№ 925/101/21(925/1478/21) - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 925/101/21(925/1478/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Фонрабе Є.В., арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022

та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 16.02.2022

у справі № 925/101/21 (925/1478/21)

за позовом ОСОБА_1

до 1) ОСОБА_2

2) ОСОБА_3

3)приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Елеонори Антонівни

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4

про визнання недійсним у Ѕ частині свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права власності,-

в межах справи № 925/101/21

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 ,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.04.2021 відкрито провадження у справі № 925/101/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.05.2021 у справі № 925/101/21 визнано вимоги кредитора ОСОБА_1 до боржника - фізичної особи ОСОБА_3 у сумі 5 632 172 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у другу чергу.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 18.08.2021 у справі № 925/101/21 визнано банкрутом фізичну особу ОСОБА_3 , введено процедуру погашення боргів боржника - фізичної особи. Призначено керуючим реалізацією майна банкрута арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В.

У листопаді 2021 року в межах справи № 925/101/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е.А. про визнання недійсним у Ѕ частині свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права власності.

Разом з тим, 01.02.2022 до Господарського суду Черкаської області від ОСОБА_2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі № 925/101/21(925/1478/21).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.02.2022 у справі № 925/101/21(925/1478/21) (суддя Боровик С.С.) заяву ОСОБА_2 про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі № 925/101/21 (925/1478/21) - закрито.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 (колегія суддів: Грек Б.М. - головуючий, Отрюх Б.В., Остапенко О.М.) ухвалу Господарського суду Черкаської області від 16.02.2022 у справі № 925/101/21(925/1478/21) - залишено без змін.

Ухвалені судові рішення мотивовані тим, що цей спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 , оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги відносяться до цивільного (спадкового) права.

За висновком попередніх судових інстанцій, спори про спадкування підлягають розгляду виключно у порядку цивільного судочинства, тому позивач має право звернення до суду із позовом, згідно визначених у даній справі підстав і предмета позову та складу сторін, в порядку цивільного судочинства до місцевого загального суду.

ОСОБА_1 звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 16.02.2022 у справі № 925/101/21(925/1478/21); ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про закриття провадження у справі № 925/101/21(925/1478/21), а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Г ПК України, а саме: застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

За твердженням заявника касаційної скарги, суди порушили та неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 20 236 Г ПК України, не врахували, що даний спір є майновим, стосується майна боржника, яке протиправно вибуло з його власності, співвідповідачем у справі є боржник і однією з позовних вимог є вимога про визнання права власності на нерухоме майно саме за боржником, а відтак, у силу імперативної вимоги ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спір повинен розглядатися лише господарським судом в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 .

Як зазначає позивач у касаційній скарзі, майно, на яке приватним нотаріусом Левицькою Е.А. безпідставно видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину, протиправно вибуло з власності боржника і в разі задоволення позову, це майно має бути включено до ліквідаційної маси та реалізовано у процедурі погашення боргів фізичної особи ОСОБА_3 .

При цьому, на думку скаржника, висновок апеляційного суду про неможливість розгляду спадкових правовідносин щодо майна банкрута у господарському судочинстві помилковий та зроблений без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 та від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 про те, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Поряд з викладеним, ОСОБА_1 у касаційній скарзі наголошує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу 06.06.2022 за відсутності в матеріалах справи доказів належного повідомлення позивача, боржника та арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В. про дату та час судового засідання, що свідчить про порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 120 Г ПК України та, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення на підставі ст. 310 Г ПК України.

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від учасників справи до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходили.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника ОСОБА_1 та арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В., який підтримав касаційну скаргу позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2015 приватним нотаріусом Черкаського міського управління юстиції Романій Н.В. посвідчено заповіт, яким ОСОБА_5 (дружина ОСОБА_3 ) все належне їй майно заповіла своєму сину - ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Черкаського міського управління юстиції Левицькою Е.А., 21.11.2018 ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер 11362, яким посвідчено право ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 ; Житловий будинок цегляний, позначений у плані літерою «А-2», загальною площею 207,7 кв.м., житловою площею 149,7 кв.м. та надвірні споруди: гараж під літерою «Б», сарай під літерою «В», вольєр під літерою «Г», навіс під літерою «Д», сарай під літерою «Е», теплиця під літерою «Ж», сарай під літерою «З», огорожа під №№1,3,5, водоколонка під №4, замощення 1.

Провадження у справі № 925/101/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 відкрито ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.04.2021.

-визнати недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер 11362, видане 21.11.2018 ОСОБА_2 приватним нотаріусом Черкаського міського управління юстиції Левицькою Е.А., яким посвідчено право ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 ; Житловий будинок цегляний, позначений у плані літерою «А-2», загальною площею 207,7 кв.м., житловою площею 149,7 кв.м. та надвірні споруди: гараж під літерою «Б», сарай під літерою «В», вольєр під літерою «Г», навіс під літерою «Д», сарай під літерою «Е», теплиця під літерою «Ж», сарай під літерою «З», огорожа під №№1,3,5, водоколонка під №4, замощення 1;

-скасувати запис №29031996 приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е.А. про проведену державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ; Житловий будинок цегляний, позначений у плані літерою «А-2», загальною площею 207,7 кв.м., житловою площею 149,7 кв.м. та надвірні споруди: гараж під літерою «Б», сарай під літерою «В», вольєр під літерою «Г», навіс під літерою «Д», сарай під літерою «Е», теплиця під літерою «Ж», сарай під літерою «З», огорожа під №№1,3,5, водоколонка під №4, замощення 1;

-визнати право власності за ОСОБА_3 на Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1 ; Житловий будинок цегляний, позначений у плані літерою «А-2», загальною площею 207,7 кв.м., житловою площею 149,7 кв.м. та надвірні споруди: гараж під літерою «Б», сарай під літерою «В», вольєр під літерою «Г», навіс під літерою «Д», сарай під літерою «Е». теплиця під літерою «Ж», сарай під літерою «З», огорожа під №№ 1, 3, 5, водоколонка під №4, замощення 1.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що боржник - фізична особа ОСОБА_3 з метою уникнення виконання зобов`язань за договором поруки перед нею, подав заяву про відмову від отримання спадщини , а саме свідоцтва на частку у спільному майні подружжя, а приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е.А. безпідставно прийняла таку заяву, і як наслідок, ця частка спочатку була протиправно, на думку ОСОБА_1 , включена до складу спадщини, а потім на неї протиправно видано свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю за заповітом ОСОБА_2 .

Позивач доводить, що в результаті таких дій відповідачів, божник позбувся усього майна і як наслідок не може виконати свої зобов`язання із сплати боргу в розмірі 200 000 дол. США перед ОСОБА_1 , яка визнана кредитором фізичної особи ОСОБА_3 ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.05.2021 у справі № 925/101/21.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до господарського суду з клопотанням про закриття провадження у справі № 925/101/21 (925/1478/21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е.А. про визнання недійсним у Ѕ частині свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права власності.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що цей спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 , оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги відносяться до спадкового права.

Загальні положення про спадкування, особливості спадкування за заповітом, оформлення права на спадщину визначені, зокрема, нормами ЦК України.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

За змістом ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 Г ПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо цього майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень ст. 163 Г ПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 131 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного ч. ч. 6, 7 ст. 131 та ст. 132 цього Кодексу.

Отже, якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 15.06.2021 у справі № № 916/585/18 (916/1051/20), на необхідність врахування якого посилається у касаційній скарзі і ОСОБА_1 .

Як було зазначено вище, предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Левицької Е.А. та боржника - фізичної особи ОСОБА_3 про визнання недійсним у Ѕ частині свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права власності відповідно.

Оспорювання свідоцтва про право на спадщину є майновим спором із спадкоємцем, який прийняв спадщину. Однак, як вбачається з матеріалів справи, боржник не є спадкоємцем, оскільки у встановленому законом порядку спадщину не приймав.

При цьому, зміст позовної заяви свідчить про те, що вимоги ОСОБА_1 до боржника у цій справі про неплатоспроможність фізичної особи (про визнання права власності за ОСОБА_3 на Ѕ житлового будинку) є фактично похідними від вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і приватного нотаріуса Левицької Е.А. (про визнання недійсним у 1/2 частині виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом і про скасування запису приватного нотаріуса про проведену державну реєстрацію права власності на житловий будинок).

У даному випадку, судами не встановлено, а позивачем не доведено, що наслідком задоволення вимог, заявлених у справі, буде включення спірного спадкового майна до ліквідаційної маси боржника - фізичної особи ОСОБА_3 .

Так само у касаційній скарзі, посилаючись на те, що спірне майно за результатами розгляду цього спору саме в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 буде включено до ліквідаційної маси боржника та реалізовано у процедурі погашення боргів, позивач не доводить, що спірне майно дійсно належало боржнику на праві власності та було зареєстровано за ним, але надалі протиправно вибуло з його власності.

Верховний Суд акцентує, що визнання недійсним виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину можливе лише з визначених законом підстав (ст. 1301 ЦК України), але в будь-якому разі автоматично не призведе до задоволення вимоги про визнання права власності за ОСОБА_3 на Ѕ спірного житлового будинку, оскільки реалізація права на спадщину має свої особливості і господарський суд позбавлений можливості зобов`язати особу ( ОСОБА_3 ) прийняти спадщину.

Нормами ЦК України передбачено право спадкоємця на відмову від прийняття спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитись від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття. Протягом цього ж строку така відмова може бути спадкоємцем відкликана.

Виходячи з аналізу наведених норм, реалізація права на спадщину залежить безпосередньо від спадкоємця, відтак, доводи ОСОБА_1 про те, що її вимоги до боржника про визнання за останнім права власності на Ѕ спірного житлового будинку є майновими, призведуть до включення цього майна складу ліквідаційної маси боржника, а відтак, підлягають розгляду в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 , зводяться до неправильного тлумачення наведених вище норм та суперечать змісту спірних правовідносин.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 300 Г ПК України).

Колегією суддів відхиляються викладені у касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 про неврахування судами висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) та від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Матеріали справи свідчать про те, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для розгляду цього спору в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 відповідає нормам ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Г ПК України, а аргументи касаційної скарги цей висновок не спростовують.

Відтак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про закриття провадження у справі № 925/101/21(925/1478/21) за вимогами ОСОБА_1 .

Доводи скаржника щодо належного повідомлення про дату та час судового засідання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, не ґрунтуються на нормах закону та не відповідають матеріалам справи, в яких містяться докази направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 про призначення судового засідання на 06.06.2022, зокрема, на адресу ОСОБА_1 , засобами електронного зв`язку на електронну пошту, вказану нею в апеляційній скарзі.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не доводять порушення або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами при розгляді і вирішенні питання щодо закриття провадження у справі № 925/101/21(925/1478/21).

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та ухвали Господарського суду Черкаської області від 16.02.2022 у справі № 925/101/21 (925/1478/21) не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 Г ПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300 301 314 315 317 Г ПК України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 16.02.2022 у справі № 925/101/21 (925/1478/21) - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Жуков С.В.

Огороднік К.М.