ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 924/875/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Білоконь В. А.,

відповідача - Лукіянчук О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Красилівської міської ради Хмельницької області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 (судді: Василишин А. Р. - головуючий, Філіпова Т. Л., Грязнов В. В.) і рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.12.2021 (суддя Кочергіна В. О.) у справі

за позовом Красилівської міської ради Хмельницької області

до Фермерського господарства "Агроздобуток" та ОСОБА_1

про розірвання договору оренди земельної ділянки від 31.12.2012

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У серпні 2021 року Красилівська міська рада Хмельницької області (далі - Красилівська міська рада) звернулася до Фермерського господарства "Агроздобуток" (далі - ФГ "Агроздобуток") та фізичної особи ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 31.12.2012, укладеного між Красилівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , який зареєстровано 13.11.2012 в управлінні Держкомзему у Красилівському районі Хмельницької області у державному реєстрі земель за № 682270004006466 щодо передачі в оренду земельних ділянок загальною площею 147,4561 га.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 всупереч умовам договору оренди земельної ділянки від 31.12.2012, згідно з яким земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства, передав в суборенду земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому, позивач зазначав, що ОСОБА_1 на умовах спрощеного порядку одержав у користування земельні ділянки державної (в подальшому комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів, отримавши в оренду земельні ділянки, без наміру самостійно здійснювати фермерське господарство, та передав земельні ділянки в суборенду.

Позивач зазначав, що з 2014 року фактично користувачами земельних ділянок були та є суб`єкти господарювання, які не є фермерським господарством та не могли використовувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства. У зв`язку з тим, що суборендарі земельних ділянок не є фермерським господарством, вказані суб`єкти могли отримати такі земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва лише за результатами земельних торгів (аукціону).

1.3. У відзивах на позовну заяву відповідачі, заперечуючи проти її задоволення, зазначали, що ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства отримав земельні ділянки та створив фермерське господарство - ФГ "Агроздобуток", що спростовує доводи позивача про незаконність отримання відповідачем земельних ділянок.

ФГ "Агроздобуток" зазначав, що господарство сплачує орендну плату згідно з податковими повідомленнями-рішеннями на рахунок органу місцевого самоврядування, що не спростовується позивачем.

При цьому ФГ "Агроздобуток" відповідно до спірного договору має право самостійно господарювати на орендованих ним земельних ділянках, а також передавати земельну ділянку в суборенду.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.12.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди зазначили про недоведеність позивачем його вимог та зміною цільового використання земельних ділянок, переданих ОСОБА_1 в оренду за оспорюваним договором, а також вказали, що зважаючи на те, що за умовами договорів суборенди земельних ділянок від 01.01.2019 земельні ділянки використовуються для товарного сільськогосподарського виробництва, то відсутні обставини використання земельних ділянок не за цільовим призначенням. Суди також зазначили, що право орендаря на передачу земельних ділянок в суборенду передбачено, зокрема, і пунктом 30 договору оренди від 31.10.2012.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 та рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.12.2021, Красилівська міська рада у касаційній скарзі просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 31 33- 37 Земельного кодексу України відносно використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а саме для ведення фермерського господарства.

Заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми статей 31 33- 37 Земельного кодексу України щодо використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прийшли до висновку, що земельні ділянки для ведення фермерського господарства можна використовувати для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не фермерським господарством, спираючись на висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду предметом розгляду були правовідносини між першим заступником Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави до Нагірнянської сільської ради, Фермерського господарства "Тищук" щодо визнання незаконним та скасування рішення Нагірнянської сільської ради від 04 серпня 2016 №11-3/VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства та передачі земельної ділянки в оренду", визнання незаконним договору оренди землі від 30.11.2016 з огляду на те, що земельні ділянки були передані в оренду з порушенням норм статті 134 Земельного кодексу України без проведення земельних торгів; спірні земельні ділянки відносились до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті) та систематично використовувались для сінокосіння, проте були передані в оренду для ведення фермерського господарства, внаслідок чого відбулась зміна цільового виду використання землі з порушенням встановленого порядку зміни цільового призначення земель, що суперечить статті 21 Земельного кодексу України.

Однак, аналізуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 щодо застосування статей 31 33- 37 Земельного кодексу України, ці висновки стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин та зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи.

3.2. 14.06.2022 до суду надійшла заява представника відповідачів у справі про продовження процесуального строку для подання відзиву на касаційну скаргу у зв`язку із неможливістю подання відзиву у визначений судом строк внаслідок перебування у відпустці за межами країни з 02 по 13 червня 2022, а також заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 21.06.2022 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Судове засідання 21.06.2022 у режимі відеоконференції відкладено за клопотанням представника відповідачів на 05.07.2022.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 31.10.2012 між Красилівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Мизернюком О. В. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації від 03.10.2012 № 488/2012-р надав, а Мизернюк О. В. прийняв у довгострокове платне користування земельні ділянки (землі резерву та запасу) для ведення фермерського господарства, які знаходяться за межами с. Кульчини Кульчинівської сільської ради, Красилівського району Хмельницької області.

Згідно з пунктами 2, 2.1 договору в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 147,4561 га, у тому числі рілля: 7,6321 га; 51,1711 га; 11,7593 га; 31,4664 га; 10,6196 га; 8,3003 га; 9,9242 га; 16,5861 га. Земельні ділянки виділені в натурі на місцевості та їм встановлені кадастрові номери та загальні площі земельних ділянок (№ 1 площею 7,6312 га, кадастровий 6822785800:03:001:0050; № 1 площею 51,1711 га кадастровий номер земельної ділянки 6822785800:03:001:0051; № 3 площею 11,7593 га, кадастровий номер земельної ділянки 6822785800:03:002:0022; № 4 площею 31,4664 га, кадастровий номер 6822785800:03:003:0014; № 5 площею 10,6198 га кадастровий номер 6822785800:03:005:0049; № 6 площею 8,3003 га, кадастровий номер 6822785800:03:006:0033; № 7 площею 9,9242 га, кадастровий номер 6822785800:03:005:0050; № 8 площею 16,5861 га, кадастровий номер 6822785800:03:004:0036).

Пунктами 8, 9 договору встановлено, що його укладено на 49 років (у разі укладання договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктами 15, 16 договору, земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельних ділянок - землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до пункту 28 договору орендодавець має право, зокрема, вимагати від орендаря використання земельних ділянок за цільовим призначенням згідно з договором оренди; розірвати договір за рішенням суду достроково, у випадках: порушення орендарем умов договору; нецільового використання чи невикористання за призначенням об`єкту оренди протягом року з дати набуття права користування; несплати орендної плати більше 6 місяців.

Відповідно до пункту 30 Договору орендар має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; передавати земельні ділянки в суборенду.

Згідно з пунктом 38 договору його дія припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

13.11.2012 договір зареєстровано в управлінні Держкомзему у Красилівському районі Хмельницької області у державному реєстрі земель за № 682270004006466.

4.3. Суди також установили, що 12.12.2012 проведено державну реєстрацію ФГ "Агроздобуток".

4.4. При цьому, як убачається з матеріалів справи та встановлено судами,01.01.2019 між ОСОБА_1 (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золоте колосся 2017" (далі - ТОВ "Золоте колосся 2017", суборендар) було укладено вісім договорів суборенди земельних ділянок, ідентичних за змістом, за умовами яких ОСОБА_1 передав, а суборендар прийняв в довгострокове платне користування земельні ділянки (землі резерву і запасу), розташовані за межами населеного пункту Кульчинівської сільської ради Красилівського району Хмельницької області, а саме земельні ділянки (№ 1 площею 7,6312 га, кадастровий 6822785800:03:001:0050; № 1 площею 51,1711 га кадастровий номер земельної ділянки 6822785800:03:001:0051; № 3 площею 11,7593 га, кадастровий номер земельної ділянки 6822785800:03:002:0022; № 4 площею 31,4664 га, кадастровий номер 6822785800:03:003:0014; № 5 площею 10,6198 га кадастровий номер 6822785800:03:005:0049; № 6 площею 8,3003 га, кадастровий номер 6822785800:03:006:0033; № 7 площею 9,9242 га, кадастровий номер 6822785800:03:005:0050; № 8 площею 16,5861 га, кадастровий номер 6822785800:03:004:0036.

Умовами договорів суборенди також передбачено, що термін договорів від 01.01.2019 становить 3 роки (пункт 3.1 договорів суборенди).

Згідно з підпунктами 5.1, 5.2, 5.3 договорів суборенди від 01.01.2019 земельні ділянки передаються в суборенду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; цільове призначення земельних ділянок - землі сільськогосподарського призначення; умови збереження стану об`єкта суборенди: проводити свою діяльність методами, що не призводять до погіршення якості земельної ділянки відповідно до вимог природоохоронного та земельного законодавства.

Пунктом 15.1 договорів суборенди від 01.01.2019 встановлено, що договори набирають чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Договори суборенди від 01.01.2019 підписані сторонами, скріплені печаткою суборендаря, а згідно з наданих позивачем інформаційних довідок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, зареєстроване право суборенди ТОВ "Золоте колосся 2017" зазначених земельних ділянок на підставі договір суборенди від 01.01.2019.

4.5. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Красилівської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки від 31.12.2012, укладеного з ОСОБА_1 , у зв`язку із передачею орендарем в суборенду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельних ділянок, наданих відповідачеві в оренду для ведення фермерського господарства.

4.6. Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 25 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 31.10.2012) орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

У пункті 30 договору оренди землі від 301.10.2012 передбачені аналогічні обов`язки орендаря, зокрема, обов`язок виконувати умови цього договору, а згідно з пунктом 38 дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

4.7. Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини 1 статті 19 зазначеного Кодексу за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення.

У частині 3 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За змістом частини 5 статті 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31 33-37 Земельного кодексу України (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання урегульовано статтею 22 Земельного кодексу України, за змістом якої землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1); до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина 2 у редакції, чинній на час укладення договорів оренди).

Згідно з частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, на час укладення договорів оренди землі) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У частині 2 статті 22 зазначеного кодексу передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

4.8. Згідно з частинами 1, 2 статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Статтею 114 Господарського кодексу України передбачено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Закон України "Про фермерське господарство" визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Статтею 1 цього Закону визначено поняття фермерського господарства. Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець (частина 3 зазначеної норми).

У статті 2 цього Закону закріплено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах (пункт 5.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 у справі № 922/1974/19).

За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

При цьому, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18 зазначено, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

4.9. За змістом статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Згідно з частиною 4 статті 22 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за таке порушення, як відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь (підпункт "і" частини 1 статті 211 Земельного кодексу України).

Статтею 37 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо, зокрема, вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

4.10. За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, на яку посилалися суди, нормами права, а саме статтями 31 33-37 Земельного кодексу України визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених зазначеними нормами для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.

Разом з цим, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

4.11. Суди попередніх інстанцій установили, що вся технічна документація, проект землеустрою, накази, надані Мизернюком О. В. засвідчують те, що дані земельні ділянки сільськогосподарського призначення відведені з подальшою передачею в оренду для ведення фермерського господарства Мизернюку О. В., при цьому позивачем не подано доказів щодо здійснення на спірних земельних ділянках робіт зі зміни їх цільового призначення, або ж здійснення іншого виду робіт на земельних ділянках, окрім як вирощування та збирання сільськогосподарських культур, зокрема, проведення робіт з сінокосіння, випасання ріллі худобою, зняття родючого ґрунту, або засідання ріллі понад площу земельних ділянок, отриманих у оренду Мизернюком О. В.

4.12. Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, а також наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, у пунктах 1.2- 1.4 розділу І якої визначено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація видів цільового призначення земель застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

У розділі ІІ Класифікації видів цільового призначення земель визначено, що окремим видом цільового призначення земельних ділянок є призначення "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" - код 01.01), та для ведення фермерського господарства - код 01.02.

У постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 908/1550/19 зазначено, що "земельні ділянки для ведення фермерського господарства" (код 01.02) не можуть прирівнюватися до "земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", оскільки вони належать до різних видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується Класифікацією видів цільового призначення земель, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, а також наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель". Чинне земельне законодавство України не містить положень, які б дозволяли "прирівнювати" один до одного або ж ототожнювали різні види цільового використання земельних ділянок.

4.13. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про недоведення позивачем зміни виду використання земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, залишивши поза увагою доводи позивача про неправомірне використання цих земельних ділянок ТОВ "Золоте колосся 2017" за іншим видом - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у той час як земельні ділянки для використання за таким видом, як ведення товарного сільськогосподарського виробництва ТОВ "Золоте колосся 2017", яке не є фермерським господарством, могло отримати за результатами земельних торгів (аукціону).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з підстав недоведення позивачем зміни виду використання земельних ділянок щодо яких укладався спірний договір передчасним, а тому рішення та постанову слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду хмельницької області.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Красилівської міської ради Хмельницької області задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.12.2021 у справі № 924/875/21 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак