ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 921/384/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Орфей"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2020 року (головуючий - Матущак О.І., судді - Бойко С.М., Якімець Г.Г.) у справі

за позовом Приватного підприємства "Орфей"

до: (1) Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", (2) Теребовлянського районного споживчого товариства, (3) Теребовлянської міської ради

про визнання недійсною додаткової угоди, визнання недійсними окремих пунктів рішення, визнання незаконними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності

(у судовому засіданні взяли участь представники: Позивача - Покотило Ю.В., Відповідача 1 - Семеняка С.В., Відповідача 2 - Помазанська С.І.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

1. На підставі рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради народних депутатів № 301 від 25.11.1997, Теребовлянському районному споживчому товариству (далі також "Відповідач - 2", Теребовлянське РайСТ, РайСТ) було видано свідоцтво від 22.11.2000 на право особистої власності на нежилий будинок (частину універмагу) по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, про що Теребовлянським бюро технічної інвентаризації зроблено запис під № 301 в реєстровій книзі № 1.

2. Постановою правління Теребовлянського РайСТ № 1«А»/2 від 04.01.2001 "Про продаж приміщення, що знаходиться за адресою м. Теребовля по вул. Князя Василька 110 /під банк/" постановлено, зокрема: продати приміщення 1-го поверху бувшого універмагу, що знаходиться за адресою м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110 (п. 1 постанови); продаж провести по ціні не нижче залишкової вартості 59 280 тис. грн, включаючи ПДВ /експертної оцінки/ (п. 2 постанови).

3. 15.03.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством (продавцем) та Приватним підприємством "Орфей" (далі також "Позивач", ПП "Орфей") (покупцем) укладено договір № 2 купівлі-продажу частини будівлі (далі також Договір № 2, Договір від 15.03.2001), відповідно до п 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв.м., що знаходиться в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а (частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами, який є невід`ємною частиною договору).

3.1. Вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 24 280 грн, в т.ч. ПДВ. Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт протягом 3,5 місяців, не пізніше 1 липня 2001 року. Розрахунки за придбаний об`єкт здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок продавця або внесення грошей в касу (п. 2.1, п. 2.2, п 2.3 Договору № 2).

3.2. Згідно п. 3.1 Договору № 2 продавець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об`єкт.

3.3. Відповідно до п. 3.2 Договору № 2 покупець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни прийняти придбаний об`єкт по акту прийому-передачі.

3.4. У п. 3.3, п. 3.4 Договору № 2 сторони обумовили, що кожна сторона зобов`язана виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні обов`язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

3.5. Право власності на приміщення, яке продається переходить до покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 Договору № 2).

3.6. Пункти 4.1, 4.2, 4.3 Договору № 2 відповідно містять умови, згідно яких у разі порушення терміну сплати за об`єкт покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку від несплаченої суми за кожен день прострочення. Якщо продавець в порушення умов договору не передає покупцю придбаного об`єкту, останній вправі вимагати передачі йому проданого приміщення і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання. При відмові покупця прийняти куплене приміщення або заплатити за нього встановлену вартість, продавець вправі вимагати прийняття приміщення покупцем і оплати суми по договору.

3.7. Згідно п. 5.1 Договору № 2 він набирає чинності з моменту підписання його сторонами по договору.

4. В подальшому Теребовлянським РайСТ та ПП "Орфей" складено акт прийому передачі від 19.03.2001 до договору купівлі-продажу від 15.03.2001 за № 1, відповідно до якого Теребовлянським РайСТ передано Приватному підприємству "Орфей" частину приміщення площею 150 кв.м. за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

5. На замовлення ПП "Орфей" 11.06.2001 Теребовлянським БТІ було виготовлено Технічний паспорт (реєстровий номер 299) на частину приміщення площею 180,6 кв.м. за вищевказаною адресою. У характеристиці даного об`єкту зазначено, що вартість частини приміщення під літерою А згідно договору купівлі-продажу складає 24 286 грн. На підставі Договору № 2 Теребовлянським БТІ 14.06.2000 видано Позивачу Реєстраційне посвідчення № 299 на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

6. Поряд із цим, 03.04.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством (продавцем) та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", далі також "Відповідач - 1", АТ "Райффайзен Банк Аваль", Банк), в особі Тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль" (покупцем) укладено договір № 10/07-02/015, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв.м., що знаходиться в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а (частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами).

6.1. Вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 35 000 грн, в т.ч. ПДВ. Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт протягом 45 календарних днів з моменту укладення договору. Розрахунки за придбаний об`єкт здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок продавця (п. 2.1, п. 2.2, п. 2.3 договору № 10/07-02/015).

6.2. Згідно п. 3.1 договору № 10/07-02/015 продавець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об`єкт.

6.3. Відповідно до п. 3.2 договору № 10/07-02/015 покупець зобов`язався в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни прийняти придбаний об`єкт по акту прийому-передачі.

6.4. У п. 3.3, п. 3.4 договору № 10/07-02/015 сторони обумовили, що кожна сторона зобов`язана виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором, та сприяти другій стороні у виконанні обов`язків. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

6.5. Право власності на приміщення, яке продається переходить до покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 договору № 10/07-02/015).

6.6. Пункти 4.1, 4.2, 4.3 договору № 10/07-02/015 відповідно містять умови, згідно яких у разі порушення терміну сплати за об`єкт покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення. Якщо продавець в порушення умов договору не передає покупцю придбаного об`єкту, останній вправі вимагати передачі йому проданого приміщення і відшкодування збитків, завданих затримкою виконання. При відмові покупця прийняти куплене приміщення або заплатити за нього встановлену вартість, продавець вправі вимагати прийняття приміщення покупцем і оплати суми по договору.

6.7. Згідно п. 5.1 договору № 10/07-02/015 він набирає чинності з моменту підписання його сторонами по договору.

6.8. Зміни умов договору або внесення доповнень до нього можливі за згодою сторін. Усі зміни та доповнення до договору здійснюються тільки у письмовій формі (п. 5.3, п. 5.4 договору № 10/07-02/015).

7. По акту прийому-передачі від 04.05.2001 до договору купівлі-продажу від 03.04.2001 за № 10/07-02/015, Теребовлянським РайСТ передано Акціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль" частину приміщення площею 150 кв.м. за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

8. 14.06.2000 Теребовлянським БТІ видано банку Реєстраційне посвідчення № 299, на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, на підставі договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001.

9. Факт укладення між Теребовлянським районним споживчим товариством та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 Позивачем не заперечується та не оспорюється у справі № 921/384/19.

10. Разом з цим, 20.06.2001 між Теребовлянським РайСТ (продавцем) та Тернопільською обласною дирекцією Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" (покупцем) укладено додаткову угоду до договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001 (далі також Додаткова угода), якою пункти 1.1, 1.2, 2.1, 2.2 договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001 викладено в наступній редакції, зокрема:

" 1.1. Продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити приміщення, вказані у додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору, загальною площею 320,3 м.кв., що розташовані на першому поверсі в будинку № 110-а по вул. Князя Василька в м. Теребовлі Тернопільської області";

" 2.1. Вартість приміщень (згідно додатку № 1), які продаються, становить 60 000, в тому числі податок на додану вартість";

" 2.2. Покупець зобов`язується внести кошти за придбаний об`єкт в строк по 21.06.2001 включно".

10.1. Відповідно до п. 2, п. 3 Додаткової угоди вона є невід`ємною частиною договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання продавцем і покупцем.

11. Також 20.06.2001 між Теребовлянським РайСТ та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" складено акт прийому-передачі, зміст п. 1 якого вказує, що відповідно до договору купівлі-продажу частини будівлі № 10/07- 02/015 від 03.04.2001 продавець передає, а покупець приймає приміщення загальною площею 320,3 кв.м., що розташовані на першому поверсі будинку № 110-а по вул. Князя Василька в м. Теребовлі Тернопільської області.

12. Далі, на підставі договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001 і Додаткової угоди від 20.06.2001 до даного договору Теребовлянським БТІ 11.10.2001 видано Акціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль" Реєстраційне посвідчення № 301 на об`єкт нерухомого майна за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

13. 18.01.2011 Теребовлянським БТІ на замовлення Тернопільської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" виготовлено Технічний паспорт на приміщення (інвентарний номер 2666) площею 320,9 кв.м., яке знаходиться у м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а.

14. Так, матеріали справи містять виготовлений у 2008 році Спільним підприємством комплексного проектування "Тернопількооппроект" для Банку Робочий проект по реконструкції існуючих приміщень Теребовлянського відділення "Райффайзен Банк Аваль" в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а, з зазначеною робочою площею 304,12 кв.м.

14.1. До нього додані вихідні дані та робочі креслення, а саме виконані техніком Шубалим у січні 2011 року План будови під літерою «А» по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля та виконаний тим же Шубалим 25.01.2011 Журнал обмірів та розрахунку площ приміщень № 110-а щодо приміщення загальною площею 320,9 кв.м., із зазначенням у ньому про окремі площі приміщень 92,6 кв.м. та 228,3 кв.м., за вказаною адресою.

15. В подальшому Виконавчий комітет Теребовлянської міської ради своїм рішенням № 48 від 22.02.2011 присвоїв окремі вуличні адреси приміщенням, в яких знаходиться ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", розмежувавши їх на два окремі приміщення, а саме: приміщення № 1 площею 228,3 кв.м. та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м., що знаходяться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а та належать Тернопільській обласній дирекції Райффайзен Банк Аваль.

16. Рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 69 від 06.04.2011 "Про переоформлення права власності на нежитлове приміщення" вирішено: 1. Присвоїти вуличну адресу офісному приміщенню, що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Січових Стрільців, 28 „б" приміщення № 2; 2. Переоформити право власності на офісне приміщення, що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Січових Стрільців, 28 „б" приміщення № 2 за ОСОБА_1 ; 3. Переоформити право власності на приміщення № 1, загальною площею 228,3 м.кв., що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110 „а" за Публічним Акціонерним Товариством "Райффайзен Банк Аваль"; 4. Переоформити право власності на приміщення № 2, загальною площею 92,6 м.кв., що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110 „а" за Публічним Акціонерним Товариством "Райффайзен Банк Аваль"; 5. Виконавчому комітету міської ради видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно; 6. Теребовлянському БТІ зареєструвати свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

17. Із змісту рішення № 69 від 06.04.2011 вбачається, що воно прийнято за результатом розгляду відношення Теребовлянського відділення ТОД AT "Райффайзен Банк Аваль", заяви жителя АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , копії договору купівлі-продажу нерухомого майна, копії технічних паспортів, керуючись статтею 331 ЦК України.

17.1. Теребовлянською міською радою (далі також "Відповідач - 3", Міська рада) до матеріалів цієї справи додано документи з переліку яких вбачається, що підставою прийняття рішення № 69 від 06.04.2011 були, зокрема:

- звернення № 20 за березень 2011 року Теребовлянського відділення Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", адресоване голові Теребовлянської міської ради Поперечному С.І., з проханням надати дозвіл на переоформлення права власності за банком на приміщення № 1 площею 228,3 кв.м. та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м., що знаходяться по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля;

- Технічний паспорт Теребовлянського БТІ під реєстровим номером 299, складений у червні 2001 року, виготовлений на замовлення АППБ "Аваль" на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а, м. Теребовля площею 139,7 кв.м. У характеристиці даного об`єкту зазначено, що вартість частини приміщення під літерою А згідно договору купівлі-продажу становить 35 000 грн;

- Реєстраційне посвідчення № 301 від 11.10.2001 Теребовлянського БТІ, видане Акціонерному поштово-пенсійному банку "Аваль" на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2001 № 10/07-02/015 і додаткової угоди до даного договору від 20.06.2001, на об`єкт нерухомого майна по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

18. На підставі рішення № 69 від 06.04.2011 Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради 04.05.2011 видано Публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" Свідоцтво серії САЕ № 011273 про право приватної власності на нежитлове приміщення 1, загальною площею 228, 3 кв.м. та Свідоцтво серії САЕ № 011275 про право приватної власності на нежитлове приміщення 2, загальною площею 92,6 кв.м., що знаходяться по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.

19. Із Витягів Теребовлянського бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав № 29845945 та № 29849693 від 04.05.2011 вбачається, що вищевказані приміщення № 1 та № 2 внесені до книги записів № 2 під номерами 514 та 515 відповідно.

20. В подальшому, 01.03.2012 Теребовлянським БТІ виготовлено на замовлення власника - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" Технічні паспорти на нежилі приміщення № 1 площею 228,3 кв.м. (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 514) та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м. (інвентарний номер 2666, реєстровий номер 515).

21. В противагу наведеному, у виданій 25.10.2017 Головою правління Теребовлянського РайСТ Мисліцькою Г.І. довідці під № 216 зазначено, що частина приміщення в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110 «а» площею 150 кв.м. продана 15.03.2001 ПП "Орфей", розрахунки за проданий об`єкт проведені, заборгованості немає.

22. Крім цього, у адресованому Постійно діючій комісії з питань житлово-комунального господарства, архітектури та транспорту при Теребовлянській міській раді листі № 95 від 16.05.2018 Голова правління Теребовлянського РайСТ Мисліцька Г.І. повідомила, що Теребовлянським РайСТ в 2001 році було продано приміщення першого поверху універмагу по вул. Князя Василька, 110-а двом юридичним особам, а саме: ПП "Орфей" 150 м.кв. вартістю 24 280 грн, на підставі Договору № 2 від 15.03.2001 та ТОД АППБ "Аваль" 150 м.кв. вартістю 35 000 грн, на підставі договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001. Після оплати коштів дані об`єкти на підставі актів приймання - передачі були передані у власність даним юридичним особам. При цьому зазначено, що додаткова угода до договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 у Теребовлянському РайСТ по документах не обліковується.

23. Поряд із цим, рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 131 від 22.05.2018 присвоєно поштову адресу частині приміщення по вул. Князя Василька, 110-а, а саме: приміщенню № 4 "м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а приміщення № 4, яке належить ПП "Орфей".

24. З метою внесення відомостей про своє право власності в Реєстр речових прав, 05.03.2019 ПП "Орфей" звернулось із заявою до державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області Дрозд Світлани Петрівни.

25. Однак, 26.03.2019 державним реєстратором було прийнято рішення за № 46153172 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки: наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; подані документи не дали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; згідно отриманої інформації Теребовлянського БТІ від 14.03.2019 за № 49 право власності на заявлену частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а, в м. Теребовля Теребовлянського району Тернопільської області за заявником не зареєстровано; по пошуках відомостей за адресою в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вже містяться актуальні дані про реєстрацію приміщень 1,2,3 за даною адресою.

25.1. За даними Інформаційних довідок № 161567619 та № 161569548 від 29.03.2019 з Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у розділах "Актуальна інформація" про об`єкти нерухомого майна за Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" на праві приватної власності 24.10.2016 під номерами 17107701 та 17106458 зареєстровані відповідно приміщення 1, загальною площею 228,3 кв.м. та приміщення 2, загальною площею 92,6 кв.м., які знаходяться по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля Тернопільського району Тернопільської області.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

26. Посилаючись на порушення свої прав, як власника нерухомого майна, Приватне підприємство "Орфей" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Банку, Теребовлянського РайСТ та Міської ради про:

- визнання недійсною Додаткової угоди до договору купівлі - продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001, укладеної 20.06.2001 між Теребовлянським РайСТ та Банком;

- визнання незаконними та скасування пунктів 3, 4, 5, 6 рішення виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 69 від 06.04.2011;

- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серії САЕ № 011273, виданого 04.05.2011 Теребовлянською міською радою;

- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності серії САЕ № 011275, виданого 04.05.2011 Теребовлянською міською радою;

- скасування державної реєстрації права власності АТ "Райффайзен Банк Аваль" на приміщення 1 площею 228,3 кв.м. в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області, записи про яку здійснено в Реєстрі права власності на нерухоме майно 04.05.2011 за № 514 в книзі № 2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2016 за № 17107701;

- скасування державної реєстрації права власності АТ "Райффайзен Банк Аваль" на приміщення 2 площею 92,6 кв.м. в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області, записи про яку здійснено в Реєстрі права власності на нерухоме майно 04.05.2011 за № 515 в книзі № 2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2016 за № 17106458.

27. Позовні вимоги ПП "Орфей" мотивовані тим, що між ним (як покупцем) та Теребовлянським районним споживчим товариством (як продавцем) ще 15.03.2001 укладено договір купівлі-продажу частини будівлі площею 150 кв.м. по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області і вже 14.06.2001 Теребовлянським БТІ була здійснена реєстрація за Позивачем права власності, підтвердженням чого являється відповідне реєстраційне посвідчення, видане на підставі зазначеного договору.

27.1. Інша частина приміщення площею 150 кв.м. за вказаною адресою була продана Теребовлянським РайСТ іншій юридичній особі - АППБ "Аваль" і дані обставини підтверджено самим продавцем майна - Теребовлянським РайСТ у листі № 95 від 16.05.2018.

28. Позивач вказує, що 05.03.2019 він звернувся до державного реєстратора для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про його право власності на свою частину приміщення. Однак, 26.03.2019 рішенням державного реєстратора № 46153172 відмовлено ПП "Орфей" у державній реєстрації цього права, у зв`язку з тим, що у Реєстрі вже містяться актуальні дані про право власності на приміщення 1 площею 228,3 кв.м. та приміщення 2 площею 92,6 кв.м. за адресою: вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області за ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на підставі свідоцтв про право власності від 04.05.2011, виданих Теребовлянською міською радою відповідно до рішення № 69 від 06.04.2011.

29. ПП "Орфей" зазначає, що за результатом ознайомлення з рішенням № 69 від 06.04.2011, воно дізналося, що пункти 3, 4, 5, 6 прийняті на підставі договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001 та Додаткової угоди від 20.06.2001 до цього договору, якою зокрема п. 1 договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 викладено в новій редакції, а саме замість площі 150 кв.м. (яка була продана Банку) зазначено більшу площу - 320,3 кв.м.

30. Зважаючи на наведене Позивач стверджує про відсутність у Теребовлянського РайСТ права на продаж частини майна (шляхом укладення додаткової угоди), яке вже раніше перейшло у власність ПП "Орфей", а тому прийняте Міською радою спірне рішення, видані на його підставі свідоцтва про право власності за Банком на об`єкти нерухомого майна загальною площею 320 кв.м. по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області та реєстрація права власності за Банком на це майно грубо порушують право Позивача, як належного власника спірної частини приміщення площею 150 кв.м. за вказаною адресою.

Короткий зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій

31. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 позов задоволено у повному обсязі.

32. Рішення суду обґрунтоване тим, що матеріали справи не містять жодних доказів існування спорів між продавцем (Теребовлянським РайСТ) та покупцем (ПП "Орфей") з приводу неналежного виконання ними умов Договору від 15.03.2001 № 2, а саме в частині несплати за об`єкт купівлі-продажу та не передачі його у власність покупця. Крім цього місцевий господарський суд вказав, що з матеріалів справи вбачається, що в подальшому на підставі Договору купівлі продажу № 2 від 15.03.2001 Теребовлянським бюро технічної інвентаризації видано ПП "Орфей" реєстраційне посвідчення № 299 на домоволодіння спірної частини приміщення, а отже уповноваженим органом - Теребовлянським БТІ було належно здійснено реєстрацію права власності Позивача на придбаний по Договору № 2 об`єкт.

32.1. Враховуючи вищенаведене господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що після укладення Договору купівлі-продажу № 2 та підписання акту прийому-передачі Теребовлянське РайСТ перестало бути власником частини приміщення, площею 150 кв.м., і відповідно втратило право на розпорядження цим майном, а отже, не будучи власником цього майна Відповідач 2 не мав права на розпорядження ним шляхом укладання спірної додаткової угоди.

32.2. В частині визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 69 від 06.04.2011, то суд вважав, що вони прийняті всупереч Закону, зокрема, п 8.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно і у зв`язку із задоволенням позовної вимоги про визнання незаконними окремих пунктів рішення № 69 від 06.04.2011, які стали підставою для внесення відповідних записів про державну реєстрацію права власності, як похідні, підлягають задоволенню і позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності АТ "Райффайзен Банк Аваль" на спірні приміщення, а також і документи, якими оформлюється відповідне право власності.

32.3. Заявлені Відповідачами 1 і 2 клопотання про застосування наслідків пропуску Позивачем строків позовної давності місцевий господарський суд відхилив, оскільки вважав, що такий строк ПП "Орфей" не пропущено.

33. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

34. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду апеляційний господарський суд виходив із обумовленого у Договорі № 2 від 15.03.2001 спеціального порядку набуття права власності покупцем придбаваємого майна, а саме з того, що цим договором передбачено, зокрема, що право власності на приміщення, яке продавалося, могло перейти до покупця виключно після оплати всієї суми коштів визначеної угодою, проте в матеріалах справи відсутні будь-які докази розрахунків ПП "Орфей" за спірне нерухоме майно.

34.1. Покликання Позивача на те, що оплата за вказаний об`єкт була проведена шляхом внесення грошових коштів в касу Відповідача 2, а після цього майно передано у власність покупця, підтвердження чого є акт прийому-передачі від 19.03.2001, апеляційним судом відхилені з огляду на те, що станом на дати проведення розрахунків пунктом 2.3 Розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72 було встановлено, що сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати три тисячі гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами, а тому, враховуючи, що акт підписаний 19.03.2001, а Договір № 2 укладений 15.03.2001, Позивач за три дні не міг внести в касу 24 256 грн, а якщо і вніс, то неправомірно, а тому, висновок суду першої інстанції про повну оплату за договором є помилковим, як і факт передачі спірного приміщення Позивачу за умовами договору у зв`язку з повною оплатою вартості купленого приміщення.

34.2. Посилання Позивача та місцевого суду на довідку № 216, видану РайСТ (згідно якої частина приміщення в м. Теребовля по вул. Князя Василька, буд. 110-а, площею 150 кв.м. продана 15.03.2001 ПП "Орфей", розрахунки за проданий об`єкт проведені, заборгованості немає) також відхилені апеляційним судом, адже останній вважав, що така довідка не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а тому не підтверджує факт здійснення розрахунків між сторонами.

34.3. За викладених обставин, господарський суд апеляційної інстанції вирішив, що місцевим судом зроблено неправомірний висновок про перехід до Позивача права власності на спірне приміщення згідно Договору купівлі-продажу № 2 від 15.03.2001, а тому на дату укладення спірної додаткової угоди РайСТ було законним власником спірного майна, така угода на момент її укладення не суперечила ст. ст. 203 215 ЦК України і право Позивача у зв`язку з її укладенням, не порушено.

34.4. Щодо вимог про скасування окремих пунктів рішення Виконавчого комітету Міської ради апеляційний суд зазначив, що крім вже наведеного, ним також не встановлено порушень законодавства при прийнятті цих пунктів, а позовні ж вимоги про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності та державної реєстрації права власності на приміщення № 1 та № 2 є похідними від вищезгаданих, а тому вони також не підлягають задоволенню.

34.5. В частині застосування наслідків спливу строків позовної давності апеляційний суд вказав, що Позивач, достеменно знаючи про відсутність у нього зареєстрованого нерухомого майна, звернувся з даним позовом лише у 2019 році. Однак, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не встановлено порушеного права Позивача, відсутні підстави для застосування строків позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

35. Не погодившись із постановою апеляційного суду, посилаючись при цьому (з урахуванням заяви про виправлення недоліків) на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2020 у даній справі скасувати, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2019 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги Позивача (узагальнено)

36. У постановах Верховного Суду від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11, від 14.11.2018 у справі № 910/8682/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 викладено правовий висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. В оскаржуваній постанові апеляційним судом зазначений висновок не враховано, оскільки абсолютно проігноровано той факт, що правомірність укладеного між ПП "Орфей" та РайСТ договору ніхто й ніколи не оспорював, а у зв`язку із цим, факт набуття права власності на спірне майно Позивачем взагалі не підлягав доказуванню.

37. В порушення приписів статті 128, частини 1 статті 224, статті 232 ЦК УРСР 1963 року, статті 204 ЦК України, статей 13 74 76 77 ГПК України факт набуття Позивачем права власності на спірне приміщення апеляційний суд спростував відсутністю у матеріалах справи первинних бухгалтерських документів, які підтверджують розрахунки між покупцем та продавцем за Договором № 2, хоча такі документи взагалі не можуть підтверджувати обставини щодо передачі спірного майна, а стосуються виключно взаєморозрахунків між сторонами.

38. Посилання апеляційного господарського суду на порушення сторонами Договору № 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні є необґрунтованими, адже такі посилання можуть свідчити виключно про порушення порядку здійснення касових операцій, однак жодним чином не спростовують ні сам факт розрахунків, ні правомірність договору купівлі-продажу чи обставин його належного виконання.

39. Неправильним є здійснене апеляційним судом застосування положень статті 257 та частин 4, 5 статті 267 ЦК України, адже доказів, які б свідчили про обізнаність Позивача щодо порушення його права власності чи сумнівів у цьому, до моменту отримання відмови реєстратора, не було. Додатковим свідченням цьому є і прийняте Виконавчим комітетом Міської ради рішення № 131 від 22.05.2018, яким спірному приміщенню, за заявою Позивача (власника), присвоєно поштову адресу.

Доводи відзиву Відповідача - 1 (узагальнено)

40. Подана касаційна скарга є необґрунтованою, адже скаржником не наведено жодних доказів, які б спростовували викладені в оскаржуваній постанові висновки, а посилання на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України є абсолютно безпідставним, оскільки Західним апеляційним господарським судом взагалі не застосовувались положення статті 204 ЦК України, а тому і врахування висновків Верховного Суду у відповідних справах не було необхідним. Крім цього, Позивач ніколи й не обґрунтовував свої вимоги положеннями статті 204 ЦК України. Тут Банк звертає увагу і на те, що правовідносини у справах, які переглядалися Верховним Судом та на які посилається ПП "Орфей" не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору.

41. Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, зокрема, наявністю акту прийому-передачі від 19.03.2001, проте зі змісту цього акта вбачається, що він підписувався до договору купівлі-продажу № 1, який між ПП "Орфей" та РайСТ ніколи не укладався. З урахуванням усіх поданих сторонами доказів у справі, суд апеляційної інстанції, з посиланням на статті 128 224 ЦК України, з урахуванням також і пункту 3.5. Договору № 2, на який посилається скаржник, встановив відсутність доказів оплати за спірне приміщення, а тому абсолютно правомірно вирішив, що право власності до Позивача за Договором № 2 від 15.03.2001 не перейшло, а отже на дату укладення спірної додаткової угоди РайСТ було законним власником спірного майна. В цій частині апеляційним судом абсолютно правомірно відхилені і посилання Позивача на довідку № 216 про проведення розрахунків за спірний об`єкт, оскільки така довідка дійсно не є первинним документом, а отже і не засвідчує факту проведення розрахунків між сторонами. Господарським судом апеляційної інстанції також встановлено, що ПП "Орфей" не міг здійснити розрахунки готівкою за придбане майно, оскільки це суперечило приписам Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

42. В будь-якому випадку, навіть якщо припустити, що Банк придбав майно у особи, яка не була його власником, позовні вимоги все одно не могли бути задоволені з огляду на те, що Банк є добросовісним набувачем такого майна.

43. Крім цього, Позивачем у даному спорі обрано неналежний спосіб захисту, адже між Банком та ПП "Орфей" відсутні договірні відносини, а в такому випадку належним способом захисту є заявлення віндикаційного позову.

Доводи відзиву Відповідача - 2 (узагальнено)

44. Текст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду свідчить про те, що судом не було застосовано приписи статті 204 ЦК України, що виключає законність обґрунтування скаржником касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Крім цього, правовідносини по справах Верховного Суду, на які посилається скаржник, не є подібними до правовідносин у даній справі.

45. Інші доводи касаційної скарги є неспроможними і вже спростовані апеляційним судом.

46. За недоведеністю набуття Позивачем права власності на спірне приміщення, апеляційним господарським судом зроблено правомірний висновок про те, що РайСТ на дату укладення з Банком додаткової угоди було законним власником майна, а тому спірна угода на момент її укладення не суперечила чинному законодавству та не порушувала прав та інтересів ПП "Орфей".

47. Окрім цього, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд апеляційної інстанції правомірно спростував висновок місцевого суду про заявлення позову в межах строків позовної давності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

48. Згідно положень статей 2 20 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, що виникають, зокрема, з земельних відносин та щодо права власності чи іншого речового права на майно, визнання недійсними акта, що порушують такі права.

49. Відповідно до змісту ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

50. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

51. За приписами ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

52. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої такими є, зокрема: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

53. З матеріалів справи вбачається, що перша позовна вимога у даній справі стосується визнання недійсною Додаткової угоди до договору купівлі - продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001, укладеної 20.06.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого являється Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".

54. Так, відповідно до ст. 41 Конституції України право власності набувається в порядку та на підставах, що не заборонені законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

55. Згідно приписів ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Таким чином, як правильно і вважали суди, до спірних правовідносин застосовуються положення ЦК Української РСР 1963 року, в чинній на момент їх виникнення редакції від 08.10.1999 (надалі - ЦК УРСР 1963 року).

56. Частинами 1 та 2 ст. 4 ЦК УРСР 1963 року вказано, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають, зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

57. Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори) (ч. 1, ч. 2 ст. 41 ЦК УРСР 1963 року).

58. Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦК УРСР 1963 року угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

59. Стаття 86 ЦК УРСР 1963 року вказує, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

60. Судами встановлено, що Теребовлянському районному споживчому товариству на підставі Свідоцтва від 22.11.2000 на праві особистої власності належав будинок (частина універмагу) по вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля.

61. За договором (угодою) купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 224 ЦК УРСР 1963 року).

62. Стаття 151 ЦК УРСР 1963 року визначала, що в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

63. 15.03.2001 між ПП "Орфей" та Теребовлянським РайСТ у письмовій формі укладено Договір купівлі-продажу № 2 частини приміщення площею 150 кв.м. по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля.

63.1. Як вже зазначалося у п. 2.1 Договору № 2 вказано, що вартість частини приміщення складає 24 280 грн. Право власності на приміщення, яке продається переходить до покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (п. 3.5 Договору № 2).

64. Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

65. Суди встановили, що між сторонами Договору № 2 19.03.2001 було оформлено акт прийому-передачі вищевказаної частини приміщення.

66. Враховуючи зміст умов п. 3.1, п. 3.2 Договору № 2, які передбачали передачу об`єкту купівлі-продажу у триденний термін лише після повної його оплати, а також зважаючи на приписи ст. 128 ЦК УРСР 1963 року, абсолютно правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що Теребовлянським РайСТ за фактом виконання укладеного Договору № 2, по акту приймання-передачі від 19.03.2001 передано у власність ПП "Орфей" частину приміщення площею 150 кв.м., що знаходиться за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля.

67. При цьому, абсолютно правомірно не прийнято судом першої інстанції (не приймаються такі посилання Відповідача - 1 і Верховним Судом) до уваги ту обставину, що в акті прийому-передачі від 19.03.2001 міститься посилання на те, що він укладений на виконання умов іншого договору купівлі-продажу від 15.03.2001 під № 1, адже як Позивачем, так і Теребовлянським РайСТ місцевому суду не було надано доказів на підтвердження укладення (існування) між ними іншого договору під № 1 від 15.03.2001 щодо того ж об`єкта нерухомості, ніж той що міститься в матеріалах справи № 921/384/19, а згідно положень ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені в ст. 14, ч. 4 ст. 74 цього Кодексу, не дають суду можливостей самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

68. В цій частині Верховний Суд повністю погоджується з доводами касаційної скарги про те, що посилання апеляційного господарського суду на порушення сторонами Договору № 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, якщо вони і мали місце, є необґрунтованими, адже такі посилання можуть свідчити виключно про порушення порядку здійснення касових операцій, однак жодним чином не спростовують ні сам факт розрахунків, ні правомірність договору купівлі-продажу чи обставин його належного виконання.

69. Крім цього, роблячи висновок про помилковість тверджень місцевого господарського суду щодо переходу права власності до Позивача за Договором № 2, апеляційний господарський суд не вказав про виявлений ним дефект цього Договору, тобто не зазначив про його неукладеність, нікчемність чи недійсність.

70. Як правильно відмітив господарський суд першої інстанції, стаття 232 ЦК УРСР 1963 року передбачала, що якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець вправі вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з своєї сторони, відмовитись від договору і вимагати відшкодування збитків. Також у п. 3.3, п. 3.4, п. 4.1, п. 4.2, п. 4.3 Договору № 2 сторонами було обумовлено відповідальність за порушення ними умов цього договору, зокрема в частині обов`язку по оплаті за об`єкт купівлі-продажу та щодо передачі покупцю придбаного об`єкту. За невиконання вказаних умов договору продавець та покупець передбачили матеріальну відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

71. Апеляційним судом повністю проігноровано те, що матеріали цієї справи не містять жодних доказів існування спорів між продавцем та покупцем з приводу неналежного виконання ними умов Договору № 2, а саме і в частині несплати за об`єкт купівлі-продажу та не передачі його у власність покупця.

72. Окрім того, ще раз слід підкреслити, що за умовами укладеного Договору № 2 придбане майно могло бути передано покупцю по Акту лише після повної сплати ним вартості об`єкту. Такий Акт складено сторонами без заперечень 19.03.2001.

73. Як знову ж правильно зауважив місцевий господарський суд про оплату Позивачем визначеної договором ціни додатково свідчать довідка продавця (Теребовлянського РайСТ) № 216 від 25.10.2017 та його лист № 95 від 16.05.2018.

74. Апеляційним судом дійсно правомірно зазначено, що вказані документи не є первинними в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", проте такі документи, в розумінні статті 73 ГПК України є доказами, що мають бути оцінені відповідно до положень статті 86 цього ж Кодексу.

75. У тексті касаційної скарги скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 204 ЦК України і крім цього, зробив це без урахування висновків щодо застосування цієї норми, які були викладені у вказаних вище постановах Верховного Суду. Колегія суддів погоджується з такими доводами і в обґрунтування цього зазначає таке.

76. Так, стаття 204 знаходиться у параграфі 1 (Загальні положення про правочини) Глави 16 (Правочини) Розділу IV (Правочини. Представництво) Книги першої (Загальні положення) Цивільного кодексу України.

76.1. Відповідно до положень цієї статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

77. Розтлумачуючи зазначене положення Верховний Суд, зокрема, і у справах на які посилається Позивач у тексті касаційної скарги, зазначив, що закріплена у цій нормі презумція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

78. З наведеного вбачається, що приписи статті 204 ЦК України, як за своїм місцезнаходженням у структурі цього Кодексу, так і за своєю суттю є загальними, тобто такими, що можуть та повинні застосовуватися в усіх випадках коли зацікавлена особа заявляє про своє право, яке виникло з того чи іншого правочину.

79. З встановлених судами попередніх інстанцій обставин даної справи вбачається, що Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зокрема, тим, що саме він є власником спірного приміщення на підставі Договору купівлі-продажу № 2, тобто правочину, а за таких обставин, застосування загального положення, закріпленого у статті 204 ЦК України у цих правовідносинах є обов`язковим, оскільки з`ясування наявності відповідно права, і відповідно, наявності (відсутності) підстав для його захисту входить до предмету доказування (в цій частині доводи касаційної скарги є частково необґрунтованими).

80. У застосуванні такого загального положення цивільного законодавства в контексті запровадженого законодавцем критерію "подібності правовідносин" (стаття 287 ГПК України) Верховний Суд у першу чергу виходить не із формальних ознак спору, а із суті права, що базується на правочині і яке підлягає захисту чи оспорюється, позаяк, безвідносно предмету спору чи його обставин, правильність застосування приписів статті 204 ЦК України має в таких правовідносинах вирішальне значення.

81. Оскільки у кожній з постанов на які посилається скаржник касаційний суд сформулював (продублював) вже наведене загальне правило презумції правочину і яке, на думку колегії, повинно було бути враховано судами попередніх інстанцій, то посилання скаржника на відповідні постанови Верховного Суду приймаються, а наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підтверджується.

82. Реагуючи на відповідні посилання Відповідачів 1 і 2, що були викладені ними у відзивах на касаційну скаргу щодо незастосування апеляційним судом положень статті 204 ЦК України, Верховний Суд зазначає, що відповідно до приписів частини 3 статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, і незастосування закону, який підлягав застосуванню, а перегляд судом касаційної інстанції судових рішень здійснюється на предмет правильності застосування тих норм матеріального права, якими обґрунтовано заявлені у справі позовні вимоги та застосування яких до спірних правовідносин має значення та впливає на результат вирішення спору, переданого на розгляд суду

82.1. Щодо ж відсутності у позовній заяві посилань на приписи статті 204 ЦК України, то тут Суд вважає доцільним зазначити про те, що суди мають самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення чи не зазначення Позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація Позивачем і Відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

83. Станом на момент виникнення спірних правовідносин порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні регулювався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839) (надалі - Інструкція № 121, втратила чинність на підставі Наказу Держбуду № 36 від 15.02.2002).

84. Відповідно до п. 1.6 Інструкції № 121 державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

85. Згідно п. 1.9 Інструкції № 121 до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться, зокрема: житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

86. У п. 1.8 Інструкції № 121 передбачено, що державній реєстрації підлягають тільки ті об`єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об`єкти.

87. Матеріали цієї справи містять копію виготовленого 11.06.2001 на замовлення Позивача Теребовлянським БТІ Технічного паспорта на частину приміщення площею 180,6 кв.м. за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля, з інформацією про вартість майна - 24 286 грн.

88. Додаток № 1 до Інструкції № 121 визначає перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна. До них належать, зокрема договори відчуження між юридичними особами недержавної форми власності (п. 10 додатку № 1).

89. Згідно п. 2.1 Інструкції № 121 реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів. Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа.

90. Судами встановлено, що на підставі правовстановлюючого документу - Договору купівлі - продажу № 2 від 15.03.2001 Теребовлянським бюро технічної інвентаризації видано Приватному підприємству "Орфей" Реєстраційне посвідчення № 299 на домоволодіння - частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, датоване при цьому 14.06.2000.

91. Таким чином, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду і про те, що уповноваженим органом - Теребовлянським БТІ було здійснено реєстрацію права власності Позивача на придбаний по Договору № 2 об`єкт - частину приміщення площею 150 кв.м. по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, в розумінні умов розділу 2 Інструкції № 121.

92. Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК УРСР 1963 року право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

93. Враховуючи вищенаведене, відповідно до вказаних норм 19.03.2001 Теребовлянське районне споживче товариство перестало бути власником частини приміщення площею 150 кв.м. за адресою вул. Князя Василька, 110-а, м. Теребовля, і відповідно втратило право на розпорядження цим майном.

94. В той же час, 20.06.2001 між Теребовлянським РайСТ та АППБ "Аваль" укладено оскаржувану Додаткову угоду до договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001, з якої вбачається що сторонами внесено зміни до договору № 10/07-02/015, зокрема в частині площі об`єкту купівлі-продажу. Замість зазначеного у договорі № 10/07-02/015 від 03.04.2001 об`єкту купівлі-продажу площею 150 кв.м., як частини приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля, вказано об`єкт купівлі-продажу - приміщення площею 320,3 кв.м. за цією адресою. З посиланням на них Теребовлянським БТІ 11.10.2001 видано банку інше Реєстраційне посвідчення № 301 вже на цілий об`єкт нерухомого майна площею 320,3 кв.м. за цією адресою.

94.1. Тобто, Відповідачем - 2 продано частину об`єкта, яка вже перейшла у власність Позивача і таке право вже було зареєстровано за новим власником. Таким чином, абсолютно правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що Додаткова угода до договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001, укладена 20.06.2001 між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль" на момент її укладення не відповідала вимогам закону, а саме статтям 94 128 225 ЦК УРСР 1963 року.

95. Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

96. Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

97. Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

98. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

99. Зважаючи на наведене, позовна вимога Приватного підприємства "Орфей" про визнання недійсною Додаткової угоди від 20.06.2001 до договору купівлі-продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001, укладеної між Теребовлянським районним споживчим товариством та АППБ "Аваль" (правонаступником якого являється Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль») була обґрунтованою та такою, що підлягала до задоволення, а тому рішення місцевого господарського суду у цій частині було законним та обґрунтованим, на відміну від постанови апеляційного господарського суду, яку прийнято з неправильним застосовуванням норм матеріального права, яким у даному випадку слід, зокрема, вважати і незастосування до спірних правовідносин положень статті 204 ЦК України на якому наголошував заявник касаційної скарги.

100. Тут відхиляються доводи Банку про те, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту та не міг звертатися з позовом про визнання недійсним оскарженої додаткової угоди, стороною якої він не був, адже крім учасників правочину (сторін угоди), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Інші ж доводи у Банку у цій частині ніколи не наводилися ним у відзивах на позовну заяву чи апеляційній скарзі, а тому не розглядалися судами попередніх інстанцій.

101. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

102. Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

103. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції від 12.03.2011, чинній станом на момент прийняття спірного рішення), окрім ст. 26, яка передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад та ст. 30, яка передбачає повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку, ст. 40 передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

104. Пунктом 6 Наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" (зареєстр. в Міністерстві юстиції України18.02.2002 за № 157/6445, втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14.12.2012) (в редакції від 01.10.2010 - чинній станом на момент прийняття спірного рішення) (надалі - Тимчасове положення) рекомендовано органам місцевого самоврядування проводити видачу свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна на спеціальних бланках, зразок та опис яких затверджується Міністерством юстиції України.

105. Відповідно до п. 8.1 Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно, зокрема органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об`єкта нерухомого майна зі складу об`єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об`єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об`єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об`єктами складну річ; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об`єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення.

106. До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням (п. 8.2 Тимчасового положення).

107. Вищевказаний пункт відсилає до загального порядку подання документів для проведення державної реєстрації прав, закріпленого у розділі ІІ Тимчасового положення.

108. Згідно п. 2.1. розділу ІІ Тимчасового положення для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

109. У п. 2.2. розділу ІІ Тимчасового положення вказано, що заява про державну реєстрацію прав подається реєстратору того БТІ, яке здійснює свою діяльність відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташований об`єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації. До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

110. Додаток № 2 до Тимчасового положення передбачав перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, зокрема договір, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, в т ч купівлі-продажу, предметом якого є нерухоме майно.

111. Таким чином, підставою для прийняття спірних пунктів рішення № 69 від 06.04.2011, в розумінні п 8.2 Тимчасового положення, був виготовлений для АППБ "Аваль" Теребовлянським БТІ Технічний паспорт за червень 2001 року на приміщення меншою площею - 139,7 кв.м, ніж загальна площа приміщень, на яку цим рішенням за банком переоформлено право власності та видано свідоцтва про право власності.

112. Про відсутність станом на 06.04.2011 окремих технічних документацій на приміщення № 1 та № 2 свідчить і та встановлена місцевим судом обставина, що Технічні паспорти на приміщення № 1 площею 228,3 кв.м. та приміщення № 2 площею 92,6 кв.м., виготовлені БТІ значно пізніше - 01.03.2012.

113. Окрім цього, основою для прийняття вказаного рішення виконавчого комітету було і Реєстраційне посвідчення № 301 від 11.10.2001, видане в тому числі на підставі Додаткової угоди від 20.06.2001 до договору № 10/07-02/015, визнаної недійсною судом. Як вже згадувалось вище, реєстраційне посвідчення є невід`ємною частиною правовстановлюючого документу - визнаної недійсної судом додаткової угоди, а відомостей про взяття до уваги, при прийнятті рішення, самих правовстановлюючих документів (договору № 10/07-02/015 і додаткової угоди до нього) матеріали справи не містять.

114. Таким чином, правомірним і у цій частині є висновок господарського суду першої інстанції про те, що оскаржувані пункти рішення № 69 від 06.04.2011 прийнято Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради з недотриманням Закону, зокрема п 8.2 Тимчасового положення, а постанова ж апеляційного господарського суду у цій частині є необґрунтованою та такою, що прийнята з неправильним застосуванням наведених норм матеріального права.

115. За приписами ст. 21 ЦК України, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

116. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

117. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч. 1 ст. 393 ЦК України).

118. Оскільки на підставі пунктів 3, 4, 5, 6 рішення № 69 від 06.04.2011 Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради 04.05.2011 були видані банку Свідоцтва серії САЕ № 011273 та САЕ № 011275 про право приватної власності на нежитлові приміщення 1 площею 228, 3 кв.м. та приміщення 2 площею 92,6 кв.м., за адресою вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, а Теребовлянським БТІ проведено державну реєстрацію такого права на вказані приміщення, про що внесено записи під номерами 514 та 515 у книзі записів № 2, то оскаржуване рішення порушує права Позивача, як власника частини приміщення площею 150 кв.м. за цією ж адресою.

119. З врахуванням того, що пункти 3, 4, 5, 6 рішення № 69 від 06.04.2011 прийнято виконкомом Теребовлянської міської ради у невідповідності чинному (станом на той час) законодавству, з порушенням прав Позивача, як власника, частини зазначеного у рішенні майна, абсолютно правомірним є висновок місцевого господарського суду про визнання незаконними та скасування пунктів 3, 4, 5, 6 рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 69 від 06.04.2011 і про задоволення позовних вимог у цій частині.

120. Оскільки рішення про визнання права власності визнано недійсним, то й документи, якими оформлюється відповідне право мають бути визнані недійсними також. Правовстановлюючим документом у цьому випадку є недійсне рішення (окремі його пункти) № 69 від 06.04.2011, на підставі якого видані 04.05.2011 відповідні Свідоцтва серії САЕ № 011273 та САЕ №011275 Теребовлянською міською радою, а тому задоволення і цих вимог судом було обґрунтованим.

121. Згідно п. 1.2 Тимчасового положення державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об`єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

122. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

123. У зв`язку із задоволенням позовної вимоги про визнання незаконними окремих пунктів рішення № 69 від 06.04.2011, які стали підставою для внесення відповідних записів про державну реєстрацію права власності, як похідні підлягали задоволенню позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності, а за таких обставин застосування норм матеріального права місцевим судом і у цій частині було правильним.

124. Поряд із цим, Верховний Суд не погоджується із здійсненим не тільки господарським судом апеляційної інстанції, а і місцевим господарським судом правозастосуванням норм, якими врегульовано інститут позовної давності.

125. Так, згідно пунктів 6, 7 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред`явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

126. Відповідно до статті 71 ЦК УРСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

127. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК УРСР 1963 року).

128. Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК УРСР 1963 року).

129. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а за статтею 257 того ж Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

130. Згідно положень частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за частиною 4 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

131. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна (могла) була дізнатися про це порушення/особу, яка порушила) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися"/"повинен довідатися", що містяться в статтях 76 ЦК УРСР 1963 року та 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

132. Аналіз рішень судів попередніх інстанцій не дає підстав стверджувати, що судами було встановлено момент виникнення права на пред`явлення позову у даній справі, а це, наразі, є вирішальним для результату вирішення спору, оскільки, по перше, від цього залежить яким законом слід керуватися: ЦК УРСР 1963 року чи ЦК України в частині позовних вимог про визнання недійсною Додаткової угоди, а по-друге, саме від нього залежить висновок про пропуск (чи навпаки) строку позовної давності.

133. Так, судами було встановлено, що звернення Позивачем з даним позовом до суду мало місце після його звернення до державного реєстратора Заліщицької РДА, в результаті якого, ним отримано відмову у державній реєстрації на підставі рішення реєстратора № 46153172 від 26.03.2019, у зв`язку з тим, що по відношенню до даного майна у реєстрі вже зареєстровані речове право власності за Банком.

134. Застосовуючи правила позовної давності апеляційний господарський суд обмежився у цій частині посиланням на те, що Позивач, достеменно знаючи про відсутність у нього зареєстрованого нерухомого майна, що встановлено судовими рішеннями, звернувся з позовом лише у 2019 році. Проте, із наведеного апеляційним судом обґрунтування вбачається неправильне застосування положень статей 76 ЦК УРСР 1963 року та 261 ЦК України, оскільки, як вже зазначалося, із вказаного не вбачається встановлення моменту виникнення права на позов і крім цього, згідно зазначених норм право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила), а не з дня, коли особа дізналася про відсутність реєстрації речового права.

135. Місцевий же суд у цій частині вказав, що доказів, які б свідчили про обізнаність Позивача щодо порушення його права власності чи сумнівів у цьому, до моменту отримання відмови реєстратора, у нього не було. Додатковим свідченням цього являється прийняте виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради рішення № 131 від 22.05.2018, яким за заявою ПП "Орфей" приміщенню № 4, за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля присвоєно поштову адресу.

136. Але, господарський суд першої інстанції не врахував, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

137. Верховний Суд вважає, що у цій частині місцевий господарський суд підійшов до розгляду справи формально, переклав обов`язок доведення обставин про не можливість дізнатися про порушення своїх прав з Позивача на Відповідачів та і взагалі проігнорував доводи останніх, які клопотали про застосування наслідків спливу строків позовної давності. Так, зокрема, не знайшли своєї оцінки у рішенні доводи (та докази в підтвердження цих доводів) Банку та РайСТ про те, що Банк абсолютно відкрито з 2001 року володіє спірним приміщенням, провів там реконструкцію, здійснював і здійснює власну господарську діяльність, а Позивач, який про це не міг не знати, навпаки, ніколи не поводив себе як власник: не укладав договори з організаціями, що надають комунальні послуги, не використовував приміщення у власній діяльності, не здійснював ремонт, не сплачував податки чи інші платежі і більше, для списання заборгованості по орендній платі за землю та задля зняття арешту з майна підприємства з 2013 по 2017 роки у судових провадженнях доводив відсутність у нього права власності на будь-яке нерухоме майно.

137.1. В цій частині Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником.

138. Крім цього, вирішуючи цей спір господарський суд першої інстанцій мав би врахувати і те, що застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Саме таку позицію виклав Європейський суд з прав людини у пункті 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", а також пункті 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії".

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

139. Відповідно до положень частин 1 - 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

140. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

141. За приписами пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

142. В ході касаційного розгляду Верховним Судом встановлено неправильне застосування правових норм судами обох інстанцій. Так, хоча місцевий господарський суд по суті позовних вимог і прийняв правильне рішення, однак неправильне застосування ним норм матеріального права, якими врегульовано "інститут позовної давності" не дає касаційному суду підстав залишити його в силі. Позбавлений Верховний Суд і можливості для прийняття нового рішення у справі, адже вирішення питання про пропуск (чи ні) строків позовної давності знаходиться у прямій залежності від встановлення таких обставин та оцінки доказів на їх підтвердження чи спростування, а дослідження зібраних у справі доказів та їх оцінка виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (частина 2 статті 300 ГПК України).

142.1. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про застосування своїх повноважень, які передбачені саме наведеним вище положенням статті 310 ГПК України і вирішив частково задовольнити касаційну скаргу ПП "Орфей", скасувати рішення судів у даній справі, а саму справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

143. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

144. Оскільки справа направляється на новий розгляд розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 306 308 310 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Орфей" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2020 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2019 року у справі № 921/384/19 скасувати.

3. Справу № 921/384/19 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.