№ 926/1739/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 926/1739/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК Машинері"

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025

у справі № 926/1739/24

за позовом Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК Машинері"

про стягнення неустойки в розмірі 129 863, 60 грн,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 02.09.2024 позов Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК Машинері" про стягнення неустойки в розмірі 129 863, 60 грн в задоволено повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК Машинері" на користь Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради неустойку в сумі 129 863, 60 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження. В обґрунтування причин пропуску вказаного строку посилався на те, що з оскаржуваним рішенням суду ознайомився через свого представника - адвоката Карпюк Ю.М., сам відповідач не знав про розгляд справи. Щодо неможливості отримання повісток у справі зазначав, що директор Вакарюк М.Д., яка є єдиним учасником товариства (відповідача), перебувала у відрядженнях: з 02.09.2024-05.09.2024, 20.08.2024-28.08.2024, 05.07.2024-10.08.2024, 18.09.2024-25.09.2024. Дату отримання судового рішення зазначав 21.11.2024. У підтвердження вказаних обставин додав копії наказів №3 від 04.07.2024, №4 від 20.08.2024, №5 від 30.08.2024, №6 від 17.09.2024 та копію заяви про отримання копії рішення.

Ухвалою від 06.01.2025 апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу без руху, оскільки наведені скаржником в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження причини визнав неповажними, та надав скаржнику строк на звернення до суду апеляційної інстанції із заявою, із зазначенням, при цьому, інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М. - головуючий, Скрипчук О.С., Матущак О.І.) відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача від 09.12.2024 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.09.2024 та повернуто її заявнику.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (про відмову у відкритті апеляційного провадження), відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що:

- судом апеляційної інстанції відмовлено у відкритті апеляційного провадження помилково, оскільки відповідачу не було відомо про наявність судового розгляду цієї справи, а про факт існування рішення місцевого господарського суду він дізнався випадково під час здійснення розрахунків з контрагентами, а саме 11.11.2024, після чого 12.11.2024 уклав договір з представником, і останній отримав копію рішення тільки 21.11.2024;

- у тексті оскаржуваної ухвали взагалі відсутня оцінка обставин та доказів, які вказані у клопотанні від 16.01.2025, а суд апеляційної інстанції фактично ще раз навів ті обставини, які вказані в ухвалі від 06.01.2025, не дослідивши та не надавши оцінки тим обставинам, що вказані у клопотанні від 16.01.2025, яке подано для усунення недоліків, що вказані в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 06.01.2025;

- наявна суперечність висновків суду встановленим обставинам справи: встановивши факт повернення листа з судовим рішенням із вказівкою на «закінченням терміну зберігання» та встановлення причини невручення судового рішення «невдала спроба вручення» без встановлення факту відмови в отриманні, з`ясувавши, що фактично судове рішення вручене представнику апелянта 21.11.2024, суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження;

- вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо можливості скаржника ознайомитися з судовим рішенням в ЄДРСР, оскільки вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, наведений у ч. 6 ст. 242 ГПК України, і в цьому переліку день оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення. Можливість дізнатися про ухвалене судом першої інстанції рішення з ЄДРСР є лише правом заявника. При цьому, оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не є формою отримання стороною судового рішення. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду;

- скаржник не погоджується з висновком суду, що підставою відмови у поновленні строку на апеляційне оскарження є відсутність реєстрації електронного кабінету на час розгляду справи в суді першої інстанції, адже це суперечить положенням ГПК України, з огляду на положення ст. 6 якого процесуальні наслідки щодо відсутності реєстрації електронного кабінету застосовують виключно у тих випадках, коли це передбачено нормами ГПК, зокрема: залишення документа такої особи без руху, його повернення або залишення без розгляду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 08.04.2025.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.04.2025 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Додатково зазначає, що в період розгляду справи №926/1739/24 між Чернівецькою міською радою та ФОП Вакарюк М.Д., яка є керівником ТОВ «ЛК Машинері», існував господарський спір у справі №926/814/24. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 апеляційну скаргу Вакарюк М.Д. б/н від 02.07.2024 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 03.06.2024 у справі №926/814/24 - залишено без руху через відсутність доказів сплати судового збору. На виконання вказаної ухвали, Вакарюк М.Д. особисто 17.07.2024 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у філії АТ «Укрексімбанк» в м. Чернівцях, 4 каса (квитанція від 17.07.2024 №ПН2987888 додається), що спростовує ту обставину, що Вакарюк М.Д. у період з 05.07.2024 до 10.08.2024 перебувала у відрядженні у м. Ужгород. Відповідно, ТОВ «ЛК Машинері» вводить в оману Верховний Суд щодо відсутності його представника в м. Чернівцях в період розгляду справи.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену ухвалу апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 256 ГПК України); ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (п. 2 ч. 2 ст. 256 ГПК України).

За змістом ч.ч. 3, 4 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без руху ухвалою від 06.01.2025 апеляційну скаргу відповідача, зазначив, що повний текст рішення складено судом 04.09.2024, копія рішення надіслана відповідачу 05.09.2024 поштою, поштовий конверт зі штрих кодовим ідентифікатором 0600959069406 повернувся суду 23.09.2024 з відміткою пошти «за закінченням встановленого терміну зберігання». Згідно з даними АТ «Укрпошта» поштовий конверт зі штрих кодовим ідентифікатором 0600959069406 прибув до відділення 06.09.2024, працівники поштового відділення здійснили невдалу спробу вручення 06.09.2024, надалі повернули відправнику за «закінченням встановленого терміну зберігання» 20.09.2024. Оскільки директор відповідача перебувала у відрядженнях 05.07.2024-10.08.2024, 18.09.2024-25.09.2024, отже, з 06.09.2024 до 20.09.2024 (у період між ними) мала можливість отримати копію оскаржуваного рішення. Натомість апеляційна скарга надіслана до Західного апеляційного господарського суду 09.12.2024, більше як два місяці після закінчення строку на апеляційне оскарження. Суд дійшов висновку про те, що вказані обставини свідчать про обізнаність відповідача про наявність цієї справи в суді першої інстанції, а отже, він мав достатньо часу звернутися в суд, щоб поцікавитися про результат розгляду справи, чи дізнатися про рух справи з Єдиного державного реєстру судових рішень раніше, ніж 09.12.2024.

На виконання вимог ухвали представник відповідача надіслав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, до якої надав копію наказу про перебування директора у відрядженні з 06.09.2024 по 17.09.2024 та зазначив, що 19 та 20 вересня 2024 - це вихідні дні, а тому відповідач не міг отримати поштове відправлення в ці дні.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обставини, вказані заявником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, не можуть свідчити про об`єктивну неможливість вчасного звернення з апеляційною скаргою, в межах строків, визначених ГПК України, та залежали виключно від волевиявлення скаржника, а тому не можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних обставин, що зумовили значний пропуск строку, встановленого на апеляційне оскарження. Крім цього, суд зазначив, що скаржником на момент розгляду справи та винесення рішення, не виконано вимоги ст. 6 ГПК України та не було зареєстровано електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Верховний Суд зауважує, що відповідно до частин першої, п`ятої та сьомої статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система (далі - ЄСІТС). Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч. 6 цієї статті, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення: шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС (подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 906/184/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14088/21, від 29.11.2022 у справі № 916/1716/20, від 25.05.2023 у справі № 916/3164/16).

Колегія суддів зазначає, що хоча у тексті оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції і міститься посилання на ст. 6 ГПК України та висновки, що скаржником на момент розгляду справи та винесення рішення, не виконано вимоги ст. 6 ГПК України та не було зареєстровано електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), проте, як вбачається з тексту ухвали, вони не покладені в основу мотивування висновку щодо визнання неповажними причин пропуску строку на апеляційне оскарження, позаяк апеляційним господарським судом прямо зазначено, що обставини, вказані заявником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, не можуть свідчити про об`єктивну неможливість вчасного звернення з апеляційною скаргою, в межах строків, визначених ГПК України, та залежали виключно від волевиявлення скаржника, а тому не можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних обставин, що зумовили значний пропуск строку, встановленого на апеляційне оскарження.

Західний апеляційний господарський суд зазначив, що зі змісту ст.ст. 120 та 242 ГПК України вбачається, що особи, які беруть участь у справі вважаються належним чином повідомлені, якщо ухвали, рішення були надіслані за належною адресою. Суд не зобов`язаний розшукувати учасника справи, а керується тільки адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас суд зазначив, що за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, зокрема, містяться висновки, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд виконав всі необхідні дії для повідомлення відповідача про розгляд спору за його участю.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).

Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ГПК України.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити наявність поважних причин пропуску строку та чи підлягає він поновленню.

Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

У розумінні ст. 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

ГПК України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

У справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) ЄСПЛ зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Отже, зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями щодо поновлення строку шляхом прийняття відповідної ухвали і його поновлення зводиться до того, що суд дозволяє (при наявності поважних причин пропуску строку) особі вчинити ту дію, на вчинення якої нею пропущений встановлений законом строк.

Так суд апеляційної інстанції, залишаючи без руху апеляційну скаргу відповідача, зазначив, що оскільки директор відповідача перебувала у відрядженнях 05.07.2024-10.08.2024, 18.09.2024-25.09.2024, отже, з 06.09.2024 до 20.09.2024 мала можливість отримати копію оскаржуваного рішення. Натомість апеляційна скарга надіслана до Західного апеляційного господарського суду 09.12.2024, більше як два місяці після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обставини, вказані заявником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, не можуть свідчити про об`єктивну неможливість вчасного звернення з апеляційною скаргою, в межах строків, визначених ГПК України, та залежали виключно від волевиявлення скаржника, а тому не можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних обставин, що зумовили значний пропуск строку, встановленого на апеляційне оскарження.

Та обставина, що суд апеляційної інстанції прямо в тексті оскарженої ухвали не вказав про докази, додані до повторного клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, не свідчить про те, що він їх не дослідив та не надав їм оцінки, і суд апеляційної інстанції в цій справі, в межах повноважень, мотивував свій висновок про відсутність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження, виходячи безпосередньо з тих мотивів, які вважав достатніми для визнання причин такими, які залежали від заявника апеляційної скарги і які не обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З огляду на ці положення ГПК України Верховний Суд також не надає оцінки доказам, на які посилається позивач у відзиві на касаційну скаргу щодо перебування директора позивача у м. Чернівці 17.07.2024.

Отже, встановивши наведені вище обставини та оцінивши зазначені причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав їх неповажними.

За наведених обставин правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач не зазначив та не довів існування обставин непереборної сили, що зумовили пропуск ним процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та об`єктивно свідчили про неможливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції керується висновками, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК Машинері" залишити без задоволення.

Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 926/1739/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.