Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 930/2808/19

провадження № 61-17960св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергія» на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року у складі судді Алєксєєнка В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергія» (далі - ТОВ «Компанія «Енергія») про розірвання договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 вересня 2019 року їй перейшло від баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Брацлавської (колишньої Марківської) сільської ради Немирівського району Вінницької області, кадастровий номер 0523085100:03:001:0333.

Зазначала, що згідно з договором оренди землі від 29 грудня 2010 року, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Енергія», вказана земельна ділянка передана у строкове платне користування, строк оренди - 5 років.

Відповідно до додаткової угоди до зазначеного договору оренди землі

від 20 січня 2017 року строк дії основного договору продовжено

до 27 лютого 2032 року.

Вказувала, що у неї не було наміру у подальшому надавати

в оренду відповідачу належну вже їй земельну ділянку, тому вона як власник земельної ділянки звернулася до ТОВ «Компанія «Енергія»

з вимогою щодо розірвання укладеного договору оренди на підставі пункту 40 цього договору, відповідно до умов якого перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Зазначала, що орендар ухиляється від розірвання договору за взаємною згодою сторін.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди землі від 29 грудня 2010 року та додаткову угоду до цього договору

від 20 січня 2017 року, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Енергія», відповідно до умов яких було передано у строкове платне користування відповідачу земельну ділянку, яка розміщена на території Брацлавської (колишньої Марківської) сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у загальному розмірі 1,9286 га, кадастровий номер 0523085100:03:001:0333.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано договір оренди землі від 29 грудня 2010 року та додаткову угоду до даного договору від 20 січня 2017 року, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Енергія», відповідно до умов яких було передано у строкове платне користування відповідачу земельну ділянку, яка розміщена на території Брацлавської (колишньої Марківської) сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у загальному розмірі 1,9286 га,

кадастровий номер 0523085100:03:001:0333.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки умовами договору оренди землі, зокрема пунктом 40, передбачено можливість зміни умов або розірвання договору при переході права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізації юридичної особи - орендаря, то позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ТОВ «Компанія «Енергія» адвоката

Самар В. О. залишено без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 17 липня 2020 року - без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що пунктом 40 спірного договору оренди землі передбачено можливість зміни умов або розірвання договору при переході права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізації юридичної особи - орендаря, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду,

ТОВ «Компанія «Енергія»,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і хвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи, не врахували того, що заява позивача про розірвання договору оренди землі від 31 січня

2020 року, яку отримав відповідач 04 лютого 2020 року за вхідним № 164, написана позивачем значно пізніше ніж подана до суду позовна заява.

Будь-яких інших доказів звернення ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Енергія» щодо розірвання договору оренди землі в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено.

Вважає, що на час звернення ОСОБА_1 із позовом до суду першої інстанції її права та інтереси не були порушенні, оскільки вона взагалі не зверталася ні письмово, ні усно з вимогою про розірвання спірного договору оренди та додаткової угоди. До того ж, орендар не був повідомлений про зміну орендодавця в порядку, визначеному частиною п`ятою статті 31 Закону України «Про оренду землі» та статтею 148-1 ЗК України.

Зазначає, що оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу не можна вважати законними і обґрунтованими, оскільки відсутнінє документальне підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду:

від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження

№ 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що в тексті договору оренди землі від 29 грудня 2010 року не зазначено про те, що до звернення до суду письмово потрібно звертатись до відповідача з вимогою про розірвання договору. Не отримавши відповіді на її усні звернення, вона в кінці жовтня 2019 року зверталось до суду із позовом про розірвання договору оренди землі.

У січні 2020 року вона звернулася до відповідача вже з письмовою заявою про розірвання спірного договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Енергія» укладено договір оренди землі, який 27 лютого 2012 року зареєстрований

у Вінницькій регіональній філії ДП «Центр ДЗК» (а.с. 9-10).

20 січня 2017 року до договору оренди землі від 29 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Енергія» укладена додаткова угода, відповідно до умов якої строк дії договору продовжено на 15 років, тобто до 27 лютого 2032 року (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 орендодавець ОСОБА_2 померла (а.с. 12).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку, розташовану

на території Брацлавської (колишньої Марксівської) сільської

ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523085100:03:001:0333.

Право власності ОСОБА_1 на успадковану земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 40 договору оренди землі від 29 грудня 2010 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ «Компанія «Енергія» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положеннями статей 30, 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку;

(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Судом встановлено, що у оскаржуваному договорі оренди у пункті 40 сторони дійшли згоди, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи зміст пункту 40 спірного договору оренди землі, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки сторони договору за взаємною згодою погодили можливість розірвання договору оренди у разі зміни власника земельної ділянки, яка перебуває в оренді відповідача,

а також у разі реорганізації юридичної особи-орендаря.

Вказаним пунктом враховано інтереси як власника земельної ділянки, так

і орендаря. Окрім того, вказаний пункт 40 договору оренди є чинним та

в установленому законом порядку недійсним не визнавався.

У пункті 40 спірного договору оренди земельної ділянки відсутні будь-які застереження щодо підстав переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а тому з урахуванням положень частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», цей пункт застосовується і у випадку переходу права власності на землю в порядку спадкування. Позивач є новим власником земельної ділянки, а перехід права власності на земельну ділянку відбувся відповідно до вимог чинного законодавства.

Із урахуванням зазначеного, слід дійти висновку, що судами правильно застосовано до спірних правовідносин вказані положення Закону України «Про оренду землі» та ЦК України, надано належну оцінку умовам договору оренди землі.

За таких обставин, суди обґрунтовано задовольнили позов, оскільки законодавець допускає можливість розірвання договору оренди землі

в односторонньому порядку в разі, якщо це передбачено умовами такого договору. Встановивши, що позивач виявила бажання розірвати укладений з відповідачем спірний договір оренди і вона є новим власником земельної ділянки та бажає її використовувати на власний розсуд, та, врахувавши, що вимога позивача про розірвання спірного договору оренди землі відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору оренди землі, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду: від 21 листопада

2018 року в справі № 530/545/16-ц (провадження № 61-19484св18),

від 03 лютого 2020 року (провадження № 61-4697св19), від 10 квітня

2020 року у справі № 624/317/18 (провадження № 61-12045св19),

від 17 квітня 2020 року у справі № 402/204/18 (провадження

№ 61-41581св18).

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновків

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі

№ 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року

у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20). Не заслуговують на увагу, оскільки у справах інші фактичні обставини.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи

з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях ЄСПЛ: від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надала платіжне доручення від 24 жовтня 2019 року № 379 про сплату судового збору у розмірі 768,40 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера від 24 жовтня 2019 липня № 8 на суму 3 000,00 грн, розрахунок вартості витрат за надану правничу допомогу (детальний опис) від 17 липня 2020 року, квитанцію до прибуткового касового ордера

від 17 липня 2020 року на суму 4 000,00 грн (а.с. 2, 32-34).

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення

витрат на правову допомогу не можна вважати законними

і обґрунтованими, оскільки відсутнє документальне підтвердження таких витрат, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергія» залишити без задоволення.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 17 липня

2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк