ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року

м. Київ

справа № 922/2220/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Добробут Плюс",

представник позивача - Чайка О.В., адвокат (ордер від 25.02.2020 № 557937, свідоцтво від 29.05.2014 № 5172/10),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд",

представник відповідача - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 (головуючий Здоровко Л.М., судді: Геза Т.Д. і Плахов О.В.)

у справі № 922/2220/19

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут Плюс" (далі - Позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд" (далі - Відповідач)

про стягнення коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Відповідача про стягнення 1 215 240,00 грн неустойки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторонами у справі укладений договір поставки від 31.10.2018 № 31/10 (далі - Договір), за умовами якого Відповідач мав поставити Позивачу товар, чого Відповідачем ані у встановлений Договором строк, ані взагалі зроблено не було, а відповідно до умов Договору за порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 20% від суми недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2019 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача неустойку в розмірі 5 992,69 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що:

- сторони у Договорі передбачили нарахування неустойки за порушення строків поставки товару в розмірі 20% від суми недопоставленого товару за кожен день прострочення, однак встановлений розмір не відповідає положенням частини другої статті 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яким встановлено обмеження, згідно з яким розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України;

- здійснивши перерахунок пені, з урахуванням положень частини другої статті 343 ГК України, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає сума неустойки у розмірі 5 992,96 грн;

- витрати Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн є доведеними та обґрунтованими.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 оскаржуване рішення скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 1 209 247,31 грн та в скасованій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задоволено. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2019 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- у спірних правовідносинах з боку Відповідача має місце не грошове зобов`язання, оскільки Відповідач мав зобов`язання перед Позивачем вчинити певну дію - поставити товар, і сторони передбачили у Договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення постачальником виконання негрошового зобов`язання у відсотках від суми недопоставленого (непоставленого) товару за кожен день прострочення;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягненні пені лише у розмірі 5 992, 69грн з посиланням на частину другу статті 343 ГК України, яка стосується виключно грошових зобов`язань;

- суд не дослідив дійсну правову природу спірних правовідносин, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права і, як наслідок, суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог з розрахунку неустойки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період 5 днів з 01.12.2018.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2019, а рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2019 залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову без врахування всіх обставини справи, які мають значення для вирішення даного спору.

Позивача подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника Позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що Позивачем (покупець) та Відповідачем (постачальник) укладений Договір.

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався поставити покупцю товар, зазначений у специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах Договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору постачальник передає покупцю товар у кількості, визначеній додатками до Договору. Загальна кількість товару за Договором визначається кількістю товару, зазначеного у додатку до Договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що постачальник поставляє покупцю товар за ціною та місцем поставки, зазначеними у додатку до Договору.

Відповідно до додатку від 31.10.2018 № 1 до Договору Відповідач мав поставити аміачну селітру біг-бег Казахстан 34.4 у кількості 130,0 тонн, на загальну суму 1 215 240,00 грн у господарство покупця за адресою: с. Побережка, Богуславський район, Київська область. Строк поставки товару: до 30.11.2018.

Згідно з пунктом 3 додатку до Договору передоплата у розмірі 400 000,00 грн здійснюється покупцем протягом одного банківського дня з дати підписання Договору на підставі виставленого рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Залишок коштів перераховується покупцем у день відвантаження товару на підставі видаткових накладних. Право власності на товар переходить до покупця після перерахунку залишку коштів на розрахунковий рахунок постачальника у десятиденний строк.

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що факт передачі товару покупцю виникає в момент прийняття товару та підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін, та отриманням довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до пункту 3 додатку до Договору Позивач вніс на рахунок Відповідача передоплату за товар у розмірі 400 000,00 грн. Залишок коштів мав бути перерахований покупцем у день відвантаження товару на підставі видаткових накладних.

Однак у обумовлені Договором строки постачальник до господарства покупця товар не поставив, і у подальшому поставки товару здійснено не було.

Сплачену передоплату за товар у розмірі 400 000,00 грн Відповідачем було повернуто Позивачу 23.04.2019, після звернення Відповідача до суду з позовом до Позивача про повернення сплаченої передоплати.

Згідно з пунктом 6.2 Договору за порушення строків поставки постачальник сплачує неустойку у розмірі 20% від суми недопоставленого товару за кожний день прострочення.

Зважаючи на те, що сума неустойки має значний розмір, враховуючи загальну суму договору - 1 215 240,00 грн, Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з Відповідача 1 215 240,00 грн неустойки, яку розраховано з урахуванням пункту 6.2 Договору.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення 1 215 240,00 грн неустойки.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сторони у Договорі передбачили нарахування неустойки за порушення строків поставки товару в розмірі 20% від суми недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Однак встановлений розмір не відповідає положенням частини другої статті 343 ГК України, яким встановлено обмеження, згідно з яким розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок пені, з урахуванням положень частини другої статті 343 ГК України, дійшов висновку, що задоволенню підлягає сума неустойки у розмірі 5 992,96 грн;

Що ж до витрат Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн, то суд першої інстанції визнав їх доведеними та обґрунтованими.

Однак з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру пені не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що Відповідач визнає, що товар на виконання взятих зобов`язань за Договором поставлений ним не був, не лише у встановлені Договором строки, а й взагалі. Жодних пояснень і обґрунтувань причин, з яких товар не був поставлений Позивачу, Відповідач суду не навів, як і не надав доказів наявності обставин, які унеможливлювали це здійснити на передбачених Договором умовах.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За приписами частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти.

Відповідно до статті 173 ГК України та статті 509 ЦК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в силу наведених норм цивільного законодавства Відповідач, підписавши Договір, погодився з його умовами та зобов`язався їх виконувати, у тому числі і нести відповідальність за порушення строків поставки товару відповідно до умов пункту 6.2 Договору.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому Відповідачем умови Договору щодо виконання зобов`язання у встановлений строк виконані не були.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушення зобов`язання відповідно до статті 218 ГК України є підставою для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною другою статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Водночас Відповідач не надав суду жодних пояснень і доказів в обґрунтування того, що невиконання умов Договору сталось внаслідок дії непереборної сили, яка унеможливила належне виконання Відповідачем зобов`язання за Договором.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.2 Договору сторони погодили, що у разі непоставки (недопоставки) продукції у вказані в додатку № 1 до Договору строки постачальник несе відповідальність у вигляді сплати покупцю неустойки у розмірі 20% за кожен день прострочення від вартості недопоставленого товару.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що грошовим, за змістом статей 524 533-535 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Водночас у спірних правовідносинах з боку Відповідача має місце негрошове зобов`язання, оскільки Відповідач мав зобов`язання перед Позивачем вчинити певну дію - поставити товар, і сторони передбачили у Договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення постачальником виконання негрошового зобов`язання у відсотках від суми недопоставленого (непоставленого) товару за кожен день прострочення.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 343 ГК України, якою врегульовано питання відповідальності за порушення строків розрахунків та певні обмеження щодо розміру пені, а саме, що пеня за прострочення платежу (виконання грошових зобов`язань) не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Тобто положення вказаної норми права до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, а законодавством обмежень розміру стягнення неустойки за порушення стороною негрошового зобов`язання не встановлено.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 1 215 240,00 грн неустойки є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

У частині витрат Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вони є доведеними та обґрунтованими.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову без врахування всіх обставини справи, які мають значення для вирішення даного спору, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ?Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ? від 15.01.2020 № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції було ухвалено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалену у даній справі постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі № 922/2220/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко