ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 916/5751/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі"

на рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗКИ",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПСК"

про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У судовому засіданні взяли участь: представник позивача - Михальченко Н. А. та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗКИ" - Племениченко Г. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2023 року Акціонерне товариство "ДТЕК Одеські електромережі" (далі - позивач та/або АТ "ДТЕК Одеські електромережі") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗКИ" (далі - відповідач-1 та/або ТОВ "ОЗКИ") та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПСК" (далі - відповідач-2 та/або ТОВ "ОПСК"), в якому просить суд:

1) визнати недійсним фраудаторний правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 26.02.2020, видавник: ТОВ "ОЗКИ" (65033, м. Одеса, вул. Желябова, буд. 4Б/5, ідентифікаційний код юридичної особи - 32094126) та ТОВ "ОПСК" (65033, м. Одеса, вул. Желябова, буд. 4-Б/1, ідентифікаційний код юридичної особи - 43525950) (далі - акт приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020);

2) скасувати державну реєстрацію права власності, оформлену записами про право власності ТОВ "ОПСК" (65033, м. Одеса, вул. Желябова, буд. 4-Б/1, ідентифікаційний код юридичної особи - 43525950) на нерухоме майно, яким є:

- магазин, загальною площею 269,5 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, будинок 4-Б/1. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1521429251101. Дата, час державної реєстрації: 27.02.2020 15:44:30. Номер відомостей про речове право: 35773192;

- магазин, загальною площею 283,8 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, будинок 4-Б/2. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1521483251101. Дата, час державної реєстрації: 27.02.2020 15:50:28. Номер відомостей про речове право: 35773552;

- нежитлове приміщення виставочного салону та офісно-складського приміщення, загальною площею 5747,3 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Онезька, будинок 3/5. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1479268551101, Дата, час державної реєстрації: 27.02.2020 15:56:00. Номер відомостей про речове право: 35774099;

- самостійне приміщення № 501, загальною площею 177,3 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, будинок 100. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1490757551101, Дата, час державної реєстрації: 27.02.2020 16:06:52. Номер відомостей про речове право: 35774459;

- магазин, загальною площею 277,6 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, будинок 4-Б/3. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1521596551101. Дата, час державної реєстрації: 27.02.2020 16:36:09. Номер відомостей про речове право: 357747753;

- магазин, загальною площею 286,5 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, будинок 4-Б/4. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1521663751101. Дата, час державної реєстрації: 27.02.2020 16:48:58. Номер відомостей про речове право: 35775570;

- магазин, загальною площею 733,9 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, будинок 4-Б/5. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1521327451101. Дата, час державної реєстрації: 27.02.2020 16:53:12. Номер відомостей про речове право: 35776440.

1.2. На обґрунтування позову позивач посилається на наявність у ТОВ "ОЗКИ" заборгованості за недовраховану електричну енергію відповідно до акта про порушення від 22.08.2019 № 8009815, розглянутого комісією 11.09.2019 у присутності директора ТОВ "ОЗКИ", з прийняттям комісією рішення про направлення приладу обліку на експертизу, прийняттям у подальшому рішення від 30.03.2021 про нарахування ТОВ "ОЗКИ" заборгованості за недовраховану електричну енергію у розмірі 613 560,94 грн, стягнення вказаної заборгованості рішенням Господарського суду від 03.05.2023 у справі №916/3017/21, відкриття виконавчих проваджень на виконання вказаного рішення та встановлення приватним виконавцем станом на дату відкриття виконавчих проваджень відсутності грошових коштів, рухомого та нерухомого майна у ТОВ "ОЗКИ".

Позивач також вказує на належність ТОВ "ОЗКИ" до лютого 2020 року на праві приватної власності вищезазначеного нерухомого майна, а також на передання вказаного майна ТОВ "ОПСК" як майнового вкладу (внеску) до статутного капіталу товариства за спірним актом приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020.

Вважає, що ТОВ "ОЗКИ", не виконавши зобов`язання щодо оплати боргу за актом про порушення від 22.08.2019 № 8009815 та, передавши нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ "ОПСК", вчинило фраудаторний правочин.

На переконання позивача, про фраудаторність правочину свідчить: 1) момент укладення договору, у даному випадку після виявленого АТ "ДТЕК Одеські електромережі" порушення, зафіксованого актом про порушення від 22.08.2019 № 8009815; 2) контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (афілійована юридична особа) - статутний капітал ТОВ "ОПСК" було створено за рахунок внесків учасників - ТОВ "ОЗКИ" (як внесок до статутного капіталу вищеперерахованого майна) та засновників ТОВ "ОЗКИ" (за рахунок їх внесків до статутного капіталу); 3) ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника, як вбачається з акта приймання-передачі від 26.02.2020 передане майно було оцінено в 177 984,00 грн (так було оцінено нерухоме майно загальною площею 7775,9 кв. м), що не є ринковою ціною оскільки є значно заниженою порівняно з ринковою.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, між ВАТ ЕК "Одесаобленерго" (у подальшому перейменованого на АТ "ДТЕК Одеські Електромережі") та ТОВ "ОЗКИ", укладено договір про постачання електричної енергії від 01.01.2019 № 7239.

22.08.2019 уповноваженими представниками АТ "ДТЕК Одеські Електромережі" проведено перевірку на об`єкті відповідача - нежитлове приміщення механічного цеху за адресою: м. Одеса, вул. Желябова, 4 під літ. "В". Під час проведення перевірки було виявлено порушення п.п 5 та п.п 8 пункту 5.5.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), а саме (мовою оригіналу): "... подозрение в фальсификации пломб госповерителя и завода - изготовителя, а также имеется подозрение в конструктивном изменении схемы прибора учета. Ток, потребляемый прибором учета 1а- 5 мА, 1в- 5 мА, 1с- 56 мА. При контрольном съеме показаний выявить невозможно".

Відповідно до вимог пункту 8.2.5 ПРРЕЕ складено акт про порушення від 22.08.2019 № 8009815.

Листом від 28.08.2019 відповідача було запрошено на засідання комісії з розгляду актів про порушення, яке повинно було відбутися 11.09.2019.

11.09.2019 комісія з розгляду актів про порушення AT "ДТЕК Одеські Електромережі" у присутності директора ТОВ "ОЗКИ" - ОСОБА_1 розглянула акт про порушення від 22.08.2019 № 8009815 та прийняла рішення направити прилад обліку № 02037679, який було упаковано у сейф пакет та опломбований пломбою UA00087808, на експертизу до Харківського НДІ судових експертиз. Вказане рішення було оформлене протоколом № 55.

У зв`язку з відмовою директора ОСОБА_1 підписати протокол комісії, протокол № 55 було направлено відповідачу листом від 13.09.2019 за № 101/29/03-4739 про що свідчить рекомендоване повідомлення про направлення поштового відправлення за № 6502307224302. Вказане поштове відправлення повернуто відправнику з відміткою листоноші "за закінченням терміну зберігання".

Судами також установлено, що 21.02.2020 рішенням загальних зборів учасників ТОВ "ОЗКИ" надано згоду ТОВ "ОЗКИ" на створення ТОВ "ОПСК" та визначення розміру внеску Товариства; надано згоду директору ТОВ "ОЗКИ" на підписання установчих документів ТОВ "ОПСК". Вказані рішення оформлені протоколом від 21.02.2020 № 1/20.

21.02.2020 учасниками ТОВ "ОПСК" проведено загальні збори, на яких прийнято рішення, зокрема:

1) створити ТОВ "ОПСК" з місцезнаходженням: 65033, Україна, Одеська область, м. Одеса, вул. Желябова, буд. 4-Б/1;

2) сформувати статутний капітал ТОВ "ОПСК" у розмірі 370 800,00 грн у грошовій та майновій формі з наступним розподілом часток:

- ОСОБА_2 має частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 96 408,00 грн, що становить 26 % статутного капіталу та формується за рахунок грошового вкладу у розмірі 96 408,00 грн;

- ОСОБА_1 має частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 96 408,00 грн, що становить 26 % статутного капіталу та формується за рахунок грошового вкладу у розмірі 96 408,00 грн;

- ТОВ "ОЗКИ" має частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 177 984,00 грн, що становить 48 % статутного капіталу та формується за рахунок майнового вкладу (внеску) у розмірі 177 984,00 грн. Майновий внесок у вигляді: магазин, загальною площею 269,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Одностайно прийнято рішення про затвердження вартості майнового вкладу у 17 000,00 грн; магазин, загальною площею 283,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Одностайно прийнято рішення про затвердження вартості майнового вкладу у 18 000,00 грн; нежитлове приміщення виставочного салону та офісно-складського приміщення, загальною площею 5747,3 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . Одностайно прийнято рішення про затвердження вартості майнового вкладу у 49 984,00 грн; самостійне приміщення № 501, загальною площею 177,3 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 . Одностайно прийнято рішення про затвердження вартості майнового вкладу у 12 000,00 грн; магазин, загальною площею 277,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_5 . Одностайно прийнято рішення про затвердження вартості майнового вкладу у 18 000,00 грн; магазин, загальною площею 286,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_6 . Одностайно прийнято рішення про затвердження вартості майнового вкладу у 18 000,00 грн; магазин, загальною площею 733,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_7 . Одностайно прийнято рішення про затвердження вартості майнового вкладу у 45 000,00 грн.

Рішення загальних зборів оформлено протоколом від 21.02.2020 № 1.

Актом приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020 нерухоме майно, що належало на праві приватної власності ТОВ "ОЗКИ" було передано ТОВ "ОПСК" як розмір майнового вкладу (внеску) до Статутного капіталу Товариства.

Згідно з листом Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради від 22.11.2023 № вх.7641-23, станом на 21.02.2020 ТОВ "ОЗКИ" входило до складу учасників (засновників) ТОВ "ОПСК". При цьому, 20.03.2020 державним реєстратором іншого суб`єкта державної реєстрації на підставі поданих заявником документів, зокрема актів приймання-передачі частини частки від 19.03.2020 виключено ТОВ "ОЗКИ" зі складу учасників (засновників) юридичної особи ТОВ "ОПСК". Таким чином, на 20.11.2023 ТОВ "ОЗКИ" не є учасником (засновником) юридичної особи ТОВ "ОПСК".

Судами також установлено та підтверджується матеріалами справи, що у подальшому 20.01.2021 за результатами експертного дослідження було складено Висновок комплексного експертного трасологічного та електротехнічного дослідження від 20.01.2021 № 28363/28364.

За результатами проведених досліджень Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз на поставлені питання було надано наступні висновки:

- цілісність сейф пакета № UA00087808, в який упаковано наданий для дослідження прилад обліку електричної енергії типу MTX 3R30.DH.4ZI-C4 № 02037679, не порушено. Безпосередній доступ до об`єктів, що знаходяться всередині зазначеного сейф-пакету, відсутній;

- відтиск тавра на пломбі повірника, що на момент дослідження встановлена на стяжному гвинті приладу обліку електричної енергії MTX 3R30.DH.4ZI-C4 № 02037679, не відповідає відтиску тавра повірника, наданого в якості зразка, за ознаками, наведеними в дослідницькій частині висновку, тобто відтиск тавра повірника на пломбі, встановленій на наданому приладі обліку електроенергії, та відтиск тавра повірника наданого в якості зразка, залишені різними плашками пломбувальник тисків;

- відтиски тавра на двох пломбах заводу-виробника, що на момент дослідження встановлені на стяжних гвинтах приладу обліку електричної енергії MTX 3R30.DH.4ZI-C4 №02037679, не відповідають відтиску тавра заводу-виробника наданого в якості зразка, за ознаками, наведеними у дослідницькій частині висновку, тобто відтиск тавра на пломбах заводу-виробника, встановлених на наданому приладі обліку електроенергії, та відтиск тавра заводу-виробника, наданого в якості зразка, залишені різними плашками пломбувальних тисків;

- у наданому на дослідження приладі обліку електричної енергії MTX 3R30.DH.4ZI-C4 №02037679 встановлено пристрій, що не передбачено конструктивним виконанням заводу-виробника;

- зазначений пристрій дозволяє дистанційно блокувати процес обліку електроенергії лічильником MTX 3R30.DH.4ZI-C4 №02037679 шляхом подачі сигналу відповідної частоти.

Після отримання результатів експертизи, позивачем було призначено відповідну комісію на 30.03.2021, про що повідомлено відповідача-1 листом від 15.03.2021 № 130/03-163, однак відповідач-1 на комісію не з`явився.

30.03.2021 відбулося засідання комісії та прийнято рішення провести розрахунок відповідно до п.п 3 п. 8.4.2 за формулою 4 п. 8.4.10 ПРРЕЕ враховуючи також результати Висновку комплексного експертного трасологічного та електротехнічного дослідження від 20.01.2021 № 28363/28364.

Рішення комісії оформлено протоколом № 476 та разом з розрахунком та рахунком направлено споживачу листом від 31.12.2021 № 130/03-303, про що свідчить рекомендоване повідомлення про направлення поштового відправлення № 6512102621550.

Відповідно до розрахунку, здійсненого позивачем, 262800 кВт*год. (розрахункове споживання) - 36668 (кількість спожитої електроенергії за вказаний період) = 226132кВт.год (кількість недоврахованої електроенергії). Всього сума заборгованості за недовраховану електроенергію з урахуванням ПДВ складає 613 560,94 грн.

05.10.2021 АТ "ДТЕК Одеські електромережі" звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до ТОВ "ОЗКИ" про стягнення нарахувань за необліковану електроенергію у розмірі 643 155,98 грн, з яких: 613 560,94 грн - недоврахована електрична енергія; 23 264,89 грн - пеня; 4 488,24 грн - 3 % річних; 1 841,91 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.05.2023, позов у справі № 916/3017/21 задоволено, стягнуто з ТОВ "ОЗКИ" на користь АТ "ДТЕК Одеські електромережі" 613 560,94 грн вартості недоврахованої електричної енергії, 23 264,89 грн пені, 4 488,24 грн 3 % річних, 1 841,91 грн інфляційних втрат. Також стягнуто 24 801,12 грн витрат на проведення експертного дослідження та 9 647,34 грн судового збору.

Вказане рішення у справі № 916/3017/21 набрало законної сили 24.07.2023.

03.08.2023 на виконання рішення від 03.05.2023 у справі № 916/3017/21 господарським судом видано відповідні накази.

АТ "ДТЕК Одеські електромережі" пред`явило вищезазначені накази до виконання приватному виконавцю Качурці В. В., у зв`язку з чим останнім було відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Як вказував позивач, під час проведення виконавчих дій приватним виконавцем Качуркою В. В. було встановлено, що станом на дату відкриття виконавчих проваджень грошові кошти на рахунках боржника відсутні, рухоме та нерухоме майно, зареєстроване за боржником також відсутнє.

З аналізу наявної у матеріалах справи інформації про виконавчі провадження судом з`ясовано, що станом на дату отримання позивачем вказаної інформації (26.12.2023) накази місцевого господарського суду від 03.08.2023 у справі № 916/3017/21 не виконані.

Позивач вважає, що розуміючи наслідки невиконання зобов`язання щодо оплати боргу за актом про порушення від 22.08.2019 № 8009815 та інших платежів, а саме реалізації майна під час здійснення примусового виконання рішення суду, ТОВ "ОЗКИ" прийняло рішення про відчуження наявного майна шляхом передачі його у власність ТОВ "ОПСК", що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом про визнання недійсним акта приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020 та скасування запису про держану реєстрацію прав власності на нерухоме майно. На думку позивача, саме акт приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020 вважається фраудаторним.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 у справі №916/5751/23 (суддя Волков Р. В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 (Ярош А. І. - головуючий, судді: Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у задоволенні позову АТ "ДТЕК Одеські електромережі" до ТОВ "ОЗКИ" та ТОВ "ОПСК" про визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - відмовлено.

3.2. Судові рішення мотивовані таким:

- спірний правочин у виді приймання-передачі нерухомого майна за актом було вчинено відповідачами 26.02.2020, тобто в момент, коли провадження у справі № 916/3017/21 за позовом АТ "ДТЕК Одеські електромережі" до ТОВ "ОЗКИ" про стягнення нарахувань за необліковану електроенергію ще не існувало;

- актом про порушення від 22.08.2019 № 8009815 було зафіксовано порушення ПРРЕЕ відповідачем-1, між тим, вказаний акт не містив розрахунку суми заборгованості за виявлене порушення та інших даних, які б свідчили про наявність будь-якого боргу перед позивачем;

- після складання акта про порушення від 22.08.2019 № 8009815, комісія АТ "ДТЕК Одеські електромережі" 11.09.2019 у присутності директора ТОВ "ОЗКИ" прийняла рішення про направлення приладу обліку № 02037679 на експертизу до Харківського НДІ судових експертиз. Лише після отримання результатів експертизи, 30.03.2021 відбулося засідання комісії та позивачем було прийнято рішення провести розрахунок, а тому про наявність заборгованості відповідач-1 міг дізнатися лише з 30.03.2021, коли відбулось засідання комісії та прийнято рішення провести розрахунок. У той же час, майно було передано до статутного капіталу ТОВ "ОПСК" актом приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020. Тобто, станом на дату переходу права власності (26.02.2020) у відповідача-1 була відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем, яка мала б бути погашена;

- жодних доказів наявності у відповідача-1 мети ухилитися від сплати заборгованості за недовраховану електричну енергію, й тим самим завдати шкоди позивачу як кредитору, матеріали справи не містять;

- відповідач-1, хоча і мав можливість здійснити розрахунок необлікованої електричної енергії, застосувавши відповідну формулу, проте, не був зобов`язаний проводити такий розрахунок, оскільки він здійснюється саме оператором системи, як то передбачено п. 8.4.2. ПРРЕЕ;

- стверджуючи про обставину заниження вартості переданого нерухомого майна, позивач водночас не надав до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б свідчили про таке заниження, у зв`язку з чим доводи позивача не знайшли свого підтвердження та розцінюються судом як припущення;

- сама лише пов`язаність відповідачів у даному конкретному випадку не є достатньою для кваліфікації спірного правочину як фраудаторного та визнання його недійсним, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі № 916/5751/23, АТ "ДТЕК Одеські електромережі" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду стосовно того, чи може правочин, внаслідок якого особа втратила платоспроможність та відчужила єдині майнові активи на які можливо звернути стягнення, якщо даний правочин вчинений особою, що порушила ПРРЕЕ (без обліково споживала електричну енергію) після виявлення оператором системи розподілу такого порушення, вважатись таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) за умов, що така особа жодним чином не заперечувала та не оспорювала а ні факту самого порушення ПРРЕЕ, а ні розміру в подальшому розрахованої вартості необлікованої електричної енергії, а також за обставин, що такий правочин вчинений між афілійованими (пов`язаними особами) та без встановленого факту оплати.

У контексті наведених доводів скаржник вказує, що ситуативно вбачається, що після складання акта про порушення від 22.08.2019 № 8009815, боржник, достеменно усвідомлюючи факт здійснення ним порушення та подальшого стягнення з нього вартості необлікованої електричної енергії, безоплатно відчужив єдині майнові активи до афілійованої юридичної особи.

При цьому ТОВ "ОЗКИ" не заперечувало та не оспорювало а ні факту самого порушення, а ні розміру розрахованої вартості необлікованої електричної енергії.

Особа, вчиняючи порушення ПРРЕЕ, що направлене на безоблікове споживання електричної енергії, безперечно набуває статусу боржника, оскільки не сплачує за спожиту річ (електричну енергію).

Така особа не є обізнаною про суму боргу, проте безумовно є обізнаною про фіксацію порушення, яке потягне за собою нарахування такого боргу, та вручення такій особі розрахункових документів.

Таким чином, на думку скаржника, факт вчинення правочинів направлених на переведення єдиних майнових активів у період після складання акта про порушення, безсумнівно наділяють такі правочини ознаками фраудаторності.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:

копію протоколу установчих зборів учасників ТОВ "ОПСК" від 21.02.2020 № 1 (додаток 7 до позовної заяви);

копія протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "ОЗКИ" від 21.02.2020 № 1/20 (додаток 8 до позовної заяви);

копію акта приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020 (додаток 9 до позовної заяви);

рішення Господарського суду Одеської області від 03.05.2023 у справі № 916/3017/21 (додаток 3 до позову), обставини встановлені при ухваленні якого, є преюдиційними до цієї справи;

копію акта про порушення від 22.08.2019 № 8009815, додану до відзиву на позовну заяву від 30.01.2024.

За твердженням скаржника, наведені докази в сукупності, розкривають обставини та підтверджують ознаки фраудаторності оспорюваного правочину, а саме спрямування дій боржника на уникнення майнової відповідальності. Так, саме в період після технічної перевірки та складання акта про порушення від 22.08.2019 № 8009815, засновниками ТОВ "ОЗКИ" була заснована нова юридична особа - ТОВ "ОПСК", з аналогічними видами економічної діяльності (КВЕД), а через 5 днів, оспорюваним правочином було відчужено до новоствореної юридичної особи єдині майнові активи, внаслідок якого боржником було умисно втрачено платоспроможність.

Означені дії є очевидно недобросовісними та наділяють оспорюваний правочин ознаками фраудаторності.

Скаржник вказує, що ТОВ "ОЗКИ" 22.08.2019 достеменно розуміло те, що умисно вчинене порушення виявлено, та в подальшому безумовно буде нарахована вартість необлікованої електричної енергії, тобто буде застосована відповідальність.

Крім цього, скаржник звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не було досліджено та прийнято до уваги те, що рішення Господарського суду Одеської області від 03.05.2023 у справі № 916/3017/21 не виконується зі сторони ТОВ "ОЗКИ" та останнім навпаки вчиняються дії, щодо його невиконання.

4.5. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник просить суд врахувати правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а саме:

від 31.05.2021 у справі № 913/567/19 (913/402/20), від 02.10.2019 у справі № 466/9977/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 466/9977/16-ц, у яких зазначено, що саме з моменту виявлення порушення ПКЕЕ та складення відповідного акта розпочинається перебіг позовної давності, що відповідає положенням частини першої статті 261 ЦК України;

від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16, у яких зазначено, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);

від 12.04.2023 у справі № 754/18852/21, де суд зробив висновок, що кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги "підкорене" умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори;

від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, в якій вказано, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину;

від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справах № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 в яких зазначено, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;

від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, в якій вказано, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 в якій вказано, шо договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора;

від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 та від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц щодо фраудаторних правочинів;

від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 щодо визначення триваючого правопорушення;

від 03.12.2019 у справі № 686/26653/18 та від 14.04.2020 у справі № 920/715/17, про те, що причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Підсумовуючи викладене, скаржник зауважує, що з аналізу наведеної судової практики Верховного Суду можливо сформулювати такі ознаки, яким повинен відповідати правочин для віднесення його до категорії фраутдиторних: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб. При цьому, для віднесення правочину до категорії фраудаторних суду необхідно враховувати момент укладення договору; контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціну (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Оспорюваний правочин повністю відповідає вищевказаним критеріям у кількості достатній для віднесення його до категорії фраудаторних з огляду на таке:

момент укладення - після виявлення та фіксації оператором системи розподілу порушення ПРРЕЕ з боку ТОВ "ОЗКИ", за яким послідує нарахування вартості необлікованої електричної енергії;

контрагент з яким укладено правочин - ТОВ "ОПСК" (створена ТОВ "ОЗКИ" та його засновниками, за 5 днів до вчинення оспорюваного правочину, юридична особа);

відсутність оплати за оспорюваним правочином внаслідок відсутності жодних інших активів ніж відчужені у боржника;

наслідки для АТ "ДТЕК Одеські електромережі" у виді неможливості звернення стягнення на передане оспорюваним правочином майно.

Крім цього, скаржник наголошує, що у мотивувальних частинах рішень суди попередніх інстанцій не навели жодного правого обґрунтування та не прийняли до уваги доводів позивача стосовно ціни правочину, що не є ринковою та відсутності оплати за правочином, що не заперечувалось відповідачами.

4.6. ТОВ "ОЗКИ" у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову - залишити без змін.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

5.3. Як зазначалося вище предметом спору у цій справі є визнання недійсним правочину (акта приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020), який, за твердженням скаржника є фраудаторним та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Водночас варто звернути увагу на те, що Верховний Суд неодноразово вказував на те, що акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України) є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків у розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України (див. постанову Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України). Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків. Багатосторонні правочини можуть оформлюватися договорами у письмовій формі як єдиними письмовими документами або укладатися шляхом взаємного обміну листами (повідомленнями, телеграмами), прийняттям до виконання зобов`язань чи фактичним учиненням взаємопогоджених дій, спрямованих на набуття певних прав (виконання певних обов`язків) його сторонами.

В силу приписів частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Щодо підстав недійсності правочину, Верховний Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами правочину дій з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Як зазначалося вище, відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.02.2021 у справі № 757/33392/16, від 14.12.2022 у справі № 372/437/20 та від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Отже, Верховний Суд вже сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.

Висновки Верховного Суду стосовно права заперечувати дійсність оспорюваного правочину заінтересованою особою, яка не є стороною правочину, в тому числі, коли цивільно-правовий договір використовувався учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, є чисельними, сталими та послідовними, а скаржник в касаційній скарзі не навів жодних підстав та доводів, за якими є необхідним надати висновок Верховного Суду щодо права звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства саме стосовно конкретного суб`єкта звернення, такого, як Електропостачальна організація/Оператор системи розподілу.

Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними. У постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках:

- фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України);

- порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3 13 ЦК України);

- правочину, який порушує публічний порядок (частина перша та друга статті 228 ЦК України).

Водночас критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

У свою чергу, пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.

Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв`язку з таким продажем майнових благ.

Разом з тим, кредитор не може вимагати від боржника, щоб останній з моменту виникнення будь-якої заборгованості чи потенційного спору щодо зобов`язання до вирішення такого спору утримувався від здійснення своєї господарської діяльності та пов`язаних з цим операцій, адже таке становитиме надмірне та непропорційне втручання в майнові права боржника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23, ухваленої у подібних правовідносинах.

Ураховуючи правові висновки, викладені Верховним Судом у наведених вище постановах, зокрема у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23, ухваленої у подібних правовідносинах, а також у постанові від 16.11.2022 у справі № 127/19583/21, колегія суддів не формулює висновок з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

У контексті обставин, встановлених у цій справі, колегія суддів зазначає, що основним доводом скаржника є те, що суди не врахували момент виникнення у боржника обов`язку зі сплати вартості необлікованої електричної енергії, для чого, на думку скаржника, визначальним є саме факт складання акта про порушення від 22.08.2019 № 8009815.

Проте, ці доводи колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

По-перше, як вже зазначалося вище, вимога боржнику утримуватися від здійснення будь-яких господарських операцій, в тому числі реалізації майна, за умов існування невиконаних зобов`язань лише з метою запобігання можливим його зловживанням є непропорційною та надмірною, такою, що призводить до втручання у господарську діяльність боржника (див. постанову Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23, ухвалену у подібних правовідносинах).

По-друге, як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, зі змісту акта про порушення від 22.08.2019 № 8009815 вбачається лише фіксація порушення ПРРЕЕ відповідачем-1, між тим, вказаний акт не містив розрахунку суми заборгованості за виявлене порушення та інших даних, які б свідчили про наявність будь-якого боргу перед позивачем.

Верховний Суд неодноразово виснував про те, що складений працівниками електропостачальної організації акт про порушення ПРРЕЕ є лише фіксацією такого порушення, що було виявлено під час проведення перевірки дотримання цих Правил.

Зазначений акт може бути визнаний як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо відшкодування матеріальних збитків, при вирішенні якого суд зобов`язаний дати оцінку щодо дійсності цього акта.

З огляду на викладене, доречними є посилання судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено, що відчуження майна відповідачем-1 відбулося у період настання у нього зобов`язання з оплати вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення ПРРЕЕ.

За вказаних обставин, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що укладення спірного правочину (акта приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020) після складення акта про порушення від 22.08.2019 № 8009815, проте до прийняття рішення комісією (30.03.2021 № 476), яким визначено розмір зобов`язання відповідача-1, а також за півтора року до подання позивачем позовної заяви про стягнення нарахувань за необліковану електроенергію у розмірі 643 155,98 грн (справа № 916/3017/21) свідчить про те, що оспорюваний правочин не було укладено у підозрілий період для того, щоб вважати, що такий правочин вчинено з метою ухилення від виконання зобов`язання на користь кредитора - АТ "ДТЕК Одеські електромережі".

Таким чином, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що момент укладення спірного правочину у даному випадку не може вважатися ознакою фраудаторності цього правочину.

Крім того, судова колегія погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що сама лише пов`язаність відповідачів у даному конкретному випадку не є достатньою для кваліфікації спірного правочину як фраудаторного та визнання його недійсним, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність. За вказаних обставин відхиляються також посилання скаржника на заниження ціни нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 904/648/22 та від 05.12.2023 у справі № 903/178/22.

Таким чином, обґрунтованими є висновки судів передніх інстанцій щодо недоведеності тверджень скаржника, що оспорюваний акт приймання-передачі нерухомого майна від 26.02.2020 має всі ознаки фраудаторності, оскільки вказаний правочин вчинено до настання у відповідача-1 зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, а тому недоведеним є також умисел обох сторін спірного договору на приховування яких-небудь інших намірів такого правочину в момент його вчинення, ніж ті, що визначені його умовами.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним спірного правочину, в силу того, що позивачем, як заінтересованою особою, не доведено, яким чином порушені його права з боку відповідачів внаслідок його укладення як і не доведено обставин, з якими положення статей 203 та 215 ЦК України пов`язують можливість визнання такого правочину недійсним.

Оскільки, як убачається зі змісту позовної заяви та оскаржуваних судових рішень вимоги про скасування державної реєстрації права власності є похідним від вимоги про визнання правочину недійсним, у задоволенні якої судами попередніх інстанцій відмовлено, суди дійшли правомірного висновку, що у задоволенні вказаної позовної вимоги також слід відмовити.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 754/18852/21, відповідно до якої кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги "підкорене" умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори, оскільки у справі № 754/18852/21 Верховний Суд досліджував питання фраудаторності правочину за наявності двох кредиторів, а саме створення переваг одного кредитора перед іншим та можливість звернення до суду кредитора, право вимоги якого виникло пізніше. При цьому за висновками Верховного Суду в цій справі в такому разі фраудаторний договір вчиняється боржником для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди, а його контрагентом (іншим кредитором) - для створення переваг одного кредитора перед іншим, що очевидно нерозумно і відбувається всупереч принципу добросовісності. Таких обставин у справі, що розглядається, не встановлено.

Отже, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 916/5751/23, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній скаржником постанові, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та правове регулювання.

Процитовані скаржником висновки щодо визначення критеріїв подібності правовідносин, перебігу позовної давності та добросовісної поведінки боржника (пункт 4.5 цієї постанови), викладені у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 913/567/19 (913/402/20), від 02.10.2019 у справі № 466/9977/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 466/9977/16-ц, від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16, від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справах № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 11.04.2018 у справі № 804/401/17, від 03.12.2019 по справі № 686/26653/18 та від 14.04.2020 у справі № 920/715/17, також не можна вважати релевантними щодо правовідносин, які виникли у справі № 916/5751/23, адже очевидно такі правовідносини є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у справі, що переглядається. Відтак наведенні доводи скаржника не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених ними обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

Щодо інших доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам не є повноваженням Верховного Суду.

З цих підстав касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛЄ) у рішенні від 18.07.2006 "Проніна проти України". Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У цій справі скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Одеські електромережі" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 у справі № 916/5751/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ