ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 927/1305/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" - адвоката Горбача А.М. (довіреність від 24.07.2023 № 472; в режимі відеоконференції),
відповідача - акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз" - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2023 (головуючий суддя Демидова М.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 (головуючий Пономаренко Є.Ю., судді: Руденко М.А. і Барсук М.А.)
у справі № 927/1305/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Чернігівгаз"
про стягнення 2 779 764,69 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Оператор ГТС звернувся до суду з позовом до Товариства про стягнення 2 779 764,69 грн, з яких: 696 350,20 грн основного боргу, 1 413 188,05 грн пені, 520 573,93 грн 3% річних та 149 652,51 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством своїх зобов`язань за договором транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000122 (далі - Договір) в частині оплати отриманих послуг транспортування природного газу.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024: позов задоволено частково; закрито провадження у справі в частині стягнення 696 350,20 грн основного боргу за Договором; стягнуто з Товариства на користь Оператора ГТС 520 573,93 грн інфляційних втрат, 149 652,51 грн 3 % річних, 200 000 грн; у решті позову відмовлено.
При задоволенні позову суди виходили з обставин доведеності факту порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань. Враховуючи погашення відповідачем суми основної заборгованості перед позивачем після відкриття провадження у цій справі, останнє підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). З огляду на доведеність порушення Товариством умов Договору з нього на користь Оператора ГТС підлягають також стягненню пеня, інфляційні втрати та 3% річних. Водночас, за результатами розгляду клопотання відповідача про зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суди дійшли висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 200 000 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні пені, Оператор ГТС звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судами при ухвалені рішень в оскаржуваній частині не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та у цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задовольнити у повному обсязі.
Так, ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23, щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
Верховний Суд зазначає, що скаржник не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями лише в частині розміру стягнення пені (висновками судів щодо її зменшення), в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій скаржником не оскаржуються та, відповідно, судом касаційної інстанції не переглядаються.
Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині стягнення пені виходили з того, що факт укладення між сторонами Договору та обставини його неналежного виконання відповідачем не заперечується останнім. Основну заборгованість відповідач погасив після порушення провадження у справі, що обумовило закриття провадження у справі в цій частині.
Позивач просить стягнути з відповідача 1 413 188,05 грн. пені відповідно до наданого ним розрахунку на підставі пункту 13.5. Договору, за умовами якого, у разі порушення замовником строків оплати, передбачених Договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, а тому позивачем правомірно здійснено нарахування 1 413 188,05 грн пені за порушення строків оплати вартості перевищення замовленої (договірної) потужності та замовленої (договірної) потужності.
Водночас відповідачем було заявлено клопотання про зменшення заявленої до стягнення пені на 99%, обґрунтоване посиланнями на: погіршення фінансового становища; збиткову господарську діяльність, яка зумовлена дебіторською заборгованістю, низькою та несвоєчасною оплатою послуг розподілу природного газу споживачів, встановленням регулятором (НКРЕКП) тарифу на послуги з розподілу природного газу, який не покриває фактичних обґрунтованих витрат товариства; необхідність постійного проведення аварійного відновлення та ремонту пошкоджених ділянок газопроводу, а також ту обставину, що нараховані позивачем інфляційні та 3% річних в певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, а зменшення розміру пені негативно не вплине на фінансовий стан позивача.
На підтвердження зазначених обставин відповідачем додано до матеріалів справи баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2022, відповідно до якого дебіторська заборгованість відповідача складає 44 191 тис. грн, в той час коли згідно зі звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2022 рік чистий фінансовий результат складає збиток у розмірі 3 912 тис. грн. Відповідач наголошує на тому, що він є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує енергетичну незалежність міста Чернігова та Чернігівської області, особливо в період початку опалювального сезону 2022-2023 років, а тому забезпечення роботи газорозподільної системи у воєнний час є одним з пріоритетних завдань для збереження можливості надання послуг з розподілу природного газу споживачам усіх категорій.
У доповнення до клопотання про зменшення пені відповідачем на підтвердження інформації про виконання заходів, пов?язаних з ліквідацією наслідків аварійних ситуацій, викликаних введенням воєнних дій на території здійснення ліцензованої діяльності (місто Чернігів та Чернігівська область), а також першочергових заходів, що безпосередньо спрямовані на забезпечення надійної та безпечної експлуатації та підтримання у належному стані об?єктів газорозподільної системи у період з 24.02.2022 до 01.10.2023 на суму 19 066 000,20 грн. додано копії актів обстеження технічного стану пошкоджених газопроводів, актів приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об`єктів, їх фото, копії наказів про проведення модернізації основних засобів Товариства за період з 24.02.2023 до 01.10.2023, інформації про виконання заходів, пов?язаних з ліквідацією наслідків аварійних ситуацій, викликаних введенням воєнних дій на території здійснення ліцензованої діяльності (місто Чернігів та Чернігівська область).
Позивач у поданих запереченнях повністю заперечує проти зменшення пені, зазначає про відсутність підстав для такого зменшення та наголошує про наявність власного скрутного фінансового становища; звертає увагу на здійснення за власні кошти постійних ремонтних робіт трубопроводів газотранспортної системи, пов?язаних з ліквідацією наслідків бойових дій з метою недопущення припинення транспортування природного газу та уникнення негативного впливу на інтереси всіх учасників ринку природного газу у сфері енергетичної безпеки. Позивач зазначає, що клопотання відповідача про зменшення пені на 99% фактично є повною відмовою у стягненні пені.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
За приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У розгляді клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення пені суди з посиланням на висновки Верховного Суду щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов`язання за правилами статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, щодо індивідуальності як у обставинах, якими обумовлені підстави та розмір нарахованої неустойки у відповідних правовідносинах, так і у обставинах, якими обґрунтовується та обумовлюється зменшення пені у цих правовідносинах, відповідно, відсутність єдиних критеріїв при вирішенні питання щодо підстав і міри зменшення неустойки, з`ясували обставини того, що:
- Товариство є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує енергетичну незалежність міста Чернігова та Чернігівської області, а також роботу газорозподільної системи природного газу споживачам усіх категорій (господарська діяльність відповідача відноситься до сектору економічної безпеки держави і має важливе соціальне, економічне та стратегічне значення);
- основним джерелом доходу відповідача є кошти, що надійшли за надані послуги від споживачів, в тому числі від населення та бюджетних установ, зокрема, у період дії воєнного стану в Україні;
- причинами погіршення фінансового стану та виникнення заборгованості його є критичний брак обігових коштів та зростання заборгованості споживачів, як фізичних осіб, так і теплопостачальних організацій, за надані послуги з розподілу природного газу;
- з початку введення воєнного стану в Україні у відповідача виникає постійна необхідність проведення аварійного відновлення та ремонту пошкоджених ділянок газопроводу, що підтверджено наданими до справи документами;
- у зв?язку з виконання заходів, пов?язаних з ліквідацією наслідків аварійних ситуацій на території здійснення ліцензованої діяльності (місто Чернігів та Чернігівська область), а також першочергових заходів, безпосередньо спрямованих на забезпечення надійної та безпечної експлуатації та підтримання у належному стані об?єктів газорозподільної системи у період з 24.02.2022 до 01.10.2023 Товариство витратило 19 066 000,20 грн;
- складне фінансове становище відповідача та наявність збитків підтверджуються балансом (звітом про фінансовий стан) на 31.12.2022 та звітом про фінансові результати (звітом про сукупний дохід) за 2022 рік;
- основна заборгованість за спірним Договором повністю погашена відповідачем в добровільному порядку;
- стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання;
- примусове стягнення з відповідача всієї суми пені може привести до непередбачуваних наслідків, які негативно вплинуть на роботу відповідача.
При цьому, відповідно до принципу збалансованості інтересів сторін, судами також враховано належність позивача до критичної інфраструктури, необхідність забезпечення населення та юридичних осіб газом, а також неспівмірність розміру заборгованості за позовом (на час звернення позивача до суду) із вимогою про зменшення пені на 99%.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про часткове задоволення клопотання Товариства, визнавши справедливим і розумним зменшення пені до 200 000,00 грн. та стягнення саме такої суми.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Суд відхиляє посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду щодо застосування положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суди, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності з належним обґрунтуванням визначили, що такі обставини є достатніми для часткового зменшення пені, врахувавши при цьому баланс інтересів обох сторін. Переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.
Доводи ж касаційної скарги у вказаній частині фактично зводяться до переоцінки обставин покладених судами в основу судових рішень в якості підстав для зменшення пені.
Крім того, відхиляючи аргументи скаржника, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені і штрафу, зокрема у справах, на які послався позивач (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.01.2021 у справі № 927/704/19, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23) свідчить, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. До того ж, Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі 910/8725/22 та від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21).
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій з належним обґрунтуванням застосували у даній справі передбачене статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України право на зменшення розміру заявленої до стягнення пені. Порушень у застосування судами цих норм матеріального права скаржником не доведено.
Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про порушення місцевим господарським судом права позивача на розгляд справи за участю його представника через неможливість останнього приєднатися до системи відеоконференцзв`язку внаслідок технічних проблем та не відкладення у зв`язку з цим розгляду справи на підставі пункту 3 частини другої статті 202 ГПК України, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та обґрунтовано відхилені ним з огляду на таке.
Зазначене положення ГПК України не встановлює обов`язковості відкладення розгляду справи у випадку виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції та допускає, що засідання може відбутися без участі такої особи.
У силу положень частини п`ятої статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Місцевим господарським судом явка представників учасників судового процесу в судове засідання обов`язковою не визнавалася. Врахувавши положення пункту 3 частини другої статті 202 ГПК України, місцевий господарський суд, пославшись на достатність часу, наданого стронам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю представника позивача. При цьому, позивач подав письмові заперечення проти клопотання відповідача про зменшення пені, отже його позиція щодо наведеного питання була висловлена та доведена до суду.
За таких обставин Верховний Суд не вбачає у діях місцевого господарського суду і порушення норм процесуального права, про які заявляє скаржник.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення в оскаржуваній частині з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 у справі № 927/1305/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок
Суддя І. Колос