ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/4716/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Харківської області

(суддя - Лавренюк Т.А.)

від 06.02.2025

та постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Плахов О.В., судді: Терещенко О.І., Тихий П.В.)

від 19.03.2025

у справі № 922/4716/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Харківського квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків

про стягнення 2 625 329, 29 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Харківського квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (нова назва - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків), в якій просило стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 2 160 991,12 грн, збитки від інфляції у розмірі 123 980,71 грн, 3% річних у розмірі 43 562,02 грн та пеню в розмірі 296 795,44грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання природного газу в частині здійснення повної та своєчасної оплати за природний газ, поставлений позивачем.

2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.02.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, у справі №922/4716/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Харківського квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" 2 160 991,12 грн основного боргу, 43 562,02 грн 3% річних, 123 980,71 грн інфляційних втрат та 148 397,72 грн пені. Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 148 397,72 грн.

2.2. Ухвалюючи судові рішення, господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення основної суми боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені, адже відповідачем порушено умови спірного договору щодо повної та своєчасної оплати за постановлений природний газ позивачем. Разом з тим, оцінивши доводи відповідача, враховуючи його фінансовий стан, враховуючи інтереси сторін, суди дійшли висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №922/4716/24 в частині відмови у стягненні пені, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відзначає, що судами попередніх інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 (щодо застосування статей 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), від 12.06.2018 у справі №922/1010/16.

Також скаржник відзначає, що у суду були відсутні підстави для зменшення пені, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів для розгляду питання щодо такого зменшення, що призвело до порушення статті 80 ГПК України, а також статті 233 ГК України та статті 625 ЦК України, відповідно.

3.3. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків 21.05.2025 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень

4.1. Між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" та Харківським квартирно-експлуатаційним відділом міста Харків 28.09.2023 укладено договір постачання природного газу №19-4133/23-БО-Т (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем для своїх власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору позивач взяв на себе зобов`язання передати відповідачу на умовах цього договору замовлений відповідачем обсяг (об`єм) природного газу у період з вересня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно), в кількості 332,0 тис.куб.м.

Підписанням цього договору, за умовами пункту 2.3 Договору, відповідач дає згоду позивачу на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися шляхом підписання сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду із дотриманням вимог Закону України "Про публічні закупівлі". Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5 договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5 Договору).

Відповідач зобов`язується надати позивачу не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (підпункт 3.5.1 пункту 3.5 Договору).

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник, за умовами підпункту 3.5.2 пункту 3.5. Договору, протягом 3-х робочих днів готує та надає споживачу по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника, а саме: акт на передачу Обсягу I та акт на передачу Обсягу II.

Сторони у підпункті 3.5.3 пункту 3.5 Договору погодили, що відповідач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акта зобов`язується повернути позивачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником відповідача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

У пункті 4.1 Договору встановлено, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 договору як Обсяг I встановлюється на період з вересня 2023 року по 31 грудня 2023 (включно) наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м. газу - 7 420,00 грн. Крім того, тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу на перед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу для Обсягу I за 1000 куб.м, з урахуванням тарифу послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7583,89 грн.

Ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 Договору як Обсяг II, встановлюється на період з вересня 2023 року по 31 грудня 2023 (включно) наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м газу - 16 390,00 грн. Крім того, тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн. Крім того, ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.

Загальна вартість договору на дату укладання становить 5 119 151,48 грн.

За умовами пункту 5.1 Договору відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити оплату за природний газ виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється відповідачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Згідно з пунктом 5.3 Договору відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору.

4.2. Позивач на виконання умов договору у період з жовтня - грудень 2023 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 3 346 779,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, наявними в матеріалах справи, які підписані відповідачем та скріплені печаткою управління без будь-яких зауважень та заперечень.

4.3. Відповідач за спожитий природний газ розрахувався частково на суму 1 185 787,88 грн.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за листопад-грудень 2023 року за договором складає 2 160 991,12 грн.

На суму заборгованості позивач здійснив нарахування 3% річних в розмірі 43 562,02 грн, збитків від інфляції в розмірі 123 980,71 грн та пені в розмірі 296 795,44 грн.

4.4. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, виходили з такого:

- факт споживання відповідачем природного газу у жовтні-листопаді 2023 року відповідачем не заперечується;

- відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати ним заборгованості перед позивачем за спожитий природний газ у листопаді-грудні 2023 року, відтак позовні вимоги в цій частині є цілком обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню;

- перевіривши правомірність нарахування 3% річних та збитків від інфляції, суд вважає таке нарахування здійснено позивачем арифметично правильно, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі;

- перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені, суд встановив, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично правильно, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну оплату заборгованості за кожен період окремо є обґрунтованими та правомірними;

- враховуючи те, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків є бюджетною установою, яка здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення, спрямоване на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним житлом, враховуючи, що кошти з Державного бюджету на даний час переважно спрямовуються на підтримку Збройних Сил України для боротьби із військовою агресією російської федерації проти України; приймаючи до уваги інтереси обох сторін, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, з огляду на принципи справедливості та розумності, є можливим частково задовольнити клопотання відповідача та у відповідності до статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України зменшити розмір пені на 50%.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2025 для розгляду касаційної скарги ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" у справі №922/4716/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2025 для розгляду касаційної скарги ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" у справі №922/4716/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.

Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2025 відкрито касаційне провадження у справі №922/4716/24 за касаційною скаргою ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №922/4716/24; справу призначено до судового розгляду.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2025 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №922/4716/24 в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення пені.

При цьому колегія суддів ураховує, що в іншій частині (задоволених позовних вимог) рішення судів попередніх інстанцій жодною із сторін до суду касаційної інстанції не оскаржується, а відтак у цій частині оскаржувані судові рішення Судом не переглядаються.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Позивач вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 12.06.2018 у справі №922/1010/16.

Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

6.4. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведеної скаржником підстави касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою для звернення до Верховного Суду стало питання:

- щодо наявності/відсутності підстав для зменшення пені на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Ураховуючи наведене, Суд відзначає таке.

6.5. Відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Вказана норма кореспондується з положеннями статей 525 526 ЦК України.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина третя статті 549 ЦК України регламентує, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

6.6. Так, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у відповідній частині, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення основної суми боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені, адже відповідачем порушено умови спірного договору щодо повної та своєчасної оплати за постановлений природний газ позивачем.

Разом з тим, суд першої інстанції, враховуючи те, що відповідач є бюджетною установою, яка здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення, спрямоване на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним житлом; враховуючи, що кошти з Державного бюджету на даний час переважно спрямовуються на підтримку Збройних Сил України для боротьби із військовою агресією російської федерації проти України, дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та у відповідності до статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України зменшив розмір пені на 50%.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду у відповідній частині, відзначив, що запровадження обмежень воєнного часу в Україні, як зазначають і позивач і відповідач, безумовно має негативний вплив на умови господарювання обох сторін. Натомість, позивач - ТОВ "ГК "Нафтогаз України", не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині зменшення належної до стягнення суми пені, жодним чином не доводить обставин, які б свідчили про його власний складний фінансовий стан.

Відтак, приймаючи до уваги інтереси обох сторін, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, з огляду на приписи статей 253 509 525 526 549 551 610 611 627 629 ЦК України та статей 231-233 ГК України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для зменшення суми пені на 50%.

6.7. У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частиною третьою статті 551 ЦК України, статтею 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, у відповідності до змісту статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).

Отже, саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки, пені), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначила, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків. Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча би одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК України та у статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 %, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, об`єднана палата Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 виснувала про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.

Суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки у відповідності до норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/22964/17, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 15.11.2023 у справі №910/1266/23 тощо).

Слід враховувати і те, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст та умови конкретних правовідносин, наявність/відсутність наданих сторонами доказів у сукупності, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.

Оцінюючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому статтями 86 210 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22 тощо).

6.8. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій відповідно до статей 74 86 ГПК України належним чином оцінили доводи відповідача про можливість зменшення пені та подані на їх обґрунтування докази, і з достатньою повнотою навели у тексті судових рішень мотиви зменшення розміру таких штрафних санкцій.

Отже, з огляду на сталу та послідовну судову практику застосування норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у вирішенні цього питання в межах виключних дискреційних повноважень суду у даному конкретному випадку за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд зменшив розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), заявлений позивачем до стягнення (до переоцінки чого Верховний Суд вдаватися не може), що є виключним правом суду, визначеним статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України.

Доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України не знайшли свого підтвердження та не спростовують викладеного у цій постанові, а виключно зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення пені у повному обсязі. Однак Верховний Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду, перерахованих у розділі 3 даної Постанови, щодо застосування статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, адже Судом встановлено, що оскаржувані судові рішення у відповідній частині не суперечить висновкам, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

Справи, на які посилається скаржник, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги та вплинули на рішення Верховного Суду, що ухвалені за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, та які не корелюються з обставинами, встановленими судами у справі, що переглядається (№922/4716/24).

6.9. З урахуванням вищенаведеного, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Доводи ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень у оскаржуваній частині за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї постанови.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень у оспорюваній частині - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржників, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.02.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (у частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення пені) у справі №922/4716/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова