкта купівлі-продажу та оформляється актом приймання-передачі, який підписуються одночасно сторонами за цим договором (пункт 3.1 договору).

25 Право власності на об`єкт купівлі-продажу виникає з дня державної реєстрації права власності на придбаний об`єкт. Державна реєстрація здійснюється уповноваженим органом в порядку, встановленому чинним законодавством, після повної сплати коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об`єкт цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, підписання покупцем акта приймання-передачі об`єкта, зазначеного у п.1.1 цього договору та видання органом приватизації наказу про завершення приватизації (п. 3.2 договору).

26. В п. 5.3 договору передбачені обов`язки продавця. Зокрема, продавець зобов`язаний передати покупцю об`єкти купівлі-продажу у встановленому цьому договорі порядку (п. 5.3.21 договору).

27. Права та обов`язки покупця визначені в п. 5.4 договору. Так, покупець зобов`язаний у встановлений цим договором термін сплатити ціну продажу об`єкта купівлі-продажу, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, підписати акт приймання-передачі об`єкта, зазначеного у п.1.1. цього договору (п. 5.4.1 договору).

28. За умовами п. 6.1 договору у разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 Порядок розрахунків за придбаний об`єкт цього договору, в термін, визначений п. 2.1. цього договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5 (п`яти) відсотків ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, зазначеної у п. 1.5. цього договору. У разі несплати ціни продажу об`єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів даний договір купівлі-продажу підлягає розірванню.

29. Договір підписано повноважними представниками, скріплено печатками контрагентів, посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 р. за № 157.

30. 01.03.2022 директором ТОВ «ВВЮГ» складено лист за вих.№0103/-1/22 на ім`я в.о. директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якому, з посиланням на введення з 24.02.2022 воєнного стану в Україні на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), пункти 7.1., 7.2. укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 04.02.2022, повідомив про неможливість виконання умов цього договору. Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії листа ТОВ «ВВЮГ» від 01.03.2022 за вих.№0103/-1/22, на вказаному листі проставлено штамп вхідної кореспонденції Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про отримання листа 09.03.2022 за вх.№01-14/458.

31. 02.02.2023 ТОВ «ВВЮГ» звернулося до Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з листом, в якому, серед іншого, зазначило, що зверталося до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради із листом від 01.03.2022 №0103/-1/22 про неможливість виконання зі сторони підприємства договору купівлі-продажу від 04.02.2022 щодо сплати залишку коштів у розмірі 7 608 361,40 грн. При цьому ТОВ «ВВЮГ» зазначило, що товариство, як добросовісна особа, враховуючи публічне видання листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 та чинність воєнного стану, інші фактичні події, починаючи з 24.02.2022 об`єктивно не могло не враховувати зазначені обставини як саме існування форс-мажору. Більше того, маючи час на оплату грошових зобов`язань до 07.03.2022, ТОВ «ВВЮГ» (станом до 24.02.2022) вживало активних заходів до збирання грошової маси, зокрема шляхом узгодження з банківськими установами питань відкриття та обслуговування кредитної лінії на користь підприємства. Таким чином, повномасштабна агресія та форс-мажор у перші її дні, який став її наслідком, були абсолютно непередбачуваними подіями для покупця.

Крім того, у листі від 02.02.2023 ТОВ «ВВЮГ» зауважило на тому, що на момент укладення договору останнє виходило з того, що підприємство буде зобов`язане платити грошові кошти в розмірі 7608361,40 грн не під час дії воєнного стану та поза можливостей розгортання підприємницької діяльності. Підприємство виходило з того, що керівник буде здатен отримати позитивний висновок банківських установ щодо відкриття та обслуговування кредитної лінії задля належного фінансування виконання укладеного договору. Відтак, на переконання товариства, очевидним є те, що виконання договору позбавило б ТОВ «ВВЮГ» того, на що воно розраховувало при укладенні договору, а саме: спроможності забезпечити фінансування підприємницької діяльності товариства, спроможності оплатити капітальний ремонт приміщень у придбаному майні, розгорнути підприємницьку діяльність загалом, одночасно з виконанням кредитних зобов`язань перед банківськими установами. Крім того, внаслідок стрімкого падіння цін на нерухоме майно, ТО «ВВЮГ» було економічно не зацікавлено придбавати нерухоме майно по надмірно завищеній ціні відносно стану ринку нерухомого майна після 24.02.2022.

32. У зв`язку з наведеним та керуючись частиною 1 ст. 651, ст. 652 Цивільного кодексу України, ТОВ «ВВЮГ», у листі від 02.02.2023, просило надати згоду на розірвання договору купівлі-продажу від 04.02.2022 та повернути сплачений товариством гарантійний внесок, що був зарахований до складу ціни (вартості) майна, у розмірі 391638,60 грн.

33. У відповідь на лист ТОВ «ВВЮГ» від 02.02.2023, Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 23.02.2023 №01-10/0034 повідомив, що 06.02.2023 Господарським судом Одеської області відкрито провадження у цій справі №916/410/23, і що звернення товариства буде розглянуто по суті лише після розгляду цієї судової справи.

Позиція Верховного Суду

34. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

35. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

36. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

37. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

38. За змістом пункту 1 частини 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

39. Отже, під час вирішення питання обґрунтованості доводів скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права, процесуальний закон також передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.

40. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

41. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

42. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

43. Як зазначалось, у касаційній скарзі ТОВ «ВВЮГ» посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, неправильно застосували положення ч. 3 ст. 538, ч. 5 ст. 653 , ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 664, ч. 4 ст. 692, ст. 693 ЦК України, та не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду: від 18.08.2023 у справі № 927/211/22. Крім того, скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано положення ст. 652 ЦК України та не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 30.09.2020 у справі № 661/3827/17. Також скаржник вказує на безпідставне стягнення апеляційним судом з відповідача штрафних санкцій і 3% річних, та зазначає про невірне застосування судами положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та не врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2020 у справі № 918/289/19.

44. Проаналізувавши зміст касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи, в обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених у п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, щодо неправильно застосування судами положення ч. 3 ст. 538, ст. 652 , ч. 5 ст. 653 , ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 664, ч. 4 ст. 692, ст. 693 ЦК України, та не врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду: від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 30.09.2020 у справі № 661/3827/17, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, з огляду на наступне.

45. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

46. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

47. Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

48. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

49. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

50. За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

51. У розумінні положень наведеної норми істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

52. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору, на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

53. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

54. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

55. Про зміну або розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавством).

56. Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

57. Судами встановлено, що за своєю правовою природою договір від 04.02.2022 є договором купівлі-продажу комунального майна, та є підставою виникнення у сторін зобов`язань відповідно до положень Цивільного кодексу України.

58. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

59. Положеннями частини 1 статті 691 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

60. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 ЦК України).

61. В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

62. Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулюються Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору).

63. Відповідно до статті 13 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом продажу об`єктів права державної або комунальної власності на аукціоні або викупу об`єктів приватизації.

64. У частині 1 статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» вказано, що під час приватизації об`єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.Укладення та внесення змін до договорів купівлі-продажу здійснюються відповідно до вимог законодавства.

65. Відповідно до частини 9 статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду.

66. Частинами 10, 11 цієї статті регламентовано, що у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань приватизований об`єкт підлягає поверненню в державну (комунальну) власність.

Порядок повернення в державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затверджується Фондом державного майна України.

Повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об`єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно з цим Законом та/або договором купівлі-продажу), протягом п`яти робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації.

67. У постанові Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 911/2509/16 наведено висновок про те, що системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави зробити висновок, що підставою для розірвання договору купівлі-продажу державного майна (об`єкта приватизації) у судовому порядку може бути доведений належними і допустимими доказами факт невиконання стороною зобов`язань за договором (пункт 38).

68. Між позивачем та відповідачем по справі виникли договірні господарські відносини щодо купівлі-продажу нежилих приміщень, в порядку малої приватизації, шляхом продажу майна на аукціоні.

69. Виходячи із пункту 2.1. договору, відповідач повинен був сплатити залишок ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, у розмірі 7 608 361,40 грн, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

70. Обов`язком продавця є передача покупцю об`єкта купівлі продажу у встановленому у цьому договорі порядку (підпункт 5.3.1. пункту 5.3. договору).

71. При цьому, передача об`єкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється у триденний строк після сплати покупцем в повному обсязі ціни продажу об`єкта купівлі-продажу та оформляється актом приймання-передачі, який підписується одночасно сторонами за цим договором (пункт 3.1. договору).

72. В той же час, за умовами пункту 3.2. договору право власності на об`єкт купівлі-продажу виникає з дня державної реєстрації права власності на придбаний об`єкт. Державна реєстрація здійснюється уповноваженим органом в порядку, встановленому чинним законодавством, після повної сплати коштів, передбачених розділом 2 «Порядок розрахунків за придбаний об`єкт цього договору», штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, підписання покупцем акта приймання-передачі об`єкта, зазначеного у пункті 1.1. цього договору та видання органом приватизації наказу про завершення приватизації.

73. За умовами підпункту 8.4.1. пункту 8.4. договору, виключною умовою для розірвання договору є несплата протягом 60 днів коштів за об`єкт купівлі-продажу, з дня укладення договору відповідно до його умов.

74. Суди встановили, що договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022, відповідно, оплата вартості нежилих приміщень мала бути здійснена відповідачем до 07.03.2022. Відповідачем за первісним позовом не сплачено обумовлену вартість купленого нерухомого майна, що стало наслідком звернення Одеської міської ради, з позовом про розірвання договору купівлі - продажу та стягнення з ТОВ «ВВЮГ» 3% річних та неустойки.

75. Зважаючи на встановлені обставини не сплати відповідачем за первісним позовом обумовленої договором ціни об`єкту нерухомості, суди зробили обґрунтовані висновки про наявність підстав для розірвання договору купівлі - продажу та задовольнили первісний позов в цій частині.

76. Крім того, у пункті 6.1. договору сторони погодили умову про те, що у разі несплати покупцем коштів, передбачених розділом 2 «Порядок розрахунків за придбаний об`єкт» цього договору, в термін, визначений пунктом 2.1. цього договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку в розмірі 5 (п`яти) відсотків ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, зазначеної у пункті 1.5. цього договору. У разі несплати ціни продажу об`єкта купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 (тридцяти) календарних днів, даний договір купівлі-продажу підлягає розірванню.

77. Згідно із частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3)сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

78. Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

79. Положеннями статті 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

80. Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

81. Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

82. Отже, розмір погодженої сторонами у п. 6.1. договору штрафної санкції, обрахованої у розмірі 5 % від ціни продажу об?єкта відповідає поняттю «штраф», має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням факту порушення зобов`язань.

83. Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

84. Отже, законодавством передбачено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, у цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

85. Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

86. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Отже, у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (статті 607 ЦК України) або на відсутність вини (стаття 614 617 ЦК України чи статті 218 Господарського кодексу України)(такий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 910/18566/21.

87. Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

88. Апеляційним судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом порушено зобов`язання з оплати об`єкту приватизації за укладеним між сторонами договором, і за встановлених обставин несплати відповідачем за первісним позовом грошових коштів за договором від 04.02.2022, у позивача за первісним позовом виникло право на нарахування неустойки у розмірі 380 418,07 грн, що становить 5% ціни продажу об`єкта купівлі-продажу. Право на нарахування цієї неустойки у позивача за первісним позовом виникло на наступний день після спливу 30-денного строку з моменту нотаріального посвідчення договору, встановленого для оплати вартості об`єкта купівлі-продажу, то починаючи з 08.03.2022 у позивача виникло право на стягнення неустойки, а право на розірвання договору у позивача виникло після спливу 60 днів з дня укладення та нотаріального посвідчення договору (04.02.2022) - з 06.04.2022.

89. Отже, є правильним висновок апеляційного суду, що до моменту розірвання договору за рішенням суду зобов`язання за договором повинні виконуватись належним чином і невиконання зобов`язань за таким договором надає кредитору право нараховувати складові заборгованості, відповідно до положень ст.ст. 549 625 ЦК України.

90. При цьому порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язання зі сплати повної суми за об`єкт купівлі-продажу, у встановлений у договорі строк, має своїм наслідком настання у позивача за первісним позовом, як права вимагати стягнення неустойки, так і права вимагати розірвання договору, виходячи з умов пункту 6.1., підпункту 8.4.1. пункту 8.4. договору, такі права не є взаємопов`язаними між собою, і у разі порушення вказаного зобов`язання продавець може на власний розсуд скористатися кожним з цих прав окремо або разом.

91. Водночас, статтею 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

92. Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК).

93. Припинення зобов`язань сторін за договором не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору. Таким чином, в результаті розірвання договору сторона не звільняється від відповідальності, якщо інше не було передбачено сторонами під час укладення додаткової угоди про розірвання договору.

94. Статтями 598 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

95. Зважаючи на вищезазначені положення законодавства апеляційний суд зробив обґрунтовані висновки, що відповідачем не виконано зобов`язання за договором купівлі - продажу щодо оплати придбаного на аукціоні майна, що відповідно до умов договору та законодавства є підставою для нарахування позивачем за первісним позовом неустойки та 3 % річних. Зважаючи на наявність підстав для розірвання договору, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов договору, апеляційний суд правомірно задовольнив первісний позов.

96. Зустрічні позовні вимоги про розірвання договору обґрунтовано положеннями статті 652 ЦК України, з посиланням на наявність зміни істотних обставин якими сторони керувалися при укладенні договору.

97. Частинами 1 та 2 статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

98. Таким чином, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

99. Істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

100. Норма статті 652 ЦК України є універсальною, а її правозастосування - сталим та послідовним у судовій практиці, зокрема, такі, особливості застосування викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

101. Як вбачається з матеріалів справи позивач за зустрічним позовом, обґрунтовуючи підстави звернення з позовом, зазначав, що укладаючи договір купівлі-продажу від 04.02.2023, його сторони не виходили з того, що до граничного строку сплати коштів за договором розпочнеться війна, у зв`язку з чим, позивач за зустрічним позовом вказув на неможливість отримання коштів для оплати ціни договору, через припинення будь-якого кредитування після 24.02.2022, крім того, позивач вказував на зменшення вартості придбаного майна, що порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, також, позивач вказував на призупинення роботи реєстрів прав власності на нерухоме майно, що є наслідком неможливості реєстрації придбаного майна.

102. Проаналізувавши доводи скаржника Суд зазначає, що істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна/розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3, частина 1 статті 627 ЦК України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору (близькі за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №910/17469/18, від 19.11.2019 у справі № 910/9859/18, від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19, від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21).

103. Крім того, Суд звертає увагу на те, що стаття 652 ЦК України містить приписи для ситуацій, коли сторона об`єктивно може виконати зобов`язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку.

104. При цьому, відповідно до частини 1 статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

105. Суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.

106. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

107. У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

108. Отже, фактично позивач здійснюючи господарську діяльність приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності так і несприятливі, а тому, підписуючи договір позивач за зустрічним позовом мав здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, з урахуванням того, що договір між сторонами укладено відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі».

109. З урахуванням вищезазначеного касаційний суд вважає правильними висновки судів про те, що відповідач за первісним позовом, вирішуючи у грудні 2021 року прийняти участь у електронному аукціоні з продажу нежилих приміщень, та сплачуючи 29.12.2021 гарантійний внесок, повинен був оцінювати всі ризики, пов`язані з придбанням вказаного об`єкту. В подальшому, 04.02.2022, укладаючи договір купівлі-продажу, відповідач був обізнаний про необхідність сплати в майбутньому вартості об`єкту, яка склала 8 000 000,00 грн. Суд критично оцінює посилання позивача за зустрічним позовом на неможливість отримання коштів для оплати ціни договору через припинення будь-якого кредитування після 24.02.2022, адже товариство здійснює на власний ризик господарську діяльність повинно було здійснити комерційний розрахунок щодо наслідків такої участі, у зв?язку з цим, є безпідставними і аргументи про зменшення вартості (ціни) об`єкту купівлі-продажу після початку військової агресії.

110. Хибним є посилання позивача за зустрічним позовом на тимчасове призупинення роботи реєстрів реєстрації прав власності, оскільки, за умовами пунктів 3.1., 3.2. укладеного між сторонами договору, передача об`єкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється саме після сплати покупцем в повному обсязі ціни продажу об`єкта купівлі-продажу, що оформляється актом приймання-передачі, після чого здійснюється державна реєстрація права власності на об`єкт купівлі-продажу. Враховуючи пункти 3.1., 3.2. договору та беручи до уваги те, що відповідач не мав грошових коштів для сплати залишку коштів за договором, оскільки потребував кредитування, про що він також сам зазначає, така обставина, як призупинення роботи державних реєстрів не є визначальною обставиною, яка б дозволяла вважати ТОВ «ВВЮГ» є таким, що перебуває в умовах істотної зміни такої обставини.

111. Касаційний суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що в даному випадку безпідставним є посилання позивача за зустрічним позовом на неможливість виконання зобов`язання, у зв?язку з форс - мажорними обставинами, наявність яких підтверджено листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

112. Так, на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання. Істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов`язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).

113. Відтак форс-мажор та істотна зміна обставин є різними правовими ситуаціями, ст. 652 ЦК України може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду, що не було дотримано позивачем за зустрічним позовом, зважаючи на висновки судів попередніх інстанцій.

114. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 зі справи № 910/15264/21.

115. Отже, апеляційним судом вірно зазначено, що сама по собі збройна агресія проти України не може бути автоматичною підставою для звільнення від виконання будь-кого в Україні від будь-яких зобов`язань або для припинення виконання.

116. Так, Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 зазначив, що лист Торгово - промислової палати від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про засвідчення військової агресії, адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

117. З урахуванням вищезазначеного, дослідивши докази та встановивши дійсні обставини невиконання позивачем за зустрічним позовом зобов`язань за договором купівлі - продажу, суди зробили обґрунтовані висновки про відсутність правових підстав для розірвання договору купівлі - продажу на підставі ст. 652 ЦК України, оскільки в даному випадку відсутні необхідні чотири умови, за наявності яких можливе розірвання договору, на підставі зазначених положень.

118. Разом з цим, згідно із пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» гарантійний внесок - сума коштів, що становить визначену у відсотках частину стартової ціни об`єкта приватизації, яка вноситься потенційним покупцем об`єкта приватизації для забезпечення виконання його зобов`язання щодо участі в аукціоні у вигляді грошових коштів або банківської гарантії.

119. Положеннями частини 7 статті 15 вказаного Закону унормовано, що після закінчення аукціону сплачений потенційними покупцями гарантійний внесок повертається потенційним покупцям, які не стали переможцями аукціону, у строк, що не перевищує 10 робочих днів із дня затвердження протоколу аукціону органом приватизації.

У разі відмови переможця аукціону від підписання протоколу аукціону або відмови переможця аукціону від укладення договору купівлі-продажу гарантійний внесок йому не повертається та підлягає перерахуванню до відповідного бюджету.

Покупцеві, який придбав об`єкт приватизації та підписав договір купівлі-продажу, зазначені грошові кошти зараховуються під час розрахунку за придбаний об`єкт приватизації.

120. Переможцем електронного аукціону вважається учасник, що подав найвищу цінову пропозицію за лот, у разі, коли ним зроблений щонайменше один крок аукціону, а у випадках, передбачених пунктом 67 цього Порядку, учасник з наступною за величиною ціновою пропозицією за умови, що ним зроблений щонайменше один крок аукціону, а у разі однакових цінових пропозицій - учасник, що подав її раніше, за умови відсутності належним чином оформленого листа (звернення) від такого учасника про відмову від очікування та відсутності факту натискання ним відповідної кнопки про відмову від очікування в особистому кабінеті (згідно Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 №432).

121. Отже, враховуючи той факт, що ТОВ «ВВЮГ» є переможцем аукціону, та останнє не сплатило ціну продажу об`єкта приватизації, після затвердження результатів аукціону та укладення договору купівлі-продажу, відповідно відсутні підстави для повернення позивачу за зустрічним позовом вказаної суми коштів гарантійного внеску.

122. При цьому, доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом нечинної редакції положень ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», касаційний суд вважає безпідставними оскільки, по - перше, апеляційним судом враховано редакції закону, які були чинними і на момент виникнення спірних правовідносин і на момент звернення з вимогою про повернення гарантійного внеску, по - друге, апеляційним судом прийнято відповідне рішення зважаючи на те, що відповідач є саме переможцем аукціону, відповідно до положень вищезазначеного законодавства, а тому, проаналізувавши такі редакції закону, апеляційний суд вірно зазначив, що відповідач є переможцем аукціону, який не сплатив ціну купівлі об`єкта приватизації, після затвердження результатів аукціону та укладення договору купівлі-продажу, отже, покупцеві, який придбав об`єкт приватизації та підписав договір купівлі-продажу, зазначені грошові кошти зараховуються під час розрахунку за придбаний об`єкт приватизації.

123. Як вказувалось, звертаючись з касаційною скаргою ТОВ «ВВЮГ» зазначало про неправильне застосування судами положень ч. 3 ст. 538, ч. 5 ст. 653 , ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 664, ч. 4 ст. 692, ст. 693 ЦК України, та не врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду: від 18.08.2023 у справі № 927/211/22. Крім того, скаржник зазначав, що судами неправильно застосовано положення ст. 652 ЦК України та не враховано правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 30.09.2020 у справі № 661/3827/17. Також скаржник вказує на невірне застосування судами положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та не врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2020 у справі № 918/289/19.

124. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду у справі № 927/211/22 предметом спору у справі є вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 2 386 548,11 грн, 3% річних у сумі 165 227,59 грн, інфляційних нарахувань у сумі 819 195,35 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договору та додаткової угоди до нього, оскільки станом на 07.06.2020 відповідач за товар не розрахувався, графік сплати порушив та має прострочену заборгованість у сумі 2 386 548,11 грн. Судовими рішеннями у справі позов задоволено.

Касаційний суд переглядаючи судові рішення у справі погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що покупець порушив своє зобов`язання з попередньої оплати товару, передбачене договором, тоді як продавець виконав своє зобов`язання передати товар покупцю, що підтверджено актом приймання-передачі. Отже, продавець обґрунтовано скористався таким способом захисту як стягнення суми попередньої оплати відповідно до умов договору. При цьому, у вказаній постанові касаційний суд зазначив про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст.538 ЦК України, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19. Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення).

125. Водночас, як вказувалось, предметом спору у даній справі за первісним позовом є вимоги про розірвання договору купівлі - продажу нерухомого майна комунальної власності в порядку приватизації за відповідним рішенням ради, з підстав визначених положеннями ст. 651 ЦК України та положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», та стягнення неустойки та 3 % річних. За зустрічним позовом предметом спору є вимоги про розірвання договору, на підставі ст. 652 ЦК України, у зв`язку з істотною зміною обставин, за яких укладався договір та стягнення сплаченого покупцем гарантійного внеску.

126. Отже, враховуючи предмет, підстави позову, як за первісним так і за зустрічним позовом, та обставини справи встановлені судами, справа № 927/211/22 та справа, що розглядається Судом, є різними за фактичними обставинами справи та матеріально - правовим обґрунтуванням.

127. Щодо справи № 661/3827/17. У вказаній справі до суду з позовом звернулось товариство до цивільної особи про розірвання договору купівлі-продажу квартири, у зв?язку з несплатою всієї суми купівлі квартири.

128. Касаційний суд вважає хибними доводи скарги, обґрунтовані посиланням на правові висновки, викладені Верховним Судом у справі № 661/3827/17, оскільки, у справі № 661/3827/17 та справі, що розглядається Судом, дії щодо продажу нерухомого майна відбувались за різними процедурами продажу такого майна, враховуючи також, що положеннями Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» не передбачено повернення гарантійного внеску, сплаченого покупцем, у випадку несплати повної суми купівлі нерухомого майна.

129. Щодо посилання скаржника на неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, то такі доводи є безпідставними, оскільки правові висновки, викладені у вказаній постанові Верховного Суду враховано апеляційним судом, з відповідним застосуванням норм матеріального права.

130. Таким чином проаналізувавши доводи, викладені скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження, щодо неправильного застосування судами положень ч. 3 ст. 538, ст. 652, ч. 5 ст. 653 , ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 664, ч. 4 ст. 692, ст. 693 ЦК України, та не врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, від 30.09.2020 у справі № 661/3827/17, касаційний суд не вбачає підстав для скасування судових рішень у справі.

131. Як вбачається з касаційної скарги, крім вищезазначеного, скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження визначені у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначав про незастосування апеляційним судом положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, та неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2020 у справі № 918/289/19.

132. Проаналізувавши такі доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає наступне.

133. З частин 1, 2 ст.614 ЦК України вбачається, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

134. Відповідно до положень абз.1 ч.1 ст.617 ЦК України та ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

135. Водночас, справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

136. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту

137. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

138. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

139. Так, згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

140. Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

141. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19).

142. Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

143. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

144. Аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

145. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України, за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

146. Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позов Одеської міської ради, ТОВ«ВВЮГ», посилаючись на положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вказувало на наявність у суду права на зменшення штрафних санкцій заявлених до стягнення.

147. За змістом статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

148. Переглядаючи прийняту у цій справі постанову суду апеляційної інстанції у контексті висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, на яку посилається скаржник у скарзі, щодо права суду зменшити розмір штрафу та відсотків річних, нарахованих відповідно до положень ст.ст. 549 625 ЦК України, та доводів скаржника з цього приводу, колегія суддів зазначає таке.

149. Так, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

150. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Водночас у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 %, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству.

151. Водночас, у справі, яка переглядається Судом, позивачем за первісним позовом до стягнення заявлено 3 % річних, тобто розмір відсотків передбачений законодавством (частиною 2 статті 625 ЦК України), отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

152. Разом з цим, апеляційний суд, стягуючи з відповідача за первісним позовом 380.418,07 грн неустойки заявленої до стягнення, не врахував як положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, так і правових висновків, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2020 у справі № 918/289/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та у яких конкретизовано за яких обставин судами може бути застосовано положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

153. Водночас, згідно із ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

154. В даному випадку, суд апеляційної інстанції не врахував зазначених правових висновків Верховного Суду та відповідно не встановив обставин у справі для необхідних для застосування положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, тоді як відповідач за первісним позовом просив суд врахувати вказані положення та скористатись правом суду на зменшення штрафних санкцій. Не врахувавши зазначеного, апеляційним судом порушено положень ст.ст. 236 237 269 277 ГПК України, що є підставою для скасування постанови в частині стягнення з відповідача неустойки у розмір 380.418,07 грн.

155. Крім того, скаржник, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 651 652 ЦК України у подібних правовідносинах, у випадку одночасної наявності підстав для застосування як положень ст. 651 ЦК України, так і положень статті 652 цього кодексу, коли істотна зміна обставин виникла первісно до ознак істотного порушення умов договору та в подальшому існує юридичний склад для одночасного застосування положень двох різних статей - підстав для розірвання договору.

156. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

157. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені положення спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

158. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

159. Як зазначалось, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у справі, касаційним судом не було встановлено, неправильного застосування положень ст. ст. 651 652 ЦК України, про що касаційним судом зазначалось у цій постанові, положення ст.ст. 651 652 ЦК України є чіткими і зрозумілими, при цьому, судова практика щодо застосування судами таких положень є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.09.2019 у справі №910/17469/18, від 01.08.2022 у справі №910/16784/20, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/1, а тому, Верховний Суд не вбачає підстав для викладення правового висновку у даній справі.

160. Оскільки, в силу визначених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд не наділений повноваженнями щодо встановлення таких обставин справи та надання їм відповідної оцінки. За таких обставин Верховний Суд зазначає про наявність правових підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині стягнення з відповідача неустойки у розмір 380.418,07 грн заявленому до стягнення, та направлення цієї справи на новий апеляційний розгляд в цій частині.

161. Отже доводи касаційної скарги про незастосування апеляційним судом положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та не врахування правових висновків, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2020 у справі № 918/289/19, знайшли своє підтвердження.

162. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, частково отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, в іншій частині, зазначеній у цій постанові, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного господарського суду в частині стягнення з ТОВ «ВВЮГ» неустойки в розмірі 380.418,07 грн необхідно скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду, в іншій частині постанову та рішення, необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

163. Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

164. Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

165. Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення про повне задоволення неустойки, при цьому виправлення відповідної помилки потребує з`ясування обставин і дослідження доказів, Верховний Суд констатує про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині стягнення неустойки у розмір 380.418,07 грн з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

166. Враховуючи викладене, касаційна скарга ТОВ «ВВЮГ», з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, частково є обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню, постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 в частині стягнення з ТОВ «ВВЮГ» неустойки в розмірі 380.418,07 грн необхідно скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду, в іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 у справі №916/410/23, необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

167. З огляду на часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи в частині на новий розгляд судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 08.05.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 про задоволення позовної вимоги Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» про розірвання договору купівлі-продажу від 04.02.2022, укладеного між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ», щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 259,1 кв.м за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 178/1, приміщення 402, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 04.02.2022 р. за № 157, та про відмову у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» до Одеської міської ради - залишити без змін.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 у справі №916/410/23 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВЮГ» неустойки в розмірі 380.418,07 грн скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

4. В решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 у справі №916/410/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді Г.О. Вронська

Н.М. Губенко