ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/32/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта В.О.

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 (головуючий суддя - Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,)

за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Новооріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області

до Дочірнього підприємства "Нафком-Агро"

про стягнення 3 885 702,55 грн збитків,

За участю представників сторін:

прокурора: Баклан Ю.Ю. - прокурор відділу

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Новооріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Дочірнього підприємства «Нафком-Агро» (далі - відповідач, ДП "Нафком-Агро") про стягнення 3 885 702,55 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

1.2. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач є власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці загальною площею 21,2250 га, однак користується нею в порушення вимог статей 125 126 ЗК України за відсутності правовстановлюючих документів, що і слугувало підставою нарахування відповідачу збитків у вигляді неодержаного доходу за користування у період з 03.03.2014 по 30.04.2016 у заявленому до стягнення розмірі.

1.3. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та зазначав, що у ДП "Нафком-Агро" відсутній обов`язок щодо здійснення сплати орендної плати, оскільки відповідного договору про оренду земельної ділянки не було укладено. Отже, за твердженням відповідача, єдиною законною підставою для сплати орендної плати у відповідності до ЗУ "Про оренду землі", яка кореспондується з п.288.1 ст. 288 ПК України, є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди, а землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі положень Податкового кодексу України. Крім того, за твердженням відповідача, ДП "Нафком-Агро" є сільськогосподарським підприємством, а тому орендована земельна ділянка повинна відноситись до земель сільськогосподарського призначення з пільговою відсотковою ставкою орендної плати.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 у справі №917/32/17 позов задоволено в повному обсязі.

2.2. Оскаржуваною постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 вказане рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у позові відмовлено.

3. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

3.1. 12.06.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступником прокурора Харківської області до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №917/32/17.

3.2. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2019 у справі №917/32/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

3.3. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2019 у справі № 917/32/17 касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишено без руху до 22.08.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, встановлено Заступнику прокурора Харківської області строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

3.4. 01.08.2019 прокурор звернувся до Касаційного господарського суду із заявою на виконання ухвали Верховного Суду від 22.07.2019 у справі № 917/32/17. До заяви скаржник долучив платіжне доручення № 1901 від 29.07.2019 на суму 116 571,08 грн.

3.5. Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та зупинено провадження у справі №917/32/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

3.6. Ухвалою Верховного Суду від 04.10.2019 задоволено клопотання Заступника Генерального прокурора про поновлення провадження у справі №917/32/17; поновлено провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 917/32/17; провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі № 917/32/17 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №917/1739/17.

3.7. Ухвалою Касаційного господарського суду від 10.02.2020 поновлено провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №917/32/17, призначено касаційну скаргу до розгляду на 04.03.2020, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 25.02.2020.

3.8. Відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

3.9. В судове засідання з`явився прокурор, який просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Представники позивача і відповідача у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

4.1. У касаційній скарзі Заступник прокурора Харківської області просить постанову апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

4.2. Ці вимоги мотивовано тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст.ст.15 16 377 1166 1212-1214 ЦК України, ст.ст.120 125 126 ЗК України) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 5 11 86 236-238 ГПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

На переконання скаржника суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 лише з підстав неналежного правового обґрунтування прокурором позову, оскільки нормативне обґрунтування позовних вимог ст.ст. 1212-1214 ЦК України або ст.ст. 22 1166 ЦК України не впливає на суть самих правовідносин, що склалися між сторонами спору та жодним чином не змінює предмет спору, оскільки в даному випадку є встановленим факт використання відповідачем землі без правовстановлюючих документів на неї.

5. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Відповідно до договорів купівлі-продажу BMP №№ 123536, 123547 123551 від 15.03.2010 ДП «Нафком-Агро» придбано належні ВАТ «Цукор-Інвест» на праві власності об`єкти нерухомості.

Згідно договору купівлі-продажу №123536 від 15.03.2010 ДП «Нафком-Агро» набуло у власність об`єкти незавершеного будівництва цукрового заводу, що розташований за адресою: вул. Поштова, 11, с. Новооріхівка, Лубенський район, Полтавська область.

Відповідно до п.п.1.8. вказаного Договору, об`єкти незавершеного будівництва знаходяться на земельній ділянці кадастровий номер 5322885201:01:002:0215.

5.2. 26.03.10 ДП «Нафком-Агро» листом вих. №19 звернулося до Новооріхівської сільської ради Лубенського району з проханням надати в оренду земельну ділянку в межах населеного пункту с.Новооріхівка, на якій розташовані об`єкти та допоміжні споруди по обслуговуванню цукрового заводу.

В подальшому рішенням 35 сесії 5-го скликання Новооріхівської сільської ради Лубенського району від 30.03.2010 вирішено надати в оренду ДП «Нафком-Агро» земельну ділянку загальною площею 38,0186 га (в т.ч. 21,2250 га, які є предметом даного спору) для промислового використання терміном на 25 років та встановлено орендну плату в розмірі 7% нормативної грошової оцінки земель.

Новооріхівською сільською радою листом вих. №02-19/192 від 08.06.2010 направлено для розгляду та підписання проект тимчасового договору оренди вказаної земельної ділянки.

Листом від 16.06.2010 ДП «Нафком-Агро» прохало Новооріхівської сільської ради знизити відсоток орендної плати за землю до 3%.

За результатами розгляду вказаного звернення рішенням 39-й сесії 5-го скликання Новооріхівської сільської ради Лубенського району від 23.06.2010 внесено зміни до п. 2 рішення З 5-ї сесії 5-го скликання від 30.03.2010 та встановлено розмір орендної плати до 31.12.2010 за використання земельної ділянки промислового призначення в межах населеного пункту с. Новооріхівка в розмірі 3% нормативної грошової оцінки земель.

Рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Новооріхівської сільської ради від 23.06.2010 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку промисловості ДП «Нафком-Агро» площею 21,2250га на території с.Новооріхівка та зобов`язано відповідача зареєструвати договір оренди землі у встановленому порядку.

Однак, між ДП «Нафком-Агро» та Новооріхівською сільською радою договір оренди земельної ділянки за вказаною адресою не укладено, його державна реєстрація не проведена.

В подальшому 27.07.2014 Новооріхівською сільською радою прийнято рішення про встановлення розміру орендної плати в розмірі 10% нормативної грошової оцінки земель.

За твердженням позивача, технічна документація на вказану земельну ділянку виготовлена, підписана представниками сільської ради та на даний час знаходиться у відповідача, земельна ділянка в Управлінні Держгеокадастру у Лубенському районі не зареєстрована, але має кадастровий номер 5322885201:01:002:0215.

5.3. Рішенням виконавчого комітету Новооріхівської сільської ради від 16.03.2016 було вирішено створити робочу комісію по нарахуванню суми збитків, нанесених сільському бюджету Новооріхівської сільської ради ДП «Нафком-Агро» внаслідок порушення земельного законодавства.

21.04.2016 комісія обстежила спірну земельну ділянку та встановила, що на ній знаходяться об`єкти нерухомого майна, які є власністю відповідача. За таких обставин комісія прийшла до висновку про фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки без належного оформлення. Для проведення обстеження земельної ділянки було запрошено і відповідача, однак останній не з`явився.

Розмір збитків визначений відповідним актом комісії по визначенню збитків завданих територіальній громаді Новооріхівської сільської ради ДП «Нафком-Агро» від 17.05.2016 та затверджений рішенням виконавчого комітету Новооріхівської сільської ради від 27.05.2016 №17.

Внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства, його бездіяльності відповідно до акту комісії по визначенню збитків територіальній громаді Новооріхівської сільської ради від 17.05.2016, сума збитків за період з 01.08.2013 по 30.04.2016 складає 4033167,23 грн.

31.05.2016 Новооріхівською сільською радою відповідачу було направлено повідомлення разом з актом про визначення збитків за користування від 17.05.2016, рішенням виконавчого комітету Новооріхівської сільської ради від 27.05.2016 №17.

5.4. Позивач зазначає, що розмір заподіяних збитків визначено із застосуванням Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284, як неотримані доходи у вигляді орендної плати.

Відповідно до наданого розрахунку сума збитків, які позивач просить стягнути з відповідача за користування земельною ділянкою 21,2250 га без правовстановлюючих документів, складає 3 885 702,55 грн.

6. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявні всі елементи складу цивільного правопорушення в діях відповідача, як то: факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства, що виявився у тривалому використанні земельної ділянки без договору оренди, що призвело до наявності збитків у позивача, визначення і відшкодування яких врегульовано вищевказаним Порядком; причинний зв`язок між збитками і протиправною поведінкою відповідача, оскільки використання земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення позбавило сільську раду, як власника землі, права отримувати від цієї земельної ділянки дохід у вигляді орендної плати; крім того, відсутності своєї вини у спричиненні збитків відповідачем не доведено. З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що позивачем доведено користування відповідачем земельними ділянками без оформлення договору оренди землі, з урахуванням фактичних обставин, наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення збитків в розмірі 3 885 702,55 грн. (за період з 03.03.2014 по 30.04.2016), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

6.2. Скасовуючи вказане рішення та приймаючи нове про відмову у позові, апеляційний господарський суд свої висновки мотивував тим, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з цим даний позов заявлено про стягнення з відповідача суми збитків, що були завдані внаслідок несплати відповідачем орендної плати за земельну ділянку, на підставі статей 22 1166 ЦК України, які регулюють деліктні зобов`язання, а тому за неналежного правового обґрунтування позову, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції чинній на час подання касаційної скарги:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

7.2. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

7.3. Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

7.4. Приймаючи оскаржувану постанову, що переглядається, апеляційний суд встановив, що відповідно до укладених з ВАТ "Цукор-Інвест" договорів купівлі-продажу від 15.03.2010 відповідач є власником нерухомого майна та об`єктів незавершеного будівництва цукрового заводу (далі - нерухомість), розміщених на відповідній земельній ділянці, однак матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні попереднього землекористувача - ВАТ "Цукор-Інвест", ні ДП "Нафтоком-Агро", зокрема укладення відповідних договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договорів купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відтак апеляційний суд у даній справі правомірно визнав, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.19 у справі № 917/1739/17, від 20.11.18 у справі №922/3412/ 17, від 23.05.18 у справі 629/4628/16-ц.

7.5. Разом з цим, суд касаційної інстанції не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у позові про стягнення заборгованості лише через те, що спірні правовідносини кваліфіковані помилково - як такі, що виникли із завдання збитків у зв`язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, виходячи з такого.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважав суд апеляційної інстанції у цій справі.

Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.

При цьому, суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.19 у справі № 917/1739/17.

7.6. Однак, відмовивши у позові лише через неналежне правове обґрунтування позовних вимог, апеляційний суд зазначене не врахував, рішення місцевого суду саме по суті заявлених позовних вимог та відповідних висновків суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги не переглянув, в т.ч. і не оцінив обґрунтування розміру заявленої до стягнення суми.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК касаційний суд не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

8.2. Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3, ч.4 ст.310 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги):

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази.

4. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції."

8.3. На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.4. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 129 300 301 308 310 315 316 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 у справі №917/32/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський