ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2022 року
м. Київ
cправа № 926/894/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Стратієнко Л. В., Студенець В. І.,
за участю секретаря Шпорт В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс»
на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Галушко Н.А., Желіка М.Б., Орищин Г.В.
від 21.09.2021
та на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Галушко Н.А., Желіка М.Б., Орищин Г.В.
від 28.09.2021
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс»
до Приватного підприємства «Рембудсервіс - Кераміка»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДСЕРВІС-ІНВЕСТ»
про визнання договору купівлі-продажу від 01.04.2011 року недійсним та стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 335 000,00 грн,
за участю представників:
від позивача: Максимчук А.В.,
від відповідача: не з`явилися,
від третьої особи: не з`явилися.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства «Рембудсервіс Кераміка» про визнання договору купівлі продажу від 01.04.2011, який укладений між сторонами, недійсним та стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 335 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір купівлі - продажу від 01.04.2011 зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» підписано неуповноваженою на такі дії особою, а саме: директором Фонарюком Анатолієм Захаровичем, який діяв на підставі Статуту. Однак діючим на час складання спірного договору Статутом пунктом 7.20 визначено, що директор не має права укладати будь які угоди на суму, що перевищує 100 000,00 (сто тисяч) грн без згоди зборів учасників товариства або голови товариства. У спірному договорі відсутнє посилання на відповідні згоди, як це передбачено Статутом товариства, а тому позивач вважає, що сплачені ним кошти за поставлену цеглу в розмірі 335 000,00 грн є безпідставно сплаченими з огляду на те, що договір купівлі продажу від 01.04.2011 є недійсним.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
01.04.2011 між Приватним підприємством «Рембудсервіс-Кераміка» (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» (позивач) укладено договір купівлі-продажу.
Від імені Приватного підприємства «Рембудсервіс-Кераміка» договір підписано директором Димедом Василем Васильовичем, який діяв на підстав Статуту, зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» договір підписано директором Фонарюком Анатолієм Захаровичем, який діяв на підставі Статуту, про що зазначено в преамбулі договору.
За умовами вказаного договору Приватне підприємство «Рембудсервіс-Кераміка» зобов`язалося поставити Товариству з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс», як покупцю, цеглу марки М-100 по ціні за 1 шт, яка визначається в накладних згідно діючих на заводі продавця цін на час продажу. Загальна орієнтовна кількість цегли, що продається за договором 1 млн шт.
Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що покупець сплачує обумовлену договором вартість цегли на розрахунковий рахунок продавця.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що в 3-х денний строк з дня подання заявки покупцем та погодження кількості цегли, продавець передає покупцю цеглу, зазначену в п. 1.1. договору. При цьому продавець виписує накладну, а покупець надає довіреність на отримання матеріальних цінностей форми №М-2 та підписує накладну.
Відповідно до підпункту 6.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до передачі цегли та повної її оплати.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 09.11.2020 у справі № 926/554/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021, позовні вимоги Приватного підприємства «Рембудсервіс Кераміка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецькій молодіжний житловий комплекс» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу від 01.04.2011 у розмірі 778 661,00 грн, з яких: основна заборгованість 776 046,00 грн, 3 % річних 2 615,00 грн задоволено в повному обсязі.
Встановлені у справі № 926/554/19 обставини щодо підтвердження факту укладення договору купівлі продажу від 01.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» та Приватним підприємством «Рембудсервіс Кераміка», встановлення ціни договору в розмірі 1 111 046,00 грн, факту здійснення поставки товару (цегли) та факту здійснення покупцем часткової оплати протягом 2012-2014 років за поставлену цеглу в загальній кількості 740 210 шт. у розмірі 335 000,00 грн, в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиційними для господарського суду під час розгляду даної справи, а тому не підлягають повторному доказуванню.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Господарський суд Чернівецької області рішенням від 30.06.2021 у справі №926/894/21 позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі - продажу від 01.04.2011, укладений між Приватним підприємством «Рембудсервіс-Кераміка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс». Стягнув з Приватного підприємства «Рембудсервіс - Кераміка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» безпідставно сплачені кошти в сумі 335 000,00 грн, судовий збір в сумі 7 295,00 грн та 28 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що п. 7.20. Статуту товариства визначено, що директор не має права укладати будь які угоди на суму, що перевищує 100 000,00 грн без згоди зборів учасників товариства або голови товариства. Жодних рішень, погоджень або попередніх затверджень умов оспорюваного договору зборами учасників товариства, як то передбачено п. 7.20 Статуту позивача, відповідачем суду не надано та в матеріалах справи вони відсутні. Таким чином, оскільки укладення договору купівлі-продажу від 01.04.2011 відбулось за відсутності попереднього погодження загальними зборами учасників товариства позивача істотних умов спірного договору, вказаний правочини є таким, що вчинений директором Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» Фонарюком Анатолієм Захаровичем із перевищенням повноважень.
Західний апеляційний господарський суд постановою від 21.09.2021 у справі № 926/894/21 рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.06.2021 у справі №926/894/21 скасував. В позові відмовив.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що на момент вчинення спірного правочину (01.04.2011) державна реєстрація змін до установчих документів позивача, а саме статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» в новій редакції, яка затверджена загальними зборами засновників товариства протоколом від 31.01.2011, не була проведена, висновок суду першої інстанції, що при укладенні оскаржуваного договору купівлі - продажу оспорюваний договір від імені покупця підписано не уповноваженою особою в порушення пункту 7.20 Статуту і сторонам було про це відомо, є помилковим.
Послався на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц про те, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
Зазначив, що аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 13.05.2021 у справі №903/277/20.
Оскільки відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі - продажу від 01.04.2011 недійсним, суд апеляційної інстанції відмовив і у задоволенні вимог про стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 335 000,00 грн отриманих в порядку виконання договірних відносин.
Додатковою постановою від 28.09.2021 у справі № 926/894/21 Західний апеляційний господарський суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» на користь Приватного підприємства «Рембудсервіс Кераміка» 17 306,00 грн витрат на надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою (уточнена касаційна скарга від 17.12.2021) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 та на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 926/894/21, у якій просило їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подачу касаційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу у судах апеляційної та касаційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не досліджено зібрані у справі докази, неповно з?ясовано обставини справи, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статей 92 241 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 924/491/17, від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18 та від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17.
Скаржник також зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у подібних правовідносинах.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив у її задоволенні відмовити постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Заявив що попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, який він очікує понести, у суді касаційної інстанції складає 10 000 грн.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Спір по справі стосується наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Згідно з положеннями статей 203 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину може бути вчинення його особою за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі. При цьому дієздатність юридичної особи реалізується відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень.
Відповідно до вимог статей 92 241 Цивільного кодексу України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.
Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Аналогічні висновки неодноразово були викладені Верховним Судом, зокрема і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, яка застосована судом апеляційної інстанції.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, обґрунтовував своє рішення тим, що спірний договір купівлі - продажу від 01.04.2011 укладено Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» в особі директора Фонарюка Анатолія Захаровича та Приватним підприємством «Рембудсервіс Кераміка» в особі директора Димеда Василя Васильовича, договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Суд першої інстанції, оцінюючи правомочність директора позивача на підписання спірного договору, посилався на Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс», затверджений протоколом від 31.01.2011 загальними зборами засновників товариства, п.7.20 якого визначено, що директор не має права укладати будь які угоди на суму, що перевищує 100 000 грн без згоди учасників товариства або голови товариства.
Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент укладення оспорюваного правочину у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутня державна реєстрація змін до установчих документів позивача, а саме Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» в новій редакції, яка затверджена загальними зборами засновників товариства (протокол від 31.01.2011), оскільки така реєстрація відбулася 07.11.2011, про що до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №10381050004001301 (через 7 місяців після укладення спірного договору).
Тобто на момент вчинення спірного правочину (01.04.2011) державна реєстрація змін до установчих документів позивача, а саме статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» в новій редакції, яка затверджена загальними зборами засновників товариства протоколом від 31.01.2011, не була проведена, відповідно позивачем не доведено, що оскаржений договір купівлі - продажу від імені покупця підписано не уповноваженою особою, з порушенням п.7.20 Статуту і сторонам було про це відомо.
Верховний Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції правильними.
Відповідно до частини 5 статті 89 Цивільного кодексу України (у редакції чинній на час укладення спірного договору) зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
У частині 4 статті 83 Господарського кодексу України (у редакції чинній на час укладення спірного договору) вказано, що зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства.
Закон України від 15 травня 2003 року N 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців» (у редакції чинній на час укладення спірного договору) передбачає, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (частини 1 статті 4 цього Закону).
Відповідно до статті 18 цього Закону (у редакції чинній на час укладення спірного договору) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Отже, відповідно до частини 5 статті 89 Цивільного кодексу України та статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців» (у редакції чинній на час укладення спірного договору) зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. У той же час юридична особа та її учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.
У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач знав про запроваджену юридичною особою зміну повноважень директора, шляхом обмеження права укладати угоди на суму, що перевищує 100 000,00 грн.
Помилкове посилання суду апеляційної інстанції на норми статей 9, 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 835-VIII, який набрав чинності 13.12.2015, не призвело до прийняття неправильного рішення.
Доводи позивача, що директором Приватного підприємства «Рембудсервіс-Кераміка» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-інвест» є Димед В.В., Товариство з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-інвест» знаходиться за однією адресою з позивачем, не доводять обізнаності саме контрагента позивача - Приватного підприємства «Рембудсервіс-Кераміка» про внесення змін до установчих документів покупця щодо обмеження прав директора на укладення угод, сума яких перевищує 100 000,00 грн. Не надано позивачем і доказів того, що Приватне підприємство «Рембудсервіс-Кераміка» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-інвест» є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» і для них рішення загальних зборів про внесення змін до установчих документів набуває чинності з моменту його прийняття, а не з моменту державної реєстрації.
Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги позивача з приводу неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 924/491/17, від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20, від 09.04.2019 у справі № 924/491/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19, оскільки відповідних висновків Верховний Суд дійшов не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права на які посилається позивач, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.
Враховуючи, що вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.04.2011 року є безпідставними, то позовні вимоги в частині стягнення 335000,00 грн правильно залишені апеляційним господарським судом без задоволення.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Позивач зазначив про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» за відсутності висновку про її застосування у подібних правовідносинах.
Однак, як вже була зазначено вище, суд апеляційної інстанції помилково послався на норми статей 9, 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 835-VIII, який набрав чинності 13.12.2015. Судами встановлено, що спірний договір укладено між сторонами 01.04.2011, рішення загальних зборів про затвердження нової редакції Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» прийнято 31.01.2011, нова редакція Статуту зареєстрована в реєстрі 07.11.2011, тобто до набрання чинності Законом України від 26 листопада 2015 року № 835-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». На час виникнення спірних правовідносин статус відомостей Єдиного державного реєстру врегульовувався статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відповідно у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку про застосування статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у спірних правовідносинах.
Щодо доводів касаційної скарги позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при ухваленні додаткової постанови, то вони свого підтвердження не знаходять з огляду на таке.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом частини 1 статті 1 зазначеного Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з положеннями статті 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові від 03.10.2019 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/445/19.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги адвокатом, у сумі 17 306,00 грн, суд апеляційної інстанції врахував, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, що спірні послуги адвоката було реально надані відповідачеві і це підтверджують матеріали справи, зокрема договір №02/2021-юо про надання правової допомоги від 05.01.2021; додатковий договір до договору №02/2021-юо від 05.07.2021; рахунок до Додаткового договору до договору №02/2021-юо; акт №02/2021-юо приймання передачі наданих юридичних послуг; квитанція №02/2021-юо від 05.01.2021; посадочні документи - 2 шт.
За умовами договору про надання правової допомоги № 02/2021-юо від 05.01.2021, пункт 1.3 зазначені в цьому розділі договору юридичні послуги надаються згідно наданого доручення Клієнта, що оформляється додатковим договором до цього договору. Додатковим договором від 05.07.2021 до договору № 02/2021-юо від 05.01.2021 адвокат Єфтемій Р.Ф. та Приватне підприємство «Рембудсервіс-Кераміка» уточнили обсяг юридичних послуг, що мають бути надані у господарській справі № 926/894/21.
Позивачем не доведено, що зазначені адвокатські послуги не були надані відповідачеві та їх розмір є неспівмірним із складністю справи, витраченим адвокатом часом тощо.
Крім того, для цілей розподілу судових витрат враховується також і розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, яка встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, що спростовує доводи касаційної скарги позивача про помилкове відшкодування судом апеляційної інстанції витрат відповідача на оплату адвокату відрядження та відправку поштової кореспонденції.
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі підстави оскарження судових рішень у справі, передбачені пунктом 1, 3 та 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, свого підтвердження не знайшли.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова та додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив вирішити питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, вказав, що орієнтовний розмір понесених витрат складає 10 000,00 грн, докази на їх понесення будуть подані ним у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції розгляне заяву відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу після подання заявником відповідних доказів, які мають бути подані протягом п`яти днів після ухвалення даного судового рішення.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява буде залишена без розгляду.
Судові витрати
З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецький молодіжний житловий комплекс» залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 926/894/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Л. Стратієнко
В. Студенець