ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 924/564/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників:
позивача: Коновалов В.А. (присутній в режимі відеоконференції);
відповідача: Коваль Л.В., Кордас Ж.А. (присутні в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни
на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.11.2021
у справі № 924/564/21
за позовом Підприємства споживчої кооперації "СТ КООП 2015 ПЛЮС"
до Фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни
В С Т А Н О В И В:
Підприємство споживчої кооперації "СТ КООП 2015 ПЛЮС" (далі - ПСК "СТ КООП 2015 ПЛЮС", позивач) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни (далі - ФОП Коваль Л.В., відповідач) про виселення з нежитлового приміщення - ресторану "Дружба" загальною площею 433,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Незалежності, 7а (далі - спірне приміщення).
Позивач посилається на те, що відповідач без жодних правових підстав займає спірне приміщення після закінчення дії укладеного з попереднім власником цього приміщення договору оренди від 16.03.2016, тобто чинить перешкоди позивачу в користуванні своїм майном.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 17.11.2021 (суддя Грамчук І.В.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 (колегія суддів: Олексюк Г.Є. - головуючий, судді: Мельник О.В., Гудак А.В.), позов задоволений. Виселено відповідача зі спірного приміщення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.03.2016 між Волочиським районним споживчим товариством (далі - Волочинське РСТ, орендодавець) та Коваль Л.В. (орендар) укладено договір оренди приміщення (далі - Договір), за умовами якого орендодавець орендар прийняв у користування 70/100 частин нежитлової будівлі ресторану "Дружба" площею 361,6 кв. м., що розташована в м. Волочиськ по вул. Незалежності, 7а на строк з 16.03.2016 по 16.03.2021 для розміщення закладу громадського харчування.
Умовами Договору передбачено, що:
- орендар має право викупити орендоване приміщення після закінчення терміну дії даного договору за ціною, що визначена на підставі висновку суб`єкта оцінювання на дату викупу (п.п. 7.1.11);
- у разі відмови від права викупу по закінченню строку дії цього договору, а також у випадку його дострокового розірвання, припинення або відмови від договору, що відбулися з підстав визначених чинним законодавством України або цим договором, орендар зобов`язаний протягом доби з дати закінчення строку дії цього договору чи з моменту його дострокового розірвання, припинення або відмови від договору, повернути орендодавцю по акту приймання-передачі приміщення в задовільному стані з урахуванням нормального зносу, а також передати по акту в повному обсязі і справності обладнання та інше майно, одержане орендарем в користування (п. 3.2);
- за оренду приміщення орендар сплачує орендодавцю щомісячно орендну плату (договірну) в розмірі 9 762 грн (п. 5.1. в редакції додаткової угоди від 28.03.2019). Орендна плата сплачується щомісячно в порядку попередньої оплати не пізніше ніж за 5 календарних днів до початку кожного наступного місяця, за який здійснюється оплата (п. 5.2);
- орендодавець має право відмовитися від цього договору і вимагати повернення орендованого приміщення, якщо орендар не вносить орендну плату протягом трьох місяців підряд, або якщо орендар більше одного місяця з дати платежу не відшкодовує орендодавцю витрати передбачені п. 5.7 цього договору. У разі відмови орендаря від цього договору оренди з будь-якої із зазначених підстав, цей договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору (п. п. 6.1.4);
- орендар має право скористатись переважним правом перед іншими особами на укладання нового договору оренди на новий (інший) строк, на інших умовах, запропонованих орендодавцем, за умови, якщо орендар належно виконує свої обов`язки за цим договором (використовував приміщення за призначенням згідно п. 2.1 цього договору, не допускав його істотного погіршення, регулярно і вчасно вносив орендні та інші платежі тощо). Умови договору оренди на новий (інший) строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленостей щодо орендної плати та інших умов договору, переважне право орендаря на укладення договору припиняється (п.п. 7.1.2).
24.02.2021 за № 12 Волочиське РСТ звернулося до Коваль Л.В. з повідомленням про розірвання Договору у зв`язку з наявністю заборгованості по сплаті орендної плати протягом 3 місяців підряд (січень, лютий, березень 2021 р.). Повідомлення орендодавця отримане орендарем 04.03.2021.
01.03.2021 ФОП Коваль Л.В. сплатила орендодавцю 19 520 грн із призначенням платежу "за оренду р-н Дружба за січень, лютий, березень".
03.02.2021 між Волочиським РСТ та Шпорук С.П. укладено договір про поділ нежитлової будівлі, ресторан "Дружба" та виділ часток майна в натурі, відповідно до якого у власність Волочиського РСТ перейшло спірне приміщення (площею 433,1 кв.м.).
За договором купівлі-продажу від 14.04.2021 Волочиське РСТ відчужило спірне приміщення на користь позивача.
Зверненню позивача до суду із даним позовом передувало ініціювання відповідачем ряду судових спорів, а саме:
- у справі №924/266/21, судовим рішенням у якій ФОП Коваль Л.В. відмовлено в позові до Волочинського РСТ (за участю позивача в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору) про зобов`язання виконати умови Договору та укласти договір купівлі-продажу приміщення ресторану «Дружба». Судовим рішенням у цій справі констатовано втрату ФОП Коваль Л.В. передбаченого Договором переважного права на викуп орендованого приміщення;
- у справі №924/565/21 судовим рішенням у якій ФОП Коваль Л.В. відмовлено в позові до Волочинського РСТ та ПСП "СТ КООП 2015 ПЛЮС" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 14.04.2021;
- у справі № 924/952/21, у якій ФОП Коваль Л.В. відмовлено в позові до Волочинського РСТ про визнання протиправними дій щодо відмови від виконання Договору шляхом вчинення односторонніх правочинів про розірвання Договору. Судовим рішенням у цій справі встановлено законність дій Волочинського РСТ щодо відмови від Договору у зв`язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд.
Суди попередніх інстанцій, керуючись у тому числі преюдиційними обставинами, встановленими у справах №924/266/21, №924/565/21, №924/952/21, констатували, що після припинення дії Договору відповідач не виконав свого зобов`язання зі звільнення орендованого приміщення, продовжує його незаконно займати без жодних правових підстав, чим перешкоджає новому власнику спірного приміщення - позивачу у реалізації правомочностей власника. Вирішуючи питання площі займаного відповідачем приміщення суди виходили з того, що позивачу належить приміщення площею 433,1 кв.м., а відповідач підтвердила обставину фактичного зайняття приміщення ресторану «Дружба». Отже, ефективний захист прав позивача забезпечить усунення перешкод у користуванні усім належним позивачу нерухомим майном, площа якого становить 433,1 кв.м., що відповідає змісту порушеного права позивача та характеру його порушення.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на таке:
- суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 20.07.2021 у справі №914/2200/20 щодо дотримання судами принципів та стандартів доказування при дослідженні обставин справи, допустимості доказів, а також висновки Верховного Суду у постановах від 23.02.2022 у справі №922/2182/21, справах №910/19179/17, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18 щодо дотримання доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки);
- висновки судів про необхідність виселення відповідача з приміщення площею 433,1 кв.м. ґрунтуються на припущеннях, зроблені виключно зі слів позивача, а отже є недопустимим доказами; досліджені судом ряд доказів є недопустимими в силу того, що вони відсутні у матеріалах справи;
- суд прийняв рішення про права та інтереси сторони Договору - Волочиського РСТ, якого не було залучено до участі у справі;
- апеляційний суд необгрунтовано відхилив клопотання відповідача про поновлення строку на подання доповнень до апеляційної скарги, яке за своїм змістом є клопотанням про встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема: надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 29.07.2022; зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду судом касаційної інстанції.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 29.07.2022 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній вважає законними та обґрунтованими висновки судів про те, що відповідає змісту порушеного права позивача та призведе до ефективного його поновлення виселення відповідача саме з належного позивачу спірного приміщення, безвідносно до площі приміщення, вказаного в Договорі.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Однією з підстав касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
За висновками Великої Палати Верховного Суду подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
Звідси з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв), як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування правових висновків, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду відсутні з огляду на таке.
Так, у справі № 923/875/19 розглядався спір про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу корпоративних прав; у справі №910/18036/17 розглядався позов про зобов`язання звільнити з під арешту та закрити рахунки і визнання договору припиненим; у справі № 917/1307/18 вирішувався спір про зобов`язання здійснити поставку товару та стягнення неустойки; у справі №902/761/18 розглядався спір про стягнення збитків; у справі № 917/2101/17 вирішено спір про скасування державної реєстрації прав та витребування майна; у справі №129/1033/13-ц розглядався корпоративний спір, зокрема про визнання недійсним рішень загальних зборів співвласників підприємства; у справі №914/2200/20 розглядався позов про зобов`язання звільнити земельну ділянку; у справі №922/2182/21 вирішувався спір про переведення прав і обов`язків покупця частини частки в статутному капіталі товариства та стягнення вартості часток; у справі №237/142/16-ц вирішувався спір про визнання поновленим договору оренди землі і визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди; у справі №911/205/18 розглядався спір про стягнення вартості необлікованої електричної енергії.
Отже, правовідносини в цих справах очевидно не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання.
У кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, а висновки Верховного Суду щодо необхідності застосування стандартів доказування, допустимості доказів та доктрини заборони суперечливої поведінки сформовані з урахуванням конкретних обставин кожної справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі. За своїм змістом зацитовані скаржником висновки Верховного Суду мають узагальнений характер, зокрема щодо подання сторонами доказів на підтвердження своїх вимог і заперечень та оцінки цих доказів судом при вирішенні справи, отже зазначене не є підтвердженням неправильного застосування судами у справі, яка розглядається, норм процесуального права.
Разом з тим Верховний Суд не враховує посилання скаржника на висновки Верховного Суду: у справі №910/19179/17 (без зазначення дати відповідної постанови) оскільки у вказаній справі було прийнято три постанови Верховного Суду, що позбавляє Суд можливості ідентифікувати відповідне судове рішення; у справі №914/3593/15, судові рішення у якій відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України за касаційною скаргою відповідача у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно посилання скаржника на встановлення судами обставин у справі на підставі недопустимих доказів Верховний Суд зазначає таке.
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Разом з цим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття.
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
Водночас у силу приписів статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень висновки судів попередніх інстанцій про необхідність виселення відповідача зі спірного приміщення є наслідком встановлення цими судами, у тому числі з врахуванням преюдиційних обставин, встановлених у інших судових спорах, фактичних обставин, зокрема щодо: припинення дії Договору, укладеного відповідачем з попереднім власником приміщення - Волочиським РСТ; втрату відповідачем обумовленого Договором переважного права на викуп орендованого приміщення; відсутності у відповідача правових підстав для користування спірним приміщенням; перешкоджання відповідачем законному власнику у доступі до належного йому майна.
Натомість наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично зводяться не до ухвалення судом рішення з урахуванням недопустимих доказів, а до заперечення обставин, встановлених судом під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів зі справи, у той час як у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
Отже, наведений довід касаційної скарги Суд відхиляє, як необґрунтований.
Верховний Суд також вважає безпідставними твердження відповідача про наявність підстави для скасування судових рішень у справі, передбаченої пунктом 8 частини 1 статті 310 ГПК України, у зв`язку з незалученням до участі у справі Волочиського РСТ.
Щодо наведеного Суд звертається до власної усталеної правової позиції, згідно з якою рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19).
За встановлених у справі обставин укладений між Волочиським РСТ та відповідачем Договір був достроково розірваний орендодавцем, який у подальшому відчужив спірне приміщення на користь позивача за договором купівлі-продажу від 14.04.2021, який є чинним. Отже, Волочиське РСТ станом на момент звернення позивача з позовом та вирішення даного спору вже не має речових прав на спірне приміщення, а тому оскаржувані судові рішення не стосуються його прав та інтересів.
Помилковим та за своєю суттю беззмістовним є і посилання скаржника на існування підстави для скасування судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України. Суть такого порушення, на думку скаржника, полягає у відмові судом апеляційної інстанції в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку для подання доповнень до апеляційної скарги.
Однак вказане клопотання за своєю суттю та змістом не належить до переліку клопотань, наведених в пункті 3 частини 3 статті 310 ГПК України. Доводи скаржника у цій частині зводяться до заперечень висновків апеляційного суду про неповажність наведених відповідачем причин пропуску встановленого частиною 1 статті 266 ГПК України строку для подання доповнень до апеляційної скарги, що не відповідає змісту процесуального порушення, передбаченого наведеною вище нормою статті 310 ГПК України.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення норм процесуального права не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Відповідно до вимог частини 3 статті 332 ГПК України зупинена ухвалою касаційного суду від 12.07.2022 дія рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.11.2021 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 підлягає поновленню.
Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 296, 300, 301 308 309 314 315 317 332 ГПК України, Верховний Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне провадження у справі №924/564/21 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Коваль Лариси Василівни в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця Коваль Лариси Василівни в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.11.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі №924/564/21 залишити без змін.
Поновити дію рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.11.2021 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі №924/564/21.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.