ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 916/479/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Канайло В. В.,

відповідача - Оліянчука Ю. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 15"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 (судді: Колоколов С. І. - головуючий, Головей В. М., Разюк Г. П.) і рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2021 (суддя Малярчук І. А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройсервіс ЮГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 15"

про стягнення 4 423 565,00 грн заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стройсервіс ЮГ" (далі - ТОВ "Стройсервіс ЮГ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 15" (далі - ТОВ "ПМК № 15") про стягнення 4 423 565,00 грн заборгованості.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що перерахував відповідачеві 7 350 000,00 грн попередньої оплати на виконання робіт за договором на виконання субпідрядних робіт від 29.11.2019 № СТ-291119 (далі - договір від 29.11.2019), однак відповідач виконав підрядні роботи лише на суму 2 926 435,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актом приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за березень 2020 року форми КБ-3. Отже, вартість оплачених позивачем, але не виконаних відповідачем робіт становить 4 423 565,00 грн, тобто суму, заявлену до стягнення. Водночас позивач вказував на те, що на підставі пункту 14.5 спірного договору, статті 849 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України він у листі від 18.06.2020 № 18/06/20 (вказаний лист був отриманий відповідачем 18.06.2020) повідомив відповідача про розірвання спірного договору з 17.06.2020.

1.2. ТОВ "ПМК № 15" у відзиві на позовну заяву заперечило проти її задоволення, просило відмовити у позові, наголошуючи, зокрема, на тому, що крім довідки за формою КБ-3 на суму 2 926 435,00 грн, відповідач склав та надіслав позивачеві акти приймання виконаних будівельних робіт за квітень, червень 2020 року, які з боку позивача підписані не були, про незгоду зі змістом таких актів позивач відповідача не повідомив; ці акти містять відмітку особи, яка здійснювала технічний нагляд за об`єктом будівництва про підтвердження вказаних в актах робіт; усього, як зазначає відповідач, він виконав будівельні роботи (згідно з актами за березень, квітень та травень-червень 2020 року) на загальну суму 9 242 762,20 грн, однак позивач оплатив роботи лише на суму 7 350 000,00 грн, у зв`язку з чим за позивачем рахується заборгованість у сумі 1 892 762,20 грн, яка ТОВ "ПМК № 15" заявлена до стягнення з ТОВ "Стройсервіс ЮГ" у справі № 916/1938/20.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.06.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021, позов задоволено.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що на виконання умов спірного договору позивач перерахував відповідачеві попередню оплату в сумі 7 350 000,00 грн, натомість відповідач за актами приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за березень 2020 року форми КБ-3, підписаними сторонами, фактично виконав роботи на суму 2 926 435,00 грн, отже, різниця між сумою перерахованих позивачем коштів і вартістю виконаних відповідачем і прийнятих позивачем робіт становить 4 423 565,00 грн, тобто суму, заявлену позивачем до стягнення. Водночас суд визнав недоведеним факт виконання відповідачем робіт за спірним договором в частині та сумах, що зазначені в оформлених ним в односторонньому порядку актах виконаних робіт за квітень, червень 2020 року. Під час вирішення спору у цій справі суд також урахував обставини, установлені Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 916/1938/20, в якій брали участь ті ж самі сторони, що й у справі № 916/479/21, і спірні правовідносини, пов`язані із виконанням договору від 29.11.2019, який є підставою для позову у цій справі.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ТОВ "ПМК № 15" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2021 у справі, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як свідчить зміст касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, по-перше, ухвалення судових рішень без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц щодо визначення договору підряду, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 902/1110/15, від 05.02.2020 у справі № 904/2082/19 щодо порядку визначення ціни у договорі підряду, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/8278/19, від 05.02.2020 у справі № 904/2082/19, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 05.12.2019 у справі № 911/2862/18, від 28.05.2020 у справі № 904/2029/19 щодо обов`язку замовника прийняти будівельні роботи та своєчасно заявити підрядникові про виявлені недоліки таких робіт; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20 щодо обов`язку замовника при непідписанні актів виконаних робіт зазначати конкретні недоліки та в чому вони виявилися; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 925/460/17 щодо реквізитів первинних документів; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18 щодо преюдиціальності фактів, встановлених у судовому рішенні в іншій справі; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.202 у справі № 910/7586/19 щодо права на отримання професійної правничої допомоги, яка здійснюється адвокатом; постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 910/20676/17 щодо законності та обґрунтованості судового рішення; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18 щодо обов`язку підрядника прийняти виконані роботи, а у випадку їх недоліків негайно заявити про це; а, по-друге, недослідження судами зібраних у справі доказів; встановлення обставин справи, що мають значення, на підставі недопустимих доказів; необґрунтованої відмови суду у задоволенні клопотань відповідача про відкладення розгляду справи, про витребування доказів, про огляд та долучення додаткових доказів, про залучення до участі у справі третіх осіб.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що суди не надали належної правової оцінки факту порушення зобов`язань з боку позивача, натомість необґрунтовано констатували невиконання зобов`язань відповідачем - субпідрядником, що, на думку скаржника, не відповідає дослідженим доказам у цій справі. Скаржник стверджує про те, що позивач безпідставно відмовився підписати та оплатити акти виконаних робіт за квітень, червень 2020 року; зазначає, що суди не надали оцінки тій обставині, що причиною непідписання позивачем актів виконаних робіт за вказані місяці та їх неоплати стало незавершення проведення слідчими у кримінальному провадженні судової будівельної експертизи. Водночас скаржник вважає безпідставним невизнання судами попередніх інстанцій допустимими та належними доказами актів виконаних робіт за квітень-червень 2020 року із відмітками, посвідченими підписами інженера з технічного нагляду Куриленка О. Л.; зазначає про необґрунтоване врахування судами попередніх інстанцій як преюдиціальних обставин, встановлених у справі № 916/1938/20.

3.2. Від ТОВ "Стройсервіс ЮГ" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить судові рішення у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2022 у цій справі визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Зуєв В. А.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "ПМК № 15", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої у пункті 4 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 29.11.2019 між ТОВ "Стройсервіс ЮГ" (генпідрядник) і ТОВ "ПМК № 15" (субпідрядник) було укладено договір № СТ-291119 на виконання підрядних робіт, за умовами якого субпідрядник зобов`язався на замовлення генпідрядника виконати будівельно-монтажні роботи відповідно до пункту 1.2 цього договору, що є його невід`ємною частиною, на об`єкті генпідрядника та передати виконані роботи генпідряднику за актом про прийняття виконаних робіт за договором за формою КБ-2в, КБ-3, а генпідрядник, у свою чергу, зобов`язався прийняти закінчені роботи та оплатити їх відповідно умов цього договору. Місцезнаходження об`єкта: с. Ставрове, Окнянського району Одеської області, об`єкт: "Школа на 250 учнів у с. Ставровому Окнянського району Одеської області - будівництво". Склад, обсяги, об`єм, види визначаються договірною ціною відповідно до розділу 2 цього договору. Будь-які зміни до складу, обсягів, об`єму, виду, ціни та строків виконання робіт, ціни матеріалів і обладнання, а також умов фінансування, погоджуються сторонами шляхом підписання додаткових угод та внесенням змін до додатків до договору, з уточненням, відповідно, і договірної ціни. Субпідрядник зобов`язується виконати роботи в межах договірної ціни за цим договором і передати їх генпідряднику. Договірна ціна є динамічною (пункти 1.1- 1.4 договору).

Згідно з пунктом 2.1 спірного договору договірна ціна становить 5 000 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20%.

За змістом пунктів 2.1- 2.4 договору від 29.11.2019 генпідрядник протягом 3 (трьох) банківських днів із дати підписання договору здійснює передоплату у розмірі 30 % від договірної ціни, а саме 1 500 000,00 грн з урахуванням ПДВ 20 %. Оплата за виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів після підписання генпідрядником актів виконаних робіт, за вирахуванням проценту авансу, вказаного в пункті 2.2. Фінансування робіт та розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування генпідрядником грошових коштів на поточний рахунок субпідрядника відповідно до пунктів 2.2 і 2.3 цього договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору від 29.11.2019 субпідрядник зобов`язується виконати всі роботи за договором згідно з графіком виконання робіт та графіком фінансування. Дата початку робіт із моменту отримання авансового платежу від генпідрядника та за умови передачі субпідряднику будівельного майданчика, підготовленого для виконання будівельно-монтажних робіт, та наявності відповідних дозволів і ліцензій, якщо такі необхідні відповідно до діючого законодавства України згідно з пунктом 7.5 цього договору. Датою закінчення робіт вважається дата їх фактичного закінчення та представлення генпідряднику для прийняття та підписання акта виконаних робіт. У випадку наявності у генпідрядника об`єктивних зауважень щодо якості виконання робіт субпідрядником датою закінчення таких робіт буде вважатися дата усунення зауважень генпідрядника щодо наявних недоліків.

У пункті 4.1 спірного договору сторони передбачили, що субпідрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, та готує відповідні документи (акти виконаних робіт за формою КБ-2в, КБ-3) і подає їх для погодження генпідряднику у 2-х екземплярах. Генпідрядник протягом трьох робочих днів після фактичного огляду результатів виконаних робіт та отримання двох екземплярів актів виконаних робіт зобов`язаний або підписати такі акти, або надати в письмовій формі аргументовану відмову від їх підписання, зазначивши причини відмови в прийняті робіт та дії, необхідні для усунення таких причин. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом трьох банківських днів з дня підписання актів виконаних робіт генпідрядником за пропорційним вирахуванням фактичної суми сплаченої генпідрядником субпідряднику авансового платежу згідно з пунктом 2.2 договору.

Після завершення робіт, якщо інше не передбачено додатками до договору, разом з актом приймання виконаних будівельних робіт субпідрядник надає генпідряднику повний комплект виконавчої документації за звітний період. У разі виявлення обґрунтованих недоліків у роботі генпідрядник негайно повідомляє субпідрядника про це та пропонує час та місце зустрічі для складання дефектного акта, в якому обов`язково фіксується дата виявлення дефекту і дата щодо його усунення. Для участі в складанні дефектного акта, узгодження порядку і строків усунення дефектів субпідрядник зобов`язаний відрядити свого представника в одноденний термін (пункти 4.1- 4.3 договору від 29.11.2019).

У пункті 14.5 спірного договору сторони визначили, що договір за згодою сторін може бути розірваний достроково на підставах, викладених у ньому, а також за рішенням суду, за відсутності фінансування робіт, виявлення генпідрядником недоцільності або неможливості інвестування коштів в об`єкт, у тому числі через обставини непереборної сили, а також за рішенням відповідних контролюючих органів.

02.03.2020 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 29.11.2019, за умовами якої сторони досягли згоди про збільшення договірної ціни за договором та у зв`язку з цим змінили пункт 2.1 договору та виклали його у новій редакції, згідно з якою договірна ціна за цим договором збільшується та складає всього 15 000 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20 %.

Виконання функцій технічного нагляду за об`єктом будівництва здійснювалося фізичною особою-підприємцем Куриленком О. Л. на підставі договору від 07.04.2020 № 2, укладеного між ним та департаментом фінансів Одеської обласної державної адміністрації (далі - департамент фінансів Одеської ОДА).

Господарські суди попередніх інстанцій установили та це підтверджено матеріалами справи, що позивач на виконання умов договору від 29.11.2019 за платіжними дорученнями від 22.04.2020 № 501 на суму 250 000,00 грн, від 06.04.2020 № 479 на суму 300 000,00 грн, від 03.04.2020 № 477 на суму 300 000,00 грн, від 25.03.2020 № 466 на суму 200 000,00 грн, від 20.03.2020 № 455 на суму 200 000,00 грн, від 19.03.2020 № 455 на суму 200 000,00 грн, від 18.03.2020 № 450 на суму 200 000,00 грн, від 16.03.2020 № 442 на суму 200 000,00 грн, від 13.03.2020 № 440 на суму 200 000,00 грн, від 10.03.2020 № 431 на суму 400 000,00 грн, від 04.03.2020 № 429 на суму 300 000,00 грн, від 02.03.2020 № 421 на суму 300 000,00 грн, від 27.02.2020 № 418 на суму 200 000,00 грн, від 21.02.2020 № 407 на суму 200 000,00 грн, від 18.02.2020 № 403 на суму 300 000,00 грн, від 14.02.2020 № 400 на суму 300 000,00 грн, від 11.02.2020 № 395 на суму 200 000,00 грн, від 31.01.2020 № 386 на суму 500 000,00 грн, від 27.01.2020 № 380 на суму 100 000,00 грн, від 27.01.2020 № 379 на суму 100 000,00 грн, від 17.01.2020 № 371 на суму 400 000,00 грн, від 09.01.2020 № 361 на суму 500 000,00 грн, від 19.12.2019 № 319 на суму 500 000,00 грн, від 18.12.2019 № 315 на суму 1 000 000,00 грн перерахував відповідачеві грошові кошти у сумі 7 350 000,00 грн.

Відповідно до довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за березень 2020 року відповідач виконав роботи на суму 2 926 435,00 грн.

У листі від 18.06.2020 № 18/06/20 позивач повідомив відповідача, зокрема, про проведення співробітниками Служби безпеки України та прокуратури за участі представника субпідрядника 12.06.2020 за адресою будівництва: "Школа на 250 учнів в с. Ставровому, Окнянського району Одеської області" слідчих дій стосовно проведення будівельної експертизи (кримінальне провадження № 42020160000000343) з метою виявлення недоліків під час здійснення будівельних робіт, яку ще не завершено, що унеможливлює підписання актів виконаних робіт. Водночас позивач довів до відома відповідача про розірвання спірного договору з 17.06.2020 на підставі пункту 14.5 договору.

Суди зазначили, що відповідач надав до матеріалів справи довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2020 року на суму 5302,98480 грн, акти приймання виконаних будівельних робіт №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 за квітень 2020 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт за червень 2020 року на суму 1013,34240 грн, акти приймання виконаних будівельних робіт №№ 1, 2, 3, 4 за червень 2020 року, які не підписані позивачем.

У листі від 24.06.2020 № 24/06/20 позивач зазначив, що отримав акти виконаних робіт, проте без вказівки які саме.

Відповідач також надав до матеріалів справи журнал авторського нагляду під час будівництва, розпочатий 02.12.2019, фотофіксацію об`єкта будівництва, договір на здійснення авторського нагляду від 16.04.2020 № 20025, укладений між департаментом фінансів Одеської ОДА і Державним регіональним проектно-вишукувальним інститутом "УКРПІВДЕНДІПРОВОДГОСП" та супутні документи до нього.

Позивач на підтвердження своїх доводів щодо виконання частини робіт на об`єкті будівництва іншою субпідрядною організацією, надав до матеріалів справи договір підряду від 02.12.2019 № 1612, укладений між ТОВ "Стройсервіс ЮГ" і ТОВ "Строй Імперія", договірну ціну, календарний графік виконання робіт на об`єкті, локальні кошториси на будівельні роботи № 1-1-1 (демонтажні роботи), № 1-1-2 (на будівельні роботи по будівлі школи), № 1-1-3 (на улаштування ліфтової шахти), № 1-1-4 (на улаштування тренувального футбольного поля), № 1-1-5 (на загальнобудівельні роботи), № 1-1-6 (на загальнобудівельні роботи щодо складу вугілля), №№ 1-1-7, 1-1-8 (на улаштування дренажу), №№ 1-1-9, 1-1-10 (на будівництво колодязів та зливової каналізації), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2020 року, акти приймання виконаних будівельних робіт №№ 1, 2, 3, загальний журнал робіт, акт звіряння розрахунків за період 02.12.2019-30.04.2020.

Позивач також надав договір про закупівлю робіт від 14.11.2019 № 31/11 (із додатками), укладений із департаментом фінансів Одеської ОДА, договірну ціну на будівництво, договір відповідального зберігання від 06.05.2020 № 1/04 із супутніми документами.

Попередні судові інстанції також установили, що згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 у справі № 916/1938/20 (залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.06.2021) за позовом ТОВ "ПМК № 15" до ТОВ "Стройсервіс ЮГ" про стягнення 4 603 061,87 грн було відмовлено у задоволенні позову. Апеляційний господарський суд у справі № 916/1938/20 встановив, зокрема, відсутність узгодженої сторонами проектно-кошторисної документації до договору від 29.11.2019, яка в силу вимог закону повинна бути належним підтвердженням факту доручення відповідачем позивачу виконання конкретного складу (обсягу, об`єму) будівельних робіт із визначенням вартості кожного виду цих робіт, а також відсутність узгодженого обома сторонами кошторису (у позивача наявний примірник кошторису, підписаний ним в односторонньому порядку). Оскільки, за висновком суду апеляційної інстанції, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доручення відповідачем позивачеві виконання робіт, перелік яких зазначено у підписаних позивачем в односторонньому порядку актах приймання виконаних будівельних робіт за квітень-червень 2020 року, відсутня узгоджена сторонами вартість кожної з цих робіт, а саме - відповідна проектно-кошторисна документація до договору, то позивачем не доведено замовлення відповідачем цих робіт та їх виконання позивачем на підставі договору; крім того, представники обох сторін підтвердили, що, окрім позивача, до виконання будівельних робіт на об`єкті (школа) залучалися й інші субпідрядники.

4.4. Як установили суди та свідчать матеріали справи, яка розглядається судом касаційної інстанції, предметом позову у ній є вимоги ТОВ "Стройсервіс ЮГ" про стягнення з ТОВ "ПМК № 15" 4 423 565,00 грн за договором від 29.11.2019.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення цього позову.

Суди попередніх інстанцій виходили із того, що згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду (частина 1 статті 877 Цивільного кодексу України).

За змістом частин 1 статей 843 844 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

У частині 4 статті 879 Цивільного кодексу України визначено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

У частині 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 76 зазначеного Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам сторін, урахували вимоги законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та установили, що позивач на виконання робіт за спірним договором перерахував відповідачеві 7 350 000,00 грн попередньої оплати, проте відповідач виконав підрядні роботи лише на суму 2 926 435,00 грн, які були прийняті позивачем, що підтверджується, зокрема, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за березень 2020 року форми КБ-3. Отже, за висновком судів, вартість оплачених позивачем, але невиконаних відповідачем робіт становить 4 423 565,00 грн, тобто суму, заявлену до стягнення.

Водночас суди надали оцінку твердженням відповідача стосовно виконання ним інших робіт згідно з актами за квітень, червень 2020 року, окрім вже прийнятих робіт на суму 2 926 435,00 грн згідно з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за березень 2020 року форми КБ-3, та відхилили такі доводи через їх необґрунтованість. При цьому суди виходили із того, що обставини неузгодження сторонами проектно-кошторисної документації до договору від 29.11.2019 були встановлені судом апеляційної інстанції під час розгляду спору у справі № 916/1938/20, в якій брали участь ті ж самі сторони, що й у справі № 916/479/21, і спірні правовідносини пов`язані із виконанням договору від 29.11.2019; зазначені обставини під час розгляду спору у цій справі (№ 916/479/21) сторони не спростували та протилежного не довели. Погодження сторонами у договорі від 29.11.2019 загальної вартості будівництва, як зазначили суди, не є узгодженням ними детального кошторису, оскільки деталізованих кількісних та вартісних показників договір не містить; визначений сторонами у пункті 4.1 договору від 29.11.2019 обов`язок позивача протягом трьох робочих днів після фактичного огляду результатів виконаних робіт та отримання двох екземплярів актів виконаних робіт підписати такі акти, або надати в письмовій формі аргументовану відмову в їх підписанні, зазначивши причини відмови в прийняті робіт та дії, необхідні для усунення таких причин, за умови відсутності проектно-кошторисної документації, тобто за відсутності доручення позивачем відповідачеві виконання будівельних робіт, вказаних ним в актах за квітень, червень 2020 року, виникнути не міг; саме по собі підтвердження позивача у листах факту отримання від відповідача таких актів не може бути підставою для застосування положень вказаного пункту договору. Крім того, факт проставлення Куриленком О. Л. (особою, яка здійснювала технічний нагляд за об`єктом будівництва) на актах приймання виконаних будівельних робіт за квітень, червень 2020 року відміток про підтвердження ним обсягу робіт для складання генпідрядного акта КБ-2в не впливає на встановлення факту виконання робіт за такими актами, зважаючи на те, що вимогами законодавства не передбачено необхідності проставлення особою, яка здійснювала технічний нагляд за об`єктом будівництва, будь-яких відміток на підтвердження обсягу (складу) робіт. За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність відповідачем факту виконання ним робіт за договором від 29.11.2019 в частині та сумах, що зазначені в оформлених ним в односторонньому порядку актах виконаних робіт за квітень, червень 2020 року.

4.5. Як уже зазначалося, відповідач оскаржив судові рішення у справі № 916/479/21 про задоволення позову до суду касаційної інстанції, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом наведеної норми підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1), та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних відповідачем рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/12-ц, постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 902/1110/15, від 05.02.2020 у справі № 904/2082/19, від 10.06.2020 у справі № 910/8278/19, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 05.12.2019 у справі № 911/2862/18, від 28.05.2020 у справі № 904/2029/19, від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20, від 05.03.2020 у справі № 925/460/17, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, оскільки зазначені постанови Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм права в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, були прийняті за іншої, ніж у цій справі (№ 916/479/21) фактично-доказової бази, тобто хоча й у спорах, пов`язаних з відносинами будівельного підряду, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Стосовно посилань скаржника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18 щодо преюдиціального значення обставин, встановлених в іншій справі, то колегія суддів зазначає, що дійсно правові висновки, зроблені судом, не є обставинами, встановленими рішенням суду в іншій справі, у розумінні частин 3, 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а відповідно до частини 7 статті 75 цього ж Кодексу правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду; водночас господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили не лише виключно з обставин, встановлених судом у справі № 916/1938/20, а й з дослідження та оцінки доказів у справі № 916/479/21, за результатом оцінки яких судами і були встановлені обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, та прийняті у справі судові рішення про задоволення заявленого позову.

Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, предметом касаційного перегляду в якій була постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін додаткове рішення у справі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ухвалене на підставі статей 126 129 Господарського процесуального кодексу України. Правовідносини у зазначеній справі та справі, в якій подано касаційну скаргу за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями не є подібними, різним є і нормативно-правове регулювання, тому підстав для врахування висновків, викладених у цій постанові у наведеному випадку немає.

З цих же підстав - через неподібність правовідносин колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 910/20676/17 у спорі про відшкодування збитків за договором про транспортно-експедиторське обслуговування; аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Водночас колегія суддів не надає правової оцінки зазначеним у касаційній скарзі іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки, не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у цій справі відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.6. Як уже зазначалося, як на підставу касаційного оскарження скаржник також послався на порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

Утім такі доводи касаційної скарги також не отримали підтвердження та відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.

Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на недослідження судами зібраних у справі доказів, то колегія суддів зазначає, що у розумінні пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження є, зокрема, визначене пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи відповідача зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів, але, як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. До того ж саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанції, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження скаржника стосовно того, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування письмових доказів, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, керуючись статтями 81 269 Господарського процесуального кодексу України, відхилив заявлене відповідачем клопотання, навівши мотиви такого відхилення, зважаючи, зокрема, на те, що в суді першої інстанції відповідачем не заявлялось відповідне клопотання, крім того, не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно та докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про долучення нових доказів на стадії апеляційного розгляду справи з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

При цьому за імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи документів та наведені у ньому доводи щодо причин неподання відповідних доказів суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не установив існування виняткового випадку, за умов наявності якого вважатиметься доведеною об`єктивна неможливість подання учасником справи доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від такого учасника справи, що за змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України є необхідною умовою для прийняття судом апеляційної інстанції на стадії апеляційного розгляду справи доказів у справі, які не були подані до суду першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції, зважаючи на положення процесуального законодавства, залишив без розгляду клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, навівши в оскаржуваному судовому рішенні відповідні норми процесуального права, аргументи та мотиви, у зв`язку з чим колегія суддів не бере до уваги відповідні доводи скаржника про необґрунтоване, на його думку, незадоволення такого клопотання.

Колегія суддів також не може взяти до уваги посилання скаржника на необґрунтовану відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки висновки апеляційного суду про відмову у відкладенні розгляду справи є достатньо мотивованими, прийнятими із застосуванням принципу рівності всіх учасників провадження перед законом і судом, за обставин вжиття судом заходів для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, того, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнавалась обов`язковою. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони чи іншого учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про встановлення обставин справи, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки скаржник не зазначає, які конкретно докази він вважає недопустимими та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови попередніх інстанцій з такої підстави.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 916/479/21 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 15", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пересувна механізована колона № 15" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2021 у справі № 916/479/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак