ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 925/538/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
офісу ГП - Біньковська А.В.,
позивача-1 - Субота О.В.,
позивача-2 - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - Єленіна С.М.,
третьої особи - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 (у складі колегії суддів: Пономаренко Є.Ю. (головуючий), Алданова С.О., Шапран В.В.)
та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 (суддя Скиба Г.М.)
за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі:
1. Кабінету Міністрів України,
2. Державної служби геології та надр України
до: 1. Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Фонд державного майна України
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов`язання повернути нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Заступник Генерального прокурора України (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Позивач-1) та Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра, Позивач-2) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - НАК "Надра України", Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром" (далі - ТОВ "Спецтрубпром", Відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Фонд державного майна України (далі - Фонд, Третя особа) , в якому просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.11.2007 нерухомого майна, що є нежитловою будівлею, розташованою за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, село Коробівка, будинок б/н, укладений між відповідачами;
- зобов`язати ТОВ "Спецтрубпром" повернути НАК "Надра України" державне нерухоме майно, яким є нежитлова будівля, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська, "Коробівка" база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 1, 2 А, 272,2 кв.м; спального корпусу № 2, 1 Б; спального корпусу № 3, 1 В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправним відчуженням майна державної власності.
2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 у справі № 925/538/19, позов задоволено частково.
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 23.11.2007 нерухомого майна, що є нежитловою будівлею, розташованою за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, село Коробівка, будинок б/н, що був укладений між НАК "Надра України" м. Київ та ТОВ "Спецтрубпром".
Зобов`язано ТОВ "Спецтрубпром" повернути НАК "Надра України" державне нерухоме майно, яким є нежитлова будівля, що розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с/рада Коробівська, "Коробівка" база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 1, 2 А, 272,2 кв.м; спального корпусу № 2, 1 Б; спального корпусу № 3, 1 В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
2.2. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що продаж спірного нерухомого майна відбувся за відсутності волі власника - держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом. Водночас суд встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі та дійшов висновку про те, що строк позовної давності у даному випадку не пропущений.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Спецтрубпром" просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неправильним застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 13 74 86 87 Господарського процесуального кодексу України, порушенням права скаржника на ефективний спосіб захисту та неврахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/16674/17, від 06.11.2018 у справі № 822/551/18, від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц, від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.
3.3. Також скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не у повній мірі дослідили матеріали справи та не надали оцінки положенням Статуту НАК "Надра України", зокрема, пункту 24 (в редакції станом на момент укладення спірного договору).
Водночас заявник вважає неналежним та недопустимим доказом у справі протокол допиту свідка у кримінальному провадженні.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Відповідно до постанови КМУ № 1128 від 14.07.2000, яка прийнята на виконання Указу Президента України № 802/2000 від 14.06.2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр", утворено НАК "Надра України".
4.2. Постановою КМУ №1273 від 17.08.2000 зобов`язано Фонд передати у місячний строк до статутного фонду НАК "Надра України" 100 відсотків акцій державної акціонерної холдингової компанії "Укргеолреммаш". Передати до статутного фонду НАК "Надра України" майно підприємств згідно з додатком 3 з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії. Установлено, що 100 відсотків акцій НАК "Надра України" закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу не допускається.
4.3. Спільним наказом Мінекології та природних ресурсів України № 178 від 08.05.2001 та НАК "Надра України" № 19 від 15.05.2001 "Про передачу ДГП "Центрукргеологія" до складу НАК "Надра України" та його майна до статутного фонду Компанії" було затверджено акт приймання-передачі майна до статутного фонду НАК "Надра України".
4.4. Згідно Акта передавання-приймання № 2 від 15.05.2001 Мінекоресурсів України передало, а НАК "Надра України" прийняло до статутного фонду Компанії майно ДГП "Центрукргеологія" загальною вартістю 49 081,3 тис. грн.
4.5. Виконавчий комітет Коробівської сільської ради 05.11.2007 видав свідоцтво про право власності серія ЯЯЯ №579841 НАК "Надра України" на нерухоме майно - "Коробівка" база відпочинку, будинок б/н, та складається із: спального корпусу № 1, 2 А, 277,2 кв.м; спального корпусу № 2, 1 Б; спального корпусу № 3, 1 В; їдальні, Г; більярдної, Д; спорудження, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3.
Форму власності у вказаному свідоцтві визначено, як державну.
4.6. Золотоніським виробничим підрозділом Черкаського ООБТІ прийнято рішення та 05.11.2007 проведено реєстрацію права власності НАК "Надра України" на вказане майно із зазначенням форми власності, як державної.
4.7. 23.11.2007 між НАК "Надра України" (продавець) та ТОВ "Спецтрубпром" (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, а саме бази відпочинку "Коробівка", яка складається із: спального корпусу № 1, А2, 277,2 кв.м; спального корпусу № 2, Б1; спального корпусу № 3, В1; їдальні, Г; більярдної, Д; туалет, У; альтанки, К; трансформаторної підстанції, І; колодязя, II; причалів, III, IV; покриття, V; альтанок, VI, VII; огорожі, 1-3.
4.8. Вважаючи вищезазначений договір таким, що порушує права держави на майно, Прокурор звернувся до суду з даним позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. У справі, що розглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки продаж спірного нерухомого майна відбувся за відсутності волі власника - держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом.
Водночас Відповідачем-2 заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності до спірних відносин.
Місцевий господарський суд, відхиляючи заяву Відповідача-2 про застосування строку позовної давності до спірних відносин, вказав на її безпідставність, а апеляційна інстанція виходила з того, що Позивачі не є сторонами оскаржуваного правочину та про порушення інтересів держави в частині незаконного відчуження об`єктів державної власності, які перебували в управлінні НАК "Надра України", останні дізналися у жовтні 2018 року, після надіслання їм Генеральною Прокуратурою України відповідних повідомлень.
5.3. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про невірне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 261 Цивільного кодексу України та неврахування практики Верховного Суду щодо необхідності встановлення не тільки моменту коли особа довідалась про порушення свого права, а й коли мала об`єктивну можливість бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.
5.4. Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
5.5. Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
5.6. Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
5.7. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
5.8. Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення Європейського суду з прав людини у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
5.9. Водночас, аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц.
5.10. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц.
5.11. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
5.12. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
5.13. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
5.14. При цьому, положеннями Конституції України визначено, що власність зобов`язує (стаття 13), кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (стаття 41).
5.15. З урахуванням вищезазначеного суд касаційної інстанції зауважує, що застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
5.16. Водночас, місцевий господарський суд відхиляючи заяву Відповідача-2 про застосування строку позовної давності до спірних відносин обмежився посиланням про її безпідставність, а господарський суд апеляційної інстанції лише зазначив, що Позивачі не є сторонами оскаржуваного правочину та про порушення інтересів держави в частині незаконного відчуження об`єктів державної власності, які перебували в управлінні НАК "Надра України", останні дізналися у жовтні 2018 року, після надіслання їм Генеральною Прокуратурою України відповідних повідомлень.
5.17. В такий спосіб, господарські суди попередніх інстанцій вимог статей 236 237 Господарського процесуального кодексу України не врахували та не з`ясували обставини справи, пов`язані з фактом обізнаності або об`єктивної можливості Позивачів бути обізнаними щодо порушення інтересів держави, а відтак і обставини справи, пов`язані з визначенням початку перебігу і закінчення зазначеного строку за вимогами, що є предметом позову.
Зокрема це стосується і необхідності встановлення обставин обізнаності про порушення прав, у тому числі Прокурором, який, як убачається з матеріалів справи та обставин встановлених судами, дізнався про незаконність вибуття спірного майна з матеріалів кримінального провадження № 42016000000003659, а показанням свідків у зазначеному кримінальному провадженні надавалась оцінка у межах справи, що розглядається.
5.18. Водночас, аналіз наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.
Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18.
5.19. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без встановлення істотних обставин справи.
5.20. Отже, доводи скаржника, зокрема про те, що господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, не врахували висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення не тільки моменту коли особа довідалась про порушення свого права, а й коли мала об`єктивну можливість бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, знайшли своє підтвердження.
5.21. Також у касаційній скарзі заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінки положенням Статуту НАК "Надра України", зокрема, пункту 24 (в редакції станом на момент укладення спірного договору), яким визначено, що Компанія є власником майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств.
5.22. Судова колегія виходить з того, що хоча в матеріалах справи відсутній текст Статуту на який посилається як скаржник, так і суди при обґрунтуванні своїх рішень, однак останній затверджений постановою КМУ від 27.09.2000 № 1460, а тому учасники справи і суди були обізнані з його змістом в цілому та з його окремими положеннями.
Водночас, суди попередніх інстанцій не надали оцінки зазначеному положенню в аспекті доводів скаржника щодо того, хто був власником спірного майна на момент укладення спірного договору, його повноважень тощо.
Додатково (не надаючи оцінки цьому пункту Статуту, що вочевидь виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції) судова колегія звертає увагу на суперечливі висновки судів попередніх інстанцій, які з одного боку дійшли висновку, що власником майна є Кабінет Міністрів України, однак, при цьому, задовольнили позовні вимоги щодо повернення спірного майна на користь НАК "Надра України", яка в цій справі Прокурором визначена саме в статусі відповідача.
За таких обставин, судам попередніх інстанцій необхідно було надати оцінку положенням Статуту НАК "Надра України" щодо повноважень та функцій органів управління як Відповідача-2, так і Позивачів у цій справі (КМУ та Держгеонадра).
5.23. Щодо доводів заявника про встановлення господарськими судами обставин справи на підставі недопустимих доказів колегія суддів зазначає наступне.
5.24. Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України ("Допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).
5.25. Водночас, за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
5.26. При цьому, відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України до повноважень суду касаційної інстанції віднесено вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
5.27. Законодавцем закладено різний зміст в поняття неналежних і недопустимих доказів. При цьому, критерії недопустимості випливають зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
5.28. Водночас параграф 2 "Показання свідків" Глави 5 Господарського процесуального кодексу України передбачають вимоги, порядок та особливості використання показання свідка.
5.29. Апеляційною інстанцією було враховано протокол додаткового допиту свідка (щодо відсутності прийняття рішення про відчуження/продаж/обмін майна Компанії), які були надані під час кримінального провадження.
Зазначений доказ хоча й не відповідає критеріям, визначеним Господарським процесуальним кодексом України для показань свідка, однак зважаючи на його походження, він може розглядатись як письмовий доказ, і в такий спосіб міг бути розглянутий судами у сукупності з іншими доказами з дотриманням стандартів їх оцінки передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи.
5.30. Поряд з цим, судова колегія звертає увагу на необхідності оцінки змісту письмових доказів комплексно з урахуванням інших доказів та уникнення ситуації так званого "негативного доказу", який протирічить іншим письмовим доказам.
При цьому, саме на суд в цьому випадку покладено обов`язок оцінки належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; від 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; від 09.12.1994, пункт 29).
З урахуванням положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (заява № 63566/00) від 18.07.2006 суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суд не виконає свої зобов`язання щодо пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997).
5.31. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.32. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних рішень попередніх інстанцій, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.33. Щодо доводів скаржника з посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 про те, що Прокурором обрано неналежний спосіб захисту судова колегія зазначає наступне.
За змістом частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статей 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункти 6.5 - 6.7 постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Скаржник, посилаючись на пункт 114 Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, не врахував, що він безпосередньо пов`язаний із пунктом 113 цієї ж постанови в якому суд погодився з висновками суду першої інстанції про неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).
Таким чином, суд вказав на необхідність при перевірці ефективного способу захисту встановлювати обставини справи, зокрема щодо правових підстав набуття майна та характеру взаємовідносин між суб`єктами правовідносин. Зазначене фактично підтверджує і сам скаржник з посиланням на ряд постанов Великої Палати Верховного Суду у справах № 338/180/17, № 569/17272/15-ц, № 487/10132/14-ц, № 210/4458/15-ц, № 610/1030/18 № 145/2047/16-ц, № 469/1044/17 та наголошуючи на необхідності встановлення дійсного власника майна.
Водночас, оскільки справа підлягає направленню на новий розгляд, у тому числі з підстав необхідності надання оцінки доказам щодо власника спірного майна та повноважень учасників спору на момент укладення спірного договору, а також встановлення обставин справи, пов`язаних з початком перебігу строку позовної давності, колегія суддів вважає передчасним розгляд доводів скаржника в частині неналежно обраного способу захисту, оскільки вирішення цього питання безпосередньо залежить від обставин справи, які підлягають встановленню судами.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрубпром" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.12.2020 у справі № 925/538/19 скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік В. Г. Суховий