№ 922/1474/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 922/1474/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - 1 - не з`явився,

- 2 - Кравченко В.П., Філатової Н.А.,

- 3 - не з`явився,

- 4 - не з`явився,

- 5 - не з`явився,

третіх осіб - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт"

на постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гетьман Р.А., судді - Россолов В.В., Склярук О.І.)

від 02.12.2021,

за позовом ОСОБА_1

до 1. ОСОБА_2 ,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Елат",

5. Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович,

про визнання права власності на частку у статутному капіталі та зняття арешту

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт"

до 1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції,

2. Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович,

треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельник",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Елат",

про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ "Фінансова компанія "Форінт", ТОВ "Будівельник", ТОВ "Елат", Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якій просив суд:

1) визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Будівельник" у розмірі 5 605,00 грн, що становить 47,5 % статутного капіталу товариства;

2) зняти арешт накладений постановою приватного виконавця Бабенка Д.А. від 24.11.2020 на частку у статутному капіталі ТОВ "Будівельник" у розмірі 5 605,00 грн, що становить 47,5 % статутного капіталу товариства;

3) зняти арешт накладений постановою державного виконавця Баранової Я.О. від 25.02.2021 на частку у статутному капіталі ТОВ "Будівельник" у розмірі 5605,00 грн, що становить 47,5 % статутного капіталу товариства;

4) визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Елат" у розмірі З468,75 грн, що становить 18,75 % статутного капіталу товариства;

5) зняти арешт накладений постановою приватного виконавця Бабенко Д.А. від 24.11.2020 на частку у статутному капіталі ТОВ "Елат" у розмірі 3 468,75 грн, що становить 18,75 % статутного капіталу товариства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 як покупець, на підставі договорів купівлі-продажу від 08.11.2020, укладених між ним та продавцем - ОСОБА_2 , набув право власності на частки у статутному капіталі ТОВ "Будівельник" та ТОВ "Елат".

Однак ОСОБА_2 , всупереч умов зазначених договорів, не здійснив державну реєстрацію змін до установчих документів зазначених товариств щодо зміни власника часток у статутному капіталі. На придбані частки у статутних капіталах ТОВ "Будівельник" та ТОВ "Елат" було накладено арешт постановою державного виконавця Баранової Я. О. у виконавчому провадженні № 63728482, де боржником є ОСОБА_2 , а стягувачем є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), а також постановою приватного виконавця Бабенка Д. А. у виконавчому провадженні, де боржником є ОСОБА_2 , а стягувачем є ТОВ «Фінансова компанія «Форінт».

У червні 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» звернулось до Господарського суду Харківської області з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якому просило суд:

1) визнати недійсним договір №1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) від 08.11.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якого є частка у статутному капіталі ТОВ «Будівельник» у розмірі 47,5% статутного капіталу товариства, що становить 5 605,00 грн;

2) визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) від 08.11.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , предметом якого є частка у статутному капіталі ТОВ «Елат» в розмірі 18,75% статутного капіталу товариства, що становить 3 468,75 грн.

В обґрунтування своїх вимог ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" зазначало, що ОСОБА_2 здійснив відчуження часток в статутному капіталі ТОВ "Елат" та ТОВ "Будівельник" на користь ОСОБА_1 згідно з договорами купівлі-продажу від 08.11.2020 в період дії арешту, накладеного на все майно ОСОБА_2 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області Панюкової О. О. від 22.04.2014 № 43031207. Зазначені договори підлягають визнанню недійсними з тих підстав, що їх укладено з метою уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_2 (тобто є фраудаторними правочинами), оскільки останній є боржником перед ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, яке є невиконаним та перебуває на примусовому виконанні у виконавчих органів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.08.2021 у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсними договори купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Будівельник» та ТОВ "Елат" від 08.11.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до висновків місцевого суду спірні договори від 08.11.2020 про відчуження ОСОБА_2 часток у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» та ТОВ «Елат» були укладені в період дії арешту на все його майно, накладеного в межах виконавчого провадження.

Місцевий суд також вказав на наявність ознак фраудаторності оскаржуваних договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі (корпоративних прав) від 08.11.2020, оскільки такі договори були укладені ОСОБА_2 з чоловіком своєї сестри ОСОБА_1 за наявності невиконаного зобов`язання за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11 про стягнення грошових коштів, в процесі виконання триваючого близько 7 років виконавчого провадження про стягнення з нього грошових коштів за вказаним судовим рішенням.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 16.08.2021 скасовано, прийнято нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частки у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» у розмірі 5 605,00 грн, що становить 47,5 % статутного капіталу товариства та ТОВ «Елат» у розмірі 3 468,75 грн, що становить 18,75 % статутного капіталу товариства.

Знято арешти накладені постановами приватного виконавця Бабенка Д. А. від 24.11.2020 на частки у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» і ТОВ «Елат», державного виконавця Баранової Я. О. від 25.02.2021 на частку у статутному капіталі ТОВ «Будівельник».

В задоволенні зустрічного позову ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу часток у статутних капіталах товариств, відповідні частки не були заарештовані в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»; виконавче провадження триває з 2014 року, однак спірні договори були укладені в 2020 році, доказів здійснення державними або приватними виконавцями спроб звернути стягнення на частки у товариствах впродовж тривалого строку суду не надано; в матеріалах справи відсутні докази ухилення боржника у виконавчому провадженні від виконання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11.

У грудні 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2021, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.08.2021 залишити в силі.

Підставами для скасування судового рішення позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції. Стверджує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 щодо застосування ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» як спеціальної норми, якою визначений вичерпний перелік способів захисту учасників товариства з обмеженою відповідальністю. В оскаржуваній постанові судом апеляційної інстанції також не враховано висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 299/396/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 20.05.2020 у справі №922/1903/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011 щодо застосування п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 13, ст. 228 та ст. 234 ЦК України під час класифікації як фраудаторних правочинів відчуження відповідачем-1 корпоративних прав у товариствах.

При прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права, а саме ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 79, ч. ч. 1 та 2 ст. 86, ст. 236 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вважає постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Форінт», перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за генеральною кредитною угодою №07-01-90-08 від 12.05.2008:

- за кредитним договором № 010-2/07-01-0421-08 від 12.05.2008 в сумі 659 240,59 доларів США, де сума заборгованості за кредитом 476 254,17 доларів США, сума заборгованості за відсотками 182 986,42 доларів США;

- за кредитним договором № 010-2/07-01-0422-08 від 12.05.2008 в сумі 118 266,07 доларів США, де сума заборгованості за кредитом 86 165,77 доларів США, сума заборгованості за відсотками 32 100,30 доларів США;

- за кредитним договором № 010-2/07-01-0811-08 від 31.10.2008 в сумі 1 527 311,31 гривень, де сума заборгованості за кредитом 986 461,30 гривень та сума заборгованості за відсотками 540 850,01 гривень;

- за кредитним договором №010-2/07-01-0812-08 від 31.10.2008 в сумі 473 688,15 гривень, де сума заборгованості за кредитом 312 243,74 гривень, сума заборгованості за відсотками 161 444,41 гривень. Всього у сумі 8 215 610,20 гривень.

Вказане судове рішення набрало законної сили, в зв`язку з чим, на його виконання судом видано відповідні виконавчі листи, зокрема виконавчий лист № 2-747/11 від 31.03.2014 щодо боржника - ОСОБА_2 .

Згідно з Інформацією про виконавче провадження від 08.06.2021, з підстав примусового виконання рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11 ОСОБА_2 17.04.2014 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області Панюковою О. О. винесено постанову від 22.04.2014 про відкриття виконавчого провадження № 43031207.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області Панюкової О. О. від 22.04.2014 ВП № 43031207 накладено арешт все на майно ОСОБА_2 .

На підставі ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 08.12.2017 у виконавчому провадженні ВП № 43031207 змінено стягувача з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ "Фінансова компанія "Форінт".

Постановою старшого державного виконавця Баранової Я. О. від 11.11.2020 ВП № 43031207 повернуто стягувачу - ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" виконавчий документ за письмовою заявою останнього (п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»).

Однак постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенком Д. А. від 16.11.2020 відкрито виконавче провадження № 63628701 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11 (виконавчий лист № 2-747/11 від 31.03.2014).

Іншою постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д. А. від 16.11.2020 ВП № 63628701 накладено арешт на все майно, яке належить боржнику - ОСОБА_2 .

Крім того, згідно з повідомленням Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Харків) від 25.02.2021 № 63728482/181/В-4/2, у відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження BП № 63728482 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 43031207, виданої 11.11.2020 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 811 605,40 грн.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Баранової Я. О. від 25.02.2021 ВП № 63728482 накладено арешт на частку у статутному капіталі ТОВ «Будівельник», що належить боржнику - ОСОБА_2

08.11.2020 між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір № 1 купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав), згідно з умовами якого (п. 1.1) продавець передає у власність покупця за плату, а покупець оплачує та приймає у власність належну продавцю частку у статутному капіталі ТОВ «Будівельник», надалі за текстом - товариство, у розмірі 47,5 % статутного капіталу товариства, що становить згідно з статутом товариства 5 605 грн, надалі за текстом - корпоративні права. Загальний розмір статутного капіталу товариства на дату укладення цього договору становить 11 800 грн.

Згідно з п. 2.1 договору, продаж корпоративних прав вчиняється за 25 000 грн.

Відповідно до п. п. 3.1 - 3.2 договору, право власності на частку у статутному капіталі товариства переходить до покупця з моменту укладання цього договору. З моменту укладення цього договору покупець набуває усіх прав учасника товариства, відповідно до чинного законодавства України та установчих документів Товариства. Покупець з моменту складення цього договору зобов`язується виконувати вимоги установчих документів товариства, а також нести всі обов`язки учасника товариства, що випливають з установчих документів товариства та чинного законодавства.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що продавець забезпечує проведення державної реєстрації змін до статутних документів товариства пов`язаних з укладанням цього договору.

Пунктом 4.3. договору визначено, що покупець запевняє продавця, що не має жодних обмежень та заборон щодо володіння корпоративними правами товариства, а також покупець не обмежений будь-яким чином в укладенні цього договору і отримав усі необхідні згоди та погодження, необхідні для укладення покупцем цього договору.

Згода іншого засновника ТОВ «Будівельник» ОСОБА_5 на укладання цього договору викладена в заяві від 08.11.2020.

Згідно з актом приймання-передачі від 08.11.2020 ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв частку у статутному капіталі ТОВ «Будівельник» у розмірі 47,5%, яка в грошовому еквіваленті становить 5 605 грн.

Крім того, 08.11.2020 між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав), згідно з умовами якого (п. 1.1) продавець передає у власність покупця за плату, а покупець оплачує та приймає у власність належну продавцю частку у статутному капіталі ТОВ «Елат», надалі за текстом - товариство, у розмірі 18,75 % статутного капіталу товариства, що становить згідно статуту товариства 3 468,75 грн, надалі за текстом - корпоративні права. Загальний розмір статутного капіталу товариства на дату укладення цього договору становить 18 500 грн.

Згідно з п. 2.1 договору, продаж корпоративних прав вчиняється за 15 000 грн.

Відповідно до п. п. 3.1 - 3.2 договору право власності па частку у статутному капіталі товариства переходить до покупця з моменту укладання цього договору. З моменту укладення цього договору покупець набуває усіх прав учасника товариства, відповідно до чинного законодавства України та установчих документів товариства. Покупець з моменту складення цього договору зобов`язується виконувати вимоги установчих документів товариства, а також нести всі обов`язки учасника товариства, що випливають із установчих документів товариства та чинного законодавства.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що продавець забезпечує проведення державної реєстрації змін до статутних документів товариства пов`язаних із укладанням цього договору.

Пунктом 4.3 договору визначено, що покупець запевняє продавця, що не має жодних обмежень та заборон щодо володіння корпоративними правами товариства, а також покупець не обмежений будь-яким чином в укладенні цього договору і отримав усі необхідні згоди та погодження, необхідні для укладення покупцем цього договору.

Згода інших учасників ТОВ «Елат» ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на укладання цього договору викладена в заявах від 08.11.2020.

Згідно з актом приймання-передачі від 08.11.2020 ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв частку (частину частки) у статутному капіталі ТОВ «Елат» у розмірі 18,75 %, яка в грошовому еквіваленті становить 3 468,75 грн.

Розпискою від 08.11.2020 ОСОБА_2 підтвердив, що він 08.11.2020 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 40 000 грн як оплату за частки у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» та ТОВ «Елат» відповідно до умов договорів від 08.11.2020 та претензій до ОСОБА_1 не має.

Зазначені обставини стали підставами для звернення ОСОБА_1 до суду з первісним позовом у цій справі, в якому він просить суд визнати за ним право власності на придбані за договорами від 08.11.2020 частки у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» та ТОВ «Елат» і зняти арешти з цих корпоративних прав, накладені постановами державного та приватного виконавців.

Разом з тим, ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" у зустрічному позові просить суд визнати недійсними договори купівлі-продажу корпоративних від 08.11.2020, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки ці договори укладалися в період дії арешту накладеного на все майно ОСОБА_2 згідно з постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області Панюкової О. О. від 22.04.2014 в ВП № 43031207.

Крім того, ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" вважає, що зазначені договори мають бути визнані недійсними з тих підстав, що їх укладено з метою уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_2 , тобто вони є фраудаторними правочинами). ОСОБА_2 , підписавши договори від 08.11.2020, намагається уникнути звернення стягнення на належне йому майно.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Отже, відповідно до ст. ст. 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Як встановленого господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 має невиконані зобов`язання зі сплати заборгованості за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11.

В ході проведення виконавчих дій з примусового виконання зазначеного рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 в межах ВП № 43031207 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області Панюкової О. О. від 22.04.2014 накладено арешт все на майно ОСОБА_2 .

Частиною 1 статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Частиною другою статті 115 ЦК України встановлено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (станом на 22.04.2014) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Разом з тим матеріалами справи підтверджується, що в період дії арешту на майно ОСОБА_2 , накладеного постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області Панюкової О.О. від 22.04.2014 ВП № 43031207, ОСОБА_2 здійснив відчуження належних йому корпоративних прав у ТОВ "Будівельник" та ТОВ "Елат" на користь ОСОБА_1 відповідно до договорів купівлі-продажу від 08.11.2020.

З урахуванням зазначеного, місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про те, що договори від 08.11.2020 про відчуження часток у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» та ТОВ «Елат» укладалися ОСОБА_2 з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», тобто названі договори укладені з порушенням вимог ст. 203 ЦК України, що з урахуванням вимог ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання їх недійсними.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення Господарського суду Харківської області, зазначеного не врахував, необґрунтовано вказав, що в матеріалах справи не міститься жодної постанови державного чи приватного виконавця про арешт часток, що належали ОСОБА_2 у статутних капіталах ТОВ «Елат» чи ТОВ «Будівельник» станом на дату укладення спірних договорів купівлі-продажу часток - 08.11.2020.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (який наведений у касаційній скарзі) про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Разом з вищезазначеним, відповідно до правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

У спірних правовідносинах ОСОБА_2 має невиконані зобов`язання за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11. З підстав примусового виконання вказаного рішення державним виконавцем винесено постанови від 22.04.2014 про відкриття виконавчого провадження № 43031207 та накладено арешт все на майно ОСОБА_2 .

При цьому, ОСОБА_2 знав про невиконані ним зобов`язання за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11, про відкриття відносно нього виконавчого провадження № 43031207 з примусового виконання зазначеного рішення (оскільки в рамках цього виконавчого провадження з заробітної плати боржника здійснювалося утримання), та відповідно про наявність арешту накладеного на все його майно та оголошення заборони на його відчуження.

Судами встановлено, що на час укладання спірних договорів № 1 від 08.11.2020 та б/н від 08.11.2020 про відчуження часток у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» та ТОВ «Елат» ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у зв`язку з відсутністю у нього в достатній кількості грошових коштів або майна за рахунок якого можливе звернення стягнення. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11 не виконується ОСОБА_2 більше ніж 7 років.

За наявності зазначених обставин, ОСОБА_2 уклав договори, спрямовані на відчуження належного йому майна, а саме: часток у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» та ТОВ «Елат» на користь ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 04.08.2021 ОСОБА_1 є чоловіком сестри ОСОБА_2 .

Всі викладені фактичні обставини свідчать про наявність ознак фраудаторності оскаржуваних договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі (корпоративних прав) № 1 від 08.11.2020 та б/н від 08.11.2020, оскільки такі договори були укладені ОСОБА_2 з чоловіком своєї сестри ОСОБА_1 за наявності невиконаного зобов`язання за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09.10.2013 у справі № 2-747/11 про стягнення грошових коштів, в процесі виконання триваючого близько 7 років виконавчого провадження про стягнення з нього грошових коштів за вказаним судовим рішенням, всупереч накладеного державним виконавцем арешту на все його майно.

На підставі вищевикладеного Верховний Суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі (корпоративних прав) № 1 від 08.11.2020 та б/н від 08.11.2020 укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Задоволення зустрічного позову та визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі (корпоративних прав) № 1 від 08.11.2020 та б/н від 08.11.2020 унеможливлює задоволення первісного позову ОСОБА_1 (як покупця часток) про визнання за ним права власності на частки у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» та ТОВ «Елат», зняття арештів на частки у статутних капіталах ТОВ «Будівельник» і ТОВ «Елат».

Не надавши належної та повної оцінки обставинам укладення договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Будівельник» та ТОВ «Елат» від 08.11.2020, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що вказані договори не мають ознак фраудаторного правочину.

Судом апеляційної інстанції при перегляді цієї справи було порушено як вимоги процесуального права (ст. 86 ГПК України), так і норми матеріального права - ст. ст. 203 215 ЦК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення скаржником зазначено, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - апеляційним судом не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду визнає обґрунтованими доводи скаржника про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011 щодо ознак фраундаторного правочину.

Пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 312 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції, на відміну від рішення суду першої інстанції, прийнята внаслідок неправильного застосування, зокрема, ст. ст. 3 13 203 215 ЦК України, всупереч ст. 86 ГПК України, та без врахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, на які посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то постанова Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення Господарського суду Харківської області від 16.08.2021.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а зустрічний позов ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток підлягав задоволенню, витрати ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 31 780,00 грн підлягають стягненню з відповідачів за зустрічним позовом - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (сторін договорів купівлі-продажу) в рівних частинах.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" задовольнити.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 922/1474/21 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.08.2021 залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 40658146) 15 890,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 32/2, код ЄДРПОУ 40658146) 15 890,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець