№ 927/704/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 927/704/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

(суддя - Шморгун В.В.)

від 15.11.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Копитова О.С.; судді: Остапенко О.М., Дикунська С.Я.)

від 06.10.2020

у справі № 927/704/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго"

про стягнення 21 103 179, 55 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Литвин П.В.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" про стягнення 21 103 179, 55 грн, з яких 7 459 359, 63 грн пені, 3 743 527, 50 грн - 3% річних та 9 900 292, 42 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений природний газ відповідно до договору постачання природного газу №5043/1718-ТЕ-39 від 07.09.2017.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 826 114, 29 грн пені, 1 907 939, 61 грн - 3% річних, 4 224 762, 54 грн інфляційних втрат. У решті позову відмовлено.

2.2. Рішення судів попередніх інстанцій в частині пені обґрунтовані тим, що з 18.01.2013 по 23.01.2018 діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому позивач неправомірно здійснив нарахування пені за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 185 616, 00 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 208 457, 91 грн. Крім того, суди попередніх інстанцій частково задовольнили клопотання відповідача про зменшення пені та вважали, що справедливим і розумним буде зменшення розміру пені на 60%.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відсутні правові підстави для нарахування 3% річних на суми коштів, перерахованих відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002. Крім того, позивач неправильно визначив період розрахунку 3% річних, які нараховані за зобов`язаннями листопада 2017 року.

В частині позовних вимог про стягнення втрат від інфляції рішення господарських судів обґрунтовані тим, що позивач неправомірно здійснив інфляційні нарахування на кошти, отримані відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 4 633 245, 34 грн, 3% річних в сумі 1 835 587, 89 грн, інфляційних в сумі 5 675 529, 88 грн - скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. Підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 12.06.2018 у справі №922/1010/16 (щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України); постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №826/3106/18 (щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року); у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/3657/18, від 22.11.2019 у справі №916/2286/18 (щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України). Також зазначає, що висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону №2343-XII (у редакції, яка діяла до 19.01.2013), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11. Крім того, посилається на позицію Верховного Суду, викладену у справі №925/74/19 стосовно доводів АТ "НАК "Нафтогаз України", що положення Порядку від 04.03.2002 від №256 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.4. На адресу суду 21.01.2021 від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшли письмові пояснення щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року).

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічне акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго" (споживач) 07.09.2017 уклали договір постачання природного газу №5043/1718-ТЕ-39 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

У п. 2.1. договору та додаткових угодах №2 від 02.04.2018, № 3 від 04.06.2018, № 4 від 02.08.2018, № 5 від 03.09.2018 до договору сторони узгодили обсяги газу, що мають бути поставлені, а саме: постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 30.09.2018 природний газ орієнтовним обсягом до 71 151 тис. куб. м, у тому числі за місяцями (тис. куб. м): жовтень - 6000, листопад - 9 200, грудень - 11 800, січень - 13 000, лютий - 10 500, березень - 8 500, квітень - 3500, травень - 2016, червень - 1489, липень - 1465, серпень - 1666, вересень - 2015.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

За умовами п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4 942, 00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930, 40 грн.

Згідно з п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відповідно до п. 8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Згідно з п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до договору, яка діє з 01.01.2018, п. 8.2 договору викладено у такій редакції: у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

У п. 8.3 договору, у редакції додаткової угоди № 1 від 15.01.2018 до договору, сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить 5 років (п. 10.3 договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 30.09.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору з урахуванням додаткових угод № 2 від 02.04.2018, № 3 від 04.06.2018, № 4 від 02.08.2018, № 5 від 03.09.2018 до Договору).

На виконання умов договору позивач у жовтні 2017 року - вересні 2018 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 362 569 924, 89 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2017 на суму 31 491 005, 18 грн (за жовтень 2017 року), від 30.11.2017 на суму 48 846 386, 02 грн (за листопад 2017 року), від 31.12.2017 на суму 57 493 348, 07 грн (за грудень 2017 року), від 31.01.2018 на суму 63 992 254, 00 грн (за січень 2018 року), від 28.02.2018 на суму 63 292 324, 46 грн (за лютий 2018 року), від 31.03.2018 на суму 63 012 160, 51 грн (за березень 2018 року), від 30.04.2018 на суму 17 502 419, 17 грн (за квітень 2018 року), від 31.05.2018 на суму 4 386 782, 11 грн (за травень 2018 року), від 30.06.2018 на суму 2 333 197, 27 грн (за червень 2018 року), від 31.07.2018 на суму 35 027 49, 25 грн (за липень 2018 року), від 31.08.2018 на суму 31 991 60, 21 грн (за серпень 2018 року), від 30.09.2018 на суму 3 518 138, 64 грн (за вересень 2018 року).

Відповідно до умов п. 6.1 договору відповідач за поставлений природний газ у жовтні 2017 року повинен був розрахуватись з позивачем до 27.11.2017, у листопаді 2017 року - до 26.12.2017, у грудні 2017 року - до 25.01.2018, у січні 2018 року - до 26.02.2018, у лютому 2018 року - до 26.03.2018, у березні 2018 року - до 25.04.2018, у квітні 2018 року - до 25.05.2018, у травні 2018 року - 25.06.2018, у червні 2018 року - 25.07.2018, у липні 2018 року - до 27.08.2018, у серпні 2018 року - до 25.09.2018, у вересні 2018 року - до 25.10.2018.

Відповідно до наданої позивачем довідки про здійснені АТ "Облтеплокомуненерго" операції за договором, відповідач повністю розрахувався за отриманий у жовтні 2017 року - вересні 2018 року природний газ на загальну суму 362 569 924, 89 грн, у тому числі 213 899 484, 40 грн (02.02.2018 - 18 177 785, 66 грн, 02.02.2018 - 1 822 214, 34 грн, 01.03.2018 - 30 127 183, 87 грн, 01.03.2018 - 33 872 816, 13 грн, 02.03.2018 - 1 750 000, 00 грн, 02.05.2018 - 42 304 452, 91 грн, 29.05.2018 - 6 232 681, 16 грн, 29.05.2018 - 17 158 813, 24 грн, 04.06.2018 - 3 271 886, 00 грн, 02.07.2018 - 3 085 926, 71 грн, 04.09.2018 - 1 368 330, 97 грн, 01.10.2018 - 1 470 632, 89 грн, 03.12.2018 - 6 547 823, 69 грн, 26.12.2018 - 15 039 571, 80 грн, 01.02.2019 - 11 334 577, 06 грн, 01.03.2019 - 3 394 760, 49 грн, 01.03.2019 - 4 386 782, 11 грн, 01.03.2019 - 2 333 197, 27 грн, 01.03.2019 - 3 502 749, 25 грн, 01.03.2019 - 3 199 160, 21 грн, 01.03.2019 - 2 403 203, 31 грн, 26.03.2019 - 1 114 935, 53 грн) були перераховані відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, однак порушив строки оплати, встановлені у п. 6.1. договору.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

5.3. Розглядаючи позовні вимоги в частині суми пені в розмірі 7 459 359, 63 грн, суди попередніх інстанцій врахували, що ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі №927/16/6б/13 за заявою ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Актив Плюс" порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Облтеплокомуненерго". Одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 23.01.2018 у справі №927/16/6б/13 заяву ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Актив Плюс" про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" залишено без розгляду.

Також господарські суди врахували, що відповідно до положень статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону, чинній до 19.01.2013, яка застосовується до спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що із моменту введення мораторію боржник не може виконувати грошові зобов`язання та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Крім того, господарські суди вказали, що згідно з абзацом 2 частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Виходячи зі змісту наведеної норми, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов`язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про стягнення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

При цьому господарські суди врахували, що така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 у справі № 5/34-09, від 12.03.2013 у справі 29/5005/16170/2011 від 01.10.2013 у справі № 28/5005/3240/2012, Верховного Суду від 30.05.2018 у справі 26/48/09-910/2433/16.

Відповідно до наданого розрахунку пені, позивач здійснив нарахування пені, зокрема, за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 31.01.2018 на загальну суму 193 517, 05 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 27.02.2018 на загальну суму 402 515, 26 грн.

Оскільки з 18.01.2013 по 23.01.2018 діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, суди попередніх інстанцій вважали, що позивач неправомірно здійснив нарахування пені за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 185 616, 00 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 208 457, 91 грн, а відтак позовні вимоги у цій частині на загальну суму 394 073, 91 грн задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що стягненню з відповідача підлягає решта заявленої до стягнення пені у розмірі 7 065 285, 72 грн, яка нарахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору.

5.4. Не погоджуючись з судовими рішеннями в цій частині, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18 (щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року). Також скаржник зазначив, що висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону №2343-XII (у редакції, яка діяла до 19.01.2013), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11.

5.5. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18 викладено таку правову позицію щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року).

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2342-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, у їх системному зв`язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).

При цьому мораторій вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, і стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11.

Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).

Передбачена частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.

Доцільність такого застосування статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону № 2343-ХІІ (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.

У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.

За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

5.6. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість нарахування позивачем пені за зобов`язаннями жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 185 616, 00 грн та за зобов`язаннями листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 23.01.2018 на загальну суму 208 457, 91 грн, не узгоджуються з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11.

При цьому колегія суддів враховує, що підставами передачі справи № 826/3106/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду було визначено наявність виключної правової проблеми, що полягала у відсутності єдиного правового висновку Верховного Суду щодо дії мораторію по відношенню до підприємств, які перебувають у процедурі банкрутства, за фактом нарахування пені та штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань перед поточними кредиторами, що виникли після введення мораторію. В обґрунтування такої виключної правової проблеми було наведено, зокрема, правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30.05.2018 у справі 26/48/09-910/2433/16, а також зазначено про те, що відсутність єдиної правової позиції щодо поширення дії мораторію, введеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року, прослідковувалась на рівні Верховного Суду України (зокрема, постанови від 01 жовтня 2013 року у справі № 3-27гс13, від 12 березня 2013 року у справі № 3-71гс12 та від 18 грудня 2012 року у справі № 3-67гс12).

Правові позиції в згаданих постановах Верховного Суду України та Верховного Суду були враховані судами попередніх інстанцій в цій справі, що переглядається.

З огляду на наведене, колегією суддів також відхиляються доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що рішеннями господарських судів у справах № 927/322/14, № 927/16/6б/13, № 927/698/18, № 927/697/18, № 927/206/18, встановлювались обставини про відсутність правових підстав щодо нарахування Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Акціонерному товариству "Облтеплокомуненерго" пені в період з 18.01.2013 по 23.01.2018 у зв`язку з дією мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника відповідно до статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введеного ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.01.2013 у справі № 927/16/6б/13 про банкрутство відповідача. Крім того, відповідно до частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими, а рішення суддів попередніх інстанцій щодо відмови в стягненні 394 073, 91 грн - такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року.

5.7. Іншою підставою касаційного оскарження Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 12.06.2018 у справі №922/1010/16 (щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України).

5.8. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.9. Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення пені в цій справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

З врахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій взяли до уваги, що відповідач не є кінцевим споживачем теплової енергії, а є підприємством, яке використовує отриманий природний газ для виробництва та забезпечення безперебійного постачання теплової енергії споживачам; здійснення оплати поставленого позивачем природного газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за спожиту теплову енергію; негативна ситуація, що існує в країні у сфері оплати з житлово-комунальних послуг, є загальновідомою обставиною; водночас відповідачу потрібні грошові кошти, зокрема, на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг; станом на 01.08.2019 заборгованість споживачів перед відповідачем за послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання становила 101,6 млн грн; відповідач повністю розрахувався за отриманий ним природний газ.

Разом з тим, суди господарські суди дійшли висновку, що наявність заборгованості споживачів перед відповідачем у розмірі 101,6 млн грн без порівняння з іншими фінансовими показниками діяльності підприємства (загальні валові обсяги, інша дебіторська та кредиторська заборгованість тощо) за відсутності інших документів, які підтверджують збиткову господарську діяльність відповідача і реальну неможливість здійснення оплати за поставлений позивачем природний газ, не можуть беззаперечно свідчити про вкрай тяжкий фінансовий стан та про відсутність вини у відповідача щодо проведення своєчасних розрахунків з позивачем.

Так, відповідачем не надано доказів об`єктивної неможливості своєчасного здійснення розрахунків, зокрема, відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, у тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості у примусовому порядку; оскарження неправомірної бездіяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо своєчасного визначення нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вважав необґрунтованим клопотання відповідача про зменшення пені на 90%, але дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, дійшов висновку, що справедливим і розумним буде зменшення розміру пені саме на 60%, а відтак клопотання відповідача задовольнив частково.

При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що для позивача не матиме негативних наслідків позбавлення його можливості стягнення пені на 60%, наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача, який вже отримав повний розрахунок за газ, ним не доведено, а тому заперечення позивача проти зменшення розміру пені судами відхилено.

Водночас, у справі №908/1453/14 Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг.

У справі № 918/116/19 Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.

У справі № 922/1010/16 Верховний Суд не вирішував питання щодо зменшення пені за клопотанням сторони.

Колегія суддів зазначає, що зменшення розміру пені та штрафу є правом суду, яке було ним реалізоване у справі №927/704/19 за наслідками оцінки обставин справи, які не є подібними з встановленими обставинами у справах №908/1453/14, № 918/116/19, № 922/1010/16, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.

5.10. З огляду на викладене, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про зменшення пені на 394 073, 91 грн, проте обґрунтовано частково задовольнили клопотання відповідача, дійшовши висновку про наявність правових підстав для зменшення пені на 60%, рішення суддів попередніх інстанцій в частині визначення розміру пені підлягає зміні, шляхом стягнення 2 983 743, 85 грн (7 459 359, 63 грн *40%).

5.11. Частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що відсутні правові підстави для нарахування 3% річних та втрат від інфляції на суми коштів, перерахованих відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002.

Так, господарські суди зазначили, що положеннями частин 1 - 3 статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій є одним із основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З 01.01.2018 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема і природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (далі по тексту - Порядок № 256).

Отже, з 01.01.2018 розрахунки за природний газ, спожитий категорією населення, яке має пільги та субсидії, здійснювалися між сторонами відповідно до Порядку № 256.

Згідно з пунктами 2, 4 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8-1 Порядку № 256, кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.

Відповідно до абзаців 21, 22, 25, 28 пункту 8-1 Порядку № 256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.

Тобто держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.

Аналогічні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок між сторонами частково проводився в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, якою запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та субсидій населенню, тобто в іншому порядку, ніж той, що був передбачений сторонами у договорі.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ, у тому числі за його транспортування, визначаються саме нормами наведеної постанови.

Саме такі висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 927/587/18.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування 3% річних та втрат від інфляції на суми коштів, перерахованих відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002, а відтак позивач неправомірно здійснив нарахування 3% річних та втрат від інфляції на такі суми.

5.12. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови в стягненні сум 3% річних та втрат від інфляції, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 (щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України). Крім того, посилається на позицію Верховного Суду, викладену у справі №925/74/19 стосовно доводів АТ "НАК "Нафтогаз України", що положення Порядку від 04.03.2002 від №256 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.

Так, у постанові від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18 Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд, оскільки господарські суди не надали оцінки всім аргументам Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", зокрема, що використання асигнувань, отриманих у 2018 році згідно з Порядком №256 (в редакції, чинній з 01.01.2018), з метою погашення боргу перед постачальником, свідчить про власне волевиявлення споживача щодо використання бюджетних коштів, однак не позбавляє товариство обов`язку відшкодування втрат кредитора, пов`язаних з простроченням грошового зобов`язання. Разом з тим Верховний Суд у згаданій постанові не викладав власної правової позиції щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

У постановах від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі №925/74/19 Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій обмежилися посиланням на застосування до спірних правовідносин положень Порядку від 04.03.2002 № 256, згідно з яким, як зауважили суди, змінено умови договору у частині порядку та строків розрахунку за природний газ, і не навели правового обґрунтування такого висновку із зазначенням відповідної норми та встановлених відповідних обставин справи. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що господарські суди не спростували доводів Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стосовно застосування положень Порядку від 04.03.2002 № 256 у цій справі. Наведені обставини, серед іншого, стали підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд. Разом з тим Верховний Суд у згаданих постановах також не викладав власної правової позиції щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

При цьому скаржник в касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що застосування Постанови КМУ № 256 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, також має виняткове значення для учасника справи, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників даного ринку.

Щодо наведених аргументів Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" колегія суддів зазначає, що в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 та від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 наведено правові висновки щодо застосування, зокрема Порядку № 256. При цьому колегія суддів враховує, що правовідносини в цих справах стосуються іншого періоду та регулюються також Порядком № 20, проте висновки щодо правового регулювання розрахунків за поставлений природний газ за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету можуть бути застосовані в цій справі.

Так, механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що відшкодування коштів на пільги та субсидії здійснюється з Державного бюджету України за рахунок субвенцій за спеціальною процедурою і такі кошти не є коштами теплопостачальної організації як суб`єкта господарювання, що здійснює виробництво та постачання теплової енергії для потреб споживачів, вартість споживання якої пільговими категоріями населення компенсується коштами з державного бюджету.

Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі, що переглядається, узгоджуються з наведеною правовою позицією Верховного Суду, а отже, доводи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Крім того, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у суді апеляційної інстанції не наводило таких доводів, про які зазначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/3657/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі №925/74/19 та неврахування яких стало підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у згаданих справах. З посиланням на таку практику Верховного Суду скаржник обґрунтовував помилковість висновків суду першої інстанції про безпідставність стягнення 3% річних та втрат від інфляції. Проте, ні в апеляційній скарзі, ні в касаційній скарзі Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не спростовує розрахунок, зроблений судом першої інстанції. Крім того, відповідно до розрахунку, долученого до позовної заяви, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відображало суми, сплачені на підставі Постанови № 256, починаючи з лютого 2018 року, в рахунок боргу за 2017 рік.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, не знайшла свого підтвердження, оскільки правовідносини у справах №908/1453/14, № 918/116/19, № 922/1010/16, на які посилається скаржник, та в цій справі, що переглядається, не є подібними; аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в цій частині.

6.2. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Однією з підстав касаційного оскарження Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визначило те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року) у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18 та від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11.

Така підстава знайшла своє підтвердження та визнана колегією суддів обґрунтованою, оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, що є підставою для зміни оскаржуваних судових рішень в частині суми пені, яка підлягає стягненню.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи те, що інша підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду про застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не знайшла свого підтвердження, оскільки у справах № 910/3657/18, № 916/2286/18, №925/74/19 Верховний Суд не викладав правової позиції щодо застосування відповідної норми права, то оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, підлягають залишенню без змін.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

7.2. З огляду на те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови в стягненні 394 073, 91 грн, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 911, 11 грн судового збору за подання позовної заяви, 8 866, 67 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 11 822, 22 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 236, 238, 240, пунктом 5 частини 1 статті 296 300 301 308 309 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 927/704/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-VI (у редакції, чинній до 19 січня 2013 року), задовольнити.

3. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі № 927/704/19 змінити в частині визначення суми пені, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2019 в такій редакції:

"Стягнути з Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" (код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, 55-Б, м. Чернігів, 14000) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601) 2 983 743, 85 грн пені, 1 907 939, 61 грн - 3% річних, 4 224 762,54 грн інфляційних втрат та 197 969, 82 грн витрат зі сплати судового збору."

4. В іншій частині касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі № 927/704/19 - без змін.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" (код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, 55-Б, м. Чернігів, 14000) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601) 5 911, 11 грн судового збору за подання позовної заяви, 8 866, 67 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 11 822, 22 грн судового збору за подання касаційної скарги.

6. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй