№ 932/2319/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 932/2319/23

провадження № 61-16154св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача,- приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Осельський Євген Сергійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скороход Аліни Олексіївни на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Куцевола В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Макарова М. О., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що 08 лютого 2007 року між нею як покупцем та ОСОБА_3 як продавцем було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. (далі - приватний нотаріус Бондар І. М.) та зареєстровано в реєстрі за № 848. Того ж дня договір купівлі-продажу квартири зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за № 1903873.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2017 року у справі № 202/4609/17 право власності на квартиру АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_4 , який в подальшому зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно.

Зазначає, що за результатами розгляду її заяви про перегляд заочного рішення ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2018 року у справі № 202/4609/17 було скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2017 року. В подальшому ухвалою суду від 19 березня 2020 року позов ОСОБА_4 визнано неподаним і повернуто.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним № 281804055 від 28 жовтня 2021 року їй стало відомо, що підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 стало свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: реєстровий № 1456, виданий 16 листопада 2020 року, видавник: приватний нотаріус Римська А. В.

Електронні торги з продажу спірного нерухомого майна відбулися 27 жовтня 2020 року, переможцем на яких стала ОСОБА_2 .

Водночас, 30 липня 2020 року приватним виконавцем Осельським Є. С. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на спірне майно накладено арешт. Згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 було відкрито 18 червня 2020 року, сторонами якого були: ОСОБА_5 (стягувач) та ОСОБА_6 (боржник). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у справі № 803/48/20 за заявою ОСОБА_5 про видачу виконавчого листа видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний» від 04 лютого 2020 року № 04/02/2020 у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики від 01 липня 2019 року в розмірі 1 100 000 грн.

ОСОБА_1 зазначає, що належне їй спірне майно вибуло з її володіння поза її волею.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд витребувати від ОСОБА_2 на свою користь нерухоме майно - квартиру, загальною площею 60,2 кв. м, житлова площа 40,2 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17544633, що відповідає реєстраційному номеру об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1369791512101.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2023 року залучено до участі у справі як третя особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - приватного виконавця Осельського Є. С. (т. 1, а. с. 113).

Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня

2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 05 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний виконавець Осельський Є. С., про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірну квартиру була продано на електронних торгах, які відбулися 27 жовтня 2020 року, щодо реалізації арештованого нерухомого майна у межах ВП № НОМЕР_1: ОСОБА_2 сплатила найвищу ціну та стала переможцем торгів. За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну квартиру на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1456, виданого 16 листопада 2020 року приватним нотаріусом Римською А. В.

З урахуванням того, що ОСОБА_2 придбала спірне нерухоме майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а електронні торги з його продажу не оскаржувались у встановленому законом порядку та не були визнані недійсними, суди дійшли висновку про те, що придбане на таких торгах майно не може бути витребуване у порядку статті 388 ЦК України.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, порядком відчуження спірного майна, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню (зокрема, частини другої статті 388 ЦК України), та врахувавши практику Верховного Суду щодо розгляду подібних спорів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, за недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

04 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скороход А. О. через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 08 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 08 травня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 23 лютого 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21),

від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (провадження № 12-88гс20),

від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21),

від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) та

у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 705/279/21 (провадження № 61-8173св23), від 17 січня 2024 року у справі № 200/7407/19 (провадження № 61-12112св23) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме частини першої, другої статті 388 ЦК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 388 ЦК України.

У випадку, коли продаж квартири з електронних торгів є одним із правочинів у низці відчужень після незаконного вибуття спірного нерухомого майна із володіння власниці поза волею останньої, продаж спірної квартири з використанням процедури електронних торгів не може призводити до порушення прав позивачки на витребування належного їй на праві власності нерухомого майна з чужого незаконного володіння. При цьому, ефективним способом захисту є виключно пред`явлення віндикаційного позову.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

В межах спірних правовідносин мали місце ряд дій, направлених на створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у січні 2025 року, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Коган Р. В., заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Скороход А. О., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скороход А. О. залишено без руху.

02 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

11 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 лютого 2007 року між ОСОБА_3 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Бондар І. М. 08 лютого 2007 року та зареєстровано в реєстрі за №848 (т. 1, а. с. 10-12).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2017 року у справі № 202/4609/17 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ЗАТ «ОТП Банк», ВАТ КБ «Надра», третя особа - приватний нотаріус Бондар І. М., приватний нотаріус Петренко К. В. про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , а також квартири АДРЕСА_4 , укладений 15 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , дійсним.

Визнано та зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Визнано та зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Визнано недійсним договір іпотеки від 08 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», посвідчений приватним нотаріусом Бондар І. М. за реєстровим № 857, на квартиру АДРЕСА_1 .

Припинено іпотеку за № 4468380 від 24 листопада 2010 року та договір про відступлення права вимоги №8893 від 12 листопада 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Бондар І. М., на квартиру в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Скасовано та вилучено заборону на нерухоме майно за № 4468362 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 .

Скасовано та вилучено обтяження № 9795621 від 26 травня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у вигляді арешту нерухомого майна, накладеного згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 47552244, виданою 18 травня 2015 року Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір іпотеки № 928/1-Н від 20 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Петренко К. В. за реєстровим №1554, на квартиру АДРЕСА_5 .

Припинено іпотеку за № 4974317 від 17 травня 2007 року, на підставі іпотечного договору № 928/1-Н, реєстр № 1554, від 20 квітня 2007 року на квартиру АДРЕСА_5 .

Скасовано та вилучено заборону на нерухоме майно за № 4847332 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстровану 20 квітня 2007 року на підставі договору іпотеки, реєстр №1554, 20 квітня 2007 року на квартиру АДРЕСА_5 .

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису з реєстру щодо обтяжень нерухомого майна іпотекою згідно з договором іпотеки, реєстр № 857, від 08 лютого 2007 року.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення з реєстру щодо накладення заборон відчуження нерухомого майна за договором іпотеки, реєстр № 857, від 08 лютого 2007 року.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису з реєстру щодо обтяжень нерухомого майна іпотекою згідно договору іпотеки, реєстр № 1554, від 20 квітня 2007 року.

Зобов`язано органи нотаріату, які здійснюють функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2018 року у справі № 202/4609/17 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2017 року cкасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку (т. 1, а. с. 21).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2019 року справу № 202/4609/17 передано на розгляд до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (т. 3, а. с. 6).

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2020 року прийнято матеріали цивільної справи № 202/4609/17 до свого провадження. Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ЗАТ «ОТП Банк», ВАТ КБ «Надра», треті особи: приватний нотаріус Бондар І. М., приватний нотаріус Петренко К. В. про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання недійсним договору іпотеки та його скасування - визнано неподаною і повернуто позивачеві (т. 3, а. с. 7).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23 червня 2020 року встановлено, що 28 вересня 2017 року на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2017 року у справі № 202/4609/17 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 185).

19 жовтня 2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 1184 від 19 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Шуваєвою О. С. (т. 2, а. с. 185).

18 жовтня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано державним реєстратором КП «Дніпропетровське МБТІ» Дніпропетровської обласної ради Дворецькою Ю. О. (далі - державний реєстратор Дворецька Ю. О.) за ТОВ «Либертон», підстава для державної реєстрації - акт приймання-передачі нерухомого майна від 16 жовтня 2019 року, складений ТОВ «Либертон» та гр. ОСОБА_7 (т. 2, а. с. 184).

24 жовтня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано державним реєстратором Дворецькою Ю. О. за ОСОБА_6 , підстава для державної реєстрації - акт приймання-передачі нерухомого майна від 22 жовтня 2019 року, складений ТОВ «Либертон» та ОСОБА_6 (т. 2, а. с. 184).

04 лютого 2020 року рішенням Постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний» у складі третейського судді Єнчева Ф. І. у справі № 04/02/2020 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 01 липня 2019 року у розмірі 1 100 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 420,40 грн (т. 2, а. с. 79, 80).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у справі № 803/48/20, яка набрала законної сили, видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний» від 04 лютого 2020 року № 04/02/2020 (т. 2, а. с. 76-78).

10 червня 2020 року Дніпровським апеляційним судом у справі № 803/35/20 видано виконавчий лист (т. 2, а. с. 102).

18 червня 2020 року на підставі виконавчого листа, виданого Дніпровським апеляційним судом у справі № 803/35/20 від 10 червня 2020 року, приватний виконавець Осельський Є. С. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 (т. 2, а. с. 3).

Постановою приватного виконавця Осельського Є. С. від 18 червня 2020 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_6 , зокрема на квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 12, 13).

Згідно з актом про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 16 листопада 2020 року ДП «СЕТАМ» 27 жовтня 2020 року здійснило реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, а саме: квартири АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 98).

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів №508502 від 27 жовтня 2020 року переможцем торгів стала ОСОБА_2 . Продаж вищезазначеного майна здійснено в межах виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Дніпровським апеляційним судом 10 червня 2020 року у справі № 803/48/20, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики від 01 липня 2019 року в розмірі 1 100 000 грн та судового збору у розмірі 420,40 грн (т. 2, а. с. 93, 94).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, підставою для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1456, видане приватним нотаріусом Римською А. В. 16 листопада 2020 року (т. 1, а. с. 22, 23).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Скороход А. О. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, власник майна має право витребувати майно з чужого незаконного володіння за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема шляхом подання віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Разом з тим, частина друга статті 388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17 Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого, застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду

від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18, від 13 квітня 2022 року у справі № 750/3763/21,

від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 741/1523/20, від 27 липня 2023 року у справі № 201/12927/17.

Правило частини другої статті 388 ЦК України виключає будь-яку можливість витребування власником свого майна від особи, яка придбала майно в порядку, встановленому для виконання судового рішення, а також від особи, якій таке майно згодом було відчужено. Отже, позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними.

Схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 17 лютого 2021 року у справі № 344/6425/17, від 17 травня 2022 року у справі № 640/14276/17, від 08 грудня 2022 року у справі № 352/1690/16-ц,

від 15 лютого 2023 року у справі № 592/19484/18, від 01 березня 2023 року

№ 668/12003/15-ц.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 була продана на електронних торгах, які відбулися 27 жовтня 2020 року, в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого Дніпровським апеляційним судом на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний» від 04 лютого 2020 року у складі третейського судді Єнчева Ф.І. у справі № 04/02/2020 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

Переможцем торгів стала ОСОБА_2 , яка внесла найвищу цінову пропозицію. На підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1456 від 16 листопада 2020 року та рішення приватного нотаріуса Римської А. В. про державну реєстрацію право власності на зазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 .

При цьому суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що електронні торги, які були проведені ДП «СЕТАМ» 27 жовтня 2020 року щодо реалізації спірної квартири, не були визнані недійсними.

Крім того, розглянувши заяву ОСОБА_5 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний» від 04 лютого 2020 року у справі № 04/02/2020, Дніпровський апеляційний суд в ухвалі від 19 травня 2020 року констатував, що рішення третейського суду не скасоване, справа підвідомча третейському суду, заява подана в межах строків для звернення за видачею виконавчого листа; рішення третейського суду прийнято у спорі, що передбачений третейською угодою, питання, які б виходили за межі третейської угоди, не вирішувалися, інформації про визнання третейської угоди недійсною не надано; склад третейського суду відповідав вимогам закону, рішення третейського суду містить передбачені законом способи захисту прав та охоронюваних інтересів; питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі третейський суд не вирішував.

Згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, провадження № 14-356цс18, та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, провадження № 14-428цс18, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, провадження

№ 14-624цс18, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, зазначене свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17).

У постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з яким при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (від вказаних вище правових висновків не відступлено) викладено правовий висновок, що вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець купівлі-продажу. Питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

З урахуванням того, що відповідачка придбала спірне майно у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а електронні торги з його продажу не оскаржувались та не були визнані недійсними, загалом правильним є висновки судів попередніх інстанцій про те, що придбане на таких торгах майно, на цей час, не може бути витребуване у порядку статті 388 ЦК України.

Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 638/2998/21 (провадження № 61-8976св23).

Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, порядком відчуження спірного майна, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню (зокрема, частини другої статті 388 ЦК України), та урахувавши практику Верховного Суду щодо розгляду подібних спорів дійшли правомірних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 23 лютого 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (провадження № 12-88гс20), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) та у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 705/279/21 (провадження № 61-8173св23), від 17 січня 2024 року у справі № 200/7407/19 (провадження № 61-12112св23) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) щодо способу захисту порушеного права, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Однією з підстав касаційного оскарження судового рішення заявником зазначено пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

З огляду на зміст вказаної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме - частин першої та другої статті 388 ЦК України.

Ці доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд, зокрема, у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 638/2998/21 (провадження

№ 61-8976св23) вже викладав висновки щодо застосування положень статті 388 ЦК України, вказавши, що оскільки електронні торги є дійсними, а спірне майно вибуло із власності позивача в порядку, встановленому для виконання судового рішення, його подальше скасування не є підставою для витребування майна від добросовісного власника згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України.

За таких обставин, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), зокрема частин першої, другої статті 388 ЦК України, оскільки такі доводи спростовуються змістом цієї постанови.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скороход Аліни Олексіївни залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник