№ 922/2507/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 922/2507/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - фізичної особи-підприємця Кузнецова Дмитра Олександровича (далі - Підприємець, відповідач, скаржник) - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ТАРА" (далі - Товариство, позивач) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємця

на рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2022 (головуючий - суддя Пономаренко Т.О.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 (головуючий - суддя Радіонова О.О., судді Бородіна Л.І., Стойка О.В.)

у справі №922/2507/18

за позовом Товариства

до Підприємця

про стягнення компенсації за порушення авторських прав у розмірі 40 000 грн, зобов`язання відповідача надати інформацію щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара" та про канали їх розповсюдження, стягнення з відповідача штрафу до Державного бюджету України в розмірі 4 000 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність порушення відповідачем авторських прав позивача.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до Підприємця про таке:

- стягнення суми компенсації за порушення авторських прав у розмірі подвоєної паушальної суми винагороди у розмірі 40 000 грн;

- зобов`язання відповідача надати у письмовій формі інформацію, щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара" та про канали їх розповсюдження;

- стягнення штрафу у розмірі 4 000 грн до Державного бюджету України, що становить 10 % суми, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що Товариству належать виключні майнові авторські права на твір образотворчого мистецтва (малюнок) у паперовому та електронному вигляді, графічне зображення логотипу "Тара" та виключні майнові права на торговельну марку "Тара". Водночас, під час провадження своєї господарської діяльності відповідач здійснив продаж дисків зчеплення МТЗ-80 (85-1601130) з контрафактним зображенням логотипу "Тара", чим порушив вимоги статті 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон [у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин]) та статті 426 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та виключні майнові авторські права позивача, що полягають у розповсюдженні (продажу) контрафактного диску зчеплення ТМЗ-80 (85-1601130).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2019, позов задоволено.

2.3. Постановою Верховного Суду від 08.07.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2018, постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у справі №922/2507/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

2.4. У постанові Верховного Суду від 08.07.2019 Суд, зокрема, вказав, що судам необхідно:

- з`ясувати повний перелік суттєвих ознак твору образотворчого мистецтва - малюнку "ТАРА" та його художню сутність;

- суттєві ознаки малюнку, який розміщений як на товарі, так і на упаковці (використаною відповідачем), та порівняти їх із сукупністю суттєвих ознак твору образотворчого мистецтва (малюнку), графічного зображення зареєстрованого логотипу "ТАРА" (за зовнішнім виглядом, зовнішнім оформленням, кольором, формою, розміром тощо), що належить позивачу;

- визначити, який об`єкт інтелектуальної власності використано відповідачем і в чому саме полягало використання, якщо об`єкт авторського права (малюнок) і торговельної марка збігаються;

- встановити та конкретизувати, в чому саме полягало використання малюнку як твору образотворчого мистецтва у співвідношенні до його розміщення на товарі та упаковці. Адже розміщення малюнку як об`єкту образотворчого мистецтва безпосередньо на будь-якій поверхні не є безумовним свідченням контрафактності самого об`єкта, на якому цей малюнок розміщений, оскільки саме функцією торговельної марки є відрізнення товарів та послуг одних осіб від товарів та послуг інших;

- визначити характер порушення;

- дослідити та оцінити зміст правовідносин, з`ясувати справжню природу характеру правопорушення, виокремити елементи, які є домінуючими і спричинили спірне правове відношення;

- перевірити відповідність заявленого позивачем способу захисту порушеного права допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення;

- окремим питанням судового дослідження мав бути розмір компенсації за порушення авторського права як специфічного способу захисту.

2.5. За результатами нового розгляду справи №922/2507/18 Господарським судом Харківської області ухвалено рішення від 25.01.2021, яке залишено без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021, відповідно до якого позов задоволено.

2.6. Постановою Верховного Суду від 21.10.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2021, постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 у справі №922/2507/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

2.7. У постанові Верховного Суду від 21.10.2021 Суд, зокрема, вказав на те, що судами попередніх інстанцій не виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №9122/2507/18.

2.8. За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Харківської області від 16.02.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022, позов задоволено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Підприємець, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №922/2507/18, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції Підприємець із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №910/18587/16 де зазначено, що схожість до ступеня змішуваності базується на загальному враженні, що створюють знаки для товарів і послуг. Графічного елемента достатньо, щоб виключити схожість. Ступінь фонетичної схожості протиставлених у справі знаків для товарів і послуг у цьому разі є менш важливим фактором, оскільки під час купівлі товару споживач зазвичай візуально сприймає знак, що позначає товари. Споживач сприймає упаковку та не аналізує окремо слова.

4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, судами першої та апеляційної інстанції не застосовано закон, та норми матеріального права які підлягають застосуванню, а саме абзац третій частини п`ятої статті 11 Закону та частину першу статті 494 ЦК України.

4.3. Також скаржник із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Від Товариства відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство займається виробництвом підшипників, зубчастих передач, елементів механічних передач, і приводів (основний); машин і устаткування для сільського та лісового господарства; обробленням металів та нанесення покриття на метали; механічне оброблення металевих виробів; оптовою торгівлею сільськогосподарськими машинами й устаткуванням; роздрібною торгівлею, що здійснюється фірмами або через мережу Інтернет.

6.2. Фізичною особою ОСОБА_1 (автор) [далі - ОСОБА_1 ] та Товариством (правонабувач) 03.02.2014 укладено договір про передачу виключних майнових авторських прав на твір (далі - Договір), відповідно до умов якого:

- автор передає правонабувачу виключні майнові авторські права, що встановлює право набувача на власний розсуд, на строк Договору, на території всього світу самостійно та/або разом з третіми особами здійснювати використання твору та/або окремої його частини (у тому числі оригінальної назви), а також надавати дозвіл або забороняти використання твору іншим особам, що передбачає:

відтворення у будь-якій матеріальній формі (у тому числі цифровій);

публічне виконання і публічне сповіщення;

публічну демонстрацію і публічний показ;

переробки, адаптації, переклад та будь - які інші подібні зміни;

подання твору до загального відома (опублікування) публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до твору з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором (у тому числі за допомогою мережі Інтернет та/або інших новітніх цифрових технологій);

включення твору як складову частину до збірників, антологій, енциклопедій та/або будь-яких інших творів;

здавання в майновий найм і/або комерційний прокат;

використання в якості комерційного найменування та/або торговельної марки;

експортування та/або імпорт примірників твору;

розповсюдження твору у будь-якій формі та будь яким способом;

передання (відчуження) виключних майнові авторські права на твір будь-яким третім особам або іншим чином розпорядження ними;

захист виключних майнових авторських прав на твір у судовому порядку, а також у будь-якій інший спосіб не заборонений законом;

використання твору, дозволу або заборона використання твору іншим особам у будь-якій іншій формі та будь-яким іншим способом на те, що наведений вище перелік не є вичерпним (пункт 1.1 Договору);

- автор передає правонабувачу на строк встановлений Договором, усі виключні майнові авторські права на твір, який міститься у додатку №1 до Договору [ ] і є його невід`ємною частиною, а правонабувач набуває їх та сплачує автору винагороду (роялті) у порядку, розмірі та строки, передбачені Договором (пункт 2.1 Договору);

- автор у повному обсязі передає права на твір право набувачу на строки, визначені Договором, що передбачає виключне право останнього використовувати твір, дозволяти або забороняти використання твору іншим особам, а також передавати права на твір третім особам (пункт 2.2 Договору);

- автор не зберігає за собою право використовувати твір, дозволять або забороняти використання твору іншим особам, а також передавати повністю або частково права на твір третім особам протягом строку, визначеного пункт 9.1 Договору. Одноособовим власником прав на цей період є правонабувач (пункт 3.1 Договору);

- автор гарантує, зокрема, що твір є результатом його власної одноособовою творчої праці, не містять в собі будь-які запозичення та/або інші елементи, які можуть розглядатися як порушення авторських прав третіх осіб; на момент укладання Договору всі виключні майнові авторські права на твір належать винятково автору, нікому не передані, не продані, не відчужені будь-яким іншим способом, не є предметом застави, судового спору або претензій з боку третіх осіб; права на твір не будуть передані автором третім особам протягом строку дії Договору (пункт 4.1 Договору);

- Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2030 включно (пункт 9.1 Договору).

6.3. З акту приймання-передачі від 03.02.2014, який є невід`ємною частиною Договору, вбачається, що ОСОБА_1 передав, а Товариство прийняло та набуло виключні майнові авторські права на твір образотворчого мистецтва (малюнок), графічне зображення логотипу "ТАРА" в паперовому та електронному вигляді.

6.4. Згідно із Свідоцтвом на знак для товарів і послуг №206807, виданим Державною службою інтелектуальної власності України, торговельну марку "" зареєстровано у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 25.12.2015.

6.5. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що вищевказані обставини та надані позивачем суду на їх підтвердження докази у своїй сукупності підтверджують факт належності позивачу виключних майнових авторських прав на твір образотворчого мистецтва, логотип "ТАРА" та виключні майнові права на торговельну марку "ТАРА".

6.6. Уповноваженими представниками Товариства 27.07.2018 у магазині №53/55 ряд 2 авторинку "Лоск", що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, селище міського типу Пісочин, майдан Ю. Кононенка, 1, де здійснює свою господарську діяльність Підприємець, придбано диск щеплення МТЗ-80 (85-1601130) із зображенням логотипу "ТАРА", в якості доказу здійснення відповідачем продажу контрафактної продукції позивачем до матеріалів справи долучено компакт-диск з відеозаписом проведення контрольної закупки даної продукції безпосередньо у відповідача.

6.7. Окрім цього, на підтвердження факту розповсюдження (продажу) відповідачем контрафактної продукції позивач надає товарний чек від 27.07.2018 №384 та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

6.8. Після виявлення факту використання логотипу представниками позивача складено акт від 27.07.2018 №02/07/18.

6.9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що процес закупки товару (диск щеплення), отримання чеку, відповідність придбаного товару артикулу у чеку та наявність на товарі зображень логотипу "ТАРА" зафіксовано за допомогою відеозйомки.

6.10. З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з претензією від 27.07.2018, в якій вимагав негайно припинити незаконне розповсюдження контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара", надати інформацію щодо третіх осіб задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "ТАРА" та про канали їх розповсюдження.

6.11. У свою чергу, 08.08.2018 відповідач відмовився виконати вимоги позивача щодо досудового врегулювання спору з посиланням на те, що відповідач здійснює власну господарську діяльність на підставі законодавства України. Крім цього, докази, які долучені до претензії від 27.07.2018 жодним чином не посвідчують факт незаконного виробництва чи розповсюдження контрафактної продукції, у зв`язку з чим відповідач вважає, що в його діях відсутні будь-які порушення законодавства про авторське право.

6.12. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.08.2019 призначено у справі експертизу об`єктів інтелектуальної власності, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. професора Бокаріуса, за результатами якої судовим експертом (висновок від 18.03.2020 №24419 [далі - Висновок]), зокрема, надано такі висновки:

1. Оскільки об`єкт авторського права (малюнок) і торговельна марка збігаються, відповідачем міг бути використаний як твір образотворчого мистецтва - графічний малюнок "ТАРА" шляхом запозичення, так і знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №206807 шляхом нанесення на упаковку та товар схожого до ступеню змішування позначення.

2. Композиційні елементи твору образотворчого мистецтва - малюнку "ТАРА":

- малюнок має симетричну композицію та складається з графічного та словесного елементів;

- графічний елемент являє собою стилізоване зображення прописної букви "т", що виконана у формі складної геометричної фігури, наближеної до шестикутника;

- під графічним елементом розташоване слово "ТАРА", розміщене в один горизонтальний рядок;

- слово складається з 4-х заголовних кириличних букв: "Т", "А", "Р", "А", виконаних стандартним напівжирним шрифтом прямого виконання зі стандартними міжбуквеними проміжками та без надстрокових та під строкових елементів;

- малюнок виконано барвником чорного кольору.

Художньою сутністю досліджуваного графічного малюнку є передача основної ідеї за допомогою ліній, які творять контури букв та фігури, що несуть в собі основне семантичне навантаження.

3. Використання малюнку як твору образотворчого мистецтва у співвідношенні до його розміщення на товарі та упаковці було здійснено відповідачем шляхом його запозичення.

4. Малюнок, розміщений на упаковці товару, використаній позивачем, характеризується наступними композиційними елементами та їх взаємозв`язком:

- малюнок має симетричну композицію та складається з графічного та словесного елементів;

- графічний елемент являє собою стилізоване зображення прописної букви "т", що виконана у формі складної геометричної фігури, наближеної до шестикутника, з загостреними внутрішніми та зовнішніми кутами;

- під графічним елементом розташоване слово "ТАРА", розміщене в один горизонтальний рядок;

- малюнок виконано барвником зеленого кольору.

Малюнок, розміщений на диску зчеплення позивача, характеризується наступними композиційними елементами та їх взаємозв`язком:

- малюнок має симетричну композицію та складається з графічного та словесного елементів;

- графічний елемент розташовано праворуч від слова "ТАРА", розміщене в один горизонтальний рядок;

- слово має більший розмір, ніж графічний елемент;

- малюнок являє собою відтиск сірого кольору.

5. Твір образотворчого мистецтва - малюнок "ТАРА" відрізняється від малюнку, розміщеному на упаковці товару, використаній позивачем, кольоровим рішенням. Всі інші композиційні елементи, їх взаємозв`язок та розташування співпадають. Порівнювані позначення є схожими.

Твір образотворчого мистецтва - малюнок "ТАРА" відрізняється від малюнку, розміщеному на диску зчеплення відповідача композиційним розташуванням елементів, їх розміром та кольоровим рішенні. Основні композиційні елементи, що несуть семантичне навантаження, співпадають. Порівнювані малюнки є схожими.

6. Комбіноване позначення "ТАРА", нанесене на пакування та диск відповідача є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України №206807".

6.13. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, шляхом дослідження матеріалів справи та наданих для огляду представником позивача в судовому засіданні дисків, встановлено суттєві ознаки підробки (контрафактності) диску зчеплення МТЗ-80 із зображенням логотипу "ТАРА", що був придбаний у відповідача, на підставі суттєвих відмінностей зовнішнього вигляду упаковки товару оригінальному пакуванню, а також невідповідності каталожного номеру товару та елементів конструкції товару стандартам, які встановлені Товариством як заводом - виробником.

6.14. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що:

- предметом купівлі-продажу був диск зчеплення невідомого виробника (виробником даного диску не є ТОВ "ТАРА"), на якому відображено саме об`єкт авторського права Товариства, а отже і порушення стосувалось саме цього об`єкта (малюнка);

- в матеріалах справи відсутні, а відповідачем, у порушення статей 73 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про відсутність у діях останнього порушення виключних авторських прав позивача, а позивачем, у свою чергу, належним чином доведено факт розповсюдження (продажу) контрафактного твору без достатніх на те правових підстав.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2022, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №922/2507/18 на підставі пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.12.2022 у зв`язку з перебуванням судді Колос І.Б. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №922/2507/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.

7.3. Від скаржника 09.01.2023 на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача, яке підписано кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП) 09.01.2023. Підпис КЕП перевірено і підтверджено протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 09.01.2023.

7.4. Протокольною ухвалою від 02.02.2023 Суд прийняв до розгляду вказане у пункті 7.3 цієї постанови клопотання.

7.5. З метою належного повідомлення позивача, місцезнаходження якого перебуває у тимчасовій окупації, про розгляд даної касаційної скарги, Судом, зокрема, надіслано ухвалу про відкладення на всі наявні у справі поштові та електронні адреси, у тому числі, адвоката, що представляв інтереси Товариства під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції.

7.5.1. Так, копія ухвали про відкладення була отримана за адресою, яка зазначена як поштова у документах, які подавалися Товариством (61002, м. Харків, вул. Маршала Бажанова, 4/36), що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням №0101617887445.

7.5.2. Також, вся судова кореспонденція, у тому числі, ухвала про відкладення, були доставлені в електронний кабінет Товариства, що підтверджується відповідними довідками.

7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №910/18557/16, вказує, що судами попередніх інстанцій було застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.2. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.6. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.7. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.10. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.11. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.12. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.13. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.14. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.16. Предметом розгляду у даній справі є:

- стягнення з відповідача суми компенсації за порушення авторських прав в розмірі подвоєної паушальної суми винагороди, що становить 40 000 грн, у зв`язку із порушенням Підприємцем виключних авторських прав Товариства шляхом розповсюдження (продажу) контрафактного твору;

- стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4 000 грн до Державного бюджету України;

- зобов`язання Підприємця надати позивачу у письмовій формі інформацію (документи) щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара", та про канали їх розповсюдження.

8.17. Предметом розгляду у справі №910/18587/16 було таке: визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг, власником якого є відповідач-1; зобов`язання відповідача-2 внести відомості про визнання зазначеного свідоцтва недійсним до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та опублікувати відомості про це в офіційному виданні. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що свідоцтво України необхідно визнати недійсним з підстав, передбачених частиною третьою статті 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", оскільки не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг, у даному разі - зі знаком для товарів і послуг, що охороняється свідоцтвом України, власником якого є позивач.

8.18. Таким чином, справа №910/18587/16 та справа №922/2507/18 не є подібними ні за предметом спору, ані за підставою позову та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (регулюються різними законами, що є спеціальними для захисту авторського права та суміжних прав і торговельних марок відповідно), що виникли на підставі, у тому числі, різних правочинів, ні за характером та об`єктом правовідносин, ні за юридичним змістом прав та обов`язків сторін, різняться вони і за предметом доказування, що виключає подібність вказаних справ.

8.19. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту постанови від 15.07.2021 у справі №910/18587/16 вбачається, що наведені в ній висновки Верховного Суду стосуються застосування норм матеріального та процесуального права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки названі справи суттєво відрізняються за предметом і підставою позову, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ, зокрема, за змістовним критерієм.

8.20. З огляду на викладене, посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.07.2021 у справі №910/18587/16, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.21. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.22. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної скаржником на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

8.23. Так, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, судами першої та апеляційної інстанції, на думку Підприємця, не застосовано закон, та норми матеріального права які підлягають застосуванню, а саме абзац третій частини п`ятої статті 11 Закону та частину першу статті 494 ЦК України.

8.24. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.25. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.26. Слід зазначити, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування саме абзацу третього частини п`ятої статті 11 Закону та частини першої статті 494 ЦК України у подібних правовідносинах відсунутій.

8.27. Отже, з огляду на відсутність такого висновку, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.28. Слід зазначити, що дана справа неодноразово розглядалася судами.

8.29. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, у постановах від 08.07.2019 та від 21.10.2021 у справі №922/2507/18 зазначив обов`язкові для виконання в силу приписів статті 316 ГПК України вказівки, зокрема вказавши, що судам необхідно:

- визначити, який об`єкт інтелектуальної власності використано відповідачем і в чому саме полягало використання, якщо об`єкт авторського права (малюнок) і торговельної марка збігаються;

- встановити та конкретизувати, в чому саме полягало використання малюнку як твору образотворчого мистецтва у співвідношенні до його розміщення на товарі та упаковці. Адже розміщення малюнку як об`єкту образотворчого мистецтва безпосередньо на будь-якій поверхні не є безумовним свідченням контрафактності самого об`єкта, на якому цей малюнок розміщений, оскільки саме функцією торговельної марки є відрізнення товарів та послуг одних осіб від товарів та послуг інших;

- визначити характер порушення;

- дослідити та оцінити зміст правовідносин, з`ясувати справжню природу характеру правопорушення, виокремити елементи, які є домінуючими і спричинили спірне правове відношення;

- перевірити відповідність заявленого позивачем способу захисту порушеного права допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

8.30. Також, Верховний Суд у постановах від 08.07.2019 та від 21.10.2021 у справі №922/2507/18 зазначив, що:

- контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - це примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися (стаття 1 Закону);

- контрафактними, за визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 Митного кодексу України (далі - МК України), є, зокрема, товари, що є предметами порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку в Україні, на яких без дозволу міститься позначення, тотожне із охоронюваною в Україні торговельною маркою стосовно одного й того самого виду товарів, або яке є схожим настільки, що його можна сплутати з такою торговельною маркою;

- у відповідності до положень чинного законодавства контрафактним може бути визнано лише конкретний товар, який має індивідуальні ознаки;

- таким чином, питання щодо задоволення/незадоволення заявлених позовних вимог ставиться у залежність від чіткого встановлення спірного об`єкту контрафактності.

8.31. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач під час нового розгляду справи стверджував, що відповідач здійснив розповсюдження саме контрафактного примірника твору образотворчого мистецтва - малюку "ТАРА", та порушення авторських прав.

8.32. Водночас суди попередніх інстанцій встановили суттєві ознаки підробки (контрафактності) диску зчеплення МТЗ-80 із зображенням логотипу "ТАРА" шляхом дослідження матеріалів справи та наданого для огляду представником позивача у судовому засіданні дисків.

8.33. Слід зазначити, що такі поняття як "підробка" та "контрафактність" не є синонімами та не мають тотожного лексичного значення. Так, підробка товару - це його фальсифікація. У свою чергу, поняття контрафактності товару означено у пункті 17 частини першої статті 4 МК України та у пункті 8.30 цієї постанови.

8.32. Очевидно, що для з`ясування такої обставини як підробка товару необхідні спеціальні знання, що зумовлює призначення судом відповідної експертизи, чого у даній справі зроблено не було.

8.33. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо встановлення факту підробки диску здійснені з порушенням статей 73 74 76 - 79 86 236 ГПК України на засновані на неправильному застосуванні статті 1 Закону та пункту 17 частини першої статті 4 МК України.

8.34. Разом з тим, позивач наполягав саме на розповсюдженні відповідачем контрафактного примірника твору образотворчого мистецтва - малюнку "ТАРА".

8.35. Так, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що: предметом купівлі-продажу був диск зчеплення невідомого виробника, на якому відображено об`єкт авторського права Товариства; порушення стосувалось саме цього об`єкта (малюнка); позивачем належним чином доведено факт розповсюдження (продажу) контрафактного твору відповідачем без достатніх на те правових підстав.

8.36. Водночас, досліджуючи надані позивачем докази, суди попередніх інстанцій вказують на купівлю-продаж товару, а саме, диску на якому наявне зображення логотипу "ТАРА".

8.37. У свою чергу, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судовий експерт у Висновку чітко зазначив, що використання малюнку на товарі та упаковці було здійснено відповідачем шляхом його запозичення.

8.38. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач розповсюдив (продав) контрафактний твір, свідчать про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, побудовані на неправильному тлумаченні норм Закону, виходячи з такого.

8.39. Так, в силу приписів статті 1 Закону контрафактний примірник твору - це примірник твору, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори ніколи не охоронялися або перестали охоронятися (стаття 1 Закону).

8.40. Отже, для того щоб виснувати про контрафактність твору необхідним є встановлення тієї обставини, що досліджуваний об`єкт інтелектуальної власності є саме примірником твору, який відтворений, опублікований і (або) розповсюджений.

8.41. Відповідно до статті 1 Закону надано визначення таким поняттям:

- примірник твору - це копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі;

- відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп`ютер;

- опублікування твору - це випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми;

- розповсюдження об`єктів авторського права і (або) суміжних прав - це будь-яка дія, за допомогою якої об`єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об`єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об`єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

8.42. Таким чином, суди попередніх інстанцій, досліджували та оцінювали, а відтак встановили факт розповсюдження товару, а не примірника твору.

8.43. Судовий експерт у Висновку чітко вказав, що малюнок "ТАРА" використано шляхом запозичення та розміщено на товару та його упаковці.

8.44. У свою чергу, суди попередніх інстанцій неодноразово зазначали, що на диску зображено логотип "ТАРА".

8.45. Водночас логотип - це графічний або текстовий символ, який представляє якийсь конкретний суб`єкт або об`єкт, наприклад - компанію, організацію, приватну особу або продукт.

8.46. Нанесення торговельної марки, логотипу на товар здійснюється, зокрема, з метою його індивідуалізації, означення виробника, тощо.

8.47. Отже, відсутні підстави для застосування у даному господарському спорі норм Закону в контексті порушення авторського права у зв`язку із розповсюдженням контрафактного примірника твору, оскільки, судами попередніх інстанцій та судовим експертом встановлено розповсюдження товару (диск, на якому шляхом запозичення розміщено малюнок), а не примірника твору як копії малюнка виконаного як нанесення на товар - диск.

8.48. З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій, встановивши ті обставини, які покладені ними в основу оскаржуваних судових рішень, неправильно застосували норми матеріального права, оскільки, у даному випадку не відбувалося розповсюдження контрафактного примірника твору.

8.49. Натомість, у даному випадку, позивач, будучи правонабувачем усіх виключних майнових авторських прав на малюнок "ТАРА" та володільцем торговельної марки "ТАРА" обрав спосіб захисту та підстави позову, зазначаючи про порушення відповідачем саме авторських прав на розповсюдження малюнка як контрафактного примірнику твору.

8.50. У свою чергу, судами попередніх інстанцій таке використання об`єкта інтелектуальної власності не підтвердилося. Водночас судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, чітко встановлено те, що відповідачем було продано представнику позивача товар, а саме диск, на якому шляхом запозичення розміщено малюнок "ТАРА", а не примірник твору образотворчого мистецтва, та придбавався саме товар - диск, а не малюнок.

8.51. Саме позивач визначає спосіб використання об`єкту інтелектуальної власності, яким порушено його права (чи то авторські права на малюнок чи то права на торговельну марку) та вказує який саме об`єкт використано (малюнок чи торговельна марка). Лише позивач, реалізовуючи своє диспозитивне право, визначає предмет і підставу позову. Верховний Суд наголошує, що підстава позову не є тотожною з правовою підставі позову.

8.52. Оскільки, не підтверджено обставину розповсюдження контрафактного примірника твору (малюнку), то відсутні й підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації за порушення авторських прав і штрафу та зобов`язання надати інформацію.

8.53. Верховий Суд зазначає, що в силу приписів частин першої та другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

8.54. Розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

8.55. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

8.56. Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

8.57. Слід зазначити, що даний господарський спір розглядається судами з 2018 року.

8.58. Верховний Суд двічі скасовував судові рішення та направляв дану справу на новий розгляд.

8.59. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач мав достатньо часу визначитись як з об`єктом порушення його прав, способом використання вказаного об`єкту так і складом правопорушення.

8.60. У свою чергу, з огляду на вище викладене, суди першої та апеляційної інстанцій втретє, розглядаючи справу, допустилися порушень норм матеріального (Закон) та процесуального (статті 86 ГПК України) права.

8.61. Верховний Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на принцип "jura novit curia".

8.62. Так, згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц [провадження №14-473цс18]). У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 [провадження № 12-15гс19]).

8.63. Разом з тим, суд не має права самостійно змінювати предмет і підстави позову, адже це могло б свідчити про порушення принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і диспозитивності.

8.64. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, в частині підстав, визначених пунктами 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, частково знайшли своє підтвердження, враховуючи міркування означені в цій постанові, та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

8.65. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.66. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.67. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

9.3. За змістом частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

9.4. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємця в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 та 4 частини другої статті 287, касаційну скаргу відповідача слід задовольнити та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений відповідачем, за подання апеляційних і касаційних скарг покладається на позивача в силу приписів статей 129 та 315 ГПК України.

10.2. Поворот виконання рішення суду першої інстанцій та постанови суду апеляційної інстанції Верховним Судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви та документа, який підтверджував би те, що суми, стягнуті за раніше прийнятими судовими рішеннями, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє скаржника права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, із заявою про поворот виконання рішення (скасованих судових рішень) у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями 129 296 300 308 311 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Кузнецова Дмитра Олександровича на рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №922/2507/18 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кузнецова Дмитра Олександровича на рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №922/2507/18 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити.

3. Рішення Господарського суду Харківської області від 16.02.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 у справі №922/2507/18 скасувати.

4. Прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову до фізичної особи-підприємця Кузнецова Дмитра Олександровича про стягнення компенсації за порушення авторських прав у розмірі 40 000 грн, зобов`язання відповідача надати інформацію щодо третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних товарів із зображенням логотипу "Тара" та про канали їх розповсюдження, стягнення з відповідача штрафу до Державного бюджету України в розмірі 4 000 грн.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТАРА" (ідентифікаційний код: 19273338; 72316, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Будівельна, будинок 71/8) на користь фізичної особи-підприємця Кузнецова Дмитра Олександровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційних і касаційних скарг у розмірі 37 002 грн.

6. Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко