ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/735/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

прокурор: Круш Т.О.

відповідача-1: не з`явився

відповідача-2: не з`явився

відповідача-3: не з`явився

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2021

та рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020

у справі № 922/735/19

за позовом керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області

до: 1. Лозівської районної державної адміністрації Харківської області; 2. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; 3. Фермерського господарства "Яровіт - 2018"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсним договорів оренди, зобов`язання повернути майно

(відповідно до ст. 216 ГПК України в судовому засіданні 21.02.2023 було оголошено перерву до 14.03.2023. 14.03.2023 у зв`язку з тривалою повітряною тривогою розгляд справи не відбувся та був призначений на 16.03.2023)

В С Т А Н О В И В:

Керівник Лозівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Лозівська РДА, відповідач-1), Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держгеокадастр, відповідач-2) та Фермерського господарства "Яровіт-2018" (далі - ФГ "Яровіт-2018", відповідач-3) про:

- визнання незаконними та скасування двох розпоряджень Лозівської РДА від 18.11.2011 № 395 (далі - розпорядження № 395) та від 26.09.2012 № 405 (далі - розпорядження №405);

- визнання недійсними трьох договорів оренди від 03.10.2013, укладених між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , з одночасним скасуванням їх державної реєстрації, а саме: (1) земельних ділянок площею 59,3133 га (кадастровий номер 6323983500:03:000:0006), площею 49,6933 га (кадастровий номер 6323983500:04:000:0001), площею 14,6974 га (кадастровий номер 6323983500:11:000:0008), які розташовані за межами населених пунктів на території Новоіванівської сільської ради Лозівського району;

- зобов`язання ФГ "Яровіт-2018" та ОСОБА_1 повернути державі в особі Держгеокадастру вказані три земельні ділянки.

Позов обґрунтований порушенням внаслідок прийняття спірних розпоряджень вимог статей 122 123 124 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" ( тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до незаконного передання громадянину ОСОБА_1 поза конкурсом земельних ділянок загальною площею понад 123 га для ведення фермерського господарства

Так, на час звернення із заявою про надання в оренду спірних земельних ділянок ОСОБА_1 вже був власником та керівником трьох фермерських господарств (ФГ "Святовіт-2011", ФГ "Святовіт-2013", ФГ "Пінгала"), у користуванні яких уже перебувають земельні ділянки, які раніше були отримані ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

При цьому у заяві ОСОБА_1 про надання в оренду земельних ділянок не зазначено дані щодо членів сім`ї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство; не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), відсутня зареєстрована за ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка для обробітку землі такої значної площі. Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про отримання ОСОБА_1 в оренду додаткових земельних ділянок для ведення фермерського господарства з метою уникнення проведення обов`язкових земельних торгів не для створення нового фермерського господарства, а для розширення площ земель, які уже перебувають у користуванні існуючих фермерських господарств.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 (суддя Шарко Л.В. ), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 (колегія суддів: Фоміна В.О. - головуючий, Білоусова Я.О., Тарасова І.В.), у позові відмовлено повністю.

Судами встановлено, що 11.10.2011 ОСОБА_1 звернувся до Лозівської РДА із заявою від 01.10.2011 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у користування земельних ділянок загальною площею 126,04 га, розташованих на території Новоіванівської сільської ради Лозівського району для подальшого їх отримання в оренду для ведення фермерського господарства.

В якості підстави звернення із вказаною заявою про виділення земельної ділянки у бажаному розмірі 126 га заявник визначив створення фермерського господарства у складі 1 його члена, з метою вирощування зернових та технічних культур із зазначенням наявності для цього відповідної сільськогосподарської техніки (трактора, комбайна, причіпної техніки, автомобіля тощо). До вказаної заяви додано, зокрема, викопіювання з проекту організації території земельних ділянок, копію диплома про набуття повної вищої сільськогосподарської освіти у Харківському державному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва за спеціальністю "Агрономія" та здобуття кваліфікації вченого агронома.

Розпорядженням №395 надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 49,69 га, площею 17,0 га та площею 59,35 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі на території Новоіванівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства на умовах оренди.

Розпорядженням № 405 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства; надано ОСОБА_1 в оренду терміном на 50 років для ведення фермерського господарства земельні ділянки площею 14,6974 га, 49,6933 га та 59,3133 га на території Новоіванівської сільської ради за межами населеного пункту.

03.10.2013 між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено три договори оренди трьох спірних земельних ділянок строком на 50 років для ведення фермерського господарства. Державна реєстрація права оренди проведена 22.10.2013

17.09.2018 ОСОБА_1 було зареєстровано ФГ "Яровіт-2018".

Суди попередніх інстанцій вказали про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства Лозівською РДА при видачі оспорюваних наказів та наданні у користування ОСОБА_1 земельних ділянок. Ураховуючи чинність наказів Лозівської РДА та недоведеність підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги прокурора про визнання недійсними таких договорів також задоволенню не підлягають. Також не може бути задоволена вимога прокурора про повернення земельних ділянок як похідна від основної вимоги про визнання недійсними наказів.

Суди визнали необгрунтованими посилання прокурора на відсутність обґрунтування одержання землі такої значної площі та підтвердження наявності у заявника необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо), оскільки вказані вимоги до заяви громадянина щодо отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства чинним законодавством не передбачені, а відсутність у власності заявника зареєстрованої сільськогосподарської техніки не є перешкодою для оброблення земельної ділянки за допомогою найманих працівників та орендованої техніки.

При цьому після отримання спірних земельних ділянок ОСОБА_1 створено та здійснено державну реєстрації ФГ "Яровіт - 2018", тобто дотримано вимоги закону в частині цільового призначення землі.

Відхиляючи твердження прокурора про те, що ОСОБА_1 вже скористався правом на одержання в користування земель державної власності на пільгових умовах для створення ФГ "Святовіт-2011", ФГ "Святовіт-2013" та ФГ "Пінгала", суд апеляційної інстанції встановив, що: (1) у 2007 році земельні ділянки для створення ФГ "Пінгала" були отримані іншою особою, а ОСОБА_1 лише з 05.03.2013 набув майнове право засновника ФГ "Пінгала"; (2) земельні ділянки, якими користується ФГ "Святовіт-2011", також були надані іншій особі - ОСОБА_4 за розпорядженнями Лозівської РДА від 17.01.2011 №10, від 07.06.2011 №205 і договорами оренди від 03.10.2011 та передані в оренду ФГ "Святовіт-2011" 19.03.2012 на підставі відповідних додаткових угод, при чому ОСОБА_1 став членом вказаного фермерського господарства лише 02.11.2011 (тобто після звернення до Лозівської РДА із заявою про отримання спірних земельних ділянок); (3) щодо ФГ "Святовіт-2013", то право оренди земельної ділянки для створення цієї юридичної особи зареєстровано за ОСОБА_1 19.03.2014 на підставі договору оренди від 29.12.2012 та розпорядження Близнюківської РДА від 13.11.2012 № 1312.

Отже, на час отримання спірних земельних ділянок на підставі оспорюваних розпоряджень ОСОБА_1 не був у складі засновників (членів) ФГ "Святовіт-2011", ФГ "Святовіт-2013" та ФГ "Пінгала" та не отримував у користування земельні ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Прокурор посилається на неправильне застосування судами статей 116 118 121 123 134 ЗК України, статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі №6- 248цс16, постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі № 397/30/17, від 29.01.2020 у справі №927/83/19, від 20.02.2020 по справі № 297/616/17, від 25.03.2020 у справі №357/2418/15-ц, від 30.06.2020 у справі №665/2508/16-ц, від 27.08.2020 у справі №922/1948/19, від 17.09.2020 у справі №917/1416/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц про те, що розглядаючи заяву про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства орган державної виконавчої влади повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Суди не врахували, що ОСОБА_1 у заяві до Лозівської РДА не обґрунтував необхідності одержання землі значної площі з урахуванням можливості її обробітку, перспектив діяльності фермерського господарства, що свідчить про незаконність передання йому земельних ділянок значної площі поза конкурсом.

Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 07.06.2021.

До Верховного Суду 08.06.2021 від Держгеокадастру надійшов відзив на касаційну скаргу (направлений поштою 03.06.2021), в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, стверджуючи про не доведення прокурором факту порушення відповідачем-2 вимог законодавства при наданні в користування ОСОБА_1 земельних ділянок.

Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 922/735/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19. Касаційне провадження у даній справі було поновлено за ухвалою Суду від 24.01.2023.

ФГ "Яровіт-2018" 16.03.2023 до Верховного Суду подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечення явки представників в судове засідання, яке відхилено судом як безпідставне. Наведені підстави не підпадають під випадки, встановлені частиною 2 статті 202 ГПК України; усі учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання; явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Підставою позовних вимог прокурора є те, що ОСОБА_1 незаконно, без належного обґрунтування, передано в оренду земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею понад 123 га без проведення земельних торгів не для створення нового фермерського господарства, а для розширення площ земель, які уже перебувають у користуванні існуючих заснованих ОСОБА_1 фермерських господарств.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень вимог земельного законодавства та правомірність прийняття Лозівською РДА оспорюваних розпоряджень оскільки: (1) на момент прийняття спірних розпоряджень у користуванні ОСОБА_1 не перебувало земельних ділянок, отриманих поза конкурсною процедурою для створення фермерського господарства; (2) чинним законодавством не передбачені вимоги до заяви громадянина про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства в частині обґрунтування одержання землі значної площі та підтвердження наявності у заявника необхідної матеріально-технічної бази для обробітку землі.

Провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19 і колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у наведеній справі.

Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про дотримання вимог законодавства при наданні ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок на пільгових умовах передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 1, 2 статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частинами 1, 3 статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Частинами 1, 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗУ України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗУ України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальною щодо статті 123 ЗК України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Такі правові висновки є усталеними у судовій практиці суду касаційної інстанції та викладені, зокрема у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 314/3881/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі, наголошував на тому, що формальний підхід органу державної влади до розгляду питання щодо передачі спірних земельних ділянок ОСОБА_1 призвів до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель без проведення земельних торгів. Крім того, у касаційній скарзі прокурор зазначає, що ОСОБА_1 у поданій заяві не обґрунтував необхідності отримання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, перспектив діяльності фермерського господарства та не надав інформації щодо наявності в нього техніки для обробітку землі.

Водночас суди попередніх інстанцій ухилилися від дослідження суттєвих фактичних обставин цієї справи, не оцінили наведені доводи та не дослідили належним чином зміст заяви ОСОБА_1 , поданої до Лозівської ОДА, в контексті обґрунтування необхідності отримання землі такої значної площі. Суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на те, що чинним законодавством, у тому числі і спеціальним Законом України "Про фермерське господарство", не передбачено застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, а також щодо відсутності обмежень кількості таких ділянок, залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий правовий режим і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентній) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Крім того, суди попередніх інстанцій не дослідили, чи було дотримано при наданні ОСОБА_1 трьох окремих земельних ділянок вимоги ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» щодо можливості надання громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства виключно єдиним масивом.

Відповідно до частин 1-5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73 74 76 77 86 236- 238 ГПК України, є обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

З урахуванням правових висновків Верховного Суду та відповідних положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень наведених вище висновків Верховного Суду є частково обґрунтованими.

Разом з тим Верховний Суд позбавлений можливості з`ясувати всі істотні обставини справи щодо обґрунтованості або необґрунтованості змісту заяви ОСОБА_1 на отримання земельних ділянок в контексті необхідності отримання землі такої площі з урахуванням можливості її обробітку, перспектив діяльності фермерського господарства та наявності особистої техніки для обробітку землі, а тому під час нового розгляду справи місцевому господарському необхідно розглянути цю справу по суті позовних вимог з урахуванням правових висновків, на які посилається скаржник.

Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення слід скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення розподіл судових витрат судом касаційної інстанції в цій частині не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись ст.ст. 300 301 308 310 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 у справі №922/735/19 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Cлуч О.В.