ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1957/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Волковицької Н. О., Мачульського Г. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубним`ясо" та заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 (колегія суддів: Здоровко Л. М., Лакіза В. В., Шевель О. В.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2024 (суддя Киричук О. А.) у справі

за позовом Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: 1) Харківської обласної державної адміністрації - Харківської обласної військової адміністрації; 2) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів, Акціонерне товариство "Українська залізниця", до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубним`ясо" про стягнення 233 187,94 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Салтівська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації - Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернулася до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубним`ясо" (далі - ТОВ "Лубним`ясо") 233 187,94 грн пені за неналежне (несвоєчасне) виконання зобов`язання з поставки товару за договором на постачання продовольчих товарів від 23.03.2022.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Харківською обласною військовою адміністрацією (Замовник), Акціонерним товариством "Українська залізниця" (Платник) та ТОВ "Лубним`ясо" (Постачальник) укладено договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування.

3. На сайті Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") за посиланням https://uz.gov.ua/about/procurement/ оприлюднено договір на постачання продовольчих товарів, затверджений рішенням правління від 12.03.2022, витяг з протоколу № Ц-54/29 Ком.т, за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620) (далі Договір).

4. Пунктом 11.2 Договору визначено, що відповідно до умов статті 634 Цивільного кодексу України цей Договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання Замовника та Постачальника до всіх умов Договору в цілому.

5. Пунктом 11.5 Договору передбачено, що з моменту набрання чинності цей Договір має таку ж юридичну силу, як звичайний Договір на паперових носіях і не потребує підписання Сторонами.

6. Згідно з умовами пункту 1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити Замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування (далі Товар), перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються Замовником у заявках, Замовник зобов`язується прийняти вказаний Товар, а Платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього Договору.

7. Відповідно до пункту 2.2 Договору оплата Товару Платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" (зі змінами), на таких умовах:

8. Попередня оплата у розмірі 30 % вартості Товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника.

9. Остаточний розрахунок за поставлений Товар проводиться Платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника.

10. Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі Товару та/або накладної (товаро-транспортної або залізничної), підписаних Постачальником та Замовником.

11. Пунктами 5.4, 5.5, 5.7 Договору визначено, що Товар повинен бути поставлений Замовнику протягом 2 календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено Сторонами додатково.

12. Датою поставки Товару є дата приймання Замовником партії Товару та підписання Замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку Товару негайно передається Замовником Платнику у визначеному цим Договором порядку.

13. Перехід права власності на Товар відбувається в момент прийняття представником Замовника партії Товару. Доказом прийняття партії Товару є акт прийому-передачі та/або накладна (товаро-транспортна або залізнична) та/або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином (відповідно до вимог законодавства України та умов цього Договору) та підписані уповноваженими особами.

14. Відповідно до пункту 6.1 Договору у разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки.

15. Відповідно до пунктів 8.2, 8.3 Договору Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх виникнення, повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі, з подальшим наданням протягом 20 (двадцяти) календарних днів підтверджуючих документів.

16. Належним доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ, виданий ТПП України або її регіональними представництвами.

17. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення Постачальником його акцепту і діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань (пункт 10.1 Договору).

18. Згідно з пунктом 11.1 Договору, сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики пов`язані з виконанням умов цього Договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022.

19. Харківською обласною військовою адміністрацією на адресу ТОВ "Лубним`ясо" направлено заявку на закупівлю продовольчих товарів (відповідно до Постанови КМУ від 02.03.2022 №185): яловичина за адресою доставки: м. Харків, Харківська область, 449909, жд станція Харків-Ліски, вул. Біологічна, 6. Заявка підписана уповноваженою особою Замовника Белявцевою В.В.

20. У відповідь на зазначену заявку ТОВ "Лубним`ясо" виставлено скановану копію належним чином оформленого рахунку на оплату від 23.03.2022 № ЛМ 1-2303 за постачання продовольчих товарів: яловичина знежилована односортна заморожена (ваг пак 3,2 кг, Scott Smeat) (КОД ДК 021:2015 0202309000) у кількості 40 000 кг за ціною 143,00 грн (без ПДВ), на загальну суму 6 864 000, 00 грн (з ПДВ).

21. Таким чином, 23.03.2022 між сторонами укладено Договір на умовах, що передбачені проєктом Договору, опублікованим на офіційному вебсайті АТ "Укрзалізниця".

22. Відтак, Постачальник зобов`язався поставити Замовнику яловичину у кількості 40 000кг на загальну суму 6 864 000, 00 грн, Замовник - прийняти вказаний Товар, Платник - своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього Договору.

23. 31.03.2022 на виконання підпункту 2.2.1. пункту 2.2. Договору Платником здійснено попередню оплату у розмірі 30 % вартості Товару на суму 2 059 200, 00 грн згідно з рахунком від 23.03.2022 № ЛМ 1-2303 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що підтверджується платіжним дорученням від 31.03.2022 № 443.

24. Крім того, листом від Харківської обласної військової адміністрації від 01.04.2022 № 51 направлено заявку на отримання продовольчих товарів та надання рахунку на оплату на постачання товару: яловичина знежилована односортна заморожена, КОД ДК 021:2015 0202309000 у кількості 100 000 кг за адресою доставки: м. Харків, Харківська область, 449909, жд станція Харків-Ліски, вул. Біологічна, 6. Лист підписано уповноваженою особою Замовника Белявцевою В.В.

25. У відповідь на зазначений лист ТОВ "Лубним`ясо" виставлено скановану копію належним чином оформленого рахунку на оплату від 01.04.2022 № ЛМ 2-0104 за постачання продовольчих товарів: яловичина знежилована односортна заморожена (КОД ДК 021:2015 0202309000) у кількості 100 000 кг за ціною 143,00 грн (без ПДВ), на загальну суму 17 160 000, 00 грн (з ПДВ).

26. Відтак, Постачальник зобов`язався поставити Замовнику яловичину у кількості 100 000 кг на загальну суму 17 160 000, 00 грн, Замовник - прийняти вказаний товар, Платник - своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього Договору.

27. 05.04.2022 на виконання підпункту 2.2.1. пункту 2.2. Договору Платником здійснено попередню оплату у розмірі 30 % вартості Товару на суму 5 148 000, 00 грн згідно з рахунком від 01.04.2022 № ЛМ 2-0104 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що підтверджується платіжним дорученням від 05.04.2022 № 744.

28. Таким чином, з урахуванням здійсненої Платником 31.03.2022 попередньої оплати за рахунком від 23.03.2022 № ЛМ 1-2303, поставка товару відповідачем мала відбутись у строк до 02.03.2022 включно, а за рахунком від 01.04.2022 № ЛМ 2-0104, що був сплачений 05.04.2022, у строк до 07.04.2022 включно.

29. Однак, всупереч умовам договору та положенням чинного законодавства України відповідачем зобов`язання з поставки товару у визначені строки не виконано.

30. Згідно видаткової накладної від 05.04.2022 №ЛМ 1-2303 на суму 6 864 000, 00 грн (кількість 40 000 кг), продукція за першою заявкою була поставлена Замовнику 05.04.2022 у загальній кількості 40 000 кг.

31. Згідно видаткової накладної від 02.05.2022 №ЛМ 2-0104 на суму 17 160 000, 00 грн, продукція за другою заявкою була поставлена Замовнику 02.05.2022 у загальній кількості 100 000 кг.

32. 19.04.2022 на виконання підпункту 2.2.2. пункту 2.2. Договору Платником здійснено остаточну оплату у розмірі 70 % вартості Товару на суму 4 804 800, 00 грн згідно з рахунком від 23.03.2022 № ЛМ 1-2303 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що підтверджується платіжним дорученням від 19.04.2022 № 1179.

33. 06.05.2022 на виконання підпункту 2.2.2. пункту 2.2. Договору Платником здійснено остаточну оплату у розмірі 70 % вартості Товару на суму 12 012 000, 00 грн згідно з рахунком від 01.04.2022 № ЛМ 2-0104 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), що підтверджується платіжним дорученням від 06.05.2022 № 1493.

34. Таким чином, фактичне виконання зобов`язання з поставки яловичини за першою заявкою відбулося 05.04.2022, хоча з урахуванням здійсненої Платником 31.03.2022 попередньої оплати, поставка товару відповідачем мала відбутись у строк до 02.04.2022 включно.

35. У той же час, фактичне виконання зобов`язання з поставки яловичини за другою заявкою відбулося 02.05.2022, хоча з урахуванням здійсненої Платником 05.04.2022 попередньої оплати, поставка товару відповідачем мала відбутись у строк до 07.04.2022 включно.

36. За таких обставин Постачальнику у відповідності до пункту 6.1 Договору нараховано пеню за період з 03.04.2022 до 04.04.2022 та з 08.04.2022 до 01.05.2022 у розмірі 233 187, 94 грн.

37. Вважаючи порушеними інтереси держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача до Державного бюджету України відповідної суми пені у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Лубним`ясо" як постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

38. 12.01.2024 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову; стягнув з ТОВ "Лубним`ясо" до Державного бюджету України пеню у розмірі 116 593,97 грн; в іншій частині позову відмовив.

39. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що фактичне виконання зобов`язання з поставки яловичини відбулось із простроченням. Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, нарахованої у відповідності до пункту 6.1 Договору, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлена вимога у сумі 233 184, 97 грн є правомірною.

40. Водночас, враховуючи принцип розумності та справедливості, виконання відповідачем основного зобов`язання за договором, незначне прострочення виконання зобов`язання, беручи до уваги неподання позивачами доказів понесення ними збитків внаслідок допущених відповідачем порушень умов договору, врахувавши інтереси учасників справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру нарахованої пені на 50% на підставі статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

41. Відтак, суд задовольнив позовні вимоги про стягнення пені в сумі 116 593, 97 грн; в частині стягнення пені в сумі 116 593, 97 грн - відмовив.

42. Окрім того, судом першої інстанції зазначено, що враховуючи порушення відповідачем зобов`язання з поставки продовольчих товарів з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, оплата за якими здійснювалась за кошти, які виділялися безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620, нараховані суми пені підлягають стягненню з відповідача безпосередньо до Державного бюджету України.

43. 08.04.2024 Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову про залишення цього рішення без змін.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

44. ТОВ "Лубним`ясо" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про відмову у позові.

45. Підставою касаційного оскарження ТОВ "Лубним`ясо" визначило пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилаючись на незастосування до спірних правовідносин статті 629 ЦК України, яка встановлює ключовий принцип обов`язковості договору, та статті 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, за відсутності висновку Верховного Суду про можливість зміни визначеного у договорі порядку стягнення пені, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція.

46. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні пені у сумі 116 593,97 грн та у цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

47. Підставою касаційного оскарження прокурор визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на ухваленні судових рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених ним у касаційній скарзі, щодо застосування статті 233 ГК України, статті 551 ГК України, статей 73 74 76 77 ГПК України.

48. Узагальнено доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшили пеню на 50 % без дотримання необхідних умов та підстав для такого зменшення.

49. Скаржник також зазначає, що суди, не з`ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов`язаних з ними доказів, допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 79, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

50. У відзиві на касаційну скаргу керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова просить залишити її без задоволення, зазначаючи про те, що штрафні санкції у даній справі мають стягуватися саме до Державного бюджету, а не на користь сторони-платника за договором.

51. У відповіді на відзив на касаційну скаргу ТОВ "Лубним`ясо" проти доводів прокурора заперечує та зазначає про те, що у договорі сторони визначили, що пеня сплачується на рахунок Платника - АТ "Укрзалізниця", а не на користь Державного бюджету, тому відсутні підстави стягувати пеню не у порядку, встановленому договором.

Позиція Верховного Суду

52. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо касаційної скарги прокурора

53. Причиною подання касаційної скарги стала незгода прокурора з присудженою до стягнення сумою пені. Зміст доводів касаційної скарги прокурора зводиться до тверджень щодо помилковості висновку суду першої та апеляційної інстанції стосовно зменшення пені.

54. Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

55. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

56. Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

57. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

58. Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

59. Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

60. За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

61. Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

62. Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

63. Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

64. Крім того, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

65. Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

66. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

67. Згідно з частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

68. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

69. Згідно з частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

70. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

71. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

72. У справі, яка переглядається, вирішуючи питання зменшення пені, суди першої та апеляційної інстанції, врахувавши інтереси усіх сторін, виходили з того, що: 1) відповідачем було виконане основне зобов`язання за договором, товар був поставлений належної якості та у повному обсязі; 2) прострочення виконання зобов`язання є незначним, відповідач здійснив поставку товару у період бойових дій, коли більшість території Харківської області була окупована; 3) позивачами не подано доказів понесення ними збитків внаслідок допущених відповідачем порушень умов договору.

73. За таких обставин, з урахуванням ступеню виконання зобов`язання, зазначених обставин в їх сукупності та сталої практики Верховного Суду зі стягнення пені суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про виключність обставин даної справи, що надає підстави для зменшення суми пені на 50 %.

74. З урахуванням наведеного, Суд відхиляє доводи прокурора щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. Переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду як суду права.

75. При цьому колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

76. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, а відповідний висновок сформульований в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 (пункт 7.43), а також в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.

77. Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені, зокрема у справах, на які послався прокурор (постанови Верховного Суду від 15.06.2022 № 922/2141/21, від 03.10.2019 у справі №914/2202/18, від 27.02.2019 у справі №910/9765/18, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, №923/760/16, від 20.02.2020 у справі №910/7970/19, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19) свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі.

78. Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі 910/8725/22).

79. З огляду на викладене, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано застосували у цій справі надане статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України право щодо зменшення розміру пені, а оскаржувані судові рішення у цій частині не суперечать судовій практиці Верховного Суду.

80. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

81. Скаржник також посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема статей 13 79 86 236 ГПК України, однак не зазначає суті їх порушення, у зв`язку із чим ці твердження відхиляються Верховним Судом як необґрунтовані.

Щодо касаційної скарги ТОВ "Лубним`ясо"

82. Предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару в сумі 233 187,94 грн до Державного бюджету України. За доводами прокурора зазначена сума має бути стягнута саме до державного бюджету на підставі частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України, оскільки кошти на оплату товару були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам.

83. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права (статті 204 ЦК України та статті 629 ЦК України) у подібних правовідносинах щодо можливості зміни визначеного у договорі порядку стягнення пені, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція.

84. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, касаційний суд зазначає, що згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

85. Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).

86. Поряд з цим, за змістом статей 610 611 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

87. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

88. Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

89. Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

90. Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

91. Частинами першою - третьою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

92. З наведних вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549 551 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.

93. Зазначене стосується і зобов`язань, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у даному спорі, оскільки виконання зобов`язання з оплати відповідачу поставленого товару фінансується за рахунок субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам.

94. Так, пунктом 6.1 договору сторонами погоджено, що у разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки.

95. При цьому, положення частин другої статті 231 ГК України передбачають, що навіть у разі, якщо зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, сторони можуть врегулювати сплату неустойки (пені, штрафу) у договорі іншим чином, ніж передбачено цією статтею ГК України.

96. Відповідно до статті 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

97. За приписами пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.

98. Згідно з статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

99. Отже, одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

100. Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

101. Договір це універсальний регулятор, а отже він є підставою для становлення, зміни чи припинення приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

102. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання сторонами укладено в добровільному порядку.

103. При цьому судами встановлено, що ТОВ "Лубним`ясо" укладало даний договір лише шляхом приєднання до його умов, а умови договору викладались на сайті АТ "Укрзалізниця". Тобто ТОВ "Лубним`ясо" не впливало на формулювання умов договору, не могло їх змінити в переддоговірній процедурі, а лише приєднувалось в цілому до умов договору.

104. Водночас, скаржник не оспорював умови цього договору в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив.

105. Таким чином, між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.

106. Отже, оскільки у пункті 6.1 Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником (Харківською обласною військовою адміністрацією), Постачальник (ТОВ "Лубним`ясо") сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника (АТ "Укрзалізниця") пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок АТ "Укрзалізниця", є безпідставними.

107. Та обставина, що грошові кошти, які ТОВ "Лубним`ясо" отримало в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок АТ "Укрзалізниця".

108. Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.

109. Колегія також не погоджується з доводами прокурора про те, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України. Так, пунктом 23 частини другої зазначеної статті Бюджетного кодексу України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).

110. Однак дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.

111. У договірних відносинах обов`язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом.

112. Проте пунктом 6.1 Договору не передбачено сплату Постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено її сплату на рахунок Платника, тобто АТ "Укрзалізниця".

113. Суд також не погоджується з доводами прокурора про те, що в укладеному договорі АТ "Укрзалізниця" є лише фактичним платником грошових коштів за грошовим зобов`язанням Замовника за тристороннім договором, АТ "Укрзалізниця" не має права самостійно визначати, яким чином використовувати кошти Державного бюджетам, що за бюджетною програмою надавались останньому, а тому будь-які кошти за укладеними тристоронніми договорами повертаються та/або стягуються не на користь АТ "Укрзалізниця", а до Державного бюджета України

114. Як вбачається з умов договору та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану", АТ "Укрзалізниця" уповноважена, зокрема, виступати платником за тристоронніми договорами.

115. Тристоронній договір - це різновид багатосторонніх договорів, можливість укладення яких визначена частиною четвертою статті 626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відтак, у тристоронньому договорі правами та обов`язками наділяються усі троє учасники правочину.

116. З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що на АТ "Укрзалізниця" покладено як права, так і обов`язки в тому числі, і передбачено відповідальність платника за невиконання своїх зобов`язань. Зокрема, пунктом 1.1 Договору на Платника покладено обов`язок своєчасно забезпечити оплату товару, абзацом другим пункту 11.4 Договору передбачено право Платника вносити зміни до договору за погодженням із Замовником, абзацом десятим пункту 7.3 Договору передбачено обов`язок постачальника відшкодувати платнику всі збитки, завдані у зв`язку із застосуванням до Постачальника санкцій, а відповідно до положень пункту 6.6 Договору Платник - третя особа у справі, несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору.

117. Також статутом АТ "Укрзалізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, передбачено, що товариство є юридичною особою приватного права, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем і відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом (пункт 15).

118. Відтак, АТ "Укрзалізниця" є самостійною стороною у договірних зобов`язаннях сторін з комплексом прав, обов`язків і відповідальностю, та може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором.

119. Наведе також свідчить про те, що стягнення пені в судовому порядку має здійснюватися виключно у відповідності до умов пункту 6.1 Договору, а саме на рахунок та на користь АТ "Укрзалізниця", що спростовує доводи прокурора про те, що передбачена пунктом 6.1 Договору можливість Постачальника сплатити пеню на рахунок Платника є лише узгодженим сторонами договору порядком добровільної її сплати.

120. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

121. У справі, що переглядається, прокурором заявлено позовну вимогу про стягнення з ТОВ "Лубним`ясо" пені в сумі 233 187,94 грн до Державного бюджета України, в той час як пунктом 6.1 Договору передбачено сплату Постачальником пені на рахунок Платника, тобто АТ "Укрзалізниця", а не до Державного бюджета України.

122. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про обґрунтованість таких вимог позивача та про задоволення позову.

123. Однак, враховуючи, що положення договору не передбачають сплату постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, в задоволенні позовних вимог слід було відмовити.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 23.07.2024 у справі № 909/532/23 за подібних правовідносин, яку колегія враховуює на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.

124. Верховний Суд зазначає про неможливість зміни в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6 204 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину.

125. Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень та дійшли до помилкових висновків про задоволення позову.

126. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, підтвердилася під час касаційного провадження, що свідчить про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Лубним`ясо", скасування оскаржуваних рішення і постанови та ухвалення нового рішення у цій справі про відмову у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

127. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

128. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

129. Ураховуючи наведене, касаційна скарга ТОВ "Лубним`ясо" підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

130. Оскільки підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наведена заступником керівника Харківської обласної прокуратури у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, касаційну скаргу прокуратури Суд залишає без задоволення.

Розподіл судових витрат

131. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубним`ясо" задовольнити.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2024 у справі № 917/1957/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Харківської обласної державної адміністрації - Харківської обласної військової адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубним`ясо" 3 497 (три тисячі чотириста дев`яносто сім) грн 77 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги та 2 623 (дві тисячі шістсот двадцять три) грн 50 коп. за розгляд апеляційної скарги.

5. Стягнути з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (код ЄДРПОУ 37472062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубним`ясо" 3 497 (три тисячі чотириста дев`яносто сім) грн 77 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги та 2 623 (дві тисячі шістсот двадцять три) грн 50 коп. за розгляд апеляційної скарги.

6. Доручити Господарського суду Полтавської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Н. О. Волковицька

Суддя Г. М. Мачульський