ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 924/1295/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - Г.Б. Бучинська, судді: О.В. Мельник, І.В. Розізнана) від 07.09.2022
за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки
до відповідача фізичної особи -підприємця Фурманюка Степана Івановича
про стягнення 16 858 грн 00 коп.
Учасники справи:
представник позивача - Самборський В.О., в порядку самопредставництва,
представник відповідача - не з`явився,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 21.12.2021 Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Поліського міжрегіонального управління Укртрасбезпеки (далі - Позивач) подало позов про стягнення з фізичної особи-підприємця Фурманюка Степана Івановича (далі - Відповідач) 16 858 грн 00 коп. плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, що еквівалентно 566,19 Євро відповідно до офіційного курсу, встановленого НБУ на день проведення розрахунку.
1.2. Позов обґрунтований здійсненням Відповідачем 03.05.2019 на 434 км автомобільної дороги Київ-Чоп перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень, що є підставою для стягнення з Відповідача на користь держави в особі Позивача спірної суми в дохід дорожнього фонду Державного бюджету України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 25.04.2022 Господарський суд Хмельницької області вирішив відмовити у задоволенні позову.
2.2. Судове рішення мотивовано протиправністю притягнення Відповідача до тієї відповідальності, згідно з якою Позивач заявив про стягнення спірної суми плати, оскільки Відповідач не є перевізником у розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", на якого за правилами цього Закону покладається відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, виявлена у водія товарно-транспортна накладна відомостей про перевізника не містить, тоді як транспортний засіб Відповідача у спірних правовідносинах фактично використовувався іншою особою; а законність або незаконність використання іншою особою належного Відповідачу транспортного засобу для здійснення вантажних автомобільних перевезень не є підставою для визначення правового статусу Відповідача як перевізника.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. 07.09.2022 Північно-західний апеляційний господарський суд постановив: задовольнити апеляційну скаргу Позивача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.09.2022 скасувати, а провадження у цій справі закрити.
3.2. Судове рішення мотивовано порушенням судом першої інстанції правил юрисдикції господарських судів при ухвалені рішення за результатами розгляду спору між сторонами щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, оскільки Відповідач хоча і мав у власності відповідний вантажний транспортний засіб, проте суди не встановили доказів наявності ознак, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам при здійсненні перевезень цим автомобілем, так як у справі відсутні докази використання Відповідачем належного йому транспортного засобу у господарській діяльності або як фізичною особою-підприємцем, надана у справі накладна не містить інформації про перевізника, лише - про постачальника та покупця, а матеріали справи не містять товаро-транспортної накладної з відомостями про перевізника, який здійснював господарську діяльність.
4. Встановлені судами обставини
4.1. 03.05.2019 посадові особи Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області на 434 км а/д Київ-Чоп провели габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - Автомобіль), який належить Відповідачу.
В акті зазначено, що управління транспортним засобом здійснювалося водієм ОСОБА_1 , під час перевірки виявлено, що надання послуг з перевезення вантажів здійснювалося згідно з накладною №8/03/05 від 03.05.2019 з перевищенням нормативно допустимих вагових параметрів на одиночну вісь 13,11т при допустимих 11т без відповідного дозволу.
Після проведення габаритного-вагового контролю видано квитанцію про зважування, інспекторами складено Довідку від 03.05.2019 № 0022572 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, акт від 03.05.2019 № 0001996 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, проведено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 03.05.2019 № 1996, згідно з яким нараховано ОСОБА_2 до сплати 566,19 євро.
4.2. Згідно з наданою Позивачем у справу видатковою накладною № 8/03/05т від 03.05.2019 постачальником товару є ТОВ "Сотеко", село Волиця Сокальського району Львівської області, покупцем ТОВ "ВАНІКА", місто Чернігів.
4.3. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 набув статусу фізичної особи-підприємця 03.06.2019.
4.4. Відповідно до завіреної приватним нотаріусом Старокостянтинівського районного нотаріального округу Лавутою Ю.А. довіреності від 20.11.2018 Фурманюк Степан Іванович уповноважив Дрозда Олександра Вікторовича бути його повноважним представником перед третіми особами щодо розпорядження (продати за умови сплати державного мита, або податку з фізичних осіб, здавати в оренду, заставляти, експлуатувати, поставити на облік та зняти з обліку, тощо) належним йому на праві Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 5-ВРЕВ УДАІ УМВС у Хмельницькій області місто Старокостянтинів, 08.10.2008, автомобілем марки МАН, моделі 12/192, тип - фургон рефрижератор, номер шасі НОМЕР_3 , 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; а також здійснювати інші дії стосовно вказаного транспортного засобу.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1. 03.10.2022 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022, а справу направити до апеляційного суду.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. Згідно з аргументами касаційної скарги підставою для касаційного оскарження рішення апеляційного суду у цій справі є положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки апеляційний суд безпідставно закрив провадження у справі у зв`язку із порушенням правил юрисдикції щодо розгляду такого спору, а саме всупереч положенням законодавства (статті 33 Закону України "Про дорожній рух", Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, далі - Порядок № 879), якими врегульовані підстави та порядок стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортним засобом, вагові параметри якого перевищують нормативні, а саме з власника відповідного транспортного засобу, яким є Відповідач.
Тоді як відсутній висновок Верховного Суду щодо правового застосування частини першої статті 20 ГПК України у контексті вимог, заявлених до фізичної особи-підприємця (суб`єкта господарювання), про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, на підставі Порядку № 879.
При цьому скаржник зауважив що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 № 926/16/19, серед іншого, вказала на неможливість розгляду зазначеної категорії справ у порядку адміністративного судочинства, проте ця позиція не містить будь-яких висновків щодо розмежування цивільної та господарської юрисдикції у вказаному питанні.
Також скаржник зазначив про необхідність формування висновку з приводу реалізації прямої функції органу державної влади щодо наповнення Державного бюджету України, виходячи з того, що повноваження щодо стягнення плати за проїзд визначені у статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт".
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо правил визначення юрисдикції спору про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортним засобом, вагові параметри якого перевищують нормативні
7.1. Спір у справі виник через порушення, виявлене 03.05.2019 працівниками Позивача під час здійснення належним Відповідачу вантажним автомобілем перевезення вантажів з перевищенням допустимих законом вагових обмежень.
7.2. Правовідносини у сфері контролю транспортних засобів українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України, який здійснює держава, регламентовані, зокрема Законом України від 05.04.2001 № 2344-III "Про автомобільний транспорт"(далі - Закон № 2344-III), Законом України № 3353-XII "Про дорожній рух" (далі - Закон № 3353-XII), Законом України № 2862-IV "Про автомобільні дороги" (далі - Закон № 2862-IV), Законом України № 3392-VI "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" та Порядком № 879).
7.3. Такий контроль передбачає, зокрема, здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Здійснює такий контроль, відповідно до покладених завдань, Укртрансбезпека (Позивач), що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
При цьому, враховуючи, що повноваження Укртрансбезпеки при виконанні функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нарахування відповідної плати за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу обмежуються лише нарахуванням такої плати, плата за проїзд великоваговим транспортним засобом, за своєю правовою природою, є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 6.16 постанови від 12.02.2020 у справі № 926/16/19 (провадження № 12-113гс19).
Дійшовши наведеного висновку, Велика Палата Верховного Суду, вказуючи, що відповідний спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів та, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.06.2018 у справі № 820/1203/17, дійшла також висновку, що вказана категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів (пункт 6.20 постанови від 12.02.2020 у справі № 926/16/19 (провадження № 12-113гс19)).
7.4. Поряд з цим, вказуючи на правомірність розгляду відповідного спору у справі № 926/16/19 в порядку господарського судочинства, Велика Палата Верховного Суду керувалась положеннями статті 4 ГПК України (що визначає склад осіб, що мають право на звернення до господарського суду, з відсилкою до юрисдикції господарського суду), тобто виходила із суб`єктного складу сторін та характеру правовідносин між ними у спорі у вказаній справі: за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Укртрансбезпеки до ПБВП "Новобуд-М" про стягнення з нього плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування, а відповідно керувалась положеннями щодо суб`єктної юрисдикції справи у цьому спорі.
У зв`язку із цим Суд відхиляє аргументи та зауваження скаржника (пункт 6.1) про відсутність в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 № 926/16/19 будь-яких висновків щодо розмежування цивільної та господарської юрисдикції у зазначеній категорії справ.
7.5. Щодо юрисдикції спору у цій справі Суд зазначає про таке.
За змістом положень частин першої та четвертої статті 48 Закону № 2344-III, статті 33 Закону № 2862-IV, статті 29 Закону № 3353-XII та пунктів 2, 21, 22.5, 26, 27, 28, 31, 31-1 Порядку № 879 у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру вноситься плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вносить перевізник.
Аналогічне положення міститься в статті 60 ("Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт") Закону України від 05.04.2001 № 2344-III "Про автомобільний транспорт", згідно з якою за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому стаття 48 Закону України від 05.04.2001 № 2344-III "Про автомобільний транспорт" - "Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення" визначає, що:
- автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення;
- документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
1) для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
2) для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
7.6. Отже, визначаючи юрисдикцію спору про стягнення нарахованої Укртрансбезпекою плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування (який за предметом не належить до адміністративного спору) та обираючи між юрисдикцією господарських та цивільних судів, слід виходити із суб`єктного складу учасників цього спору та змісту правовідносин між ними, а саме, виходити із визначеної позивачем (Укртрансбезпекою) особи порушника (визначеної Укртрансбезпекою особи (перевізника тощо), який вчинив порушення відповідних вимог щодо правил здійснення автомобільних перевезень пасажирів і вантажів на території України), його правового статусу на момент вчинення відповідного порушення та підстав для покладення визначеної плати саме на нього. Тобто слід керуватись вимогами щодо суб`єктної юрисдикції цього спору на предмет відповідності особи-перевізника вимогам або статей 4 20 45 ГПК України (господарська юрисдикція), або статей 4 19 48 Цивільного процесуального кодексу України (цивільна юрисдикція).
7.7. У зв`язку із викладеним та враховуючи:
- визначення Позивачем у спірних правовідносинах саме Відповідача (суб`єкта підприємницької діяльності) як особи, зобов`язаної сплатити спірну суму за проїзд його великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування з перевищенням допустимих законом вагових обмежень;
- встановлений судами факт, що на момент фіксації представниками Позивача відповідного порушення 03.05.2019 Відповідач, як власник відповідного транспортного засобу, не був зареєстрований як суб`єкт господарювання у розумінні положень статей 4 20 ГПК України, оскільки відповідна реєстрація відбулась щодо Відповідача та він набув статусу фізичної особи-підприємця 03.06.2019 (пункт 4.3);
- а також виходячи з висновку щодо правил визначення юрисдикції спору про стягнення нарахованої Укртрансбезпекою плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування (пункт 7.6);
Суд доходить висновку, що під час здійснення перевезень транспортним засобом Відповідача, коли було виявлене порушення - перевищення цим транспортним засобом допустимих законом вагових обмежень, Відповідач не міг здійснювати саме господарську діяльність з перевезень вантажів та не діяв як суб`єкт господарювання у розумінні положень статей 4 20 ГПК України.
У цьому висновку Суд також враховує сталу правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульовану, зокрема в постановах від 28.09.2022 у справі № 676/6985/19 (провадження № 61-16604св21), від 10.11.2021 у справі № 747/45/20 (провадження № 61-15357св20) від 03.07.2019 у справі № 819/1381/16 (провадження № К/9901/24562/18) за результатами розгляду спорів щодо стягнення нарахованої органами Укртрансбезпеки фізичній особі плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом.
7.8. А тому Суд погоджується із правильним висновком апеляційного суду про порушення і Позивачем (при зверненні із позовом у цій справі), і судом першої інстанції (при ухвалені рішення по суті) правил суб`єктної юрисдикції господарських судів для розгляду відповідного спору у цій справі та, відповідно, погоджується з рішенням про закриття, на цій підставі, провадження у справі.
Дійшовши цього висновку, Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1).
Поряд з цим Суд не оцінює аргументи скаржника в тій їх частині, в якій він апелює до положень законодавчих актів щодо визначення належного суб`єкта, що має здійснювати плату за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування у разі перевищення допустимих законом вагових обмежень, з огляду на те, що апеляційний суд, закриваючи провадження у цій справі з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції господарських судів для розгляду відповідного спору, не здійснював перегляд справи по суті заявлених вимог та не оцінював рішення та висновки суду першої інстанції в цій частині.
7.9. Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, висновок в якій зроблений відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи, тоді як скаржник не довів порушення апеляційним судом норм процесуального права та не спростував відповідних висновків.
7.10. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.
7.11. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваної постанови апеляційного суду, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 924/1295/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Васьковський
Судді В.В. Білоус
В.Я. Погребняк