ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 924/825/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Вінницькій та Хмельницькій областях - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Водограй-Плюс» - Сергійчука Ю.В.,

Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області - Рудик О.М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ситний Двір 2004» - Місяця А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Водограй-Плюс»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2022 (у складі колегії суддів: Грязнов В.В. (головуючий), Розізнана І.В., Василишин А.Р.)

у справі № 924/825/21

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водограй-Плюс»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Ситний Двір 2004»,

про виселення,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (далі - РВ ФДМУ) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водограй-Плюс» (далі - ТОВ «Водограй-Плюс») про виселення відповідача з державного окремого індивідуально визначеного (нерухомого) майна - групи інвентарних об`єктів у складі: будівля прохідної НС-1 загальною площею 42 кв. м, реєстровий № 22777031.36.ИЕНГЦЖ019; будівля прохідної НС-2 (входить до складу насосної станції 2-го підйому) загальною площею 49 кв. м, будівля насосної станції 1-го підйому загальною площею 120,8 кв. м, реєстровий номер 22777031.35.ТТПШШТ202; будівля насосної станції 2-го підйому загальною площею 131,5 кв. м, реєстровий № 22777031.32.ТТПШШТ203; будівля розподільчого устаткування (входить до складу водозабору Гораївка) площа 161,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Гораївка, вул. Садова, 36-А.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами закінчення строку дії договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна від 22.03.2012 № 1260, укладеного між сторонами, та не виконанням відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна балансоутримувачу, що стало підставою для звернення до суду з позов про виселення.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 11.08.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний офіс водних ресурсів у Хмельницькій області.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ситний Двір 2004» (далі - ТОВ «Ситний Двір 2004») - особа, яка не брала участі у справі та вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки, оскаржило рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2022, 12.04.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 924/829/21; ТОВ «Ситний Двір 2004» залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2022 рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2021 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено; вирішено, що ТОВ «Водограй-Плюс» має звільнити окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - групу інвентарних об`єктів (склад якого наведено у резолютивній частині постанови), яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Гораївка, вул. Садова, 36-А.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2022 року ТОВ «Водограй-Плюс» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2022, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2021 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.06.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 924/825/21 за касаційною скаргою ТОВ «Водограй-Плюс» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.07.2022.

Регіональний офіс водних ресурсів у Хмельницькій області та ТОВ «Ситний Двір 2004» у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

РВ ФДМУ свого представника в судове засідання не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеному учаснику справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 22.03.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Хмельницькій області (у подальшому Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (далі - РВ ФДМУ; орендодавець) і ТОВ «Водограй-Плюс» (орендар) укладено договір № 1260 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - будівлю прохідної НС-1 загальною площею 42,0 кв. м (реєстровий номер 22777031.36.ИЕНГЦЖ019); будівлю прохідної ЕС-2 загальною площею 49,0 кв. м; будівлю насосної станції 1-го підйому загальною площею120,8 кв. м (реєстровий номер 22777031.35. ТТПШШТ202); будівлю насосної станції 2-го підйому загальною площею 131,5 кв. м, (реєстровий номер 22777031.32.ТТПШШТ203); будівлю розподільчого устаткування площею 161,9 кв. м, яке розміщене за адресою: вул. Садова, 36-А, с. Гораївка, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області та перебуває на балансі Кам`янець-Подільського міжрайонного управління водного господарства (балансоутримувач), вартість якого визначена за незалежною оцінкою станом на 30.11.2011 і становить 156 006,00 грн (пункт 1.1); майно передається в оренду з метою розміщення складських приміщень та здійснення крапельного зрошення (пункт 1.1), договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.03.2012 до 21.02.2015 включно (пункт 10.1); у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язується повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (пункт 5.10); чинність договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря (пункт 10.6); у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу (пункт 10.8); майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта прийому-передачі. Обов`язок щодо складання акта прийому-передачі про повернення майна покладається на орендаря (пункт 10.9). Договір підписано уповноваженими представниками сторін.

За актом приймання-передавання індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 22.03.2012, майно, оренда якого є предметом зазначеного договору, передано орендарю.

У подальшому між сторонами до цього договору оренди було укладено додаткові договори від 19.03.2015, 19.02.2018, 14.03.2018, 04.06.2018, 10.10.2018, за якими до договору від 22.03.2012 № 1260 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, вносилися зміни, у тому числі щодо об`єкта оренди, строку дії договору, назви балансоутримувача майна.

05.09.2019 між сторонами укладено договір про внесення змін до договору від 22.03.2012 № 1260 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, за умовами якого сторони дійшли згоди викласти договір у новій редакції, відповідно до якої, зокрема орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - групу інвентарних об`єктів у складі: будівля прохідної НС-1 загальною площею 42 кв. м, реєстровий №22777031.36.ИЕНГЦЖ019; будівля прохідної НС-2 (входить в склад насосної станції 2-го підйому) загальною площею 49 кв. м, будівля насосної станції 1-го підйому загальною площею 120,8 кв. м, реєстровий № 22777031.35. ТТПШШТ202; будівля насосної станції 2-го підйому загальною площею 131,5 кв. м, реєстровий №22777031.32.ТТПШШТ203; будівля розподільчого устаткування (входить у склад водозабору Гораївка) площею 161,9 кв. м, розташоване за адресою: вул. Садова, 36-А, с. Гораївка, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області та перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.12.2017 і становить за незалежною оцінкою 224 500,00 грн (пункт 1.1); майно передається в оренду з метою розміщення складських приміщень на площі 414,2 кв. м та для розміщення чергових-охоронців на площі 91,0 кв. м (пункт 1.2); цей договір продовжено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.01.2018 до 21.12.2020 включно (пункт 10.1); у разі, якщо уповноважений орган управління майном не попередив орендаря про намір використовувати майно для власних потреб за три місяці до закінчення строку цього договору, орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за цим договором , має право продовжити його на новий строк відповідно до вимог цього договору; про свій намір скористатися таким правом, орендар повинен повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору; зазначені дії оформлюються договором про внесення змін до цього договору (пункт 10.4); чинність договору припиняється, зокрема внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (пункт 10.6); у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу (або юридичній особі, яку буде визначено орендодавцем) (пункт 10.10).

15.09.2020 ТОВ «Водограй-Плюс» направило на адресу РВ ФДМУ лист вих. № 15/09/20 про продовження строку дії договору оренди на тих самих умовах на строк 2 роки 11 місяців. Цей лист отримано орендодавцем 18.09.2020 вх. № 11/01754.

Відповідно до наказу РВ ФДМУ від 09.02.2021 № 70-у оголошено аукціон, за результатами якого чинний договір № 1260 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до держаної власності, від 22.03.2012 (у редакції договору від 05.09.2019) може бути продовжено з існуючим орендарем або укладений з новим.

Згідно з протоколом електронного аукціону № UA-PS-2021-02-15-000073-1 від 25.03.2021, учасниками якого були у тому числі ТОВ «Водограй-Плюс», ТОВ «Ситний Двір 2004», аукціон не відбувся.

Відповідно до наказу РВ ФДМУ від 30.03.2021 № 189-у аукціон на продовження договору оренди від 22.03.2012 № 1260 (у редакції договору від 05.09.2019) визнано таким, за результатами якого об`єкт оренди (зазначене вище нерухоме майно) не було передано в оренду; оголошено новий аукціон про передачу в оренду зазначеного нерухомого державного майна.

02.04.2021 РВ ФДМУ направило на адресу ТОВ «Водограй-Плюс» лист від 01.04.2021 № 11-06-00663 про припинення договору оренди, у якому повідомлено, що в результаті визнання аукціону на продовження договору оренди таким, що не відбувся, на виконання доручення ФДМУ від 18.02.2021 № Д2/2, відповідно до пункту 152 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, РВ ФДМУ відповідно до наказу від 31.03.2021 № 197-у прийнято рішення про припинення договору № 1260 від 22.03.2012 (у редакції договору від 05.09.2019) з 30.03.2021, у зв`язку із чим орендар зобов`язаний повернути орендоване майно протягом трьох робочих днів балансоутримувачу - Регіональному офісу водних ресурсів у Хмельницькій області за актом повернення з оренди нерухомого майна.

У листі від 06.04.2021 № 766 Регіональний офіс водних ресурсів у Хмельницькій області повідомив про припинення з 30.03.2021 договору оренди та обов`язок орендаря передати, а балансоутримувача прийняти нерухоме майно (об`єкт оренди) за актом на виконання статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктів 10.10, 10.11 договору оренди від 22.03.2012 № 1260.

За змістом листа від 11.06.2021 № 11-06-01017, направленого на адресу Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, РВ ФДМУ повторно повідомило останнього про припинення договору оренди від 22.03.2012 № 1260, проведення 23.06.2021 аукціону зі зниженням стартової орендної плати на 50 % щодо передачі державного нерухомого майна в оренду та необхідності виконання вимог статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктів 10.10, 10.11 договору оренди від 22.03.2012 № 1260 і необхідності вжиття необхідних заходів з повернення державного майна від ТОВ «Водограй-Плюс».

15.06.2021 РВ ФДМУ направило на адресу ТОВ «Водограй-Плюс» претензію від 14.06.2021 № 11-08-01027, за змістом якої пропонувало орендарю протягом 3-х робочих днів з дня отримання цієї претензії повернути орендоване майно балансоутримувачу - Регіональному офісу водних ресурсів у Хмельницькій області.

У листах від 15.06.2021 № 1071, від 11.08.2021 № 1329 Регіональний офіс водних ресурсів у Хмельницькій області просило ТОВ «Водограй-Плюс» терміново повідомити про найближчу дату здійснення приймання-передачі зазначених об`єктів нерухомого майна та направлення представника для вчинення відповідних дій за адресою знаходження майна.

Вимоги щодо повернення майна з оренди за актом приймання-передачі викладено РВ ФДМУ у листах від 05.08.2021 № 11-06-01290 та № 11-06-01291, направлених на адреси Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області та ТОВ «Водограй-Плюс».

Також судами встановлено, що 22.09.2021 між РВ ФДМУ (продавець) і ТОВ «Ситний Двір 2004» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю, який став переможцем електронного аукціону без умов № UA-PS-2021-08-11-000019-2 від 10.09.2021, об`єкт малої приватизації, окреме майно - комплекси: 1. Комплексу, загальною площею 505,2 кв. м у складі: прохідна при НС-1 А, загальна площа 42 кв. м; прохідна при НС-ІІ, Б, загальна площа 49 кв. м; НС-І (насосна станція І-го підйому), В, загальна площа 120,8 кв. м; НС-ІІ (насосна станція ІІ-го підйому), Г, загальна площа 131,5 кв. м; будівля ЗРУ, Д, загальна площа 161,9 кв. м; 2. Комплексу, загальною площею 2978,1 кв. м у складі: електропідстанція 35/1000 (знаходиться на території насосної підстанції ІІ-го підйому), 1, загальна площа 130,7 кв. м; електропідстанція 35/1000 (знаходиться на території насосної підстанції І-го підйому), 2, загальна площа 127,4 кв. м; водозабір «Гораївка», 3; регулюючий басейн (знаходиться на території насосної станції ІІ-го підйому), 4, загальна площа 272 кв. м; центральна зрошувальна система «Гораївка» (магістральний підземний трубопровід від насосної станції І-го підйому до насосної станції ІІ-го підйому), 5, що знаходяться за адресою: Хмельницька область, Кам`янець-Подільський р-н, с. Гораївка, вул. Садова, 36-А та обліковується на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, а покупець зобов`язався прийняти об`єкт приватизації, сплатити за його продажу і виконати визначені договором умови. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 22.09.2021та зареєстровано в реєстрі за № 6872.

30.09.2021 між РВ ФДМУ і ТОВ «Ситний Двір 2004» підписано акт прийому-передачі зазначеного майна, за змістом якого зазначене майно згідно з договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 22.09.2021 передано у власність покупцю ТОВ «Ситний Двір 2004».

04.10.2021 РВ ФДМУ направило Регіональному офісу водних ресурсів у Хмельницькій області лист за № 11-04-01636, у якому наведено інформацію про приватизацію ТОВ «Ситний Двір 2004» зазначених об`єктів нерухомого майна за результатами електронного аукціону без умов № UA-PS-2021-08-11-000019-2 від 10.09.2021 та підписання між сторонами акта приймання-передачі цього майна від 30.09.2021. З огляду на викладене РВ ФДМУ просило забезпечити повернення орендарем ТОВ «Водограй-Плюс» з оренди приватизоване майно.

Регіональний офіс водних ресурсів у Хмельницькій області направив на адресу ТОВ «Водограй-Плюс» лист від 06.10.2021 № 1601 щодо необхідності вирішення питання про повернення майна з оренди.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога РВ ФДМУ про виселення ТОВ «Водограй-Плюс» з державного окремого індивідуально визначеного (нерухомого) майна - групи інвентарних об`єктів у складі: будівля прохідної НС-1 загальною площею 42 кв. м, реєстровий № 22777031.36.ИЕНГЦЖ019; будівля прохідної НС-2 (входить до складу насосної станції 2-го підйому) загальною площею 49 кв. м, будівля насосної станції 1-го підйому загальною площею 120,8 кв. м, реєстровий номер 22777031.35.ТТПШШТ202; будівля насосної станції 2-го підйому загальною площею 131,5 кв. м, реєстровий № 22777031.32.ТТПШШТ203; будівля розподільчого устаткування (входить до складу водозабору Гораївка) площа 161,9 кв. м, яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Гораївка, вул. Садова, 36-А. Позовні вимоги обґрунтовано положеннями, зокрема статей 525 526 759 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 2, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, чинній на монет виникнення правовідносин), а також обставинами припинення договору оренду майна та неповернення орендарем майна з оренди.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що неприйняття позивачем жодного рішення за результатами розгляду заяви відповідача про продовження договору оренди, а також продовження користування орендарем орендованим майном (відсутність акта прийому-передачі від орендаря до орендодавця) після закінчення строку дії договору (21.12.2020), дає підстави для висновку, що договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 22.03.2012 продовжив свою дію на той самий строк на підставі загальної норми ЦК, а саме статті 764 ЦК, тому підстави для виселення відповідача з орендованих приміщень відсутні. Крім того, судом зазначено, що з 22.09.2021 спірне майно перебуває у власності ТОВ «Ситний Двір 2004» на підставі договору купівлі-продажу від 22.09.2021, укладеного з РВ ФДМУ, і станом на час розгляду справи вибуло з державної власності, а відтак - і сфери управління позивача як особи, уповноваженої розпоряджатися державним майном, у тому числі з питань оренди цього майна, тому перебування спірного майна у відповідача, навіть при умові припинення договірних відносин (що не підтвердилося при розгляді цієї справи), не може оцінюватись як обставина, що порушує інтереси позивача.

Апеляційний господарський суд залучив ТОВ «Ситний Двір 2004» (особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу, вважаючи, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, за наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції скасував і позов задовольнив, мотивувавши таке рішення обставинами припинення дії договору оренди після його закінчення 21.12.2020, оскільки не відбулось аукціону, за результатами якого дія договору могла бути продовжена, тому у відповідача відсутні правові підстави для користування орендованим майном. Разом із тим, за висновками суду, для поновлення порушеного права позивача ефективним буде судове рішення про звільнення ТОВ «Водограй-Плюс» орендованого приміщення

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Водограй-Плюс» послалося, зокрема на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору положень статей 16 316 321 391 ЦК і помилковість висновків суду про порушення прав і законних інтересів позивача, оскільки обставини порушення прав та законних інтересів РВ ФДМУ не підтверджено належними і допустимими доказами з огляду на те, що на момент винесення рішення судом першої інстанції позивач не був ані власником, ані титульним володільцем спірного майна. При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, від 20.03.2019 у справі № 910/15963/16, від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17, від 13.10.2018 у справі № 914/2728/17, від 03.09.2018 у справі № 317/600/17, від 20.02.2020 у справі № 908/618/19,від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, а також викладеного у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15. Також скаржник послався на те, що судом апеляційної інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову не було з`ясовано наявність/відсутність як самого спору між сторонами, так і предмета спору, оскільки відсутність предмета спору є підставою для закриття провадження у справі, при цьому судом не було враховано відповідних правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04. Крім того, скаржник послався на те, що, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення саме порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду і такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, та не було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні справи. Разом із тим судом апеляційної інстанції не було надано оцінки тому, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові, про що зазначено Верховним Судом у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18. Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог і постановив рішення про звільнення відповідачем спірного майна, проте саме позивач в порядку, визначеному статтею 46 ГПК, мав право змінити предмет позову, проте таким правом не скористався, натомість ТОВ «Ситний Двір 2004» як третя особа відповідними правами не наділено. Також, за твердженнями скаржника, судом апеляційної інстанції при вирішенні спору допущено порушення права відповідача на мирне володіння майном, передбачене та гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки за відсутності правових підстав для припинення договору оренди майна, недотримання позивачем процедури продовження договору оренди державного майна, передбаченої Законом України «Про оренду державного та комунального майна», фактично позбавлено відповідача права оренди зазначеного майна.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржене судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Як установлено судами попередніх інстанцій між сторони у справі виникли і існували відносини з оренди державного майна.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина 4 статті 284 ГК).

Орендар має переважне право перед іншими суб`єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди (частина 1 статті 285 ГК).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 ГК орендодавцями щодо державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

За змістом статті 291 ГК одностороння відмова від договору оренди не допускається (частина 1). Договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено (частина 2).

У частині 6 статті 283 ГК визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина 4 статті 291 ГК).

За змістом частини 1 статті 777 ЦК наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (частина 2 статті 759 ЦК).

Правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності урегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX.

За змістом прикінцевих та перехідних положень цього Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020, крім певних положень (пункт 1). Договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Судами попередніх інстанцій установлено, що строк дії договору оренди державного майна від 22.03.2012 № 1260, укладеного між сторонами, з урахуванням останніх змін визначено сторонами до 21.12.2020 включно.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Аналогічні за змістом положення містяться в пункті 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483. При цьому, за змістом пункту 144 цього Порядку після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 зазначеного Закону.

У частині 9 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Відповідно до частин 4, 5 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (частина 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

РВ ФДМУ, обґрунтовуючи позовні вимоги про виселення ТОВ «Водограй-Плюс» із державного окремого індивідуально визначеного (нерухомого) майна, яке знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Гораївка, вул. Садова, 36-А, послалося на обставини припинення договору оренди від 22.03.2012 № 1260, оскільки аукціон з продовження договору оренди визнано таким, що не відбувся, а тому у відповідача відповідно до положень статті 785 ЦК, частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII виник обов`язок повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, визначених у договорі оренди.

ТОВ «Водограй-Плюс», заперечуючи проти позову, послалося на те, що договір оренди державного майна від 22.03.2012 № 1260, укладений між сторонами, не припинив свою дію, оскільки позивачем у встановленому Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX порядку не було прийнято жодного рішення з дати прийняття заяви орендаря про продовження строку дії договору оренди, а тому цей договір є продовженим на строк 2 роки 11 місяців і діє з 22.12.2020.

Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК, частиною 1 статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За змістом пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Разом із тим правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17)

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції наведених положень законодавства та висновків Верховного Суду не врахував, з огляду на предмет і підстави заявленого позову не з`ясував характер спірних правовідносин сторін, належним чином не обґрунтував своїх висновків щодо задоволення позову, застосувавши до спірних правовідносин як норми матеріального права, що регулюють захист права власності, так і зобов`язально-правові норми, не визначився і в судовому рішенні не зазначив, яку правову норму належить застосувати при вирішенні спору у цих правовідносинах.

Разом із тим судом апеляційної інстанції взагалі не було застосовано при вирішенні спору спеціальні положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, якими у тому числі відповідачем було обґрунтовано свої заперечення проти позову, не надано будь-якої оцінки доводам відповідача та поданим на їх підтвердження доказам щодо продовження договору оренду, не спростовано відповідних висновків суду першої інстанції (про продовження договірних відносин сторін щодо оренди майна), у зв`язку із чим не встановлено та в судовому рішенні не зазначено наявність/відсутність правових підстав для виселення відповідача із орендованих приміщень, а отже і правомірність заявленої позивачем вимоги.

Водночас, як свідчать матеріали справи, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову РВ ФДМУ було оскаржено в апеляційному порядку ТОВ «Ситний Двір 2004» - особою, яка не брала участі у справі та вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки, обґрунтувавши свої вимоги обставинами знаходження майна за адресою: Хмельницька обл., Кам`янець-Подільський р-н, с. Гораївка, вул. Садова, 36-А, у його власності на підставі договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 22.09.2021.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ТОВ «Ситний Двір 2004», дійшов висновку, що для поновлення порушеного права РВ ФДМУ ефективним буде судове рішення про необхідність звільнення ТОВ «Водограй-Плюс» спірного майна.

Проте судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, яка у своїх постановах неодноразово зазначала, зокрема, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Як правило, саме суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (подібні висновки наведено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, висновками у яких скаржником обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та констатуючи набуття ТОВ «Ситний Двір 2004» у власність на підставі укладеного з РВ ФДМУ договору спірного об`єкта нерухомого майна, суд апеляційної інстанції не дослідив наявний у матеріалах справи договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна в контексті спірних правовідносин та не надав оцінки умовам цього договору, не надав об`єктивної оцінки наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача як на момент звернення до господарського суду, так і на момент постановлення судових рішень у цій справі, а відтак не встановив, яке саме право позивача порушене, не визначив чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, а також способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права РВ ФДМУ - особи, яка звернулася до суду з відповідним позовом.

При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, відповідно до яких саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17, Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18, висновками у яких скаржником обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Крім того, з урахуванням заперечень ТОВ «Водограй-Плюс» проти позову без жодної правової оцінки суду апеляційної інстанції залишилися доводи відповідача стосовно обставин знаходження в провадженні Господарського суду Хмельницької області справи № 924/1189/21 за позовом ТОВ «Водограй-Плюс» до ТОВ «Ситний Двір 2004», РВ ФДМУ, третя особа - Регіональний офіс водних ресурсів у Хмельницькій області, про визнання недійсним протоколу про результати електронного аукціону та договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, а також Господарського суду міста Києва справи № 910/21181/21 за позовом Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах Державного агентства водних ресурсів України до Фонду державного майна України, РВ ФДМУ, ТОВ «Ситний Двір 2004» про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України, визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 22.09.2021 та повернення майна у державну власність.

Водночас відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі «Меллахер та Інші проти Австрії» (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес" АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі не взято до уваги, що цей спір необхідно вирішувати з урахуванням наведених положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу до цієї Конвенції та практики Європейського суду з прав людини. При цьому судом взагалі не досліджувалося питання наявності всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право ТОВ «Водограй-Плюс» на мирне володіння спірним майном, а відтак не встановлено і в судовому рішенні не наведено, чи не призведе зазначене (в разі задоволення позову) до порушення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції.

Отже, не встановивши належним чином зазначені обставини, а також обставини, які стали підставою для задоволення позову, висновки суду апеляційної інстанції про доведення позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів є передчасними та такими, що не ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що встановлення саме цих обставин в контексті спірних правовідносин має значення для надання об`єктивної оцінки наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача як на момент звернення до суду з відповідним позовом, так і на момент постановлення судового рішення у справі, а також чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, цей суд дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Порушення судом норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскарженого судового рішення та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Водограй-Плюс» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2022 у справі № 924/825/21 скасувати.

3. Справу № 924/825/21 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий