ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2828/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А.- головуючого, Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мкртчяна Юрія Робертовича (далі - ФОП Мкртчян Ю. Р., скаржник)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 (головуючий суддя Білоусова Я. О., судді Пуль О. А., Тарасова І. В.)

у справі № 922/2828/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка"

до Фізичної особи-підприємця Мкртчяна Юрія Робертовича

про стягнення 380 966,11 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" (далі - ТОВ "Чаплинка") звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з ФОП Мкртчян Ю. Р. заборгованості з орендної плати, 3 % річних та інфляційних втрат.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди від 27.02.2020 № 25-02-20-3 (далі - договір оренди) щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за період користування об`єктом оренди.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Харківської області рішенням від 05.09.2023 у цій справі в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ТОВ "Чаплинка" на користь ФОП Мкртчяна Ю. Р. 36 300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Судове рішення мотивовано тим, що відповідач 30.04.2021 склав акт про повернення приміщення, за змістом якого представник відповідача, який є орендарем за договором оренди, підтвердив факт звільнення (передання та повернення) нежитлового приміщення № 12 площею 83,9 кв. м; нежитлового приміщення № 13 площею 83,9 кв. м; частину нежитлового приміщення № 9 площею 38 кв. м, які розташовані на другому поверсі нежитлової будівлі, літ. "Ю-4", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Павлова Академіка, буд. 44-Б. Зазначений акт складений у присутності представника охоронної фірми та адміністратора ТЦ "Французький бульвар". Як зазначено в рішенні, такі дії відповідача щодо порядку припинення договірних відносин за договором оренди відповідають вимогам п.п. 9.2., 10.3, 12.2., 22.03. договору в редакції додаткової угоди від 01.03.2020 до цього договору. Суд зазначив, що за змістом договору оренди складення акта про повернення приміщення є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором оренди. При цьому дата підписання зазначеного акта вважається останнім днем оренди та строку дії договору оренди. Отже, суд погодився із доводами відповідача про те, що договір оренди припинив свою дію 30.04.2021, а відповідач завчасно надав позивачу акт повернення об`єкта оренди й повідомив про небажання продовжувати орендні правовідносини.

5. Східний апеляційний господарський суд від 14.12.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2023 скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнув з ФОП Мкртчяна Ю. Р. на користь ТОВ "Чаплинка" заборгованість за договором оренди, з яких: 187 487,36 грн основний борг, 68 271,45 грн інфляційні втрати, 10 807,37 грн 3 % річних. В іншій частині позову відмовив.

6. Суд апеляційної інстанції зазначив, що сторони не повідомляли у строк, встановлений п. 9.2 договору оренди, про припинення договору, а тому договір поновлювався на 1 календарний місяць на тих самих умовах. В матеріалах справи відсутні докази повідомлення орендарем орендодавця про припинення договору оренди або дострокове його розірвання та звільнення приміщень, відсутній належним чином складений та підписаний, у відповідності до умов договору, акт прийому-передачі об`єкту оренди. Водночас позивач визнає факт повернення об`єкта оренди відповідачем 30.06.2021, оскільки з 01.07.2021 приміщення були передані в оренду іншому орендарю. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

7. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.02.2024 виправлено описки допущені в абз. 3 резолютивної частини постанови Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 у справі № 922/2828/23 замінивши: помилково зазначений ідентифікаційний номер Мкртчян Юрія Робертовича - " НОМЕР_1 " на правильний "НОМЕР_2" та помилково зазначене по батькові Мкртчян Юрія Робертовича - замість " ОСОБА_2 " на правильне " ОСОБА_3 ".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. ФОП Мкртчян Ю. Р., не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2023, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2023 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. В обґрунтування доводів касаційної скарги ФОП Мкртчян Ю. Р. посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

10. В обґрунтування доводів касаційної скарги щодо пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 241 625 764 Цивільного кодексу України, статті 58-1 Господарського кодексу України, статей 74 86 91 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду вказаних у касаційній скарзі.

11. Мотивуючи підстави касаційного оскарження, скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 248 1158 Цивільного кодексу України, частини першої статті 58-1 Господарського кодексу України, статті 20 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

12. Щодо пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України - постанова оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 310 цього Кодексу, суд апеляційної інстанції порушив наведені норми процесуального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з тих підстав що суд апеляційної інстанції не дослідив зібраних у справі докази.

Позиція інших учасників справи

13. Від ТОВ "Чаплинка" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останнє просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

14. Крім того, ТОВ "Чаплинка" направила до Верховного Суду заяву про врахування при розгляді справи висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 922/2824/23, в якій Суд дійшов висновку про факт відсутності у Бучковського А. В. повноважень на підписання будь-яких додаткових угод до будь-яких договорів оренди, на підставі тих самих довіреностей, що подані сторонами як у справі № 922/2824/23, так і у справі, яка розглядається.

Стислий виклад обставин справи, встановлених попередніми судовими інстанціями

15. Суди попередніх інстанцій встановили, що між ТОВ "Чаплинка", орендодавцем, та ФОП Мкртчян Ю. Р., орендарем, 27.02.2020 укладено договір оренди № 25-02-20-3, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на другому поверсі ТРЦ "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4"), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; № 12 площею 83,9 кв. м; № 13 площею 83,9 кв. м; частину нежитлового приміщення № 9 площею 38 кв. м, загальна площа об`єкта оренди 205,8 кв. м.

16. У п. 2.5. договору оренди передбачено, що договірна вартість 1 (одного) кв. м об`єкта оренди становить 7 000,00 грн.

17. Відповідно до п. 8.2.1. договору оренди орендодавець зобов`язаний передати орендарю об`єкт оренди на умовах та в строки, передбачені даним договором в орендне користування і не ухилятись від підписання актів прийому-передачі.

18. Умовами п. 8.2.5. договору оренди узгоджено, що орендодавець зобов`язаний у випадку закінчення строку дії даного Договору, або його дострокового припинення, прийняти від орендаря об`єкт оренди у відповідності з умовами даного Договору.

19. Згідно з п. 9.1. договору оренди даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди.

20. За змістом п. 9.2. договору оренди строк оренди триває по 28 лютого 2021 року (включно). В разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього Договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей Договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах.

21. Відповідно до п. 10.1. договору оренди об`єкт оренди передається орендарю на підставі акта прийому-передачі в орендне користування, в якому може вказуватись опис технічного стану, кінцевий розмір площі, технічні специфікації. Приміщення може передаватись в орендне користування (повертатись з орендного користування) частинами з підписанням сторонами відповідних актів прийому-передачі.

22. Об`єкт оренди передається орендарю на підставі акта прийому-передачі в орендне користування (п. 10.2. договору оренди).

23. У відповідності до п. 10.3. договору оренди після закінчення строку оренди, а також у разі дострокового припинення дії цього Договору, орендар звільняє приміщення і повертає приміщення орендодавцеві протягом 10 (десяти) робочих днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин.

24. У випадку відмови орендодавця від підписання акта приймання-передачі (акта повернення) в останній день строку дії цього договору, факт передачі (повернення) об`єкт оренди орендодавцю підтверджується актом про повернення приміщення, складеного представником орендаря. Даний акт є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором. Дата підписання зазначеного акта вважається останнім днем оренди та строку дії Договору.

25. Умовами п. 10.4. договору оренди передбачено, що повернення об`єкту оренди (його частин) здійснюється на підставі акта прийому-передачі об`єкт оренди (акта повернення), який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками).

26. Відповідно до п. 11.1. договору оренди орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди (орендну плату) в розмірах та строки, обумовлені даним Договором і Додатком № 5, що є його невід`ємною частиною.

27. У п. 11.4. договору оренди передбачено, що нарахування орендної плати орендареві починається з дати підписання орендарем акта прийому-передачі об`єкта оренди і закінчується в день підписання акта прийому-передачі (повернення).

28. Орендна плата сплачується орендарем щомісяця не пізніше 10-го числа місяця наступного за розрахунковим. При цьому орендар має право сплачувати орендну плату раніше зазначених строків (п. 12.1. договору оренди).

29. Відповідно до п. 12.2. договору оренди орендодавець до 15-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, виставляє орендареві рахунок на оплату орендної плати, розрахованої відповідно до Додатка № 5 до даного Договору. Ненадання орендодавцем вказаного рахунку не є підставою для несплати орендної плати за договором.

30. Згідно з п. 22.3. договору оренди всі повідомлення та інші документи надсилаються на адреси сторін, зазначені у цьому договорі.

31. У Додатку № 5 до договору оренди сторони узгодили розмір орендної плати, який орендар має сплачувати на користь орендодавця за користування орендованими приміщеннями.

32. Зокрема, п. 1.2. цього Додатку передбачено, що розмір орендної плати за один календарний місяць становить гривневий еквівалент 2900 доларів США за курсом НБУ на дату сплати орендної плати, без ПДВ.

33. Між сторонами 01.03.2020 підписаний акт прийому-передачі об`єкта оренди, згідно з яким орендар прийняв, а орендодавець передав у тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення № 12 площею 83,9 кв. м; № 13 площею 83,9 кв. м; частину нежитлового приміщення № 9 площею 38 кв. м, загальною площею 205,8 кв. м, розташовані на другому поверсі ТРЦ "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4"), що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Павлова Академіка, буд. 44-Б.

34. Договір оренди та Додаток № 5 до договору оренди від імені позивача підписані представником Бучковським А. В. на підставі довіреності від 25.02.2020 та скріплені печаткою ТОВ "Чаплинка".

35. Акт прийому-передачі об`єкта оренди від 01.03.2020 від імені позивача підписаний представником Бучковським А. В. на підставі довіреності від 25.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. І, зареєстрованої в реєстрі за № 774 та скріплений печаткою ТОВ "Чаплинка".

36. В подальшому між сторонами підписано низку додаткових угод до договору оренди.

37. Так, 05.05.2020 між сторонами підписано Додаткову угоду до договору оренди, якою сторони досягли згоди, що з дати підписання цієї додаткової угоди розмір орендної плати за один календарний місяць розраховується виходячи з курсу НБУ на останню дату розрахункового місяця.

38. 28.01.2021 між сторонами підписано Додаткову угоду, якою сторони досягли згоди змінити умови оренди в період з 01.02.2021 по 28.02.2021, та встановили розмір орендної плати за розрахунковий період - 70 % від розміру орендної плати встановленої договором.

39. Додаткові угоди зі сторони ТОВ "Чаплинка" підписані директором товариства Ткачовим В.І. та скріплені печаткою товариства.

40. Як зазначає позивач, з огляду на те, що договір поновлювався на первісних умовах, орендар був зобов`язаний сплачувати орендну плату у розмірі, визначеному в Додатку № 5 до договору оренди з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою, зокрема за один календарний місяць - еквівалент 2900,00 доларів США за курсом НБУ на останню дату розрахункового місяця. Тобто, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування об`єктом оренди, проте не виконує свої зобов`язання належним чином. За договором оренди за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 266 297,63 грн.

41. 25.04.2023 позивач направив відповідачу вимогу від 18.04.2023 про сплату заборгованості у розмірі 266 297,63 грн, 3 % річних у розмірі 14 998,40 грн, інфляційних втрат у розмірі 95 797,09 грн, з актами звіряння розрахунків за 2020 рік, 2021 рік та розрахунок заборгованості за договором оренди, на підтвердження чого надано фіскальні чеки Укрпошти від 25.04.2023 та опис вкладення.

42. Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

43. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

44. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

45. Верховний Суд дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

46. Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

47. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

48. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

49. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

50. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

51. Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

52. За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

53. Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

54. Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

55. Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

56. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

57. Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частини перша, третя, шоста).

58. Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

59. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частини перша, четверта статті 286 Господарського кодексу України).

60. Предметом спору у цій справі є виконання / невиконання умов договору оренди.

61. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

62. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (стаття 762 Цивільного кодексу України).

63. Згідно з частинами першою, третьою статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

64. Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

65. За правилами статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

66. Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

67. Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

68. Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

69. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

70. Як встановив суд апеляційної інстанції, між ФОП Мкртчяном Ю. Р. (орендар) та ТОВ "Чаплинка" (орендодавець) в особі Бучковського А. В., який діяв на підставі довіреності від 25.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. І. № 774, укладено договір оренди.

71. За умовами цього договору, він вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди. Строк оренди триває по 28.02.2021 (включно). У разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах (п.п. 9.1., 9.2. договору оренди).

72. Після закінчення строку оренди, а також у разі дострокового припинення дії цього Договору, орендар звільняє приміщення і повертає приміщення орендодавцеві протягом 10 робочих днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин (пункт 10.3 договору оренди).

73. Згідно з пунктом 11.1. договору оренди орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди (орендну плату) в розмірах та строки, обумовлені даним Договором і Додатком № 5, що є його невід`ємною частиною.

74. Так, 05.05.2020 між сторонами підписано Додаткову угоду до договору оренди, якою сторони досягли згоди, що з дати підписання цієї додаткової угоди розмір орендної плати за один календарний місяць розраховується виходячи з курсу НБУ на останню дату розрахункового місяця.

75. 28.01.2021 між сторонами підписано Додаткову угоду, якою сторони досягли згоди змінити умови оренди в період з 01.02.2021 по 28.02.2021, та встановили розмір орендної плати за розрахунковий період - 70 % від розміру орендної плати встановленої договором

76. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення сторонами про припинення цього договору оренди 28.02.2021, суд апеляційної інстанції встановив, що сторони не повідомляли у строк, встановлений п. 9.2 договору оренди, про припинення договору, договір поновлювався на 1 календарний місяць на тих самих умовах.

77. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на припинення орендних правовідносин за спірним договором 30.04.2021 відповідно до умов договору оренди у редакції додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та додаткової угоди від 24.02.2021, укладених представником позивача на підставі довіреності від 25.02.2020.

78. Частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

79. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (частина перша статті 654 Цивільного кодексу України).

80. Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

81. Згідно зі статтею 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша, третя).

82. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

83. Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення.

84. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 910/5934/22, від 17.03.2021 у справі № 360/1742/18.

85. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (стаття 238 Цивільного кодексу України).

86. Згідно із статтею 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

87. За приписами статті 240 Цивільного кодексу України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.

88. Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 Цивільного кодексу України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 Цивільного кодексу України). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17.

89. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 Цивільного кодексу України).

90. Отже, зі змісту частини першої статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 № 910/19776/17.

91. Статтею 244 Цивільного кодексу України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина перша). Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина третя).

92. Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

93. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

94. Як встановив суд апеляційної інстанції, договір оренди, Додатки до договору, від імені позивача підписані представником ТОВ "Чаплинка" - Бучковським А. В. на підставі довіреності від 25.02.2020 та скріплені печаткою товариства. Акт прийому-передачі об`єкта оренди від 01.03.2020 від імені позивача підписаний представником ТОВ "Чаплинка" - Бучковським А. В. на підставі довіреності від 25.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. І, зареєстрованої в реєстрі за № 774 та скріплений печаткою ТОВ "Чаплинка".

95. На підтвердження повноважень підписання договору оренди та Додатків до нього позивачем надано засвідчену копію довіреності № 2/02/20 від 25.02.2020, видану ТОВ "Чаплинка" в особі директора Ткачова Владислава Ігоревича на ім`я Бучковського Арсена Васильовича , зі змісту якої вбачається, що останньому надано право передати в оренду ФОП Мкртчяну Ю. Р. нежитлові приміщення на другому поверсі ТРЦ "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4"), загальною площею 205,8 кв. м строком до 28.02.2021, підписати акти приймання-передачі об`єктів оренди. Повноваження Бучковського А. В. за цією довіреністю припиняються після підписання ним договору оренди та актів приймання-передачі зазначених у цій довіреності об`єктів оренди. Довіреність видана строком на один місяць - до 25 березня 2020 року.

96. Позивач зазначає, що інших повноважень, крім права на підписання договору оренди та актів приймання-передачі, зазначених у довіреності об`єктів оренди, Бучковському А. В. не надавалось, тому всі Додаткові угоди до договору оренди (зміни умов договору оренди) підписувались особисто директором ТОВ "Чаплинка" - Ткачовим Владиславом Ігоревичем, на підтвердження чого до матеріалів справи надано Додаткові угоди від 12.03.2020, 30.04.2020, 05.05.2020, 16.09.2020, 24.12.2020, 28.01.2021.

97. В свою чергу відповідач до матеріалів справи надав іншу довіреність б/н від 25.02.2020, засвідчену адвокатом Трофименко Р. О., згідно з якою Бучковський А. В. має право, зокрема бути представником ТОВ "Чаплинка" з будь-яких питань та у відносинах з будь-якими юридичними та/або фізичними особами; готувати копії документів та засвідчувати своїм підписом без подальшого скріплення його печаткою товариства будь-які копії документів, які пов`язані із цією довіреністю, готувати та підписувати договори оренди нерухомого майна; вчиняти будь-які інші дії, які необхідні для цілей цієї довіреності.

98. Позивач в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі наполягав, що довіреності б/н від 25.02.2020 на ім`я Бучковського А. В. він не видавав, та в суді першої інстанції заявляв клопотання (вх. № 23093 від 29.09.2023) про витребування у відповідача для огляду сторонами і суду, зокрема, оригіналу довіреності, наданої разом з запереченнями на відповідь на відзив, яке в ухвалі суду від 01.09.2023 в цій частині не було розглянуто.

99. В суді апеляційної інстанції на клопотання позивача про витребування оригіналу довіреності в судовому засіданні 09.11.2023 представник відповідача повідомив про відсутність у нього оригіналу довіреності.

100. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення сторонами про припинення договору оренди 28.02.2021, суд апеляційної інстанції встановив, що договір оренди неодноразово поновлювався в подальшому на тих самих умовах, що також не заперечується сторонами.

101. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на припинення орендних правовідносин за спірним договором 30.04.2021 відповідно до умов договору оренди у редакції Додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та Додаткової угоди від 24.02.2021, укладених представником позивача на підставі довіреності від 25.02.2020.

102. Відповідно до частини другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

103. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина четверта).

104. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п`ята).

105. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста).

106. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції встановив, що за довіреністю № 2/02/20 від 25.02.2020 повноваження Бучковського А. В. на укладення договорів припинилися після підписання ним договору оренди та актів приймання-передачі, зазначених у довіреності об`єктів оренди, інші довіреності на ім`я Бучковського А. В., які б надавали повноваження на укладення та підписання будь-яких угод чи внесення змін до укладених договорів, у тому числі до зазначеного вище договору оренди, підписання та отримання будь-яких інших документів за спірними правовідносинами, видані ТОВ "Чаплинка", в матеріалах справи відсутні. Позивачем заперечується факт підписання додаткової угоди № 1 від 01.03.2020, додаткової угоди від 24.02.2021 та отримання листа б/н від 10.02.2021, суд апеляційної інстанції зазначив, що додаткова угода № 1 від 01.03.2020 та додаткова угода від 24.02.2021 не є вчиненими (є не укладеними), тому не породжують жодних правових наслідків.

107. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що на зазначених додаткових угодах відсутня печатка ТОВ "Чаплинка", на відміну від додаткових угод, наданих позивачем, що додатково свідчить про сумнівність даних додаткових угод, оскільки печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

108. Також відповідач не довів і суд не встановив наявність доказів, що підтверджують вчинення довірителем (юридичною особою) дій, які б свідчили про схвалення цих правочинів.

109. Ураховуючи зазначене, а також наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у Бучковського А. В. повноважень на укладення додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та додаткової угоди від 24.02.2021, а тому такі угоди не породжують жодних правових наслідків (такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.03.2024 у справі № 922/2824/23, в якій досліджувалося питання повноважень Бучковського А. В. за згаданою довіреністю).

110. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги лист відповідача від 10.02.2021 щодо повідомлення позивача про намір звільнити об`єкт оренди 30.04.2021, з огляду на відсутність доказів підтвердження наявності у Бучковського А. В. повноважень на отримання будь-яких документів від орендарів, а також акт про повернення приміщення від 30.04.2021, оскільки він не відповідає вимогам договору оренди та не є належним доказ.

111. Встановивши порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди, врахувавши відсутність доказів неможливості використання орендованого майна відповідачем у спірний період, у тому числі звернення останнього до позивача з повідомленням про такі обставини, а також те що запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину саме по собі не свідчить про принципову неможливість використання орандарем орендованого майна у розумінні частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції заснованого на правильному тлумаченні норм права дійшов висновку щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 11.04.2021 по 30.06.2021.

112. Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

113. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

114. Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга).

115. Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

116. Встановивши прострочення відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати за договором оренди, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3 % річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх правильність та обґрунтованість, а тому правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині та стягнув з відповідача 68 271,45 грн інфляційних втрат та 10 807,37 грн 3% річних.

117. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову.

118. Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

119. Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

120. Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

121. Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

122. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

123. ФОП Мкртчян Ю. Р., обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі № 567/1042/22, від 10.05.2023 у справі № 567/1437/19 щодо можливості визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання та щодо застосування статті 241 Цивільного кодексу України щодо наступного схвалення правочину.

124. Разом з цим у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив обставини відсутності у представника позивача повноважень на укладення Додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та Додаткової угоди від 24.02.2021, а тому не встановлював обставин фактичного виконання таких додаткових угод та їх схвалення.

125. Судом касаційної інстанції також не приймаються до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц щодо заборони суперечливої поведінки, оскільки судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не встановлено обставин, які б свідчили про суперечливу чи недобросовісну поведінку позивача у спірних правовідносинах.

126. У поданій касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/1069/20; від 18.04.2022 у справі № 904/2404/18; від 28.05.2020 у справі № 902/439/19; від 07.10.2021 у справі № 921/768/19, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18 щодо застосування статті 58-1 Господарського кодексу України, відповідно до якої наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

127. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 91 Господарського процесуального кодексу України, відсутність оригіналу довіреності на підставі якої представником позивача були укладені Додаткова угода № 1 від 01.03.2020 та Додаткова угода від 24.02.2021, а також враховуючи сукупність інших доказів дійшов висновку про відсутність повноважень у представника позивача на укладення зазначених угод.

128. При цьому, суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявні у справі докази, зокрема, зазначив про відсутність відбитка печатки на таких додаткових угодах як ознаку сумнівності їх укладення, оскільки усі документи, що визнаються сторонами (договір оренди, усі додаткові угоди, акт приймання-передачі тощо) - засвідчені відбитком печатки ТОВ "Чаплинка". Разом з тим, суд апеляційної інстанції не визнавав, що відсутність відбитка печатки на зазначених додаткових угодах створює якісь юридичні наслідки.

129. Отже, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у справі № 922/2828/23, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі № 567/1042/22, від 10.05.2023 у справі № 567/1437/19, від 26.04.2021 у справі № 910/1069/20; від 18.04.2022 у справі № 904/2404/18; від 28.05.2020 у справі № 902/439/19; від 07.10.2021 у справі № 921/768/19, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та правове регулювання.

130. Посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 є необґрунтованими, оскільки позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2012 у справі № 5017/2643/2012, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказані періоди відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

131. Також, ФОП Мкртчян Ю. Р. у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц та постанові Верховного Суду від 19.05.2023 у справі № 914/408/21, відповідно до яких Судом зазначено, що законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

132. У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції при визначені початку та припинення договірних правовідносин сторін з оренди встановлено обставини передачі позивачем майна в орендне користування відповідача 01.03.2020, згідно з актом прийому-передачі орендованого майна від 01.03.2020 (що не заперечується сторонами), а також неповернення відповідачем орендованого майна позивачу на час звернення до суду з даним позовом, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення орендарем орендодавця про припинення договору оренди або дострокове його розірвання та звільнення приміщень.

133. Крім того, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статті 91 Господарського процесуального кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 910/1069/20, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції враховуючи положення статті 91 Господарського процесуального кодексу України, встановивши відсутність оригіналу довіреності від 25.02.2020, а відтак відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності у Бучковського А. В. повноважень, передбачених довіреністю від 25.02.2020, зокрема, на укладення Додаткової угоди № 1 від 01.03.2020 та Додаткової угоди від 24.02.2021, а також врахувавши заперечення позивача щодо надання на ім`я Бучковського А. В. такої довіреності, дійшов висновку про недоведеність таких обставин та неможливість надання їм правової оцінки.

134. За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведеним у зазначених вище постановах.

135. Що стосується твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 74 86 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 918/496/16, то такі доводи зводяться виключно до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявних у справі доказів та встановленими обставинами, та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції

136. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

137. Також, однією із підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, що розглядається, скаржник зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

138. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

139. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

140. У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статі 20 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" та статті 91 Господарського процесуального кодексу України у контексті можливості посвідчення адвокатом копії доказу у справі, яку він веде, за відсутності оригіналу такого доказу.

141. Так відповідно до частини п`ятої статті 91 Господарського процесуального кодексу України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

142. Отже, зазначена норма регламентує засвідчення копії письмового доказу за наявності оригіналу такого доказу.

143. Відповідно до положень частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

144. Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, що розглядається, встановлено відсутність у матеріалах справи оригіналу довіреності від 25.02.2020 на підставі якої представником позивача були укладенні Додаткова угода № 1 від 01.03.2020, Додаткова угода від 24.02.2021, та отримано лист відповідача від 10.02.2021 щодо повідомлення позивача про намір звільнити об`єкт оренди 30.04.2021, а тому такий доказ суд не взяв до уваги.

145. Такі правовідносини чітко врегульовані наведеними нормами права, інакшого тлумачення скаржником не наведено.

146. Крім того, скаржник також у касаційній скарзі посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 248 Цивільного кодексу України у поєднанні з частиною шостою статті 91 Господарського процесуального кодексу України.

147. Так, статтею 248 Цивільного кодексу України унормовано питання припинення представництва за довіреністю, а стаття 91 Господарського процесуального кодексу України визначає право суду за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

148. При цьому, судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, що розглядається, не встановлено обставин, які регулюються зазначеними вище нормами, а тому відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 248 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах.

149. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

150. Також підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, скаржник зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та призначення судової експертизи.

151. Також Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

152. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції надав оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80 86 300 Господарського процесуального кодексу України.

153. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

154. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

155. Верховний Суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, які узгоджуються з міркуваннями Верховного Суду, викладеними у цій постанові.

156. У рішенні від 10.02.2010 зі справи "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

157. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

158. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають у кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

159. Звертаючись з касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого нею судового рішення у справі.

160. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

161. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові витрати

162. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

163. Що ж стосується заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, то Верховний Суд зазначає таке.

164. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

165. У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, по`вязані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

166. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 26 000 грн представником позивача - адвокатом Макаренко О. А. надано Суду: заява, в якій здійснений розрахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу у касаційному суді, договір про надання юридичних послуг від 06.03.2024 № 06/03-24 (далі - договір юридичних послуг), акт приймання-передачі наданих юридичних послуг за рахунком фактурою № 6/03-24 від 13.03.2024 за договором юридичних послуг про надання юридичних послуг від 06.03.2024 складений та підписаний сторонами 27.03.2024 (далі - акт) на суму 26 000 грн, рахунок фактура № 6/03-24 від 13.03.2024 за договором юридичних послуг про надання юридичних послуг від 06.03.2024, платіжну інструкцію від 14.03.2024 № 4 про оплату 26 000,00 грн за надання юридичних послуг, визначених договором, ордер від 06.03.2024 серії АХ № 1179425 на надання правничої допомоги ТОВ "Чаплинка" виданий на ім`я адвоката Макаренко О. А. на підставі укладеного договору юридичних послуг, докази направлення заяви іншій стороні.

167. Виходячи зі змісту положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

168. Таким чином, у розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

169. Відповідач з відповідним клопотанням до Верховного Суду не звертався.

170. Водночас Велика Палата Верховного Суду у пунктах 119, 120 постанови від 16.11.2022 зі справи № 922/1964/21 вказала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

171. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

172. Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

173. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

174. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

175. Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

176. У вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрат відповідача на правничу допомогу, Суд враховує, що касаційна скарга відповідача на постанову апеляційного суду залишена без задоволення, а постанова апеляційного суду залишена без змін.

177. З акта наданих послуг та розрахунку понесених позивачем витрат Верховний Суд бере до уваги надання правової допомоги щодо вивчення практики Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права по орендним правовідносинам та підготовку і подання до касаційного суду відзиву на касаційну скаргу. Стосовно заяви про стягнення витрат на правничу допомогу Верховний Суд звертається до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного суду від 19.04.2024 у справі № 916/101/23.

178. Суд також враховує, що правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору у судах першої та апеляційної інстанціях, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, отже підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної роботи. Ураховуючи критерій розумності, співмірності, необхідності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача - ФОП Мкртчян Ю. Р. судових витрат ТОВ "Чаплинка" на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Керуючись статтями 123 126 129 300 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мкртчяна Юрія Робертовича залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 у справі № 922/2828/23 - без змін.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мкртчяна Юрія Робертовича (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" (ЄДРПОУ 43528018) 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

4. В іншій частині у задоволенні заяви відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова