ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/3824/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
представники сторін у судове засідання не з`явилися,
розглянув касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2021 (суддя Бринцев О. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 (судді: Россолов В. В. - головуючий, Склярук О. І., Гетьман Р. А.) у справі
за позовом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Харківська міська рада,
про визнання договору укладеним.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У листопаді 2017 року Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортуна" (далі - Товариство), в якій просив суд визнати укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між Товариством та Департаментом у редакції, викладеній у позовній заяві.
2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI) та Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 № 804, щодо обов`язку укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.04.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021, у справі № 922/3824/17 у задоволенні позову відмовлено.
4. Судові рішення мотивовано тим, що з 01.01.2020 стаття 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, втратила чинність, тому суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі Департамент просить рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосовано висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд від 16.07.2021 у справі № 369/9084/17 у подібних правовідносинах щодо застосування Закону № 3038-VI.
Скаржник зазначає, що з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими виключено статтю 40 Закону № 3038-VI, тобто з 01.01.2020 правові підстави для укладення договорів пайової участі відсутні, однак позов у цій справі було подано до суду у 2017 році. Оскільки зазначені положення діяли під час введення об`єкта до експлуатації та подання позову до суду, тому вони підлягають застосуванню судом при вирішення позовних вимог по суті.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.
Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить задовольнити касаційну скаргу Департаменту, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2021 у справі № 922/3824/17, прийняти нове рішення у справі № 922/3824/17, яким задовольнити повністю позов Департаменту до Товариства про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова у редакції, яка наведена у позовній заяві.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі № 922/3824/17 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 28.09.2021.
9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі № 922/3824/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/6939/20.
10. Великою Палатою Верховного Суду 09.02.2022 прийнято постанову у справі № 910/6939/20, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 14.06.2022.
11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2022 поновлено провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі № 922/3824/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12. Товариством здійснено реконструкцію нежитлових виробничих будівель літ. "А-1", "В-2", "Г-1", "Д-1", розташованих по вул. Котлова, 101 у м. Харкові.
13. Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 21.08.2015 № ХК 143152240059 зазначені будівлі прийняті в експлуатацію 21.08.2015.
14. Позивач у грудні 2015 року направив відповідачеві лист-пропозицію від 02.12.2015 № 974/0/124-15 про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, яку відповідач залишив без задоволення.
15. Зазначаючи про бездіяльність відповідача щодо виконання вимог частини п`ятої статті 40 Закону № 3038-VI в частині укладення договору, позивач звернувся до господарського суду з відповідним позовом, посилаючись на статті 11 14 526 610 625 Цивільного кодексу України, статті 173 179 187 Господарського кодексу України, статті 2, 10, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
16. Предметом позову є визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між Товариством та Департаментом у редакції, викладеній у позовній заяві.
Позиція Верховного Суду
17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
19. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом № 3038-VI.
20. За змістом статті 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
21. Відповідно до частини 1 статті 2 цього Закону плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
22. Станом на час виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону № 3038-VI, за змістом якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
23. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини 3 статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
24. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (частина 5 статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
25. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частина 9 статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
26. Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення з цим позовом до суду, вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.
27. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).
28. За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
29. Разом з тим 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
30. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
31. За змістом цього Закону та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 зазначила, що стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
33. Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
34. Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
35. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.08.2015 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта - нежитлових виробничих будівель літ. "А-1", "В-2", "Г-1", "Д-1", розташованих по вул. Котлова, 101 у м. Харкові.
Водночас на дату прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією об`єкта Товариство не уклало договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова.
36. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на час розгляду ним цієї справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова, відтак суд не наділений повноваженнями щодо визнання укладеним договору, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.
37. Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що позовна вимога про визнання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним не підлягає задоволенню, але з інших мотивів.
38. Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, фактично має на меті захистити своє право шляхом зобов`язання замовника будівництва сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та у зв`язку із цим просить суд встановити права та обов`язки сторін за таким договором.
39. Разом з цим, Верховний Суд констатує, що визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє за відсутності на час розгляду справи норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва об`єкта укласти зазначений договір, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.
40. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
41. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.
42. Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів за визначеною законом юрисдикцією господарського суду передбачено нормами статей 2 4 ГПК України.
43. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи, за захистом якого вона звернулась до суду, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.
44. Зазначений в частині другій статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
45. Згідно з абзацом другим частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
46. У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом укладення договору на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.
47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
48. Правовідносини з укладання господарських договорів у примусовому порядку за рішенням суду регулюються статтею 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
49. Стаття 187 ГК України встановлює, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
50. Відповідно до частини 3 статті 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
51. Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина 2 статті 631 ЦК України).
52. Відповідно до частини 1 статті 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
53. Згідно з частиною 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
54. Зі змісту зазначених норм слідує, що судом розглядаються спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону. При цьому день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
55. Вирішивши такий спір, суд вказує в резолютивній частині рішення умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проєкт договору.
56. Тобто з моментом набрання чинності рішенням суду (укладенням договору) пов`язується початок дії договору, відбувається набуття сторонами договору цивільних прав та обов`язків, встановлюється відповідальність сторін - правовідносини фактично регулюються на майбутнє.
57. Однак, як уже зазначалось, з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору.
58. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.
59. Наведений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, яку було оприлюднено у Єдиному державної реєстрі судових рішень 06.01.2022, тобто після подання касаційної скарги, тоді як відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
60. У зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнання договору укладеним та встановленням прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який на момент прийняття апеляційним судом рішення було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.
61. При цьому, Суд звертає увагу, що обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту законом покладено саме на замовника такого будівництва.
62. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, в якому мали визначатись розрахунок величини пайової участі та графік сплати, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.
63. Отже, у зв`язку з порушенням замовником будівництва зобов`язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти.
64. За таких обставин, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
65. Звернення до суду з вимогою про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним за встановлених судами фактичних обставин справи не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, чого судами попередніх інстанцій не було зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
66. За змістом частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
67. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
68. Згідно з частиною четвертою статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
69. З урахуванням викладеного, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають зміні, шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови, із залишенням без змін в іншій частині. Касаційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат
70. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає резолютивні частини оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі № 922/3824/17 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі № 922/3824/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді: Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай