ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 922/1978/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
учасники справи не з`явилися
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020
у складі колегії суддів: Лакізи В. В. - головуючої, Бородіної Л. І., Здоровко Л. М.
у справі за заявою ОСОБА_3
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія"
про визнання банкрутом
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави наведених в заяві вимог
1. У провадженні Господарського суду Харківської області перебувала справа № 922/1978/16 за заявою ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія" (далі - ТзОВ "Актінія", боржник) про визнання банкрутом.
2. Постановою від 27.12.2016 Господарським судом Харківської області визнано ТзОВ "Актінія" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру у справі; ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Немашкалова В. М., повноваження якого згодом судом ухвалою від 14.05.2019 було припинено та призначено ліквідатором ТзОВ "Актінія" арбітражного керуючого Чипиженка Євгена Віталійовича (далі - ліквідатор Чипиженко Є. В.).
3. 16.10.2019 до Господарського суду Харківської області надійшла заява ліквідатора ТзОВ "Актінія" арбітражного керуючого Чипиженка Є. В. від 16.10.2019 № 02-21/19 про затвердження мирової угоди у справі № 922/1978/16.
4. Заява ліквідатора ТзОВ "Актінія" Чипиженка Є. В. мотивована із посиланням на приписи статей 77 - 82 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) прийняттям на засіданні комітету кредиторів ТзОВ "Актінія" рішення про укладення мирової угоди у справі.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
5. 16.10.2019 відбулося засідання комітету кредиторів ТзОВ "Актінія" на якому комітетом кредиторів було прийнято рішення про укладання мирової угоди між кредиторами та ліквідатором ТзОВ "Актінія" на умовах, викладених в мировій угоді та зобов`язано ліквідатора подати до Господарського суду Харківської області відповідну заяву відповідно до статті 81 Закону про банкрутство.
6. На комітеті кредиторів за укладання мирової угоди від 16.10.2019 на умовах, викладених в ній проголосували "за" всі кредитори, що були присутні на засіданні комітету кредиторів ( ОСОБА_1 , далі - ОСОБА_1 , (голова комітету кредиторів), якій належить 108 голосів та ОСОБА_4 , якому належить 52 голоси).
7. Мирова угода від 16.10.2019 укладена між ТзОВ "Актінія" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Чипиженко Є. В., в особі голови комітету кредиторів ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ).
8. Умовами мирової угоди передбачено, що третя особа зобов`язується задовольнити конкурсні кредиторські вимоги в порядку та обсязі, встановлені цією угодою, в обмін на корпоративні права боржника (пункт 1.3 мирової угоди).
9. Пунктом 3.6 мирової угоди визначено, що до третьої особи переходить 100 % статутного капіталу боржника. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на момент укладання цієї угоди розмір статутного капіталу боржника становить 1 500,00 грн, в тому числі частка у 58,93 % в розмірі 883,95 грн належить ОСОБА_5 , частка у 3 % в розмірі 45,00 грн, належить ОСОБА_6 , частка у 38,07 % в розмірі 571,05 грн належить ТзОВ "Актінія".
10. Ця угода є підставою для виключення з числа учасників юридичної особи ТзОВ "Актінія" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та включення до учасників юридичної особи громадянина України ОСОБА_2 (пункт 3.7 мирової угоди).
11. Пунктом 3.10 мирової угоди передбачено, що в результаті переходу корпоративних прав ТзОВ "Актінія" на користь третьої особи ( ОСОБА_2 ), остання має отримати повний контроль над товариством (бути його учасником, кінцевим бенефіціарним власником, керівником).
12. Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є власниками корпоративних прав ТзОВ "Актінія" 58,93 % та 3 % відповідно, що в сукупності складає 61,93 % від розміру статутного капіталу підприємства боржника.
13. На підтвердження забезпечення права власників майна боржника прийняти участь в обговоренні умов мирової угоди та кредиторів боржника ліквідатором ТзОВ "Актінія" долучено повідомлення про проведення зборів кредиторів боржника (від 08.10.2019 вих. № 02-21/16) та повідомлення про проведення комітету кредиторів боржника (від 08.10.2019 вих. № 02-21/17), у порядку денному якого передбачено укладення мирової угоди (список згрупованих поштових відправлень Ф.103 від 08.10.2019 № 6106412183635 ( ОСОБА_5 ) та № 6106412183643 ( ОСОБА_6 ).
14. Апеляційним господарським судом встановлено, що ліквідатором ТзОВ "Актінія" не надано доказів на підтвердження обставин завчасного отримання вказаних повідомлень ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
15. Крім того судом апеляційної інстанції зі змісту протоколу засідання зборів комітету кредиторів ТзОВ "Актінія" від 16.10.2019, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди з`ясовано, що власники майна боржника не приймали участь в обговоренні її умов.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
16. 18.10.2019 Господарський суд Харківської області постановив ухвалу у справі № 922/1978/16, якою припинив процедуру ліквідації ТзОВ "Актінія"; затвердив мирову угоду від 16.10.2019, укладену між кредиторами ТзОВ "Актінія" в особі голови комітету кредиторів та боржником в особі ліквідатора ТзОВ "Актінія" Чипиженко Є. В.; припинив дію мораторію, введеного судом ухвалою про порушення справи про банкрутство від 01.08.2016; провадження у справі № 922/1978/16 закрив.
17. Місцевий господарський суд свій висновок щодо наявності підстав для затвердження мирової угоди у справі обґрунтував тим, що відповідна мирова угода була предметом розгляду на повноважних зборах комітету кредиторів боржника, відповідає вимогам статей 77-79, 81 Закону про банкрутство, не порушує законних прав та інтересів кредиторів, погоджена в порядку, передбаченому цим Законом та підписана уповноваженими на те особами, а її умови дають можливість боржнику продовжити свою підприємницьку діяльність.
18. Східний апеляційний господарський суд постановою від 22.10.2020 ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.10.2019 у справі № 922/1978/16 скасував. Справу направив на розгляд до Господарського суду Харківської області.
19. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована передчасністю висновків місцевого господарського суду щодо закриття провадження у справі, оскільки заяву ліквідатора про затвердження мирової угоди розглянуто судом першої інстанції за відсутності власників корпоративних прав ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), не забезпечивши їм право на участь у судовому розгляді та можливість надати суду докази й навести доводи щодо заяви про затвердження мирової угоди. До того ж матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин повідомлення власників корпоративних прав ТзОВ "Актінія" про проведення зборів кредиторів, порядком денним яких було питання укладення мирової угоди та надання ними згоди на укладення такої мирової угоди.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
20. 29.10.2020 ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 922/1978/16, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
21. Згодом, 16.11.2020, до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 922/1978/16 звернувся ОСОБА_2 з вимогами скасувати повністю оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду та залишити в силі ухвалу Господарського суду Харківської області від 18.10.2019.
22. У якості підстав касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на прийняття судом апеляційної інстанції постанови з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права без урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 2-2104/2001 та від 25.03.2020 у справі № 2-7615/10, від 29.05.2019 у справі № 913/658/16 та від 06.02.2020 у справі № 910/7986/19 та недослідження доказів у справі під час вирішення питання поновлення строку на апеляційне оскарження, що в сукупності за своєю суттю підпадає під правове регулювання пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
23. Крім того ОСОБА_2 в якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції також посилається на порушення судом норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості задоволення поданого кількома особами одночасно клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (пункт 3 частини першої статті 287 ГПК України).
Рух касаційних скарг
24. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційних скарг визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В. , Васьковського О. В., що підтверджується витягами з протоколів автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) від 03.11.2020 та від 15.12.2020.
25. Ухвалами від 24.12.2020 та від 28.12.2020 Верховний Суд залишив касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без руху та надав скаржникам строк для усунення недоліків скарг, а саме уточнення підстав касаційного оскарження.
26. 01.02.2021 Верховний Суд постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження у справі № 922/1978/16 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15.02.2021 та призначив скаргу до розгляду на 25.02.2021.
27. Ухвалою від 15.02.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 922/1978/16 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020; об`єднав касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в одне касаційне провадження; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 23.02.2021 та призначив касаційну скаргу ОСОБА_2 до розгляду на 25.02.2021.
28. Ухвалою від 19.02.2021 Верховний Суд задовольнив клопотання представника власників корпоративних прав ТзОВ "Актінія" про продовження строку для подання відзиву на касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , продовживши цей строк до 23.02.2021 та зобов`язав скаржників надіслати на адреси інших учасників справи копії матеріалів щодо усунення недоліків касаційних скарг.
29. У судове засідання 25.02.2021 учасники справи не з`явилися. Будь-яких заяв, клопотань від учасників справи щодо неможливості ними забезпечити участь в судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду касаційної інстанції не надходило.
30. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
31. Участь представників учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалами від 01.02.2021 та від 15.02.2021 на 25.02.2021 обов`язковою не визнавалась.
32. За змістом статей 178 263 295 ГПК України подання відзиву є правом учасника судового процесу, яким він користується на власний розсуд (див. див. mutatis mutandis постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 5023/4363/12).
33. Відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень (рішення).
34. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитися з подіями процесу (див. див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 05.02.2004 у справі "Богонос проти Росії").
35. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників учасників справи.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Доводи ОСОБА_1 .
36. ОСОБА_1 в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається, зокрема на таке:
- апеляційний господарський суд не перевірив поважності причин пропуску ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 18.10.2019 та належним чином не мотивував поновлення їм строку на апеляційне оскарження чим порушив принцип правової визначеності;
- судом апеляційної інстанції проігноровано надані докази та не встановлено обставини, які доводять обізнаність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо ували суду першої інстанції.
Доводи ОСОБА_2 .
37. ОСОБА_2 в якості обґрунтувань аргументів касаційної скарги посилається, зокрема на таке:
- суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності господарського процесу, оскільки розглянув клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу підписані кількома особами;
- апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мало бути закрито як відкрите помилково, оскільки скаржником не надано доказів та не підтверджено обставин неможливості своєчасно ознайомитися з ухвалою суду першої інстанції від 18.10.2019;
- висновок суду апеляційної інстанції про те, що мирова угода порушує права ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як власників майна, які є учасниками справи про банкрутство є безпідставним;
- ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є учасниками справи про банкрутство та сторонами мирової угоди, тому у суду були відсутні підстави повідомляти останніх про розгляд мирової угоди судом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
38. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
40. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
41. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
42. Предметом касаційного перегляду у справі є питання дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття постанови за результатом перегляду ухвали про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.
43. За своїми ознаками у контексті підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції доводи скаржників фактично ґрунтуються на підставах, правове регулювання яких визначено пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 287 ГПК України.
44. Отже, з огляду на зміст та характер доводів скаржників, в ході касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень необхідним є надання оцінки застосування судом апеляційної інстанції норм права з урахуванням підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
45. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржників Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховуючи приписи статті 300 ГПК України щодо перегляду у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи враховує таке.
Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
46. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
47. Суд враховує, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
48. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
49. Отже, наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстав наведених у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
50. При з`ясуванні подібності правовідносин у справах про визнання банкрутом, особливості окремих судових процедур банкрутства зумовлюють застосування критерію "предмет розгляду", наближеного за значенням до сукупності таких елементів, як предмет спору, підстави позову та зміст позовних вимог у справах позовного провадження.
51. Відмінність предмета розгляду у справі, що переглядається судом та у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
52. Доводи скаржників у цій частині обґрунтовані прийняттям апеляційним господарським судом оскаржуваної постанови без урахуванням висновків Верховного Суду щодо поновлення судом апеляційної інстанції строку на апеляційне оскарження судового рішення місцевого господарського суду (постанови від 19.02.2020 у справі № 2-2104/2001 та від 25.03.2020 у справі № 2-7615/10) та висновків щодо представництва інтересів учасників боржника (постанови від 06.02.2020 у справі № 910/7986/19 та від 29.05.2019 у справі № 913/658/16).
53. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції зважає на таке.
54. У справі, що розглядається, предметом судового розгляду є вирішення питання наявності підстав для затвердження мирової угоди у справі, рішення щодо затвердження якої 16.10.2019 було прийнято на комітеті кредиторів боржника з подальшим її укладенням між ТзОВ "Актінія" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Чипиженко Є. В., в особі голови комітету кредиторів ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2 .
55. Апеляційний господарський суд у цій справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про передчасність закриття місцевим господарським судом провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Актінія" у зв`язку із затвердженням мирової угоди від 16.10.2019 та невідповідність ухвали суду першої інстанції вимогам Закону про банкрутство.
56. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами пункту 3.7 затвердженої мирової угоди у справі ця угода є підставою для виключення з числа учасників юридичної особи ТОВ "Актінія" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та включення до учасників юридичної особи громадянина України ОСОБА_2 .
57. Як з`ясовано апеляційним господарським судом, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є власниками корпоративних прав ТзОВ "Актінія" 58,93 % та 3 % відповідно, що в сукупності складає 61,93 % від розміру статутного капіталу підприємства боржника.
58. Разом з тим судом апеляційної інстанції встановлено, що в результаті переходу корпоративних прав ТзОВ "Актінія" на користь ОСОБА_2 , останній має отримати повний контроль над товариством (бути його учасником, кінцевим бенефіціарним власником, керівником) (пункт 3.10 мирової угоди).
59. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що мирова угода зачіпає права та інтереси власників корпоративних прав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин повідомлення останніх належним чином про дату, час та місце розгляду заяви ліквідатора про затвердження мирової угоди.
60. Такі ж обставини щодо впливу мирової угоди на права та інтереси ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції поклав в основу ухвали від 28.09.2020 про поновлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строку на апеляційне оскарження ухвали про затвердження мирової угоди у справі від 18.10.2019.
61. Із урахуванням викладеного та норм статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 13 120 ГПК України, апеляційний господарський суд визнав ухвалу суду першої інстанції від 18.10.2019 (про затвердження мирової угоди) такою, що не відповідає вимогам статті 236 ГПК України
62. Крім того, суд апеляційної інстанції проаналізувавши, з-поміж іншого, положення статей 77-81 Закону про банкрутство врахував, що ліквідатором боржника не було надано доказів на підтвердження обставин повідомлення власників корпоративних прав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про проведення зборів кредиторів боржника у порядку денному яких передбачено питання укладення мирової угоди.
63. Апеляційним господарським судом зі змісту протоколу засідання зборів комітету кредиторів ТзОВ "Актінія" від 16.10.2019, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди між боржником (ТзОВ "Актінія"), кредиторами боржника та ОСОБА_2 з`ясовано, що такі особи не приймали участь в обговоренні її умов.
64. За наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що зазначеними вище суб`єктами корпоративних прав ТзОВ "Актінія" надавалась згода на укладення мирової угоди.
65. Що стосується посилання скаржників на постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 2-2104/2001, у зазначеній справі предметом судового розгляду (спору) було питання вилучення земельної ділянки в особи, яка нею не обробляється.
66. За результатом розгляду спору у справі № 2-2104/2001 суд першої інстанції рішенням від 14.12.2001 позов Харківської районної державної адміністрації задовольнив та вилучив з користування особи земельну ділянку надану їй для використання фермерським господарством, тоді як апеляційний суд рішенням від 12.12.2016 судове рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову.
67. Верховний Суд переглядаючи в касаційному порядку рішення апеляційного суду від 12.12.2016 не погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції зазначивши, що апеляційний суд на підставі положень процесуального законодавства (статей 89 231 290 292 Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963, в редакції чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) належним чином не перевірив поважності причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження (більше 15 років) та в ухвалі обмежився виключно посиланням на наявність для цього "поважних причин", однак не розтлумачив, в чому ж полягали такі "поважні причини" й чому є потреба в поновленні процесуального строку після спливу тривалого проміжку часу з моменту набуття рішенням суду законної сили.
68. Судом касаційної інстанції враховано, що відповідач у справі, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Харківського районного суду Харківської області від 14.12.2001 з пропуском 15 років встановленого законодавством процесуального строку апеляційного оскарження.
69. Також Верховним Судом взято до уваги, що відповідачеві у цій справі була надіслана повістка про виклик у судове засідання із якої вбачається, що відповідач від підпису про отримання даної повістки відмовився.
70. Крім того Верховний Суд зважив, що у березні 2014 року відповідач звертався до суду з адміністративним позовом до Харківської районної державної адміністрації Харківської області про скасування рішення щодо зарахування земельної ділянки з фермерського господарства відповідача та брав участь в адміністративній справі № 820/5005/14 під час якої, як вбачається з ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2014, заперечував проти задоволення клопотання про залишення адміністративного позову у справі без розгляду.
71. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд у справі № 2-2104/2001 відкрив провадження та виніс рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції, попри те, що відповідач звернувся зі значним пропуском строків апеляційного оскарження.
72. Що стосується посилання скаржників на постанову Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 2-7615/10 у наведеній справі предметом судового розгляду було питання визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка отримала дозвіл на будівництво торговельного павільйону, однак технічної документації не оформила.
73. Суд першої інстанції заочним рішенням від 01.09.2010 у справі № 2-7615/10 заявлений позов задовольнив та визнав за позивачем право власності на самочинно збудований торговельний павільйон, тоді як апеляційний суд постановою від 04.07.2018 зазначене рішення скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
74. Верховний Суд за результатом перегляду постанови суду апеляційної інстанції у справі № 2-7615/10, врахувавши приписи статей 294 297 Цивільного процесуального кодексу України, не погодився з висновком апеляційного суду щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції зазначивши, що ним належним чином не перевірено доводи позивача та подані ним документи, не перевірено поважності причин пропуску Маріупольською міською радою Донецької області строку на апеляційне оскарження (більше 6 років).
75. Судом касаційної інстанції враховано, що заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач вказувала, що скаржник з 2011 року знав про існування спірного рішення місцевого суду, оскільки у рішеннях Маріупольської міської ради Донецької області від 20.09.2011 щодо відведення земельної ділянки позивачу, копію якого додано до матеріалів справи, міститься посилання на ухвалене у цій справі рішення суду першої інстанції.
76. Крім того судом взято до уваги, що іншим рішенням Маріупольської міської ради Донецької області від 20.09.2011 позивачу затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано земельну ділянку в оренду строком на 5 років. У цьому рішенні також міститься послання на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01.09.2010 у справі № 2-7615/10.
77. З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за таких обставин Маріупольська міська рада Донецької області з 20.09.2011 не могла не знати про існування рішення суду першої інстанції від 01.09.2010.
78. Таким чином, правовідносини у справах наведених скаржниками щодо поновлення судом апеляційної інстанції строку на апеляційне оскарження судового рішення місцевого суду та у справі, що розглядається, є неподібними, оскільки у цих справах є різними встановлені судами фактичні обставини справи, що сформували зміст спірних правовідносин.
79. Аналогічне стосується висновків Верховного Суду щодо представництва інтересів учасників боржника, викладених у постановах, які наведено в касаційній скарзі ОСОБА_2 .
80. У постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/7986/19 предметом судового розгляду було питання відкриття провадження у справі про банкрутство.
81. Місцевий господарський суд ухвалою від 11.07.2019 відкрив провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького", тоді як апеляційний господарський суд постановою від 19.09.2019 ухвалу суду першої інстанції від 11.07.2019 скасував та прийняв нове рішення, яким відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство цієї юридичної особи.
82. Верховний Суд, проаналізувавши положення абзацу 16 частини першої статті 1 Закону про банкрутство, частини п`ятої статті 41, частини першої статті 254 ГПК України, такий висновок суду апеляційної інстанції визнав необґрунтованим.
83. Судом касаційної інстанції враховано, що виходячи з аналізу зазначених положень Закону про банкрутство, у справах про банкрутство учасники та акціонери боржника наділені можливістю захищати власні права та інтереси через уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів). Разом з тим, така участь повинна підтверджуватись належними доказами (протоколом/рішенням зборів акціонерів) та здійснюватися не кожним акціонером окремо, а через уповноважених на здійснення такого захисту осіб.
84. Однак, як зауважено касаційним судом, апеляційним судом не встановлено, чи було уповноважене ТОВ "КЛІКО КОМПАНІ" здійснювати захист учасників та акціонерів боржника у справі згідно з рішенням зборів акціонерів боржника, тоді як надана ТОВ "КЛІКО КОМПАНІ" наявності у нього прав та інтересів заінтересованої особи виписка про стан рахунку в цінних паперах не є належним та допустимим доказом в розумінні положень статей 76-77 ГПК України, оскільки з моменту отримання такої виписки до відкриття провадження у справі про банкрутство минуло майже два роки, тому достовірність та актуальність інформації, наявної в такій виписці, викликає обґрунтовані сумніви.
85. За наведеного Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду у справі № 910/7986/19 та направив справу на новий апеляційний розгляд у зв`язку з недослідженням ним підстав участі ТОВ "КЛІКО КОМПАНІ" у справі про банкрутство як учасника справи про банкрутство згідно із статтею 1 Закону про банкрутство.
86. У постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 913/658/16 предметом судового розгляду було питання застосування заходів для збереження майна боржника та забезпечення вимог кредиторів.
87. Суд першої інстанції у цій справі ухвалою від 19.11.20189 задовольнив клопотання розпорядника майна боржника про застосування заходів для збереження майна боржника та забезпечення вимог кредиторів, тоді як апеляційний господарський суд постановою від 31.01.2019 зазначену ухвалу місцевого господарського суду скасував та відмовив у задоволенні згаданого клопотання розпорядника майна.
88. Верховний Суд у цій справі, проаналізувавши норми статей 2, 18, 19 Закону про банкрутство, статті 167 Господарського кодексу України, визнав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що учасник товариства є власником виключно частини у статутному капіталі товариства, він не є опосередкованим і ніяким іншим власником майна товариства. Власником майна товариства є виключно товариство, як юридична особа. Власник товариства і саме товариство це окремі суб`єкти прав і їхні права власності на майно не перетинаються, навіть якщо учасник володіє товариством в повному обсязі.
89. Судом касаційної інстанції враховано, що вимоги кредитора були забезпечені майном іншої особи, а саме Компанії Sinibald Limited, яка є власником корпоративних (майнових) прав у розмірі 100 % від розміру статутного капіталу ТОВ "Метали і полімери".
90. Крім того взято до уваги встановлення судом апеляційної інстанції того, що майно та право на майно - різні об`єкти господарських правовідносин, в тому числі правовідносин з обтяження. Якщо у заставу передається один об`єкт (право на майно), то обтяження не повинно виникати взагалі в іншого об`єкта (самого майна). Заставодавець є учасником товариства, а не самим товариством, яке передає у заставу своє майно.
91. З урахуванням наведеного Верховний Суд визнав вірним висновок апеляційного господарського суду про те, що звернення стягнення на предмет застави корпоративних (майнових) прав у розмірі 100 % від розміру статутного капіталу ТОВ "Метали і полімери", які належать на праві власності Компанії Sinibald Limited шляхом їх продажу по початковій ціні предмета застави у сумі 20 373 379,00 грн в рахунок часткового погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії поза межами справи про банкрутство ТОВ "Метали і полімери" є законним, оскільки звернення стягнення на предмет застави, який не належить боржнику на праві власності та не зможе в подальшому вплинути на формування ліквідаційної маси ТОВ "Метали і полімери".
92. Аналіз змісту зазначених вище постанов на предмет подібності наведених в них правовідносин свідчить, що у справі, яка переглядається, та у справах на судові рішення в яких посилається скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, предмет судового розгляду та встановлені судами фактичні обставини справи, які сформували зміст спірних правовідносин не є подібними.
93. Ураховуючи викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.
94. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
95. З огляду на вказане, Верховний Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
96. Аргументи ОСОБА_2 у цій частині обґрунтовані прийняттям судом оскаржуваної постанови з порушенням норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості задоволення підписаного кількома особами клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
97. Вирішуючи питання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм права, Верховний Суд виходить з такого.
98. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
99. За змістом частин першої, третьої статті 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
100. Строк на апеляційне оскарження судового рішення місцевого господарського суду визначено статтею 256 ГПК України.
101. Відповідно до частини другої статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
102. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу (частина третя статті 256 ГПК України).
103. Згідно із частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
104. Статтею 14 ГПК України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
105. Тлумачення норм частин другої, третьої статті 256 ГПК України у взаємозв`язку з частиною першою статті 119 ГПК України свідчить, що законодавець в силу принципу диспозитивності господарського судочинства не обмежує право на звернення до суду із заявою (клопотанням) про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення кількох учасників справи (процесуальна співучасть) та пов`язує можливість такого поновлення лише з наявністю поважних причин пропуску, оцінка яких здійснюється судом апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин пропуску, наведених в обґрунтування його поновлення.
106. З огляду на вказане помилковими є доводи скаржника щодо неможливості звернення до суду з клопотанням (заявою) про поновлення строку на апеляційне оскарження кількох учасників справи. Таке звернення жодним чином не обмежує права інших учасників справи, оскільки визначальним у поновлення строку є конкретні обставини його пропуску, оцінка яких здійснюється із урахуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України.
Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
107. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених статтею 310 цього Кодексу.
108. У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду зазначено недослідження судом апеляційної інстанції зібраних доказів у справі (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
109. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
110. Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України визнані необґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 915/1734/18, від 15.12.2020 у справі № 910/18249/19, від 16.02.2021 у справі № 916/2783/17).
111. Однак вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у касаційних скаргах (з урахуванням пояснень щодо підстав касаційного оскарження) підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.
112. Тому такі доводи скаржників як неповне дослідження апеляційним господарським судом зібраних у справі доказів не можуть братися до уваги судом касаційної інстанції.
113. До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
114. За наведеного, суд відхиляє посилання скаржника на пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки останнім не доведено зазначених вище передумов для перегляду судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави.
Щодо суті касаційної скарги
115. Доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наведені в скаргах не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
116. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
117. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
118. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає.
119. Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі у цій частині.
Щодо судових витрат
120. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін постанови Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 922/1987/16 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Висновки щодо застосування норми права
121. Тлумачення норм частин другої, третьої статті 256 ГПК України у взаємозв`язку з частиною першою статті 119 ГПК України свідчить, що законодавець в силу принципу диспозитивності господарського судочинства не обмежує право на звернення до суду із заявою (клопотанням) про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення кількох учасників справи (процесуальна співучасть) та пов`язує можливість такого поновлення лише з наявністю поважних причин пропуску, оцінка яких здійснюється судом апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин пропуску, наведених в обґрунтування його поновлення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 286 287 296 300 301 308 309 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Закрити касаційні провадження у справі № 922/1987/16 за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та касаційну скаргу ОСОБА_2 в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 922/1987/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. В. Білоус
О. В. Васьковський