ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1372/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд"

на рішення Господарського суду Харківської області

(суддя Лаврова Л.С.)

від 02.08.2021

та постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя Радіонова О.О., судді: Зубченко І.В., Пелипенко Н.М.)

від 17.11.2021

у справі № 922/1372/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології"

до Військової частини НОМЕР_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд"

про визнання недійсними односторонніх правочинів, визнання відсутності права та зобов`язання не чинити перешкоди у виконанні умов договору,

за участю представників учасників справи:

позивача Яровенко О.Ю.;

відповідача Краснокутський О.В., ОСОБА_1 ;

третьої особи Поддашкіна О.Ю.;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про:

- визнання недійсним одностороннього правочину Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови від договору про вирощування сільськогосподарських культур № 7 від 08.05.2019, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології, який оформлений листом від 19.01.2020 за вих. № 148/9148/64;

- визнання недійсним одностороннього правочину Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови від договору про вирощування сільськогосподарських культур № 7 від 08.05.2019, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології, який оформлений листом від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423;

- визнання відсутнім у Військової частини НОМЕР_1 права на односторонню відмову від договору про вирощування сільськогосподарських культур № 7 від 08.05.2019, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології.

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 не чинити Товариству з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології перешкоди у виконанні умов договору про вирощування сільськогосподарських культур № 7 від 08.05.2019, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології зазначає, що вчинені Військовою частиною А-4104 односторонні правочини щодо відмови від договору № 7 від 08.05.2019, які оформлені листами від 19.01.2020 за вих. № 148/9148/64 та від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423, суперечать статтям 203 525 526 611 626 629 651 654 1141 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні передбачені законом та договором підстави і обставини, що створили неможливість досягнення мети цього договору, а отже у відповідача відсутнє право на односторонню відмову від договору.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.08.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав недійсним односторонній правочин Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови від договору про вирощування сільськогосподарських культур № 7 від 08.05.2019, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології, який оформлений листом від 19.01.2020 за вих. №148/9148/64, а також односторонній правочин Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови від договору про вирощування сільськогосподарських культур № 7 від 08.05.2019, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології, який оформлений листом від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423. В решті вимог відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що вчинені відповідачем правочини листом від 19.01.2020 за вих. № 148/9148/64 та листом від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423 про односторонню відмову від договору суперечать положенням договору простого товариства та умовам діючого законодавства, так як його вчинено за відсутності для цього підстав, а тому вони не відповідають вимогам, які встановлені статтями 626, 651, 1145 та частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 16.08.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології 25 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології 20 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Харківської області від 02.08.2021 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове про відмову в позові.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваного судового рішення не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 06.04.2021 у справі №915/1890/19, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (щодо застосування статей 202 203 204 215 16 Цивільного кодексу України); від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12 (щодо застосування статті 5 Господарського процесуального кодексу України); від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (щодо застосування статей 15 16 Цивільного кодексу України).

Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 1133 1139 1141 1142 Цивільного кодексу України.

Крім того, вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми статей 74 75 77 79 86 210 236 326 Господарського процесуального кодексу України, не досліджено зібрані у справі докази. Посилається на те, що судом першої інстанції без жодного мотивування відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" про витребування доказів. Також зазначає, що судом першої інстанції не вмотивовано відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді.

Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає основним критеріям законності встановленим статтею 236 Господарського процесуального кодексу України та суперечить правовим висновкам Верховного Суду з питань застосування норм процесуального права, а саме: постановам Верховного Суду від 25.062020 у справі № 924/233/18; від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та висновкам щодо стандарту доказування застосованим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.4. Від Військової частини НОМЕР_1 на адресу Суду надійшов відзив про підтримання касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд".

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Військова частина НОМЕР_1 (Сторона 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології (Сторона 2) 08.05.2019 уклали договір про вирощування сільськогосподарських культур № 7, за умовами якого з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності Збройних Сил України та відповідно до ст. 4 Закону України Про використання земель оборони, сторони за цим договором домовилися про вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках площею 469 га, які надані Стороні - 1 в безстрокове користування та можливостей Сторони - 2 діяти, а саме: вирощування зернових сільськогосподарських культур.

Сторони домовились, що обробіток землі буде здійснюватись наступним чином: Сторона - 1 бере на себе зобов`язання залучити площу земельної ділянки, яка надана в безстрокове користування для вирощування сільськогосподарських культур; Сторона - 2 бере в користування земельні ділянки та власними коштами проводить необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу з вирощування сільськогосподарських культур.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору № 7 від 08.05.2019 Сторона - 1 за цим договором зобов`язана:

- залучити для вирощування сільськогосподарської продукції, яке буде проводитись Стороною - 2 земельні ділянки, що надані Стороні - 1;

- у разі необхідності організувати обстеження земель, залучених для вирощування сільськогосподарських культур, на предмет наявності і своєчасного знешкодження небезпечних предметів з метою створення безпечних умов праці;

- попереджати Сторону - 2 про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самої земельної ділянки;

- за необхідності проводити інструктаж осіб, які залучаються Стороною - 2 до виконання сільськогосподарських робіт, стосовно заходів безпеки на території полігону та дій при виявленні вибухонебезпечних предметів;

- завчасно попереджати Сторону - 2 про початок проведення військових навчань та інших заходів бойової підготовки на території полігону.

В свою чергу, положеннями пунктів 4.1, 4.2 договору № 7 від 08.05.2019 передбачено, що Сторона 2 за цим договором зобов`язана:

- організувати господарську діяльність з використанням залучених земельних ділянок щодо вирощування сільськогосподарських культур;

- здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машино-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками;

- вести бухгалтерський облік майна, цінностей, зобов`язань, в тому числі платіжних та інших операцій, пов`язаних із виконанням цього договору;

- нести витрати, що виникли під час виконання цього договору;

- згідно з письмовим запитом надавати Стороні - 1 інформацію про хід вирощування сільськогосподарських культур;

- здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для проведення сільгоспробіт;

- проводити догляд за посівами сільгоспкультур (внесення мінералів, добрив та інших засобів захисту рослин тощо);

- тримати під паром не більше 20% залученої земельної ділянки за умови, якщо це необхідно в цілях підвищення родючості ґрунту;

- Сторона - 2 на термін проведення навчань на полігоні зобов`язується не проводити сільськогосподарські роботи;

- Сторона - 2 щодо вищевказаної земельної ділянки бере за себе відповідальність відносно запобігання виникнення надзвичайних ситуацій та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом`якшення її можливих наслідків.

Згідно з пунктами 6.1 - 6.3 договору № 7 від 08.05.2019 внесок Сторони - 1 у вартість права обробки земельної ділянки загальною площею 469 (чотириста шістдесят дев`ять) га, згідно з актом обміру земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору, а також професійні знання, навички, вміння, ділова репутація, ділові зв`язки та складає:

- на 2019 сільськогосподарський рік - (в зв`язку з залученням до спільного обробітку земельної ділянки площею 469 га) 914 550, 00 грн.;

- на 2020 сільськогосподарський рік - (в зв`язку з залученням до спільного обробітку земельної ділянки площею 469 га) 914 550,00 грн.;

- на 2021 сільськогосподарський рік - (в зв`язку з залученням до спільного обробітку земельної ділянки площею 469 га) 914 550, 00 грн;

- на 2022 сільськогосподарський рік - (в зв`язку з залученням до спільного обробітку земельної ділянки площею 469 га) 914 550, 00 грн;

- на 2023 сільськогосподарський рік - (в зв`язку з залученням до спільного обробітку земельної ділянки площею 469 га) 914 550, 00 грн;

- на 2024 сільськогосподарський рік - (в зв`язку з залученням до спільного обробітку земельної ділянки площею 469 га) 914 550, 00 грн;

- на 2025 сільськогосподарський рік - (в зв`язку з залученням до спільного обробітку земельної ділянки площею 469 га) 914 550, 00 грн;

- на 2026 сільськогосподарський рік - (в зв`язку з залученням до спільного обробітку земельної ділянки площею 469 га) 914 550, 00 грн.

Внесок Сторони - 2 - грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв`язки, інше, що встановлюють Сторони по закінченню сільськогосподарського року.

При зміні обсягів робіт, що виконуються, Сторони вносять відповідні зміни до цього договору, у тому числі уточнюючи свою часткову участь в спільній діяльності.

Положеннями п.п. 11.1, 11.2, 11.4 договору № 7 від 08.05.2019 передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Цей договір укладено строком на сім сільськогосподарських років, тобто по 2026 сільськогосподарський рік. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється письмово.

Одночасно із підписанням договору сторонами було складено акт обміру земельної ділянки, що пропонується для вирощування сільськогосподарської продукції.

Як зазначає позивач, ним щороку здійснювалась сплата грошових коштів на користь Військової частини А-4104 в якості дострокового розподілу прибутку відповідно до п. 7.5 договору № 7 від 08.05.2019, на підтвердження чого до матеріалів справи надані відповідні платіжні доручення.

Так, за 2019 сільськогосподарський рік позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 760 597, 49 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 36 від 21.11.2019, № 35 від 22.11.2019, № 36 від 25.11.2019, № 37 від 26.11.2019, № 38 від 27.11.2019, № 39 від 03.12.2019, № 40 від 18.12.2019, оскільки частина оброблювальної земельної ділянки в розмірі 20% засіюваної площі перебувала під паром, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 05.12.2019. В такому випадку, згідно з п. 7.2 договору № 7 від 08.05.2019, за вказану площу розподіл прибутку спільної діяльності не здійснюється. За 2020 сільськогосподарський рік позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 914 550, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 44 від 13.10.2020, № 45 від 15.10.2020, № 46 від 16.10.2020, № 47 від 19.10.2020, № 48 від 19.10.2020, № 49 від 20.10.2019, № 52 від 20.10.2020.

Втім, протягом лютого 2021 року позивачем було отримано від Військової частини А-4104 повідомлення про припинення договору, викладене у листі від 19.01.2020 за вих. № 148/9148/64, в якому наголошено про припинення з 19.01.2021 дії договору № 7 від 08.05.2019, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології, в результаті виникнення у відповідача права на односторонню відмову від договору.

У відповідь на цей лист, Товариство з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології листом від 25.02.2021 повідомило відповідача про відсутність передбачених законом та договором підстав і обставин, з якими пов`язується виникнення у відповідача права на односторонню відмову від договору.

В подальшому позивач отримав від Військової частини А-4104 повторне повідомлення про відмову від договору, викладене у листі від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423, в якому наведені аналогічні раніше викладеним підставам для припинення договору № 7 від 08.05.2019 в результаті односторонньої відмови від нього з боку відповідача та наголошено на припиненні договору № 7 від 08.05.2019 з 19.01.2021.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології" до Військової частини НОМЕР_1 про визнання недійсними односторонніх правочинів щодо відмови від договору, про визнання відсутнім у Військової частини А-4104 права на односторонню відмову від договору та зобов`язання не чинити перешкоди у виконанні умов договору.

5.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що вимога позивача про визнання відсутнім у Військової частини А-4104 права на односторонню відмову від договору не може бути визнана належним та ефективним способом захисту прав позивача, як наслідок, не може бути задоволена судом. Вимогу про зобов`язання не чинити перешкоди у виконанні умов договору суди попередніх інстанцій визнали передчасною.

В іншій частині позовних вимог про визнання недійсними односторонніх правочинів щодо відмови від договору господарські суди вважали їх обґрунтованими та доведеними, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

При цьому суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Підставами припинення дії договору № 7 від 08.05.2019 Військова частина А-4104 у листах від 19.01.2020 за вих. № 148/9148/64 та від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423 визначила такі обставини:

- листом від 28.01.2020 за вих. № 148/9/48/168 Військовою частиною НОМЕР_1 була висловлена вимога про термінове надання Товариством з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології інформації про хід вирощування сільськогосподарських культур, яка в порушення вимог п.п. 2.1, 4.1, 5.5 договору № 7 від 08.05.2019 була залишена без відповіді;

- в порушення вимог п.п. 5.3, 11.4, 11.5 договору № 7 від 08.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології не погоджувало (шляхом прийняття спільних рішень сторін) зміну місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології та зміну директорів товариства, в результаті чого, військова частина позбавлена можливості належним чином обмінюватись наявною інформацією за для досягнення цілей, визначених договором;

- земельна ділянка, яка передана Військовою частиною № 4104 як внесок у договір спільної діяльності № 7 від 08.05.2019, використовується невстановленими особами, в той час як п. 11.7 договору прямо забороняє Товариству з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології передавати свої права за договором третім особам без погодження військової частини.

З огляду на положення пункту 7 частини 1 статті 1141 Цивільного кодексу України (припинення договору простого товариства у разі досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим), частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України (одностороння відмова від договору), п.п. 1.1, 2.1, 4.1, 5.3, 5.5, 11.4, 11.5, 11.7 договору Військова частина НОМЕР_1 вважала припиненим із 19.01.2021 договір № 7 від 08.05.2019.

Разом з тим суди попередніх інстанцій, виходячи з аналізу норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини дійшли висновку, що в даному випадку, у відповідача є право заявляти вимогу про розірвання строкового договору, а не відмовлятись від договору в односторонньому порядку.

5.4. Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, однією з підстав касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 1133 1139 1141 1142 Цивільного кодексу України.

Так, за приписами статей 525 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин першої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20, від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 13.12.2021 у справі № 904/2780/19

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1141 Цивільного кодексу України договір простого товариства припиняється, зокрема у разі досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Статтею 1142 Цивільного кодексу України передбачено, що учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору. Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною.

Учасник договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або договору, у якому досягнення мети визначено як скасувальна умова, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору.

Встановивши, що відповідно до п. 11.2 укладеного сторонами договору, його укладено строком на 7 сільськогосподарських років, тобто по 2026 сільськогосподарський рік включно, та виходячи зі змісту наведених норм матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що в даному випадку, у відповідача є право заявляти вимогу про розірвання строкового договору.

При цьому колегія суддів зазначає, що положення пункту 7 частини 1 статті 1141 Цивільного кодексу України кореспондується з положенням статті 607 Цивільного кодексу України, відповідно до якого зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Проте відповідач, обґрунтовуючи наявність підстав передбачених пунктом 7 частини 1 статті 1141 Цивільного кодексу України для припинення договору (настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим) зазначає про порушення позивачем умов договору (ненадання інформації, непогодження зміни місцезнаходження товариства, використання земельної ділянки невстановленими особами), у зв`язку з чим вважає наявними підстави для відмови від договору в односторонньому порядку.

Разом з тим припинення зобов`язання у зв`язку з односторонньою відмовою відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено як наслідок порушення зобов`язання, лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 01.02.2018 у справі № 910/11352/17.

При цьому, як встановили суди попередніх інстанцій, в цій справі умовами договору не передбачено підстав для його одностороннього розірвання.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність відповідачем обставин порушення позивачем умов договору, які були зазначені в листах від 19.01.2020 за вих. № 148/9148/64 та від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423.

Також колегія суддів зазначає, що відповідач не довів, а суди попередніх інстанцій не встановили, що стверджувані відповідачем порушення договору позивачем призвели до настання обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.

За змістом положень частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

З огляду на викладене, оскільки у відповідача є право саме заявляти вимогу про розірвання строкового договору, а не відмовитися від договору в односторонньому порядку, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними вчинених відповідачем правочинів листом від 19.01.2020 за вих. № 148/9148/64 та листом від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423 про односторонню відмову від договору, оскільки такі суперечить положенням договору та вимогам чинного законодавства, передбачених статтями 611 651 1141 1142 Цивільного кодексу України.

5.5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваного судового рішення не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 06.04.2021 у справі №915/1890/19, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (щодо застосування статей 202 203 204 215 16 Цивільного кодексу України); від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12 (щодо застосування статті 5 Господарського процесуального кодексу України); від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (щодо застосування статей 15 16 Цивільного кодексу України).

З посиланням на наведені правові позиції скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про те, що належним способом захисту прав в цій справі є визнання недійсними односторонніх листів. Крім того, господарські суди не врахували, що між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" укладено договір про вирощування сільськогосподарських культур № 3 від 02.04.2021, який є чинним та правомірність якого презюмується.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.6. Правовідносини в цій справі та в справах, на які посилається скаржник, відрізняються за змістом (права й обов`язки сторін спору), а отже, не є подібними.

Так, у цій справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку з направленням Військовою частиною А-4104 своєму контрагенту за договором Товариству з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології", повідомлення про припинення договору внаслідок односторонньої відмови.

Правовідносини у справі № 910/9158/16 виникли з договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного без згоди іпотекодержателя. Правовідносини у справі № 904/8978/17 виникли з договору про відступлення права вимоги, за яким було передано зобов`язання, котрого не існувало. У справі № 916/5073/15 правовідносини виникли щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності за позивачем на нерухоме майно згідно з укладеними договорами іпотеки. Правовідносини у справі № 915/1890/19 виникли у зв`язку з необхідністю визнання незаконними та скасування рішень про реєстрацію прав власності на нерухоме майно. Правовідносини у справі № 905/2260/17 виникли у зв`язку з припиненням договору оренди та відмовою відповідача прийняти приміщення за актом приймання-передачі. Правовідносини у справі № 916/1415/19 виникли у зв`язку з необхідністю визнання договорів іпотеки припиненими.

Посилаючись на загадані постанови Верховного Суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували викладені в них правові висновки про застосування статей 202 203 204 215 16 Цивільного кодексу України, а саме: відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом цієї норми закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Без врахування наведеної правової позиції, суди попередніх інстанцій, як зазначає скаржник, безпідставно дійшли висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" укладено договір про вирощування сільськогосподарських культур № 3 від 02.04.2021, який є чинним та правомірність якого презюмується.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Об`єднані інформаційні технології до Військової частини НОМЕР_1 про визнання недійсними односторонніх правочинів щодо відмови від договору № 7 від 08.05.2019, які оформлені листами від 19.01.2020 за вих. № 148/9148/64 та від 19.03.2021 за вих. № 148/9148/423, оскільки такі суперечать статтям 203 525 526 611 626 629 651 654 1141 Цивільного кодексу України.

Виходячи з предмета та підстав позову, суди попередніх інстанцій правильно надавали оцінку саме правомірності чи неправомірності дій відповідача, внаслідок яких позивач вважав порушеним своє право. При цьому, як зазначає сам скаржник, договір між ним та Військовою частиною А-4104 був укладений після надіслання Військовою частиною А-4104 оспорюваних в цій справі листів щодо односторонньої відмови від договору. Тобто, з`ясування обставин укладення нового договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" не входить до предмета доказування в цій справі та не може слугувати самостійною підставою для відмови в позові, як це намагається довести скаржник.

5.7. Посилаючись на правові висновки про застосування статей 15 16 Цивільного кодексу України в постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, а також про застосування статті 5 Господарського процесуального кодексу України в постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, скаржник вказує на те, що обраний позивачем спосіб захисту визнання листів правочинами та застосування до них правових наслідків недійсності, не передбачений чинним законодавством. Крім того, з огляду на укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд" договір про вирощування сільськогосподарських культур № 3 від 02.04.2021, який є чинним та правомірність якого презюмується, такий спосіб захисту не є ефективним та не поновлює позивача в правах, а рішення про задоволення позову носить декларативний характер.

У постанові від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту зобов`язати відповідача прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі, не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

У постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що визнання протиправними дій Правління НБУ щодо прийняття оскаржуваної постанови не є ефективним способом захисту, є правильними. Адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому вимога не відповідає ефективному способу захисту.

У постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненими в минулому (з 22 серпня 2016 року) спірних договорів іпотеки не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача як іпотекодержателя за договорами іпотеки, укладеними з ТОВ Люнакс.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що ця справа, яка переглядається, та справи №905/2260/17, №910/3009/18, №916/1415/19 відрізняються за змістом їх правовідносин, а також за обраними позивачами способами захисту.

У постанові від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки результати аукціону з продажу автомобілю, проведеного 18.01.2013, заявниками не оспорюються і не заперечуються та не визнані у встановленому законом порядку недійсними (частини 2, 3, 10 статті 30 Закону про банкрутство", статті 17, 18, 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"), договір недійсним у встановленому порядку не визнавався, через що в силу прямого припису статті 204 ЦК України його правомірність презюмується, то відсутні підстави для визнання договору недійсним через стверджувані ліквідатором та Банком обставини нездійснення оплати за договором, оскільки обставини, пов`язані з фактичним невиконанням або частковим виконанням зобов`язань за договором, з огляду на положення статей 203, 215, частини 2 статті 651 та частини 4 статті 692 Цивільного кодексу України, не є підставою для визнання недійсним правочину з купівлі-продажу за договором, а можуть бути підставою для розірвання цієї угоди. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що правовідносини у цій справі, що переглядається, та у справі № 5023/5836/12 відрізняються за їх змістом.

Висновок щодо подібності правовідносин у цій справі та справах № 910/9158/16, № 916/5073/15 викладено вище, у пункті 5.6. цієї постанови.

При цьому щодо наведених доводів касаційної скарги про неналежний та неефективний спосіб захисту колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Предметом позову у цій справі по суті є визнання недійсними односторонніх правочинів Військової частини А-4104 щодо відмови від договору про вирощування сільськогосподарських культур № 7 від 08.05.2019. Така вимога є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку. Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права і охоронювані законом інтереси (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).

5.8. Інші доводи касаційної скарги колегією суддів відхиляються, оскільки такі спрямовані на встановлення інших обставин справи, які не встановлювались судами попередніх інстанцій, а також зводяться до переоцінки доказів у справі, однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, колегія суддів враховує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, як це передбачено статтями 76 77 78 79 86 300 Господарського процесуального кодексу України, і при цьому, порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

5.9. Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не вмотивовано відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції викладених в ухвалі від 14.07.2021, і згідно з частиною 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду ухвалені із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

7.2. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології" подало клопотання про стягнення судових витрат, в якому просить стягнути з Військової частини А-4104 12 000, 00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Згідно з вимогами частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються, окрім судового збору, також з витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини другої зазначеної статті, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології" (позивач) у відзиві на касаційну скаргу заявило орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12 000, 00 грн у зв`язку із переглядом цієї справи у суді касаційної інстанції

Абзацом першим частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості Товариство з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології" разом з клопотанням про стягнення судових витрат подало копію акту приймання-передачі послуг по договору про надання правової допомоги № ОІТ від 01.04.2021, складений 10.01.2022; копію рахунку-фактури № 05/01 від 05.01.2022; копію платіжного доручення № 214 від 21.01.2022 на суму 12 000, 00 грн, копію додаткової угоди № 5 до договору про надання правової допомоги № ОІТ від 01.04.2021.

Частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат на учасника справи покладено обов`язок подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідач у своєму клопотанні такий опис наводить.

Згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19 та від 22.11.2019 зі справи №910/906/18 викладено правову позицію відповідно до якої положення частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Від Військової частини НОМЕР_1 на адресу суду надійшли заперечення на клопотання позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу, в яких відповідач вважає, що сума адвокатських витрат є неспівмірною із заявленими вимогами, досить завищеною, зокрема, з урахуванням обсягу проведеної роботи та кількості судових засідань по справі. Військова частина НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат у повному обсязі або зменшити їх розмір.

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

З огляду на викладене, дослідивши додані до клопотання про стягнення судових витрат докази, оскільки запереченнями Військової частини НОМЕР_1 не спростовано доводи позивача, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології" про покладення на Військову частину НОМЕР_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 ,00 грн, пов`язаних із розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 129 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс Гранд"

залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 02.08.2021 у справі № 922/1372/21 без змін.

2. Стягнути з Військової А-4104 (Україна, 63501, Харківська обл., місто Чугуїв, мікрорайон Авіатор, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Об`єднані інформаційні технології" (61007, Харківська обл., місто Харків, пр.Московський, будинок 273, код ЄДРПОУ 30305621) 12 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

3. Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй