ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/2884/21 (922/157/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивач - Решетнік Ю.І.,

скаржник - не з`явився,

Акціонерне товариство "Банк Форвард" - Галдецький Я.А.,

Арбітражний керуючий - Барішевський О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 (колегія суддів у складі: Крестьянінов О.О. - головуючий, Білоусова Я.О., Шевель О.В.)

у справі №922/2884/21(922/157/22)

за позовом Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

до 1) ОСОБА_1 ; 2) Наумової Катерини Валеріївни

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Акціонерного товариства "Альфа-Банк"; 2) Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"

про визнання правочину фіктивним,

в межах справи №922/2884/21

за заявою Наумової Катерини Валеріївни

про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.08.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи Наумової Катерини Валеріївни .

2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.11.2021 визнано грошові вимоги кредиторів: АТ "ПУМБ" на суму 88283,75 грн та 4540,00 грн судового збору; ОСОБА_1 на суму 600000,00 грн та 4540,00 грн судового збору; Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк") на суму 34281,00 грн (з яких: 34131,00 грн - заборгованість, 150,00 грн - заборгованість по комісії) та 4540,00 грн судового збору; АТ "Альфа-Банк" на суму 66535,44 грн та 4540,00 грн судового збору.

3. У січні 2022 року АТ "Укрсиббанк" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , Наумової Катерини Валеріївни про визнання недійсними договору про безвідсоткову позику в розмірі 1000000 грн, укладеного 03.12.2018 між ОСОБА_1 та Наумовою Катериною Валеріївною (далі - Договір позики), та протоколу №1 зборів кредиторів у справі №922/2884/21 про неплатоспроможність фізичної особи Наумової Катерини Валеріївни від 21.12.2021.

4. Позов мотивовано тим, що укладений Договір позики є фіктивним, оскільки вчинений сторонами без настання правових наслідків за ним, а саме надання грошової позики.

5. Правовими підставами позову про визнання правочину недійсним АТ "Укрсиббанк" зазначило ст.ст. 203 215 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6. 03.12.2018 між ОСОБА_1 (позикодавець) та Наумовою К.В. (позичальник) укладений Договір позики, за умовами якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 1000000,00 грн. Передачу грошей було здійснено під час підписання цього договору (п. 1 Договору позики).

7. Сторони за Договором позики домовились про те, що Договір позики є безпроцентним; позичальник має право повернути позикодавцю суму позики частинами; позичальник має право достроково повернути позикодавцю суму позики; остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 31.12.2020; виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою в межах міста Харкова за адресою вказаною позикодавцем (п. 2 Договору позики). За домовленістю сторін сплата позики повинна підтверджуватися позикодавцем відповідними розписками про одержання грошей, які ОСОБА_1 зобов`язаний надати позичальнику одночасно із отриманням платежу від позичальника (п. 3 Договору позики). В разі, коли позичальник своєчасно не поверне позикодавцю позику згідно визначеному у п. 3 цього договору строку, у тому числі при порушенні умов повернення позики частинами згідно з цим же пунктом договору, позикодавець вправі пред`явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України (п. 4 Договору позики).

8. В матеріалах справи містяться розписки від 05.12.2019 та 17.12.2020, відповідно до яких ОСОБА_1 отримав від Наумової К.В. у рахунок часткового погашення боргу за Договором позики від 03.12.2018 - 400000,00 грн, тобто залишок заборгованості складає 600000,00 грн.

9. В обґрунтування позовної заяви позивач вказує, що ОСОБА_1 , який має вирішальний голос в 600 голосів з-поміж інших кредиторів боржника - банків (АТ "ПУМБ", АТ "Укрсиббанк", АТ "Альфа-Банк") своїм рішенням, яке оформлено протоколом зборів комітету кредиторів від 21.12.2021 щодо переходу до стадії погашення боргів Наумової К.В. вплинув на права інших кредиторів, у тому числі АТ "Укрсиббанк".

10. АТ "Укрсиббанк" вважає, що ОСОБА_1 не є кредитором Наумової К.В. , його грошові вимоги не є дійсними з огляду на фіктивність правочину, що був начебто вчинений 03.12.2018 за Договором позики в розмірі 1000000,00 грн.

11. AT "Укрсиббанк" наполягає на тому, що декларації боржника не містять достовірних даних щодо майнового стану Наумової К.В. , в деклараціях не відображено майно, яке було придбано боржником за рахунок отриманих грошових позик, тощо.

12. АТ "Укрсиббанк" зазначає, що в заяві про неплатоспроможність фізичної особи боржниця Наумова К.В. зазначила, що отримані у ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 1000000,00 грн вона частково витратила на закупівлю товарів для здійснення нею підприємницької діяльності, частину витратила на інші особисті потреби. Проте, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Наумова К.В. набула статусу фізичної особи - підприємця 25.03.2019, види діяльності: роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет, реєстрацію припинення фізичної особи - підприємця Наумової К.В. здійснено 21.06.2021. Повторну реєстрацію фізичної особи - підприємця Наумової К.В. проведено 08.12.2021, вид діяльності: рекламні агентства (основний).

13. Тобто, на думку позивача, отримання Наумовою К.В. 03.12.2018 грошових коштів та витрата їх на закупівлю товарів для здійснення підприємницької діяльності, не маючи на той час статусу фізичної особи-підприємця, а також не зазначення Наумовою К.В. цих товарів в деклараціях про майновий стан боржника, свідчить про те, що такі грошові кошти не отримувались і не витрачались боржницею. Крім того, основні види діяльності ФОП Наумової К.В. не передбачали роздрібний або оптовий продаж товарів. Отже, отримання грошових коштів в сумі 1000000,00 грн та їх цільове використання не підтверджується реальним настанням правових наслідків, що начебто було обумовлено між ОСОБА_1 та Наумовою К.В. за Договором позики.

14. Також, на думку позивача, про фіктивність правочину вказує начебто часткове виконання Наумовою К.В. зобов`язань перед ОСОБА_1 в сумі 400000,00 грн, про що були складені відповідні розписки. Матеріалами справи про неплатоспроможність фізичної особи Наумової К.В. не підтверджується її майновий стан, який би дозволяв реально виконувати в таких обсягах зобов`язання. Тобто, у боржника були відсутні матеріальні активи та відповідний рівень заробітку. При цьому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 також не має у власності нерухомості, земельних ділянок. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець.

15. Позивач наголошував, що отримання ОСОБА_1 грошових коштів, які б забезпечували йому можливість надання безвідсоткової грошової позики боржниці за відсутності надання нею забезпечення у вигляді застави, підлягає доведенню перед судом, в тому числі, шляхом отримання відомостей у фіскальних органів за період 2017-2018 роки про отримання ОСОБА_1 грошових коштів у вигляді винагород, дивідендів, орендної плати, відсотків, тощо, та витребування в КП ХМ БТІ інформації про зареєстровані об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_1 .

16. Отже, АТ "Укрсиббанк" стверджує, що Договір позики має ознаки фіктивного правочину, який вчинений сторонами без настання правових наслідків за ним, а саме надання грошової позики.

17. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.08.2022 задоволено клопотання АТ "Укрсиббанк" про витребування доказів, зокрема, витребувано у КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради відомості про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та копії документів, що підтверджують право власності на таке майно; витребувано у Київської ОДПІ м. Харкова відомості - довідку про суму виплачених доходів та утриманих податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ОСОБА_1 за періоди - 2017, 2018, 2019 роки.

18. Згідно з довідкою Київської ОДПІ м. Харкова від 06.09.2022 та доданої до неї відповіді на запит щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особам, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2019 року, у податкового органу відсутня інформація про доходи ОСОБА_1 за вказаний період.

19. Листом від 09.09.2022 КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" повідомило, що в наявних архівних матеріалах КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" не міститься актуальної інформації про зареєстроване право власності, оскільки КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" здійснювало делеговані повноваження щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у м. Харкові до 01.01.2013. Відповідно до наявних архівних матеріалів реєстрація права спільної сумісної власності на частку квартиру АДРЕСА_2 станом на 31.12.2012 проведена КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05.12.1997 Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду.

20. Крім того, відповідно до інформаційної довідки №294047880 від 10.01.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта фізичної особи ( ОСОБА_1 ) вбачається відсутність відомостей про зареєстроване за вказано фізичною особою нерухоме майно.

21. Відповідно до декларацій про майновий стан боржника за 2018-2020 роки, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта фізичної особи ( Наумової К.В. ) не вбачається наявність активів або доходів у боржника, за рахунок яких у 2019 та 2020 роках могло бути здійснено часткове погашення боргу перед ОСОБА_1 на загальну суму 400000,00 грн.

22. За обставинами справи у період 2019-2021 років Наумова К.В. отримувала у фінансових установах споживчі кредити. При цьому, відсутні докази, що отримані кредитні кошти були направлені на погашення заборгованості за Договором позики, а навпаки були витрачені, зокрема, на придбання Iphone 12 Pro Apple.

23. У судовому засіданні апеляційної інстанції арбітражний керуючий Барішевський О.В. надав пояснення, що ним під час розгляду заяви ОСОБА_1 з вимогами до боржника не перевірялась фінансова спроможність даного кредитора щодо надання грошових коштів у вказаному розмірі в позику. Також не з`ясовувалась фінансова спроможність (наявність та походження коштів) у боржника Наумової К.В. на здійснення часткового погашення боргу за договором позики.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

24. Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.01.2023 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

25. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд зазначив, що для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. Проте, позивачем не доведено наявність усіх умов для визнання спірного правочину фіктивним. В свою чергу, наявна в матеріалах справи розписка про отримання коштів за оспорюваним договором є належним доказом дійсного його виконання сторонами, а отже відсутні підстави для тверджень щодо фіктивності виконання зобов`язань за ним. Щодо інших доводів позивача місцевий господарський суд зазначив, що вони не підтверджують фіктивність договору, оскільки наявність чи відсутність доходів у позикодавця за даними ДПС не може свідчити про те, що вказана позика не була укладена, а всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, докази на підтвердження законності походження грошових коштів не встановлюють обставини, які позивачем заявляються як підстави для визнання недійсним договору та не зможуть підтвердити вчинення або не вчинення учасниками спору певних дій, що входять до предмета доказування.

26. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 16.01.2023 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ "Укрсиббанк" про визнання недійсним Договору позики. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним Договір позики. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 16.01.2023 залишено без змін.

27. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи сумніви кредитора щодо реальності (дійсності) заборгованості за Договором позики, з огляду на обов`язок підвищеного стандарту доказування у вказаній категорії справ, оскільки існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за договором позики задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, тому у даному випадку підлягають дослідженню, зокрема, джерела походження коштів та взагалі наявність коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, наявність/походження коштів боржника на здійснення часткової оплати за договором, адже здійснення часткової оплати, за доводами відповідача та арбітражного керуючого, свідчить про реальність зобов`язальних відносин між сторонами договору.

28. На підставі викладеного, оцінивши у сукупності всі обставини справи, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що спірний Договір позики, який повинен забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, в цьому випадку не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину, а також добросовісне виконання зобов`язань за ним, а навпаки спрямований на штучне збільшення кількості голосів окремого кредитора на зборах кредиторів для можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи.

29. Враховуючи зазначене, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним Договору позики на підставі ст. 234 ЦК України.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

30. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 в частині визнання недійсним Договору позики, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.01.2023 у відповідній частині залишити в силі.

31. Скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження постанови господарського суду апеляційної інстанції зазначає обставини, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

32. Скаржник вважає, що наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 234 ЦК України, викладеного у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22.

33. Також скаржник вказує, що Східний апеляційний господарський суд помилково застосував ст. 234 ЦК України, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22, оскільки предметом розгляду у вказаній справі було не визнання договору недійсним, а визнання/відхилення вимог кредитора, що, в свою чергу, створює лише наслідок відмови у визнанні судом грошових вимог кредитора у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, а не такі наслідки як позбавлення права кредитора використати спосіб захисту права через позовні вимоги до боржника в цивільному судовому провадженні.

34. На думку скаржника, спосіб захисту кредитором свого права шляхом визнання недійсним правочинів боржника в процедурі банкрутства може бути використаний лише згідно з порядком та підставами визнання таких правочинів недійсними, передбаченими ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), а в усіх інших випадках кредитор як спосіб захисту має використовувати передбачену п. 6 ст. 45 КУзПБ можливість подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

35. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укрсиббанк" просить задовольнити клопотання АТ "Укрсиббанк" про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 на підставі п. 4 ч. 2 ст. 296 ГПК України та закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023; а у разі відмови у задоволенні клопотання АТ "Укрсиббанк" про закриття касаційного провадження та розгляду касаційної скарги по суті: касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 - без змін.

36. АТ "Укрсиббанк" вважає доводи касаційної скарги безпідставними та необґрунтованими, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 законною, обґрунтованою та такою, що винесена з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для її зміни чи скасування за наслідками касаційного перегляду.

37. АТ "Укрсиббанк" зауважує, що висновки господарського суду апеляційної інстанції у справі №922/2884/21 про неплатоспроможність фізичної особи Наумової К.В. повністю узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №902/221/22.

38. Отже, АТ "Укрсиббанк" вважає, що у Верховного Суду існують достатні підстави для застосування п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України та закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

39. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог в частині визнання недійсним Договору позики.

40. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

41. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

42. За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

43. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

44. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).

45. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Верховний Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).

46. Тобто, кредитор (кредитори) є тією зацікавленою особою у справі про банкрутство, який має право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

47. Тому відхиляються доводи касаційної скарги, що кредитором може бути використаний лише спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним правочинів боржника в процедурі банкрутства згідно з порядком та підставами визнання таких правочинів недійсними, передбаченими ст. 42 КУзПБ, а в усіх інших випадках кредитор має право на заперечення та оскарження пред`явлених або визнаних грошових вимог до боржника іншими кредиторами, оскільки кредитор звернувся з позовом про визнання недійсним договору, стороною якого є саме боржник, а результат цього розгляду впливатиме на розмір ліквідаційної маси банкрута, що цілком відповідає інтересам кредиторів у справі про банкрутство.

48. Аналізуючи вищевикладене, слід зазначити, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.11.2021 визнано грошові вимоги АТ "Укрсиббанк" на суму 34281,00 грн, то АТ "Укрсиббанк" виступає заінтересованою особою у цій справі та є належним позивачем у справі про визнання договору недійсним, який укладений боржником на шкоду кредиторам.

49. Позивач визначив підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину його фіктивність, а також послався на порушення учасниками спірних правовідносин ст.ст. 203 215 234 ЦК України.

50. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

51. Частинами 1, 2 ст. 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

52. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

53. Отже, при кваліфікації оспорюваного правочину як фіктивного судам необхідно встановити факт його вчинення для годиться (про людське око) обома сторонами, позаяк якщо одна зі сторін діяла лише для годиться, а інша намагалася досягти правового результату - такий правочин не можна визнати фіктивним.

54. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

55. Згідно з ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

56. За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

57. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

58. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі №6-63цс13, а також у постановах Верховного Суду у справах №№604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

59. Згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

60. Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

61. Водночас у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №902/221/23 під час розгляду кредиторських вимог за борговою розпискою (Договором позики), яка в тому числі врахована судом апеляційної інстанції під розгляду цієї справи, було викладено таку правову позицію:

62. "У справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

63. Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

64. Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора - фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

65. Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника господарському суду варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

66. У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

67. Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

68. У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

69. При цьому, визначена приписами ст. 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

70. Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".

71. Верховний Суд вважає, що враховуючи сумніви кредитора щодо реальності (дійсності) заборгованості за договором позики та з огляду на обов`язок підвищеного стандарту доказування у вказаній категорії справ, оскільки існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за договором позики задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, господарський суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано врахував висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/23, та дійшов висновку про те, що у даному випадку підлягають дослідженню, зокрема, джерела походження коштів та взагалі наявність коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, наявність/походження коштів боржника на здійснення часткової оплати за договором, адже здійснення часткової оплати, за доводами відповідача та арбітражного керуючого, свідчить про реальність зобов`язальних відносин між сторонами договору.

72. При цьому, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи не доводиться ні фінансова спроможність кредитора ОСОБА_1 щодо надання відповідної позики на 1000000,00 грн, ні фінансова спроможність боржника Наумової К.В. на часткове погашення заборгованості в розмірі 400000,00 грн. Отже, наведені обставини вказують на те, що оспорюваний правочин вчинено відповідачами без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, дії сторін цього договору спрямовані на фіктивну передачу грошових коштів від кредитора до боржника та спрямований на штучне збільшення кількості голосів окремого кредитора на зборах кредиторів для можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи.

73. Верховний Суд вважає, що сукупність встановлених господарським судом апеляційної інстанції обставин доводить той факт, що при укладенні Договору позики воля відповідачів не відповідала зовнішньому прояву та не мала на меті реального настання правових наслідків, обумовлених цим оспорюваним правочином.

74. Враховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання недійсним вказаного Договору позики від 03.12.2018 на підставі ст. 234 ЦК України.

75. Верховний Суд враховує, що предметом розгляду у справі №902/221/23, правова позиція по якій застосована судом апеляційної інстанції під розгляду цієї справи, було не визнання договору недійсним, а визнання/відхилення вимог кредитора, тобто предмет розгляду у справі №902/221/23 та у справі №922/2884/21(922/157/22) є відмінними.

76. Водночас, враховуючи обов`язок підвищеного стандарту доказування у такій категорії справ, Верховний Суд вважає, що врахування господарським судом апеляційної інстанції наведеної правової позиції щодо з`ясування джерела походження коштів та взагалі наявності коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, наявності/походження коштів боржника на здійснення часткової оплати за договором під час розгляду спору щодо дійсності відповідного правочину, тобто спростування презумпції укладеного між сторонами правочину, передбаченої ст. 204 ЦК України, не призвело до неправильного вирішення спору та порушення норм матеріального чи процесуального права.

77. У цьому ж зв`язку Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №902/221/23.

78. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

79. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

80. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

81. Верховний Суд зауважує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновком господарського суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

82. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, не знайшли свого підтвердження за під час касаційного перегляду справи.

83. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання АТ "Укрсиббанк" про закриття касаційного провадження у справі та розгляду касаційної скарги по суті вимог касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

85. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

86. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2023 у справі №922/2884/21(922/157/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк