№ 924/1275/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 924/1275/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Зозулине"

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Зозулине"

до Ізяславської районної державної адміністрації

про визнання протиправним і скасування розпорядження

(уповноважені представники сторін у судове засідання не з`явилися)

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Селянське (фермерське) господарство "Зозулине" (далі - СФГ "Зозулине") звернулося до Господарського суду Хмельницької області із позовною заявою до Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - РДА) про визнання протиправним і скасування розпорядження РДА від 01.11.2002 № 237/2002 (далі - спірне розпорядження).

1.2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що за відсутності добровільного волевиявлення користувача щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою оскаржуване розпорядження є протиправним. При цьому посилався, зокрема на положення статей 19 118 Конституції України, статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 116 141 152 154 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 у справі № 924/1275/19 (суддя В. В. Виноградова), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду (Філіпова Т. Л. - головуючий, судді Василишин А . Р., Бучинська Г. Б.) у задоволені позову відмовлено.

2.2. Надаючи оцінку позовним вимогам, з урахуванням установлених обставин справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не спростовано доводів позивача про відсутність передбачених законом підстав для прийняття спірного розпорядження, однак позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на значний пропуск позовної давності. Ураховуючи, що відповідач заявив клопотання про застосування наслідків позовної давності, а підстав для визнання поважними причин пропуску цього строку позивачем не наведено, суди відмовили у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у справі.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі № 924/1275/19, СФГ "Зозулине" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020) (далі - ГПК України).

3.3. В обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, на думку скаржника, суди безпідставно посилалися на правові позиції Верховного Суду України, викладені у справах № 6-2469цс16 (постанова від 16.11.2016), № 6-832цс15 (постанова від 28.09.2016), № 6-2165цс15 (постанова від 14.09.2016) № 6-152цс14 (постанова від 29.10.2014), № 6-1503цс16 (постанова від 21.12.2016), № 6-3029цс16 (постанова від 08.06.2016), які не стосуються правовідносин, які склалися у цій справі, адже в цьому разі спірне розпорядження не виконане, а його правові наслідки не були відображені в офіційних джерелах.

Крім того, як на ще одну підставу касаційного оскарження скаржник зазначає передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та вказує на необхідність сформувати єдину практику застосування частини 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності у подібних правовідносинах.

4. Розгляд касаційної скарги

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, рішенням Ізяславської районної ради Хмельницької області від 17.03.1999 № 10 виділено громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 50 га рільних земель в постійне користування для організації селянського (фермерського) господарства із земель Теліжинської сільської ради. Вирішено земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням для вирощування сільськогосподарських культур.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею від 26.02.2001 серії ХМ № 2280. В акті зазначено про надання у постійне користування земельної ділянки площею 50 га в межах, визначених згідно з планом; земельна ділянка розташована на території Теліжинецької сільської ради; землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт містить відомості про його реєстрацію в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53.

До матеріалів справи також додано акт від 19.02.2001 про встановлення меж ділянки в натурі гр. ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50 га на території Теліжинецької сільської ради; протокол закріплення меж земель від 19.02.2001.

Розпорядженням Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства громадянина ОСОБА_1 " від 01.11.2002 № 237/2002р припинено право постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 у розмірі 40 га рільних земель. Земельну ділянку передано у землі запасу Теліжинецької сільської ради. Районному відділу земельних ресурсів доручено внести зміни в земельно-кадастрову документацію.

У розпорядженні зазначено, що воно прийняте за результатами розгляду заяви голови селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 40 га та передачу її в землі запасу Теліжинецької сільської ради на підставі положень статті 142 ЗК України.

Листом від 25.09.2019 № 3-10121/0-4547/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населених пунктів Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, оскільки згідно відповіді Відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на зазначену земельну ділянку відповідно розпорядження РДА від 01.11.2002 № 237/2002 припинено право користування земельною ділянкою 40 га та включено її до проекту консервації як малопродуктивні та деградовані землі.

Позивач звернувся до РДА із заявою від 29.10.2019, в якій просив визнати спірне розпорядження таким, що втратило чинність, посилаючись на те, що останнє не було виконане, на наявність у заявника державного акта на земельну ділянку площею 50 га, на перебування в користуванні заявника земельної ділянки площею 50 га, на своєчасну сплату податку за землю.

У відповідь РДА зазначила (лист від 05.11.2019), що розпорядження від 01.11.2002 № 237/2002 прийнято РДА в межах наданої законом компетенції, на підставі заяви ОСОБА_1 , клопотання Теліжинецької сільської ради Ізяславського району та відповідно до положень статті 142 ЗК України. У подальшому, за інформацією відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, вилучену земельну ділянку площею 40 га було включено до проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району. Даний проект землеустрою затверджено розпорядженням голови РДА від 01.04.2011 № 170/2011-р. Крім цього, РДА зауважила, що прийняття рішень щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення належить до компетенції територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Звертаючись із позовом у цій справі СФГ "Зозулине" вказувало на незаконність розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області від 01.11.2002 № 237/2002.

Крім цього, судами встановлено, що до матеріалів справи СФГ "Зозулине" надало податкові декларації платника єдиного податку за 2018, 2019 із відомостями про наявність у платника СФГ "Зозулине" земельної ділянки площею 50 га.

Відповідачем на обґрунтування своєї позиції до матеріалів справи додано:

- заяву ОСОБА_1 від 15.08.2002 до Теліжинецької сільської ради, в якій у зв`язку з фінансовим становищем просить зняти з себе земельну ділянку селянського фермерського господарства площею 40 га;

- рішення Теліжинецької сільської ради від 19.09.2002 № 4 "Про передачу земель селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в землі запасу с/ради", відповідно до якого за результатами розгляду заяви голови селянського (фермерського) господарства Зозулі Г. Г. сільська рада вирішила: погодити передачу земель селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в землі запасу; клопотати перед райдержадміністрацією про вилучення земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га;

- акт від 19.09.2002, складений та підписаний сільським головою Теліжинецької сільської ради, землевпорядником сільської ради та ОСОБА_1 , про проведення передачі земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га в землі запасу Теліжинецької сільської ради; викопіровку з плану землекористування Теліжинецької сільської ради, селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 із визначенням земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , яка передається в землі запасу, площею 40 га, та земельну ділянку, яка залишається в користуванні 10 га, яка погоджена сільським головою та ОСОБА_1 ;

- адресоване Ізяславській РДА клопотання Теліжинецької сільської ради з проханням вилучити земельну ділянку у селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в розмірі 40 га в землі запасу;

- заяву голови СФГ Зозулі Г. Г. від 07.11.2002, адресовану Ізяславській РДА, в якій ОСОБА_1 зазначає про те, що дає згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 40 га та просить приєднати її до земель запасу Теліжинецької сільської ради;

- пропозицію управління Держкомзему у Ізяславському районі (від 28.03.2011) про затвердження проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району, в тому числі щодо Теліжинецької сільської ради - 62,5981 га; пояснювальну записку до проекту розпорядження, а також розпорядження Ізяславської РДА від 01.04.2011 № 170/2011-р про затвердження проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району, в тому числі щодо Теліжинецької сільської ради - 62,5981 га.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до положень статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

У статті 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до положень статті 2 ЗК України (у редакції чинній на час ухвалення рішення місцевого господарського) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтями 5 6 Земельного кодексу Української РСР (у редакції від 18.12.1990) було передбачено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції надають земельні ділянки у володіння або користування та вилучають їх. У довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для, зокрема, ведення селянського (фермерського) господарства.

5.2. Як убачається з матеріалів справи земельну ділянку площею 50 га в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства із земель Теліжинської сільської ради на підставі рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області від 17.03.1999 № 10 виділено гр. ОСОБА_1 , про що 26.02.2001 видано державний акт на право постійного користування землею серії ХМ № 2280.

З наявної у матеріалах справи копії заяви ОСОБА_1 від 15.08.2002 слідує, що він звернувся до Теліжинецької сільської ради та у зв`язку з фінансовим становищем просив зняти з себе земельну ділянку селянського фермерського господарства площею 40 га.

5.3. Відповідно до положень статті 141 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення з заявою від 15.08.2002) підставами припинення права користування земельною ділянкою були: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Частинами 3, 4 статті 142 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення з заявою від 15.08.2002) було передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У пункті 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою від 15.08.2002) зазначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно зі статтею 17 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення із заявою від 15.08.2002) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин було віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Зазначені положення кореспондуються з положеннями пункту 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Ураховуючи те, що земельна ділянка, яка рішенням Ізяславської районної ради Хмельницької області від 17.03.1999 №10 була надана ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, знаходилась за межами населеного пункту с. Теліжинці, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що розпорядження земельною ділянкою на час звернення ОСОБА_1 до Теліжинецької сільської ради із заявою від 15.08.2002 належало до повноважень місцевої державної адміністрації.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.08.2002 Теліжинецькою сільською радою було прийнято рішення від 19.09.2002 № 4, яким погоджено передачу земель селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в землі запасу та вирішено клопотати перед райдержадміністрацією про вилучення земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га.

З матеріалів справи вбачається, що після звернення Теліжинецької сільської ради до РДА з відповідним клопотанням, остання прийняла розпорядження від 01.11.2002 № 237/2002р, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га рільних земель; земельну ділянку передано у землі запасу Теліжинецької сільської ради.

Разом з тим, досліджуючи наявність при прийнятті спірного розпорядження підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою, передбачених статтею 142 ЗК України, а саме: наявність заяви про добровільну відмову землекористувача до власника земельної ділянки, судом встановлено, що ОСОБА_1 до РДА з такою заявою не звертався; Теліжинецька сільська рада заяву ОСОБА_1 на розгляд РДА з відповідним клопотанням не передавала. Доказів на спростування зазначеного сторонами не надано.

У зв`язку з наведеним суди попередніх інстанцій критично оцінили посилання відповідача на наявність волевиявлення ОСОБА_1 , яке міститься в заяві від 07.11.2002, припинити право користування земельною ділянкою, оскільки саме станом на момент прийняття спірного розпорядження відповідного звернення ОСОБА_1 до місцевої державної адміністрації, як це передбачено статтею 142 ЗК України та яке могло бути предметом розгляду, не було.

При цьому можливість прийняття місцевими державними адміністраціями розпоряджень про припинення права постійного користування земельними ділянками за зверненням органів місцевого самоврядування (клопотанням про вилучення земельної ділянки) законодавством не передбачена.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що РДА належними, допустимими та достатніми доказами не спростувала доводів позивача про відсутність передбачених законодавством підстав для прийняття спірного розпорядження, з огляду на що позовні вимоги про визнання протиправним і скасування розпорядження заявлені обґрунтовано.

5.4. Разом з тим, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, в силу положень статті 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах позовної давності.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

У статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини 1 цієї статті в редакції, яка діяла до 15.01.2012 (на час виникнення спірних правовідносин, тобто на час прийняття спірного розпорядження), зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Водночас відповідно до пункту 5 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15.01.2012, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права

5.5. Як свідчать матеріали справи, після прийняття спірного розпорядження голова фермерського господарства ОСОБА_1 звернувся до РДА із заявою від 07.11.2002, в якій зазначив про згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства площею 40 га та приєднання її до земель запасу Теліжинецької сільської ради.

Отже, подавши заяву щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою до місцевої державної адміністрації, позивач за умови добросовісного користування своїми правами, не маючи перешкод у доступі до законодавства, проявивши розумну обачність, не був позбавлений можливості з`ясувати результати розгляду поданої заяви, як наслідок, - дізнатися про порушення свого права.

Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

При цьому, як установили суди попередніх інстанцій, наявність обставин, які би перешкоджали позивачеві це здійснити протягом понад 17 років та слугували поважною причиною пропуску строку позовної давності, позивачем не доведено.

5.6. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 09.09.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "Зозулине" з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.7. За змістом частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.8. Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі посилався на необґрунтованість застосування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом України у справах № 6-2469цс16 (постанова від 16.11.2016), № 6-832цс15 (постанова від 28.09.2016), № 6-2165цс15 (постанова від 14.09.2016) № 6-152цс14 (постанова від 29.10.2014), № 6-1503цс16 (постанова від 21.12.2016), № 6-3029цс16 (постанова від 08.06.2016).

Розглянувши такі доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів їх відхиляє та наголошує на відсутності підстав для відступу від зазначених висновків, оскільки вони відповідають висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справі № 907/50/16 (постанова від 20.11.2018) та у справі № 706/1272/14-ц (постанова від 30.01.2019).

Згідно із частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у справі № 907/50/16 (постанова від 20.11.2018) та у справі № 706/1272/14-ц (постанова від 30.01.2019) Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок, що за змістом частини 1 статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи установили, що подавши 07.11.2002 заяву щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою до місцевої державної адміністрації, позивач за умови добросовісного користування своїми правами, не маючи перешкод у доступі до законодавства, не був позбавлений можливості з`ясувати результати розгляду поданої заяви, як наслідок, - дізнатися про порушення свого права.

Отже, доводи, викладені у касаційній скарзі, у наведеній частині не отримали підтвердження.

З огляду на зазначене, ураховуючи відсутність обставин, які б свідчили про поважність причин такого значного пропуску позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відмови у задоволення позову у справі, що розглядається, з підстав пропуску позовної давності, оскільки господарські суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають сталій практиці Верховного Суду щодо порядку застосування статті 261 ЦК України, підстав для відступу від якої у цьому випадку немає. Із цих же підстав суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на відсутність висновку Верхового Суду щодо застосування норми права (статті 261 ЦК України) у подібних правовідносинах.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

6.2. Оскільки доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій прийнято з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Водночас, зважаючи на те, що підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу також дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 924/1275/19 за касаційною скаргою СФГ "Зозулине" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, згідно з положеннями статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження в частині підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Зозулине" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 у справі № 924/1275/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ