ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 921/663/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Тернопільської Єпархії Української Православної церкви

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 (головуюча - Зварич О. В., судді: Матущак О. І., Панова І. Ю.) у справі

за позовом Управління Тернопільської Єпархії Української Православної церкви

до Тернопільської міської ради

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Короткий зміст поданої заяви

1. Управління Тернопільської Єпархії Української Православної церкви (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Тернопільської міської ради (далі - відповідач) про витребування з володіння відповідача земельної ділянки площею 0,548 га з кадастровим номером 6110100000:06:002:0018 (далі - земельна ділянка).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прийняв незаконне рішення про позбавлення позивача права постійного користування земельною ділянкою.

3. Позивач також звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу: розпоряджатись, приймати будь які рішення щодо земельної ділянки стосовно її поділу, виділу, об`єднання із іншими земельними ділянками, зміни цільового призначення земельної ділянки, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам; накладення арешту на земельну ділянку; заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження будь-яким способом (в тому числі, але не виключно: шляхом продажу, дарування, поділу, виділу, об`єднання із іншими земельними ділянками, зміни цільового призначення земельної ділянки, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку стосовно земельної ділянки.

4. В обґрунтування поданої заяви зазначав про неможливості вільного володіння і користування нерухомим майном, оскільки відповідач протиправно припинив право постійного користування позивача земельною ділянкою.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

5. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 11.12.2024 заяву позивача задовольнив. Заборонив відповідачу приймати будь які рішення щодо земельної ділянки стосовно її поділу, виділу, об`єднання із іншими земельними ділянками, зміни цільового призначення земельної ділянки, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам. Наклав арешт на земельну ділянку. Заборонив державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), а також нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, здійснювати реєстраційні дії щодо відчуження будь-яким способом (в тому числі, але не виключно: шляхом продажу, дарування, поділу, виділу, об`єднання із іншими земельними ділянками, зміни цільового призначення земельної ділянки, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, передачі в іпотеку стосовно земельної ділянки.

6. Суд першої інстанції послався на обставину неможливості вільного володіння, користування і розпорядження позивачем його нерухомим майном, оскільки позивач безпідставно припинив право постійного користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування та використання належного позивачу на праві власності нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

7. Західний апеляційний господарський суд постановою від 10.03.2025 вказану вище ухвалу суду першої інстанції скасував, у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовив.

8. Постанова мотивована відсутністю доказів на підтвердження доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову. Так, земельна ділянка перебуває у власності відповідача, а відомості про права позивача на цю земельну ділянку в державному реєстрі відсутні, що свідчить про неспівмірність заходів забезпечення позову та в силу положень частини 4 статті 137 ГПК України є неприпустимим.

9. Заборонивши відповідачу приймати будь які рішення щодо земельної ділянки стосовно її поділу, виділу, об`єднання із іншими земельними ділянками, зміни цільового призначення земельної ділянки, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, суд фактично обмежив орган місцевого самоврядування у праві здійснення покладених на нього Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноважень.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

11. Стверджує про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 137 ГПК України. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції в якості підстави для відмови в забезпеченні позову помилково послався на відсутність зареєстрованого права постійного користування земельною ділянкою за позивачем, оскільки саме ця обставина і стала підставою для звернення позивача з даним позовом. Апеляційний суд неправильного дослідив та оцінив долучені до матеріалів апеляційного розгляду докази існування реальних ризиків про які зазначав позивач при зверненні із заявою про заборону прийняття відповідачем рішень щодо спірної земельної ділянки.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

12. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обгрунтованою, а касаційна скарга є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

13. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

14. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

15. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

16. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

17. Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

18. Предметом позову у цій справі є майнова вимога щодо витребування з володіння відповідача земельної ділянки, який є її власником, на користь позивача, який вважає, що відповідач незаконно позбавив його права постійного користування земельною ділянкою.

19. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19).

20. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

21. Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині 2 статті 136 ГПК України.

22. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

23. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

24. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.

25. Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника) (аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 910/10598/21, від 28.08.2023 у справі № 906/304/23 та інших).

26. З урахуванням вимог, передбачених статтями 73 74 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

27. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, місцевий господарський суд обґрунтував своє рішення виключно тим, що припинення відповідачем права постійного користування позивачем земельною ділянкою призвело до неможливості володіння, користування і розпорядження позивачем власним нерухомим майном. При цьому суд першої інстанції не послався на наявність будь-яких доказів у підтвердження такої обставини та не навів аргументів того, як неможливість користування позивачем нерухомим майном співвідноситься з предметом заявленого у даній справі позову про витребування земельної ділянки у контексті обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову. Ухвала суду першої інстанції не містить висновків про те, що невжиття запропонованих заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення в разі задоволення позову.

28. На противагу цьому суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів на підтвердження доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

29. Оцінюючи співмірність заходів забезпечення позову із заявленою позивачем вимогою, апеляційний суд врахував, що земельна ділянка належить на праві власності відповідачу, яке позивач у межах даної справи не оспорює, натомість відомості про речові права позивача на спірну земельну ділянку відсутні. За відсутності спору про право власності на земельну ділянку заборона відповідачу приймати будь-які рішення щодо земельної ділянки стосовно її поділу, виділу, об`єднання із іншими земельними ділянками, зміни цільового призначення земельної ділянки, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, необґрунтовано обмежує орган місцевого самоврядування у реалізації повноважень власника землі територіальної громади відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

30. За встановлених апеляційним судом обставин Верховний Суд вважає, що здійснене цим судом правозастосування статей 136 137 ГПК України є правильним та узгоджується із наведеними вище усталеними висновками Верховного Суду.

31. З огляду на наведене Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, та, відповідно, вважає правильними висновки апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для вжиття заходів для забезпечення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

32. Пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

33. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

34. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Розподіл судових витрат

35. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 304 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Тернопільської Єпархії Української Православної церкви залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 921/663/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. С. Міщенко

Судді І. С. Берднік

В. А. Зуєв