№ 922/1978/16 (922/2045/21) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2022 року

м. Київ

Справа № 922/1978/16 (922/2045/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

учасники справи не з`явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021

у складі колегії суддів: Попкова Д. О. (головуючого), Істоміної О. А., Радіонової О. О.

та на рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021

у складі судді Новікової Н. А.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського М. А.

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія"

2. ОСОБА_1

про визнання недійсним договору іпотеки

в межах справи № 922/1978/16

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія"

Вступ

1. У межах справи про банкрутство ліквідатор від імені банкрута, звернувся із позовом про визнання недійсним укладеного між Товариством (іпотекодавець) та фізичною особою (іпотекодержатель) договору іпотеки майна, належного банкруту, незаконність набуття якого іпотекодавцем за оспорюваним договором встановлена рішенням суду.

2. Місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновків про задоволення позовних вимог, встановивши, що як наступні набувачі, так і кінцевий набувач права власності на майно не набули, а відтак це майно не могло бути предметом іпотеки за оспорюваним договором.

3. Іпотекодавець оскаржив рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, стверджуючи про ненадання судами належної оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту та нез`ясування у спірних правовідносинах добросовісності/недобросовісності іпотекодержателя.

4. Виходячи з доводів касанта та змісту оскаржуваних рішень у цій справі на вирішення Верховного суду постали питання:

- щодо ефективності обраного позивачем способу захисту?

- чи може бути добросовісність/недобросовісність іпотекодержателя визначальним критерієм дійсності/недійсності договору іпотеки, укладеного щодо майна, яке не належало іпотекодавцю?

5. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій та залишив касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та підстави позовних вимог

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Актінія" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Косиневського М. А. (далі - ТзОВ "Актінія", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області в межах справи № 922/1978/16 про банкрутство ТзОВ "Актінія" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія" (далі - ТзОВ "Рідна Мрія") та ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 07.06.2019, укладеного між ТзОВ "Рідна Мрія" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1839.

7. Позов мотивований тим, що предметом оспорюваного договору було майно ТзОВ "Актінія" (нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 541,2 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області), незаконність набуття якого (а отже й подальша передача в іпотеку) ТзОВ "Рідна Мрія" (іпотекодавцем за іпотечним договором від 07.06.2019) встановлено судовим рішенням у справі № 922/327/20.

8. Позовні вимоги заявлені на підставі частини першої статті 203 215 216 317 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 5 Закону України "Про іпотеку".

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

9. Постановою Господарського суду Харківської області від 27.10.2016 у справі № 922/1978/16 ТзОВ "Актінія" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, під час якої ліквідатором було виявлено та включено до ліквідаційної маси для подальшої реалізації в процедурі банкрутства майно банкрута - цілісний майновий комплекс, що належить банкруту на праві власності, розташований по АДРЕСА_1 .

10. Згідно з актом ліквідатора ТзОВ "Актінія" від 28.10.2016 станом на 27.10.2016 директор товариства ОСОБА_2 звільнений з посади за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України.

11. Актом ліквідатора ТзОВ "Актінія" від 05.01.2017 було виявлено та включено до ліквідаційної маси для подальшої реалізації в процедурі банкрутства майно банкрута - цілісний майновий комплекс, що належить банкруту на праві власності, розташований по вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області.

12. Після відкриття ліквідаційної процедури та звільнення керівника боржника ОСОБА_2 02.06.2017 складено акт приймання-передачі, за яким ТзОВ "Актінія" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Актінія Ко" (далі - ТзОВ "Актінія Ко") прийняло в якості внеску до статутного капіталу нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що розташований по вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області. Від імені банкрута акт підписав та скріпив печаткою директор ТзОВ "Актінія" - ОСОБА_2 , а з боку ТзОВ "Актінія Ко" - директор ОСОБА_3.

13. 21.05.2019 ТзОВ "Актінія Ко" передало, а ОСОБА_3 прийняла як повернення внеску до статутного капіталу нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що розташований по АДРЕСА_1 , про що складений акт приймання-передачі на підставі рішення учасника ТзОВ "Актінія Ко" про "зменшення розміру статутного капіталу на 250 000,00 грн та повернення учаснику нежитлової будівлі".

14. 03.06.2019 за актом приймання-передачі ОСОБА_3 передала, а ТзОВ "Рідна Мрія" отримало нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що розташований по АДРЕСА_1 в якості внеску до статутного капіталу в розмірі 250 000,00 грн.

15. 07.06.2019 ТзОВ "Рідна Мрія" (іпотекодавець) на забезпечення виконання основного зобов`язання в розмірі 50 000,00 грн за договором позики від 07.06.2019 передало в іпотеку ОСОБА_1 (іпотекодержатель) нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 541,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1839, що, в тому числі, підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

16. Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2020 у справі № 922/327/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020, позовні вимоги ТзОВ "Актінія" до ТзОВ "Рідна Мрія" було задоволено - визнано недійсним правочин від 02.06.2017 щодо відчуження колишнім директором ТзОВ "Актінія" нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області, укладений між ТзОВ "Актінія" та ТзОВ "Актінія Ко", та витребувано від ТзОВ "Рідна Мрія" на користь позивача нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 541,20 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1269376263112).

17. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що:

- "…01 квітня 2013 року дійсно було створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Актінія КО" на підставі Протоколу № 1 загальних зборів ТОВ "Актінія КО", а також затверджено Статут, розмір Статутного капіталу, місцезнаходження, призначено директора. Окрім іншого було постановлено, що ТОВ "Актінія" вносить до статутного капіталу майно на загальну суму 412 000грн., а саме: нежитлову будівлю, загальною площею 541,20 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області, що становить 98% статутного капіталу";

- "…правочин щодо передачі нерухомого майна не було вчинено від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Актінія», оскільки ОСОБА_2 з 27 жовтня 2016 року вже не був директором, а всі повноваження щодо управління Товариством з 27 жовтня 2016 року здійснював ліквідатор Немешкалов В. М.; печатку підприємства передано ліквідатору";

- "Протиправність та незаконність дій ОСОБА_2 підтверджується вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2019 року у справі №646/8134/19, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1, 4 ст.358 КК України (за підроблення та використання документа, який посвідчується підприємством). Вказаним вироком встановлено, що у квітні 2019 року ОСОБА_2 маючи аркуш паперу з відбитком печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія" виготовив завідомо неправдиві документи, а саме: протокол загальних зборів, тим саме визнав себе директором, і не маючи повноважень, особисто підписав документи від імені директора, чим підробив документи";

- "Виходячи з того, що 06 червня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Актінія КО" стало власником спірної нежитлової будівлі загальною площею 541,20кв.м. в результаті протиправних дій ОСОБА_2 та зважаючи на юридичну природу оскаржуваного акта прийому-передачі нерухомого майна від 02.06.2017 вбачається, що він є юридично-значимим документом на підставі якого здійснюються подальші правові дії, а саме реєстрація речового права на дане майно, тобто він є тим правочином на підставі якого здійснюються відповідні правові дії, відтак він не породжує здійснення інших дій та прийняття будь-яких інших правочинів для вчинення реєстраційних дій щодо декларування свого права власності на нерухоме майно";

- "…акт приймання-передачі від 02 червня 2017 року, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Актінія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актінія КО" є правочином юридичної особи, та визнається судом недійсним на підставі частин першої, третьої статті 203 ЦК України, як такий, що має дефекти змісту, суб`єктного складу та волі, оскільки вчинений особою, яка не має повноважень, всупереч волі Товариства з обмеженою відповідальністю "Актінія", та під час дії заборони щодо відчуження майна в межах процедури ліквідації (правові висновки щодо застосування вказаних норм права за аналогічних обставин викладені Верховним Судом у постановах №918/370/18 від 10.09.2019, та №927/352/18 від 12.06.2019)" тощо.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

18. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21) позовні вимоги ТзОВ "Актінія" були задоволені в повному обсязі - визнано недійсним договір іпотеки, укладений 07.06.2019 між ТзОВ "Рідна Мрія" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1839.

19. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту невідповідності спірного іпотечного договору нормам цивільного законодавства, оскільки рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2020 у справі № 922/327/20 (залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020) було визнано недійсним правочин щодо відчуження нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 541,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1269376263112), укладений між ТзОВ "Актінія" та ТзОВ "Актінія Ко", оформлений актом приймання-передачі від 02.06.2017. Таким чином, суд дійшов висновку, що як наступні набувачі, так і кінцевий набувач - ТзОВ "Рідна Мрія" права власності на означену нежитлову будівлю не набули, а відтак це майно не могло бути на законних підставах предметом іпотеки за спірним договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

20. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 апеляційну скаргу ТзОВ "Рідна Мрія" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21) залишено без змін.

21. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в даному випадку підставою для виникнення іпотечних обтяжень є договір, що у сукупності з положеннями про право власності з точки зору забезпечення легітимного співвідношення прав власника та іпотечних обтяжень (прав іпотекодержателя) передбачає укладення саме власником майна як іпотекодавцем договору іпотеки, як цього вимагає частина перша статті 5 Закону України "Про іпотеку", адже із положень статей 626, 629 та 636 ЦК України вбачається, що договір не може створювати обов`язки для третьої особи, яка не є його учасником (стороною).

22. Крім того, в оскарженій постанові встановлено, що положення Закону України "Про іпотеку" не визначають укладений іпотечний договір іпотекодавцем, який як з`ясовується в подальшому не є власником предмету іпотеки, нікчемним - такий договір як підстава для виникнення відповідних обтяжень щодо об`єкту нерухомості, на яку розповсюджується встановлена стаття 204 ЦК України презумпція правомірності правочину, є оспорюваним у розумінні статті 215 ЦК України, що передбачає спростування презумпції правомірності та усунення зумовлених ним іпотечних обмежень лише у судовому порядку шляхом ініціації позову про його недійсність.

23. Також, суд апеляційної інстанції відхилив аргументи скаржника про недоведеність/передчасність тверджень щодо права позивача на позов, а також обраного способу судового захисту, адже існування зумовлених спірним договором іпотечних обтяжень майна позивача формують у останнього належний і достатній правовий інтерес оспорювати дійсність такого договору задля припинення відповідних обтяжень.

24. Крім того, колегія суддів зазначила, що аргументи скаржника щодо "добросовісності" іпотекодержателя ОСОБА_1 жодною мірою не впливають на законність та обґрунтованість оскарженого рішення місцевого господарського суду, адже відповідність спірного договору іпотеки приписам статті 203 ЦК України не перебуває в залежності від такої добросовісності. Правове значення добросовісності статті 388 ЦК України пов`язує лише з питанням застосування віндикації, вимоги про що в межах цієї справи не розглядалися, а сам статус відповідача як іпотекодержателя за спірним договором не передбачає виникнення статусу володільця спірного майна, який би мав певне значення при розгляді питання про можливість віндикації.

КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ

Рух касаційної скарги

25. 04.01.2022 ТзОВ "Рідна Мрія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та на рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21).

26. Ухвалою Верховного Суду від 25.01.2022 за цією касаційною скаргою було відкрито касаційне провадження та призначено її до розгляду на 24.02.2022.

27. 24.02.2022 судове засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Банаська О. О. у період з 15.02.2022 до 25.02.2022.

28. Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

29. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

30. Відповідно до наказу Голови Верховного Суду від 02.03.2022 № 29/0/8-22 "Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану" з 02.03.2022 встановлено особливий режим роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану та запроваджено організаційні заходи, згідно яких тимчасово зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду; встановлено, що судді Верховного Суду здійснюють свої повноваження дистанційно.

31. Наказом Голови Верховного Суду від 29.03.2022 № 33/0/8-22 "Про припинення здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно" припинено здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно.

32. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 призначено судове засідання на 02.06.2022 за результатами якого ухвалено передати справу № 922/1978/16 (922/2045/21) за касаційною скаргою ТзОВ "Рідна Мрія" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та на рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

33. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 справу № 922/1978/16 (922/2045/21) повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

34. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 20.07.2022 для розгляду справи № 922/1978/16 (922/2045/21) визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, суддів - Білоуса В. В., Васьковського О. В.

35. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2022 справу № 922/1978/16 (922/2045/21) прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.08.2022.

36. У судове засідання 25.08.2022 учасники справи явку своїх представників не забезпечили.

37. Заяв від учасників справи щодо неможливості участі у судовому засіданні чи реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надійшло.

38. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

39. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному на 25.08.2022, обов`язковою не визнавалася.

40. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за неявки учасників.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Вимоги та доводи касаційної скарги

41. У касаційній скарзі ТзОВ "Рідна Мрія" просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21) скасувати і закрити провадження у справі.

42. В обґрунтування вимог касант посилається на ухвалення судами попередніх інстанцій судових рішень з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з неповним з`ясуванням обставин справи, та в якості підстави касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись в контексті цієї підстави на застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема:

- в частині обрання позивачем ефективного та належного способу захисту прав, адже, на думку касанта, право позивача у спірних правовідносинах не порушено;

- щодо необхідності врахування дійсності основного зобов`язання та надання оцінки обставинам дійсності похідного зобов`язання у взаємозв`язку з основним;

- щодо встановлення добросовісності/недобросовісності іпотекодержателя для правильного вирішення спору.

Доводи інших учасників справи

43. Відзивів, письмових пояснень по суті касаційної скарги від учасників справи не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

44. Щодо наведеного у пункті 4 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зазначає таке.

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту

45. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

46. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

47. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

48. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (рецисорний позов).

49. Суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

50. Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 та у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

51. У справі, що переглядається позивач посилався на те, що договір іпотеки є недійсним в силу статей 203 215 317 318 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням приписів частини першої статті 5 Закону України "Про іпотеку", адже передане за оспорюваним договором в іпотеку нерухоме майно не належало іпотекодавцю.

52. За змістом частини першої статті 215 ЦК України наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

53. Отже, за загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

54. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

55. За змістом статей 572 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

56. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 ЦК України).

57. Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

58. Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

59. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

60. За приписами статті 5 Закону України "Про іпотеку", предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

61. Як установили суди попередніх інстанцій після відкриття ліквідаційної процедури ТзОВ "Актінія" та звільнення керівника боржника ОСОБА_2 02.06.2017 було складено акт приймання-передачі, за яким ТзОВ "Актінія" передало, а ТзОВ "Актінія Ко" прийняло в якості внеску до статутного капіталу нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, що розташований по вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області.

62. Цей правочин визнано недійсним рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2020 у справі № 922/327/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020, та витребувано від ТзОВ "Рідна Мрія" на користь ТзОВ "Актінія" нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 541,20 кв. м за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1269376263112), що є предметом оспорюваного договору іпотеки.

63. Це судове рішення залишено без змін за результатами апеляційного перегляду та набрало законної сили, отже є обов`язковим, у тому числі для усіх суб`єктів спірних правовідносин, незалежно від обставин його виконання.

64. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

65. Отже, в силу приписів частин четвертої, п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені судовими рішеннями у справі у справі № 922/327/20 та не спростовані у справі що переглядається, мають преюдиційне значення та повторного доказування не потребують.

66. Відповідно до частин першої, другої статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Аналогічні положення містить частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

67. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

68. При цьому слід враховувати, що рішення суду про визнання недійсним правочину щодо майна, належного особі, яка не є стороною такого правочину, та витребування спірного майна на користь такої особи не є підставою для виникнення, зміни чи припинення права власності, а - лише формою захисту прав власника, адже забезпечує введення власника у володіння таким майном (подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16).

69. Тлумачення частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

70. Відтак є правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що у ТзОВ "Актінія Ко", як у набувача за визнаним недійсним рішенням у справі № 922/327/20 правочином, не виникло повноважень власника, тому і наступні набувачі, зокрема іпотекодавець ТзОВ "Рідна Мрія" права власності на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору іпотеки, не набули.

71. Тому саме позивач ТзОВ "Актінія" є особою, якій відповідно до статті 317 ЦК України належать права володіння, користування та розпоряджання нежитловою будівлею літ. "А-1" загальною площею 541,20 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 98, м. Люботин, Харківської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1269376263112), зокрема на передання цього майна в іпотеку.

72. За змістом частин першої, другої статті 3 Закону України "Про іпотеку" у відповідній редакції укладення такого договору зумовлює виникнення та існування обмежень щодо здійснення права власності на предмет іпотеки (частина третя статті 9) та ризиків втрати цього права власником предмета іпотеки у разі порушення боржником забезпеченого зобов`язання (частина шоста статті 3, стаття 33).

73. Такі обмеження правомочностей власника щодо його майна можливе лише на легітимній підставі, зокрема відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про іпотеку".

74. Зазначене кореспондується зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

75. У справі що переглядається підставою для виникнення іпотечних обтяжень належного позивачу ТзОВ "Актінія" нерухомого майна є оспорюваний договір іпотеки укладений, як іпотекодавцем ТзОВ "Рідна Мрія", хоча останнє не набуло права власності на таке майно, відтак і права на передачу його в іпотеку, що здійснило всуперечить приписам частини першої статті 5 Закону України "Про іпотеку" стосовно укладення договору іпотеки саме власником майна, як іпотекодавцем.

76. За змістом положень статей 626, 629 та 636 ЦК України договір не може створювати обов`язки для третьої особи, яка не є його учасником (стороною).

77. Закон не встановлює нікчемність договору іпотеки, укладеного щодо майна яке не належало іпотекодателю, тому в силу приписів 204 215 ЦК України такий договір є оспорюваним, що передбачає спростування презумпції правомірності правочину та усунення зумовлених ним іпотечних обмежень лише у судовому порядку, зокрема шляхом ініціації позову про недійсність іпотечного договору.

78. Системне тлумачення статей 204 215 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 3 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, оскільки за приписами статті 5 цього Закону предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання (для державних або комунальних підприємств, установ чи організацій) встановлення факту, що іпотекодавцем за спірним договором право власності (господарського відання) на спірне майно не набувалося, може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним, зокрема за позовом власника переданого в іпотеку майна.

79. Тому, колегія суддів касаційної інстанції відхиляє доводи касанта про передчасність заявлених вимог та обрання позивачем неефективного способу захисту, позаяк належність ТзОВ "Актінія" майна, переданого іншою особою в іпотеку, свідчить про наявність легітимного інтересу позивача, оскільки встановлені оспорюваним договором іпотеки обтяження зумовлюють обмеження прав позивача, як власника майна, що підтверджує його право на позов, як зацікавленої особи у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

80. Зазначеного не спростовують доводи касанта про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТзОВ "Рідна Мрія", адже системне тлумачення статей 328 ЦК України, статей 2, 27 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 та Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

81. Враховуючи наведене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про ненабуття іпотекодавцем ТзОВ "Рідна Мрія" права власності на нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору іпотеки, відтак і про задоволення позовних вимог власника цього майна ТзОВ "Актінія" про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТзОВ "Рідна Мрія" (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель), адже обтяження зумовлені цим договором порушують права позивача.

82. Верховний Суд відхиляє посилання касанта на дійсність договору позики, забезпеченого оспорюваним договором, позаяк, зважаючи на предмет і підстави позову ТзОВ "Актінія", обставини дійсності/недійсності основного зобов`язання не входять до предмету доказування у цій справі.

83. При цьому зазначені скаржником норми Закону України "Про іпотеку" щодо похідного характеру іпотеки та її дійсності до припинення основного зобов`язання не виключають можливості припинення іпотеки з підстав, передбачених частиною першою статті 17 цього Закону, зокрема у разі визнання іпотечного договору недійсним.

Щодо критерію добросовісності/недобросовісності іпотекодержателя при оспорюванні договору іпотеки

84. За змістом статей 203, 215 ЦК України, статей 3, 5 Закону України "Про іпотеку" вирішення судом питання недійсності договору іпотеки з тих підстав, що іпотекодавцем за оспорюваним договором не набуто право власності (господарського відання) на спірне майно, не перебуває в прямій залежності від добросовісності іпотекодержателя.

85. Отже, ураховуючи приписи закону про те, що предметом іпотеки може бути майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що відсутність обставин недобросовісності іпотекодержателя не має впливати на право власності дійсного власника майна, оскільки інтереси іпотекодержателя не повинні превалювати над інтересами останнього.

86. Разом з тим, як свідчить існуюча судова практика категорія недобросовісності подекуди враховується судами під час вирішення подібних спорів.

87. Надаючи юридичну оцінку доводам скаржника в цій частині суд зауважує, що правові висновки Верховного Суду зазначені касантом на обґрунтування необхідності з`ясування добросовісності іпотекодержателя є нерелевантними для урахування у цій справі, позаяк сформульовані за неподібних правовідносин, а саме: у справі № 449/1154/14 щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, у справах № 909/ 968/16 та № 28/29б43/212-2012 стосовно внесення реєстраційного запису про право власності на майно у зв`язку з визнанням недійсним договору, а також у справах № 199/7375/16-ц та № 199/8047/16-ц щодо застосування положень статті 387 388 ЦК України.

88. За змістом ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 в цій справі обставини, що пов`язані з добросовісністю/недобросовісністю дій іпотекодержателя мають бути досліджені та встановлені судами під час розгляду справ.

89. Разом з тим, за змістом рішення суду першої інстанції такі обставини не входили до змісту заперечень та предмету доказування, позаяк відзив відповідача 1 зводився до заперечень щодо задоволення позову про визнання недійсним договору іпотеки при наявності судового рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння, яке не виконане.

90. З врахуванням наведеного суд звертається до висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) за яким апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

91. Верховний Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

92. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

93. З огляду на викладене та враховуючи приписи статті 300 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, які ухвалили законні рішення відповідно до норм чинного законодавства та наведених вище правових висновків Верховного Суду.

94. В аспекті порушуваного питання колегія суддів вчергове акцентує увагу на тому, що в усталеній судовій практиці Верховного Суду ініціювання спору про недійсність правочину , договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

95. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

96. У справі, що розглядається, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами апеляційної та касаційної інстанції було надано касанту вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

97. Тому касаційна скарга ТзОВ "Рідна Мрія" є необґрунтованою, а правові підстави для скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21) відсутні.

98. Інші доводи касаційної скарги наведених вище висновків не спростовують та ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником обставин справи, що були встановлені судами попередніх інстанцій та в силу приписів статті 300 ГПК України не можуть бути переоцінені під час касаційного перегляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

100. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

101. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

102. Зважаючи на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про залишення касаційної скарги без задоволення та залишенням без змін оскарженого судового рішення витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника у відповідності до положень статті 129 ГПК України.

Висновки щодо застосування норм права

103. За змістом статей 16 203 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

104. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

105. Системне тлумачення статей 204 215 ЦК України у взаємозв`язку із статтею 3 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, що оскільки за приписами статті 5 цього Закону предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання (для державних або комунальних підприємств, установ чи організацій) встановлення факту, що іпотекодавцем за спірним договором право власності (господарського відання) на спірне майно не набувалося, є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, зокрема за позовом власника переданого в іпотеку майна.

106. Предметом іпотеки може бути майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності, а тому відсутність встановлених судами обставин недобросовісності іпотекодержателя не повинно впливати на право власності дійсного власника майна, оскільки інтереси іпотекодержателя не мають превалювати над інтересами останнього.

На підставі наведеного та керуючись статтями 286 300 301 308 309 314 315 317 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідна Мрія" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 у справі № 922/1978/16 (922/2045/21) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. В. Білоус

О. В. Васьковський