ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 916/707/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача: не з`явився,
відповідача-1: не з`явився,
відповідача-2: не з`явився,
третьої особи-1: не з`явився,
третьої особи-2: не з`явився,
офісу Генерального прокурора: Косенко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Окрус"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 (колегія суддів у складі: Богатир К.В. - головуючий, Бєляновський В.В., Філінюк І.Г.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2021 (суддя Волков Р.В.)
у справі № 916/707/21
за позовом Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: 1) Відділу охорони здоров`я Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, 2) Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Окрус"
про визнання договору недійсним в частині та стягнення 222488,33 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. Виконувач обов`язків керівника Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Відділу охорони здоров`я Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (далі - Позивач-1) та Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (далі - Позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Окрус" (далі - Відповідач) про: визнання недійсним пункту 3.1 договору про закупівлю №16 від 07.04.2020 (далі - Договір), укладеного між Позивачем-1 і Відповідачем, у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість; стягнення з Відповідача 222488,00 грн (з урахуванням клопотання про виправлення описки) шляхом зарахування їх на рахунок №UA518201720344250004000157209, ДКС України в м. Київ.
2. Позов мотивований тим, що включення до вартості закуповуваного товару за Договором податку на додану вартість у відповідному розмірі та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №224 від 20.03.2020, оскільки зазначений товар віднесений до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.08.2021, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021, позов задоволено.
4. Судові рішення мотивовані тим, що недотримання при укладенні Договору вимог податкового законодавства зумовлює існування підстав для визнання Договору недійсним у частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору. Водночас суди дійшли висновку, що визнання правочину недійсним має своїм наслідком припинення існування підстави його набуття та обумовлює застосування до спірних правовідносин положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
5. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
6. Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) мотивована наявністю підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
7. Відповідач вважає, що суди не врахували висновки Верховного Суду щодо: застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", викладені у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18; застосування статей 203 215 627 628 632 638 Цивільного кодексу України та статті 11 Закону України "Про ціноутворення", викладені у постановах від 08.04.2021 у справі №922/2439/20, від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18; застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 11.08.2021 у справі №927/719/20, від 16.03.2020 у справі №910/2051/19 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.
8. Також Відповідач зазначає про неправильне тлумачення та застосування судами постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224, оскільки умови Договору не передбачають поставку товарів ані за кодом УКТЗЕД, ані за назвою товару, що підлягають звільненню від сплати ПДВ.
9. Крім того, Відповідач посилається на наявність порушень судами норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до пункту 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди не залучили до участі у справі органи податкової служби та державного казначейства України.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
10. Заступник керівника Чорноморської окружної прокуратури Одеської області (яка є правонаступником Чорноморської окружної прокуратури у зв`язку з реорганізацією органів прокуратури) подав пояснення на касаційну скаргу, в яких просить відхилити скаргу як таку, що не має правових підстав та не містить доказів, а також залишити чинним рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.
11. Зокрема прокурор зазначає про те, що Позивач-1 як орган, на який покладено повноваження щодо контролю виконання міського бюджету, не вжив жодних заходів, що призводить до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких відповідно до положень статті 1311 Конституції України покладено на прокуратуру.
12. Також прокурор наголошує, що товар, який є предметом Договору, згідно з вимогами законодавства, чинного на момент його укладення та здійснення оплати, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.
13. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу в установлений Судом термін не надали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
14. 07.04.2020 між Позивачем-1 (покупець) і Відповідачем (продавець) укладено Договір, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується у 2020 році поставити покупцю товари, а покупець оплатити та прийняти товар, необхідний для запобігання та поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Номенклатура товару та його кількість визначені в специфікації (Додаток №1) до Договору.
15. Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна сума Договору (згідно з державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - 18410000-6 Спеціальний одяг) складає 1335000,00 грн, у тому числі ПДВ 20%: 222500,00 грн КПКВКМБ 0712010, КЕКВ 2210, кошти місцевого бюджету.
16. 16.04.2020 між Позивачем-1 і Відповідачем укладено додаткову угоду №1 до Договору, згідно з пунктом 1 якої сторони домовились внести зміни до пункту 3.1 Договору й викласти його у наступній редакції: "3.1. Загальна сума Договору (згідно державного класифікатора продукції та послуг ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - 18410000-6 Спеціальний одяг) складає 1334930,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% 222488,33 грн, КПКВКМБ 0712010, КЕКВ 2210, кошти місцевого бюджету".
17. Пунктом 2 додаткової угоди №1 від 16.04.2020 сторони домовились внести зміни до специфікації до Договору. Так, відповідно до зміненої специфікації предметом Договору є: комбінезони водовідштовхуючі ламіновані, у кількості 3218 шт., ціною 385,00 грн за штуку, на загальну суму 1238930,00 грн; бахіли зі спанбонду ламіновані, у кількості 3000 шт., ціною 32,00 грн за пару, на загальну суму 96000,00 грн.
18. У наданій Відповідачем податковій накладній зазначено, що комбінезон водовідштовхуючий ламінований та бахіли високі ламіновані (пара) мають код згідно з УКТЗЕД 6210101000.
19. 17.12.2020 і 26.01.2021 прокуратура направила на адресу Позивача-1 листи №16.68.52-12257 і №16.68.52-580, в яких пропонувала надати інформацію про вжиті заходи щодо повернення податку на додану вартість.
20. У відповідь на лист прокуратури №16.68.52-580 Позивач-1 повідомив, що відповідь на лист від 17.12.2020 №16.68.52-12257 була надана листом Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 25.01.2021 №1-17-843.
21. У листі Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 25.01.2021 №1-17-843 на адресу Іллічівської місцевої прокуратури повідомлено, що Позивачем-1 проведено переддоговірну роботу, наслідком якої стало направлення Відповідачу на підписання двох примірників додаткової угоди №2 до Договору.
22. У матеріалах справи відсутні повідомлення про результати розгляду Відповідачем додаткової угоди №2 до Договору (підписання чи відмову у підписанні зазначеної угоди) та вжиті за результатами таких дій заходи з боку Позивача-1.
23. Листом від 11.03.2021 прокуратура повідомила Позивача-1 і Позивача-2 про те, що позовна заява найближчим часом буде направлена до Господарського суду Одеської області.
24. У матеріалах справи відсутні докази належного реагування Позивачем-1 і Позивачем-2 на вказані листи прокуратури.
Позиція Верховного Суду
25. Керуючись вимогами статей 14 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
26. У силу пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
27. Звернення прокурора з позовом у визначених законом порядку передбачено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
28. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з частинами 1, 3 якої (в редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
29. Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
30. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 звернула увагу, зокрема, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
31. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
32. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
33. Тобто прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
34. Під час розгляду цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які свідчать про дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом завчасного повідомлення Позивача-1 і Позивача-2 (як особи, наділеної повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету) про можливе порушення інтересів держави та звернення з позовом до Господарського суду Одеської області для їх захисту.
35. Оскільки Позивач-1 і Позивач-2, які були обізнані про відповідне порушення прав держави, не вчинили належних дій на усунення таких порушень та захист прав держави, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у прокурора підстави для звернення до суду з позовом у цій справі в інтересах держави.
36. Зважаючи на відсутність встановлення обставин щодо звернення Позивача-1 та/або Позивача-2 з відповідним позовом у інтересах держави протягом розумного строку після отримання відповідних повідомлень від прокуратури, Суд вважає безпідставними доводи Відповідача про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та неврахування висновків щодо їх застосування, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
37. Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій стосовно вирішення по суті спору за заявленим прокурором позовом Суд зазначає таке.
38. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
39. При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
40. Разом з тим при застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16.
41. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
42. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору (ст.ст. 628 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180 189 Господарського кодексу України).
43. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).
44. Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
45. Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
46. Податок на додану вартість визначено у підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України як непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
47. За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
48. Законом України від 30.03.2020 №540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, доповнено підрозділ 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України пунктом 71, згідно з яким (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування ПДВ операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020.
49. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (далі - Перелік). Зокрема, згідно з Переліком до Медичного обладнання для закладів охорони здоров`я, що надають допомогу хворим на COVID-19, включено такі засоби індивідуального захисту як костюм біологічного захисту/комбінезон, водонепроникні лабораторні костюми, бахіли одноразові тощо.
50. Приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
51. Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність Договору і без включення до нього умови щодо ПДВ. Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
52. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 зі справи № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі №910/12764/20, від якого Суд не вбачає підстав відступати при розгляді цієї справи.
53. Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору). Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2021 зазначив про незгоду із наведеним висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.
54. Зважаючи на викладене, Суд відхиляє аргументи Відповідача про порушення судами попередніх інстанцій статей 203 215 627 628 632 638 Цивільного кодексу України, статті 11 Закону України "Про ціноутворення" та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.04.2021 у справі №922/2439/20, від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.
55. Отже, зважаючи на встановлення обставин, які свідчать про те, що предметом закупівлі за Договором був товар, необхідний для запобігання та поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), який підлягав звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним пункту 3.1 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, адже таке включення здійснено без дотримання вимог податкового законодавства.
56. При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи Відповідача про те, що поставлені за Договором товари відсутні у Переліку з огляду на вказаний у податковій накладній код УКТЗЕД 6210101000, оскільки відповідно до примітки 1 до Переліку коди згідно з УКТЗЕД наводяться у ньому довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку. Для цілей цього переліку засоби індивідуального захисту, визначені Технічним регламентом засобів індивідуального захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 р. №761 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 66, ст. 2216), є медичними виробами (примітка 2 до Переліку).
57. Суд відхиляє доводи Відповідача про неправильне тлумачення судами першої та апеляційної інстанцій положень постанови Кабінету Міністрів України №224 від 20.03.2020 та поширення примітки 1 до Переліку лише на правовідносини із ввезення товарів на митну територію України, оскільки вони не відповідають змісту зазначеної примітки з урахуванням її системного взаємозв`язку з положеннями пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України. Водночас Суд приймає до уваги, що згідно з встановленими судами обставинами Договір передбачав поставку Відповідачем Позивачу-1 товару саме необхідного для запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
58. Разом з тим Суд вважає безпідставними аргументи Відповідача про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 1212 Цивільного кодексу України через неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 11.08.2021 у справі №927/719/20, від 16.03.2020 у справі №910/2051/19, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, оскільки наведені в перелічених постановах висновки стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
59. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 звернула увагу на те, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими.
60. Так, у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 і від 13.02.2019 у справі №920/5877/17 Велика Палата Верховного Суду при вирішення спорів про стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, дійшла висновку про те, що відносини фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Відповідно, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
61. У постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19 Верховний Суд при вирішенні спору за позовом про стягнення авансового платежу за договором на створення (передачу) науково-технічної продукції, заявленим позивачем на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про необхідність з`ясування обставин виникнення у замовника (позивача) права на відмову від договору підряду, яке відповідно до зазначеної норми не є безумовним і пов`язано із діями підрядника (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим).
62. У постанові від 11.08.2021 у справі №927/719/20 Верховний Суд при вирішенні спору про визнання недійсними додаткових угод до договору на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (щодо збільшення ціни природного газу) та стягнення безпідставно отриманих коштів дійшов висновку, що обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами глави 54 Цивільного кодексу України, тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована статті 1212 цього Кодексу. При цьому Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що нікчемність відповідних додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані відповідним договором, тобто зобов`язання є договірними.
63. З наведеного вбачається, що викладені в зазначених постановах висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України стосуються питань, які не є подібними до висновків суду апеляційної інстанції, про помилковість яких Відповідач стверджує у касаційній скарзі у цій справі. Натомість, на відміну від цієї справи, вказані постанови не містять висновків щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України при вирішенні спору щодо стягнення сум податку на додану вартість, сплачених покупцем продавцеві на підставі недійсної умови договору.
64. Водночас Суд звертає увагу, що Верховний Суд, зокрема, у постанові від 01.06.2021 у справі №916/2478/20 викладав висновок щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин, подібних до правовідносин у справі, що розглядається.
65. Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
66. Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
67. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
68. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
69. Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
70. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
71. Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
72. Оскільки Відповідач отримав від Позивача-1 суму ПДВ при тому, що відповідний товар був звільнений від оподаткування ПДВ, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог у частині стягнення суми 222488,33 грн, оскільки неповернення Відповідачем Позивачу-1 зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення Відповідача за рахунок Позивача-1 поза підставою, передбаченою законом.
73. Отже, не вбачаючи підстав для відступлення від висновку щодо застосування відповідних норм права до подібних правовідносин, викладеного в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі заперечення проти задоволення позовних вимог у частині стягнення 222488,00 грн.
74. З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що наведені Відповідачем підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження.
75. Водночас Суд вважає безпідставними твердження Відповідача про наявність підстави для скасування судових рішень у справі, передбаченої пунктом 8 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з незалученням до участі у справі органу податкової служби та ДКС України.
76. Щодо наведеного Суд звертається до усталеної правової позиції Верховного Суду, згідно з якою рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги (зокрема, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19).
77. Оскільки в оскаржуваних судових рішеннях у справі, що розглядається, безпосередньо не вирішувався спір щодо надмірної сплати Відповідачем податку на додану вартість (у разі її наявності), відшкодування з бюджету сплачених як ПДВ коштів тощо, а лише щодо недійсності Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та повернення його Позивачу-1, Суд не вбачає підстав для висновку про вирішення спору про право у правовідносинах, учасником яких є вказані Відповідачем особи, адже наявність опосередкованого впливу спірного рішення на правовідносини Відповідача з іншими особами в даному випадку не може братись до уваги.
78. Стосовно ж твердження Відповідача про те, що стягувана сума не знаходиться у його користуванні або володінні, оскільки була сплачена до бюджету, Суд зазначає, що помилкова сплата (в разі її наявності) Відповідачем податку на додану вартість з операції з постачання товарів, звільненої від оподаткування на підставі пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України з урахуванням Переліку, не може бути підставою для покладення понесених Відповідачем витрат у вигляді сплати відповідних сум ПДВ на Позивача-1 як покупця відповідного товару.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
79. З огляду на викладене, звертаючись з касаційною скаргою, Відповідач не довів неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених судами обставин, не спростував висновки судів щодо наявності підстав для задоволення позову як необхідної передумови для скасування оскаржених судових рішень.
80. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень.
Розподіл судових витрат
81. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Окрус" залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.08.2021 у справі №916/707/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді О. Банасько
В. Пєсков