ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4513/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Східного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Слободін М.М., судді: Гребенюк Н.В., Шутенко І.А.)
від 16.06.2025
у справі №922/4513/24
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
про скасування рішення Наглядової ради, поновлення на роботі та стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог та ухвалених судових рішень за результатом розгляду справи по суті спору
1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Лан" (далі - ТОВ Агрофірма "Лан", відповідач), в якому просить:
- визнати незаконними та скасувати рішення Наглядової ради ТОВ Агрофірма "Лан" від 19.12.2023 №19/12/23 та наказ від 21.12.2023 №37;
- поновити ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ Агрофірма "Лан";
- стягнути з ТОВ Агрофірма "Лан" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 303 726,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що обов`язковою умовою виникнення повноважень члена Наглядової ради відповідача є укладення з ним відповідного цивільно-правового договору (правочину), а моментом виникнення повноважень у відповідної особи - є момент укладення такого договору чи визначений у самому договорі момент набрання ним чинності. Водночас, оскільки договори з членами Наглядової ради відповідача не укладались, жодних правових підстав для виникнення у останніх повноважень, передбачених статутом, не існувало. Відтак рішення Наглядової ради ТОВ Агрофірми "Лан" від 19.12.2023 №19/12/23 та Наказ від 21.12.2023 № 37 є незаконними, нечинними та юридично нікчемними.
1.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі №922/4513/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
1.3. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 27.05.2025 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі № 922/4513/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, заявник апеляційної скарги просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду, посилаючись на те, що адвокат апелянта 23.03.2025 виїхала за межі України та повернулась лише 04.04.2025, а сам апелянт до моменту повернення адвоката в Україну був вимушений виїхати за межі м. Харкова та повернувся лише 26.05.2025, у зв`язку з чим у нього була відсутня можливість укласти договір про надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції з адвокатом.
Тобто скаржник обґрунтувував своє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження неможливістю укласти договір про надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції через відсутність апелянта у м. Харкові.
1.4. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі №922/4513/24 залишено без руху, надано скаржнику строк - десять днів з дня отримання копії даної ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, запропоновано заявнику надати суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних підстав його поновлення та доказів, які підтверджують наведені підстави. Попереджено ОСОБА_1 , що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків стосовно надання обґрунтованої заяви/клопотання про поновлення строку - судом будуть застосовані наслідки, передбачені пунктом 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвала суду мотивована таким:
- оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено місцевим господарським судом 19.03.2025, повний текст оскаржуваного рішення складено та підписано 25.03.2025, а отже, строк подання апеляційної скарги сплив 14.04.2025;
- скаржник звернувся з апеляційною скаргою 27.05.2025, отже, апеляційна скарга подана з пропуском встановленого ГПК України строку на оскарження рішення місцевого господарського суду;
- зазначені посилання апелянта на неможливість укласти договір про надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції через відсутність апелянта у м. Харкові є необґрунтованими, оскільки звернення з апеляційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений у апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення;
- скаржник міг укласти договір про надання правової допомоги з іншим адвокатом або подати апеляційну скаргу самостійно;
- несвоєчасне звернення із даною скаргою внаслідок таких заходів не ґрунтується на обставинах, які є непереборними та мають об`єктивний, істотний характер;
- пропуск процесуального строку на оскарження рішення місцевого господарського суду з підстав зазначених у клопотанні апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження стався внаслідок суб`єктивних обставин, а саме пасивних дій особи, як учасника процесу, а не об`єктивних обставин, що унеможливили вчасне подання скарги;
- підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, наведені апелянтом у клопотанні, не можуть вважатися поважними причинами пропуску вказаного строку на апеляційне оскарження.
1.5. ОСОБА_1 10.06.2025 подав до суду апеляційної інстанції заяву про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги в порядку усунення недоліків апеляційної скарги.
В обґрунтування заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення позивач посилається, зокрема, на те, що апеляційна скарга на вказане рішення суду була подана на 63 день з моменту виготовлення повного тексту рішення суду і наступного дня з моменту виникнення у представника позивача (адвоката) повноважень на подання апеляційної скарги, тобто до спливу одного року з дня складення повного судового рішення.
Апелянт зазначив, що поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги в цій справі не порушить принцип юридичної визначеності, оскільки законом визначена можливість для будь-якого учасника справи звертатися до суду з відповідною заяво про поновлення строку на подання апеляційної скарги протягом одного року з дня складення повного судового рішення. Позивачем та його представником конклюдентними діями, вчиненими одразу як тільки для цього з`явилася фізична можливість, підтверджено свою відданість положенням законодавства щодо порядку та строків подання апеляційної скарги з урахуванням тих обставин непереборної сили, які склалися саме для позивача та його представника у певний період часу, які й обумовили незначний (порівняно із визначеним законом річними строком) період часу, в який було вчинено необхідну процесуальну дію - подано апеляційну скаргу.
Крім того, апелянт відзначив і те, що одразу після отримання повного тексту рішення суду через систему «Електронний суд» адвокат, перебуваючи за межами України, повідомила позивача про це засобами телефонного зв`язку та надала відповідні роз`яснення щодо змісту рішення суду і можливості його оскарження і отримала повідомлення позивача про його намір оскаржувати рішення суду. Проте, з огляду на положення статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», позивач мав в обов`язковому порядку укласти з адвокатом особисто і саме письмовий договір, що через перебування адвоката за межами України було неможливо. При цьому позивач вказав, що він був змушений терміново виїхати до міста Тернопіль через невідкладні сімейні обставини та перебувати там до 26.05.2024, що також унеможливило укладення відповідного письмового договору з адвокатом щодо надання правничої допомоги з апеляційного оскарження рішення суду.
2. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції
2.1. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі №922/4513/24 на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з такого:
- під час розгляду справи в суді першої інстанції інтереси позивача представляла адвокат Яна Рибак. Зазначена представниця приймала участь в судовому засіданні суду першої інстанції 19.03.2025, в якому було проголошено вступну та резолютивну частину оскаржуваного рішення;
- згідно з довідкою Господарського суду Харківської області про доставку електронного листа документ в електронному вигляді "Рішення" від 19.03.2025 у справі №922/4513/24 (суддя Трофімов І.В.) надіслано одержувачу - Рибак Яні Василівні в її електронний кабінет та доставлено до електронного кабінету: 25.03.25 о 20:26;
- з огляду на положення частин шостої та сьомої статті 242 ГПК України, судове рішення вважається врученим 26.03.2025;
- апеляційна скарга на рішення суду мала бути подана до 15.04.2025. Проте, апеляційну скаргу подано лише 27.05.2025, тобто з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження;
- відведений для цього законом строк у двадцять днів є цілком достатнім для вчинення зазначеної процесуальної дії;
- заявник не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих заходів, які б об`єктивно вказували на наявність непереборних обставин, що заважали йому вчасно підготувати та подати апеляційну скаргу. При цьому позивач у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке міститься у заяві про усунення недоліків, посилається фактично на ті самі обставини, які були викладені в апеляційній скарзі і яким вже надано оцінку судом апеляційної інстанції в ухвалі про залишення її без руху;
- відсутність адвоката, який був представником в суді першої інстанції на території України, та сімейні обставини позивача не можуть бути основною причиною для поновлення строку на подання апеляційної скарги, оскільки не доводять фактичну неможливість подання апеляційної скарги в строк, передбачений ГПК України, зокрема, неможливість укладення договору з іншим адвокатом, в т.ч. у м. Тернополі або в іншому місті України;
- позивачем не наведено обставин, які зумовлені та пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, що не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений процесуальним законом строк, подання апеляційної скарги та не додано жодних належних доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які завадили йому звернутись до суду з апеляційною скаргою у строк, установлений ГПК України;
- викладені у заяві причини пропуску строку на апеляційне оскарження судова колегія не розцінює як непереборні та такі, що об`єктивно перешкоджали позивачу вчасно звернутися до суду апеляційної інстанції зі скаргою.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для подальшого розгляду.
3.2.1. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення порушено норми процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції залишив поза увагою приписи частини третьої статті 256, частини восьмої статті 174 ГПК України та, відповідно, не досліджував належним чином та не оцінював обставини подання апеляційної скарги вперше, обставини вчинення/невчинення апелянтом дій на усунення недоліків апеляційної скарги (строки таких з огляду на їх розумність, добросовісність), як і не оцінював доводи скаржника, наведені в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у контексті наявності/відсутності підстав для поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги з інших поважних причин.
У поданій касаційній скарзі позивач наголошує на такому:
- на момент виїзду адвоката за межі України повний текст рішення суду, що оскаржується, учасникам справи не оголошувався та не перебував у загальному доступі;
- повний текст рішення було виготовлено судом тільки 25.03.2025, тобто вже після виїзду адвоката за межі України;
- адвокат Яна Рибак, відповідно до укладеного із позивачем договору про надання правничої допомоги мала повноваження на представництво інтересів позивача у цій справі виключно в суді першої інстанції, а відтак, на момент отримання повного тексту оскаржуваного судового рішення вона не мала повноважень щодо вчинення дій з апеляційного оскарження цього рішення суду;
- позивач мав в обов`язковому порядку укласти з адвокатом особисто і саме письмовий договір, який мав бути підставою для оформлення ордеру адвоката, водночас через перебування адвоката за межами України, вчинити вказані дії було неможливо. В той же час, до моменту повернення адвоката в Україну позивач був змушений терміново виїхати до міста Тернопіль через невідкладні сімейні обставини та перебувати там до 26.05.2024, що також унеможливило укладення відповідного письмового договору з адвокатом щодо надання правничої допомоги з апеляційного оскарження рішення суду до повернення позивача;
- апеляційна скарга на вказане рішення суду була подана на 63 день з моменту виготовлення повного тексту рішення суду і наступного дня з моменту виникнення у представника позивача (адвоката) повноважень на подання апеляційної скарги;
- поновлення позивачу пропущеного строку на подання апеляційної скарги в цій справі не порушить принцип юридичної визначеності, оскільки законом визначена можливість для будь-якого учасника справи звертатися до суду з відповідною заявою про поновлення строку на подання апеляційної скарги протягом одного року з дня складення повного судового рішення;
- обставини непереборної сили у будь-якому разі визначені законом як поважні причини для поновлення строку.
3.2. ТОВ Агрофірма "Лан" 22.07.2025 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.
На переконання відповідача, неможливо вважати непереборними та особливими обставинами суттєвого та переконливого характеру перебування представника позивача поза межами України в період 23.03.2025 - 04.04.2025. Також неможливо вважати непереборними та особливими обставинами суттєвого та переконливого характеру перебування самого позивача - до того ж виключно ймовірне та недоведене - у іншому регіоні України у травні 2025 року. Наведені обставини не могли вплинути та не вплинули на сторону позивача таким непереборним чином, що виключили для нього саму можливість у встановлений строк звернутися з апеляційною скаргою до відповідного суду. Всі наведені представником позивача життєві обставини є суто особистими та такими, що не мали значного та непереборного впливу на реалізацію стороною позивача процесуальних прав.
4. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
4.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025 у справі №922/4513/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Студенець В.І., судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2025 відкрито касаційне провадження у справі №922/4513/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №922/4513/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
4.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Об`єктом касаційного оскарження є ухвала Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №922/4513/24, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі №922/4513/24 на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.
Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає, що причиною звернення до Верховного Суду є питання щодо:
- наявності/відсутності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.
Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, Верховний Суд зазначає таке.
5.2. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
Конституцією України проголошено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У рішенні від 13.06.2019 № 4-рн/2019 Конституційний Суд України вказав, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, слід розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції; забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов`язковості судового рішення тощо (абзац 13 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини названого рішення).
Право на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 № 5-р/2020).
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункти 40, 41, від 03.04.2008).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви N 17160/06 та N35548/06, пункти 34, від 20.06.2011).
Тобто, з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб, законом встановлюються певні процесуальні обмеження, метою яких є забезпечення ефективності судочинства.
Так, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Тобто законом встановлено як дату початку перебігу строку, так і строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (пункт 1 частини другої статті 256 ГПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу (частини третя статті 256 ГПК України).
Інститут строків в господарському процесі сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників господарського процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ГПК України певних процесуальних дій.
При цьому до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Зокрема, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без руху, якщо така скарга подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 260 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Тобто скаржник має право подати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Водночас, виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близька правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №918/115/16, від 19.06.2018 у справі №912/2325/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі №926/1037-б/15, тощо).
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Разом з тим, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
5.3. Як встановлено судом апеляційної інстанції повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2025 у справі №922/4513/24 складений 25.03.2025, а, отже, заявник мав право на подання апеляційної скарги у строк до 14.04.2025 включно. Разом з тим, дану апеляційну скаргу подано 27.05.2025, тобто з пропуском процесуального строку.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження позивач зазначав, що адвокат апелянта 23.03.2025 виїхала за межі України та повернулась лише 04.04.2025, а сам апелянт до моменту повернення адвоката в Україну був вимушений виїхати за межі м. Харкова та повернувся лише 26.05.2025, у зв`язку з чим у нього була відсутня можливість укласти договір про надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції з адвокатом.
Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження/залишення апеляційної скарги без руху/тощо судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені посилання апелянта на неможливість укласти договір про надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції через відсутність апелянта у м. Харкові є необґрунтованими, оскільки звернення з апеляційною скаргою є суб`єктивною дією скаржника, який зацікавлений у апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення. Скаржник міг укласти договір про надання правової допомоги з іншим адвокатом або подати апеляційну скаргу самостійно. Водночас несвоєчасне звернення із даною скаргою внаслідок таких заходів не ґрунтується на обставинах, які є непереборними та мають об`єктивний, істотний характер.
З огляду на наведене Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.06.2025 визнав вказані позивачем підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними та залишив апеляційну скаргу без руху.
Апелянт на усунення недоліків апеляційної скарги подав до суду заяву, в якій зазначив, що апеляційна скарга на вказане рішення суду була подана на 63 день з моменту виготовлення повного тексту рішення суду і наступного дня з моменту виникнення у представника позивача (адвоката) повноважень на подання апеляційної скарги, тобто до спливу одного року з дня складення повного судового рішення. Апелянт зазначив, що поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги в цій справі не порушить принцип юридичної визначеності, оскільки законом визначена можливість для будь-якого учасника справи звертатися до суду з відповідною заяво про поновлення строку на подання апеляційної скарги протягом одного року з дня складення повного судового рішення.
Суд апеляційної інстанції, оцінивши доводи ОСОБА_1, викладені у заяві про поновлення процесуального строку, поданого на усунення недоліків апеляційної скарги, дійшов висновку про неповажність підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду. При цьому суд вказав, що позивач посилається фактично на ті самі обставини, які були викладені в апеляційній скарзі і яким вже надано оцінку судом апеляційної інстанції в ухвалі про залишення її без руху.
Суд врахував, що під час розгляду справи в суді першої інстанції інтереси позивача представляла адвокат Яна Рибак, яка приймала участь в судовому засіданні суду першої інстанції 19.03.2025, в якому було проголошено вступну та резолютивну частину оскаржуваного рішення. Копія оскаржуваного рішення суду першої інстанції було доставлено в електронний кабінет адвоката 25.03.25 о 20:26. За таких обставин, огляду на положення частин шостої та сьомої статті 242 ГПК України, судове рішення вважається врученим позивачу 26.03.2025. Відтак апеляційна скарга на рішення суду мала бути подана до 15.04.2025. Проте, останню було подано лише 27.05.2025, тобто з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження.
Водночас позивачем не наведено обставини, які зумовлені та пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, що не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений процесуальним законом строк, подання апеляційної скарги та не додано жодних належних доказів на підтвердження наявності непереборних обставин, які завадили йому звернутись до суду з апеляційною скаргою у строк, установлений ГПК України.
При цьому відсутність адвоката, який був представником в суді першої інстанції, на території України та сімейні обставини позивача не можуть бути основною причиною для поновлення строку на подання апеляційної скарги, оскільки не доводять фактичну неможливість подання апеляційної скарги в строк, передбачений ГПК України, зокрема, неможливість укладення договору з іншим адвокатом, в т.ч. в м.Тернополі або в іншому місті України.
Отже, з огляду на те, що заява ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 у справі №910/2552/23 визнано судом необґрунтованим, а підстави для поновлення строків на апеляційне оскарження - неповажними, суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України (ухвала від 16.06.2025).
Не погоджуючись із ухвалою господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, скаржник звернувся з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування поважності пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду вказує, що на момент виїзду адвоката за межі України повний текст рішення суду, що оскаржується, учасникам справи не оголошувався та не перебував у загальному доступі. Повний текст рішення було виготовлено судом після виїзду адвоката за межі України. Апеляційна скарга на вказане рішення суду була подана на 63 день з моменту виготовлення повного тексту рішення суду і наступного дня з моменту виникнення у представника позивача (адвоката) повноважень на подання апеляційної скарги.
5.4. Верховний Суд у контексті наведених доводів касаційної скарги відзначає, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 (заява 24402/02) у справі "Пелевін проти України").
З правового аналізу норми статті 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню. Відтак, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).
Сам лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов`язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги з огляду на положення статті 256 ГПК України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.
При цьому норми ГПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником, і лише сам факт подання скаржником клопотання про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов`язком суду відновити цей строк.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд також у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі 9/430-05-11867.
Доступність права на оскарження у зв`язку з пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своїй практиці ЄСПЛ сформулював правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France, заява №23805/94), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey, заява № 22277/93) та інші).
З аналізу практики ЄСПЛ убачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо:
1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України", заява № 8863/06);
2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справа "Устименко проти України" заява №32053/13);
3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справа "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95).
Тобто підстави пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги та підтверджені належними доказами.
При цьому Суд ураховує, що звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою - це право сторони, а не обов`язок, тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями ГПК України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Виходячи зі змісту частин другої та третьої статті 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При цьому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15, від 16.04.2021 у справі №904/3258/14 тощо).
5.5. Колегія суддів, ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, з огляду на сталу та послідовну практику ЄСПЛ, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника, вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що:
1) позивачем не наведено обставин, які зумовлені та пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, що не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений процесуальним законом строк, подання апеляційної скарги;
3) апелянтом не подано суду доказів, які б підтверджували обставини, які можуть бути віднесені судом до непереборних обставин, що зумовлюють пропуск встановленого строку на апеляційне оскарження з поважних причин.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали апеляційної скарги, клопотання та доводи скаржника, а також подані докази на обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, правомірно встановив, що наведені позивачем обставини свідчать про те, що неподання апеляційної скарги у встановлений законом строк залежало виключно від волевиявлення та суб`єктивної поведінки самого скаржника, який, відповідно, несе ризик вчинення або невчинення певної процесуальної дії.
Суд ураховує, що доводи позивача про поважність причин/підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, наведеними як в клопотаннях про поновлення строку на апеляційне оскарження, так і в касаційній скарзі не є такими, що б узгоджувалися з нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин та правовими позиціями Верховного Суду щодо вмотивованості та обґрунтованості підстав для поновлення процесуального строку.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку, що позивач на обґрунтування підстав для поновлення пропущеного процесуального строку не зазначив обставин, які могли б бути віднесені судом до особливих чи непереборних обставин, що зумовлюють пропуск встановленого строку на апеляційне оскарження з поважних причин.
Невиконання ж скаржником вимог процесуального законодавства, зокрема недоведеність ним поважних причин для поновлення пропущеного процесуального строку, наділяє суд апеляційної інстанції правом відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції з огляду на конкретні обставини даної справи, дійшов заснованого на правильному застосуванні пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції.
5.6. Доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, Судом не встановленого порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Колегія суддів наголошує, що порядок та строк оскарження рішення суду першої інстанції унормовано статтею 256 ГПК України. Доводи скаржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин строку апеляційного оскарження в один рік, що на думку скаржника, визначає частина друга статті 261 ГПК України, виключно зводяться до власного (вільного) трактування норм права, що не підтверджено дійсним змістом вказаних норм права. З огляду на наведене такі доводи відхиляються Судом як необґрунтовані.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 5 цієї Постанови.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін, як такої, що ухвалена із додержанням норм процесуального права.
7. Судові витрати
7.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 129 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №922/4513/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Кібенко
О. Кролевець