Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 932/2394/21

провадження №61-1580св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2021 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради (далі - КНП «МКЛ № 16» ДМР) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом в.о. головного лікаря КНП «МКЛ № 16» ДМР від 29 грудня 2018 року № 585кл його прийнято на роботу на посаду в.о. завідувача торакального відділення, лікарем-хірургом-торакальним торакального відділення з 02 січня 2019 року. Наказом в.о. головного КНП «МКЛ № 16» ДМР від 08 травня 2019 року № 196кл його переведено на посаду завідувача торакального відділення, лікаря-хірурга-торакального.

03 березня 2021 року наказом № 164 в.о. генерального директора КНП «МКЛ №16» ДМР ОСОБА_2 його звільнено з посади завідувачого торакальним відділенням лікаря-хірурга торакального. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності адміністрація КНП «МКЛ №16» ДМР зазначила висновок комісії зі службового розслідування від 28 січня 2021 року, відповідно до якого 30 листопада 2020 року завідувач відділення, лікар-хірург торакальний ОСОБА_1. був відсутнім на робочому місці та в межах КНП «МКЛ №16» ДМР протягом усього робочого дня». Із вказаним наказом він ознайомлений 03 березня 2021 року.

Із зазначеним наказом він не згоден, оскільки 30 листопада 2020 року о 04 год. 46 хв. він як черговий хірург був викликаний до Комунального некомерційного підприємства «Центральна лікарня» Межівської селищної ради (далі - КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради) до хворого ОСОБА_3 , 36 років, діагноз - ножове поранення шиї, поранення правої загальної сонної артерії, верхньої частки правої легені, масивний гемоторакс праворуч, пневмомедіастінум, велика підшкірна емфізема, в якому з 08 год. до 15 год. 30 хв. проводив операцію хворому та корекцію раннього післяопераційного періоду, інфузійно-трансфузійну терапію, звідки повернувся до м. Дніпро о 17 год. 30 хв.

Зазначав, що 30 листопада 2020 року згідно з графіком чергування Комунального підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «ОЦЕМД та МК») лікар-хірург не був передбачений, а в медзакладі КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради відсутні спеціалісти його профілю, а саме торакальні хірурги, тому у разі несвоєчасного надання ним кваліфікованої екстреної медичної допомоги настала б смерть пацієнта. Натомість в штаті торакального відділення КНП «МКЛ № 16» ДМР знаходяться шість спеціалістів його профілю, в цей день жодних подій, які б свідчили про настання будь-яких негативних наслідків для пацієнтів за його відсутності, не відбулося.

Наведене свідчить про те, що, надаючи невідкладну медичну допомогу в КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради пацієнту з ножовим пораненням, від якого могла настати смерть, він знаходився у стані крайньої необхідності, а отже, в його діях відсутні ознаки такого дисциплінарного проступку як прогул.

Видаючи наказ про його звільнення, в. о. генерального директора Бершаденко Ю В. не врахувала, що 30 листопада 2020 року він був відсутній на своєму робочому місці з поважної причини, пов`язаної з необхідністю надання невідкладної медичної допомоги з метою врятування життя хворого, а тому в його діях відсутні ознаки такого дисциплінарного проступку як прогул.

Він завчасно не зміг повідомити адміністрацію КНП «МКЛ № 16» ДМР про терміновий виїзд до ургентного хворого, оскільки такий виклик відбувся о 04 год. 46 хв., коли адміністрація КНП «МКЛ № 16» ДМР ще не працювала (робочий день починається о 08.00 год.), а з 08 год. 00 хв. до 15 год. 45 хв. він знаходився в КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради, де вже надавав невідкладну медичну допомогу хворому. Під час перебування у КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради він зателефонував медичному директору ОСОБА_2 та повідомив про своє відрядження. Про те, що адміністрації КНП «МКЛ №16» ДМР було відомо про його терміновий виклик до ургентного хворого також свідчить рапорт т.в.о. заступника медичного директора з хірургії зав. відділення сочетаної травми ОСОБА_4 , в якому зазначено, що під час обходу у відділенні торакальної хірургії 30 листопада 2020 року о 10 год. 30 хв. до 11 год. 30 хв. вона випадково дізналась від лікарів-хірургів торакальних про його від`їзд до КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради по лінії санітарної авіації.

Посилаючись на те, що він звільнений з обійманої посади з порушенням норм трудового законодавства, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ від 03 березня 2021 року № 164 «Про звільнення завідувача відділення, лікаря-хірурга торакального торакального відділення КНП «МКЛ №16» ДМР ОСОБА_1 »; поновити його на посаді завідуючого торакального відділення лікаря-хірурга торакального відділення КНП «МКЛ № 16» ДМР; стягнути з відповідача 35 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог статей 147 149 КЗпП України. Позивач не оспорював відсутності на робочому місці 30 листопада 2020 року, наполягаючи на наявності поважної причини, пов`язаної з порятунком життя хворого ОСОБА_3 . Водночас, відповідно до пункту 1 розділу 1, пункту 1 розділу 2 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362 «Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», ОСОБА_1 повинен був перебувати у відрядженні у законний спосіб - на підставі наказу (розпорядження) керівника КП «ОЦЕМД та МК» ДОР або керівника КНП «МКЛ № 16» ДМР (їх заступників), однак, як установлено судом, такі накази не видавалися. Відповідно до графіку чергувань лікарів КП «ОЦЕМД та МК» на 30 листопада 2020 року, ОСОБА_1 не значився черговим лікарем, крім нього в графіку чергувань вказані ще п`ять лікарів-хірургів, і суду не надано доказів на підтвердження того, що в той день будь-який із вказаних лікарів-хірургів за своїм професійним рівнем не мав можливості надати належну медичну допомогу хворому ОСОБА_3 .Зазначене, за висновками судів, дає підстави вважати, що 30 листопада 2020 року позивач незаконно був відсутнім за місцем роботи в КНП «МКЛ № 16» ДМР увесь день, внаслідок чого підпорядковане йому торакальне відділення залишилося без керівництва, та піддав необґрунтованому ризику життя і здоров`я пацієнтів відділення.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2021 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19 (провадження № 61-8930св20), від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) щодо обов`язку судів встановити поважність причини відсутності працівника на робочому місці.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19 (провадження

№ 61-8930св20), від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження

№ 61-20505св18), участь працівника в порятунку людей є поважною причиною відсутності на робочому місці. Суди не надали належної оцінки встановленим у справі обставинам, зокрема не звернули, що його відсутність на роботі 30 листопада 2020 року була напряму пов`язана з наданням невідкладної медичної допомоги потерпілому з ножовим пораненням в іншому медичному закладі (КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради), в якому відсутні фахівці його профілю (лікарі-хірурги торакальні), тоді як за основним місцем його роботи у КНП «МКЛ № 16» ДМР налічується, крім нього, п`ять штатних лікарів такого профілю, і в день його відсутності у відділенні було проведено лише дві планові операції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від КНП «МКЛ № 16» ДМР, в якому відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Зазначив, що суди дійшли правильного висновку, що позивач 30 листопада 2020 року, перебуваючи у трудових відносинах з КНП «МКЛ № 16» ДМР, за основним місце його роботи, самовільно здійснив виїзд до КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради (без погодження з керівництвом за основним місцем роботи), куди у незаконний спосіб (без належно оформлених документів) був направлений іншим комунальним закладом охорони здоров'я - КП «ОЦЕМД та МК», з яким позивач перебував у трудових відносинах за сумісництвом,та мав виконувати посадові обов`язки у вільний від основної роботи у КНП «МКЛ № 16» ДМР час, про що зазначено у спільному наказі Міністерства праці України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій», постанові Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», листі Мінпраці від 16 січня 2003 року № 06/2-4/6.

Крім того, згідно з графіком робочого часу консультативної медичної допомоги КП «ОЦЕМД та МК» за листопад 2021 року, лікар-хірург ОСОБА_1 за сумісництвом мав повністю вільний робочий день 30 листопада 2020 року. В цей день у зазначеному відділенні працювали п`ять інших лікарів-хірургів, які могли здійснити виїзд до смт Межова для надання невідкладної медичної допомоги хворому ОСОБА_3 .

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 , в якій він зазначив, що 30 листопада 2020 року під час надання невідкладної медичної допомоги хворому з ножовим пораненням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, він виконував свій громадянський обов`язок з порятунку життя хворого, не перебуваючи у той час у трудових відносинах ні з КП «ОЦЕМД та МК», ні з КНП «МКЛ № 16» ДМР, ні з КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради, керуючись виключно приписами статті 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя та здоров`я, є найвищою соціальною цінністю.

Справа надійшла до суду касаційної інстанції у травні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно наказом в.о. головного лікаря КНП «МКЛ № 16» ДМР від 29 грудня 2018 року № 585-кл, ОСОБА_1 з 02 січня 2019 року прийнятий на роботу на посаду виконуючого обов`язки завідувача торакального відділенняКНП «МКЛ № 16» ДМР, лікаря-хірурга торакального.

Відповідно до наказу в.о. головного лікаря КНП «МКЛ № 16» ДМР від 08 травня 2019 року № 196-кл ОСОБА_1 звільнено від виконання обов`язків завідувача торакального відділення з 08 травня 2019 року, та того ж дня переведено на посаду завідувача торакального відділення, лікаря-хірурга торакального КНП «МКЛ № 16» ДМР.

Наказом в. о. генерального директора КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_2 від 03 березня 2021 року № 164 «Про звільнення завідувача відділення, лікаря-хірурга торакального торакального відділення КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_1 », ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у формі звільнення із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогул (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Зі змісту наказу убачається, що 30 листопада 2020 року на ім`я в.о. генерального директора КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_2 направлено доповідні від в.о. заступника медичного директора з хірургії КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_4 про відсутність на робочому місці в торакальному відділенні лікарні № 16 завідувача відділення ОСОБА_1 протягом усього робочого дня; комісією КНП «МКЛ № 16» ДМР з перевірки відпрацювання робочого часу протягом 30 листопада 2020 року тричі були складені акти перевірки відпрацювання робочого часу о 09 год. 26хв., о 12 год. 15хв., о 13 год. 55 хв., згідно з якими завідувач торакального відділення, лікар-хірург торакальний КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці та в межах лікарні № 16. Наказом в.о. генерального директора КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_2 від 01 грудня 2020 року створено комісію зі службового розслідування факту відсутності 30 листопада 2020 року на робочому місці ОСОБА_1 . Розпорядженням від 01 грудня 2020 року № 9 в.о. генерального директора КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_2. зобов`язано ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо поважності причин відсутності 30 листопада 2020 року на робочому місці та в межах лікарні № 16. 28 січня 2021 року ОСОБА_1 надав письмові пояснення у формі доповідної записки.

Згідно з висновками комісії зі службового розслідування від 28 січня 2021 року, 30 листопада 2020 року завідувач відділення, лікар-хірург торакальний ОСОБА_1. був відсутній на робочому місці та в межах КНП «МКЛ № 16» ДМР протягом усього робочого дня. Наказом в.о. генерального директора КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_2. від 01 грудня 2020 року № 04 прийнято рішення про створення комісії зі службового розслідування щодо відсутності 30 листопада 2020 року протягом робочого часу на робочому місці ОСОБА_1 . Комісією з перевірки відпрацювання робочого часу КНП «МКЛ № 16» ДМР в присутності працівників торакального відділення складено три акти перевірки відпрацювання робочого часу від 30 листопада 2020 року про відсутність ОСОБА_1 в межах КНП «МКЛ № 16» ДМР та в торакальному відділенні лікарні № 16. 01 грудня 2020 року за розпорядженням № 9 в.о. генерального директора КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_2 . ОСОБА_1 запропоновано надати письмові пояснення щодо поважності причин його відсутності на роботі 30 листопада 2020 року. У встановлений розпорядженням строк ОСОБА_1 пояснення не надав, у період з 02 грудня 2020 року до 27 січня 2021 року та з 01 лютого 2021 року до 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю безперервно. 02 грудня 2020 року головою комісії з службового розслідування ОСОБА_4. на адресу КП «ОЦЕМД та МК» направлено запит щодо з`ясування роботи ОСОБА_1 у зазначеному комунальному підприємстві та графіку його роботи. Крім того, членами комісії оглянуто вхідну документацію приймальної керівника КНП «МКЛ № 16» ДМР, з якої встановлено, що з 15 листопада 2020 року до 02 грудня 2020 року ОСОБА_1 не подавав заяв чи інших документів щодо надання йому дозволу бути відсутнім на робочому місці та в межах КНП «МКЛ № 16» ДМР протягом робочого часу 30 листопада 2020 року. Згідно з відповіддю КП «ОЦЕМД та МК» від 02 грудня 2020 року № 08/3147, ОСОБА_1 з 02 січня 2019 року перебуває із зазначеним підприємством у трудових відносинах на посаді лікаря-хірурга відділу виїзної консультативної допомоги за зовнішнім сумісництвом на 0,5 ставки. У листопаді 2020 року він відпрацював за графіком обліку робочого часу 80,8 годин у вільній від основної роботи час. 30 листопада 2020 року він за власним бажанням, без дозволу керівника КНП «МКЛ № 16» ДМР, з яким перебуває в трудових відносинах, самовільно покинув межі м. Дніпро, та зранку відбув до КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради, звідки повернувся до м. Дніпро о 16 год. 45 хв. 30 листопада 2020 року. Таким чином, за висновком комісії, ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці в КНП «МКЛ № 16» ДМР, без поважних причин протягом усього робочого дня з 08 год. 00 хв. до 15 год. 42 хв. 30 листопада 2020 року, чим порушив пункт 13 Правил внутрішнього трудового розпорядку. Також у наказі зазначено, що протягом листопада 2020 року ОСОБА_1 скоїв порушення вимог посадової інструкції, за що він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності на підставі наказу від 27 листопада 2020 року № 302, та наказу від 29 січня 2021 року № 135.

03 березня 2021 року отримано дозвіл первинної профспілкової організації лікарні № 16 на застосування до завідувача відділення, лікаря-хірурга торакального торакального відділення КНП «МКЛ № 16» ДМР ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у формі звільнення.

Судами також установлено, що 30 листопада 2020 року о 04 год. 46 хв. ОСОБА_1 зателефонували з КП «ОЦЕМД та МК» та повідомили, що в КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради перебуває хворий ОСОБА_3 36 років, діагноз - ножове поранення шиї, поранення правої загальної сонної артерії, верхньої частки правої легені, масивний гемоторакс праворуч, пневмомедіастінум, велика підшкірна емфізема. Посилаючись на відсутність хірурга торакального відповідного профілю, просили прибути до КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради та прооперувати пацієнта. ОСОБА_1 погодився та на наданому КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради автомобілі прибув до цього медичного закладу, де приблизно з 08.00 год. до 15 год. 30 хв. проводив операцію ОСОБА_3 , здійснював корекцію раннього післяопераційного періоду хворого та інфузійно-трансфузійну терапію, звідки повернувся до м. Дніпра о 17 год. 30 хв.

Відповідно до посвідчення від 30 листопада 2020 року, виданого КП «ОЦЕМД та МК», ОСОБА_1 на підставі виклику КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради був направлений до вказаного медичного закладу для надання екстреної консультативної допомоги хворому ОСОБА_3 з діагнозом: «Ножове поранення шиї і грудної клітки». Зазначено час його вибуття з КП «ОЦЕМД та МК» 30 листопада 2020 року о 05 год. 30 хв., часом прибуття до КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради - 30 листопада 2020 року о 08 год. 00 хв., часом вибуття з КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради вказано 30 листопада 2020 року 15 год. 00 хв., часом прибуття до КП «ОЦЕМД та МК» - 30 листопада 2020 року 18 год. 00 хв.

За результатами виїзду 30 листопада 2020 року до КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради ОСОБА_1 складено та подано до КП «ОЦЕМД та МК» рапорт про проведення консультації з надання екстренної, консультативної медичної допомоги».

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 4 статті першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку вчинення працівником прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Зазначені правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження

№ 61-20505св18) та від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19 (провадження № 61-8930св20).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 був відсутній за основним місцем роботи 30 листопада 2020 року у зв`язку з терміновим викликом до КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради для надання невідкладної медичної допомоги пацієнту ОСОБА_3 з діагнозом: ножове поранення шиї, поранення правої загальної сонної артерії, верхньої частки правої легені, масивний гемоторакс праворуч, пневмомедіастінум, велика підшкірна емфізема, де приблизно з 08 год. до 15 год. 30 хв. проводив операцію, корекцію раннього післяопераційного періоду, та інфузійно-трансфузійну терапію хворому, і повернувся з смт Межова до м. Дніпра о 17 год. 30 хв.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі ОСОБА_1 протягом усього робочого дня 30 листопада 2020 року, суди виходили з того, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з КП «ОЦЕМД та МК» на посаді лікаря-хірурга відділу виїзної консультативної допомоги за сумісництвом на 0,5 ставки, самовільно залишив основне місце роботи в КНП «МКЛ № 16» ДМР у робочі години та за власним бажання, без належного на те дозволу керівника КНП «МКЛ № 16» ДМР, 30 листопада 2020 року вибув за направленням КП «ОЦЕМД та МК» до КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради для надання екстреної медичної допомоги хворому ОСОБА_3 , хоча за сумісництвом мав право працювати в цьому медичному закладі лише у вільний від основної роботи час, тим самим вчинив дисциплінарний проступок у формі прогулу.

З такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.

Судами встановлено, що згідно з повідомлення КП «ОЦЕМД та МК» від 02 грудня 2020 року № 08/3147, 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 було залучено до виїзду на виклик КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради як позаштатного лікаря консультанта для надання невідкладної медичної допомоги. Доказів, які б підтверджували, що позивач замість основної роботи в цей день виконував роботу за сумісництвом, матеріали справи не містять. Більш того, як позивач не міг попередньо погодити з керівництвом КНП «МКЛ № 16» ДМР про його відсутність на роботі 30 листопада 20202 року, оскільки повідомлення про необхідність надання невідкладної медичної допомоги важко пораненому пацієнту ОСОБА_3 він отримав від КП «ОЦЕМД та МК» вночі приблизно о 4 год 46 хв, тобто у позаробочий час.

Не ґрунтується на доказах та є припущеннями і посилання судів на те, що від КП «ОЦЕМД та МК» належну допомогу хворому ОСОБА_3 могли надати будь-хто з п`яти лікарів-хірургів, що значилися черговими відповідно до графіку КП «ОЦЕМД та МК» на 30 листопада 2020 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що зазначені особи фаховою спеціалізацією були лікарями-хірургами торакальними. Крім того, відповідно до пояснень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є відповідно, завідувачем хірургічного відділення та лікарем-анастезіологом КНП «Центральна лікарня» Межівської селищної ради, хворий ОСОБА_3 надійшов до лікарні з важкими ножовими пораненнями та зважаючи на складність травм потребував допомоги саме спеціаліста відповідного профілю - лікаря-хірурга торакального.

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Основ законодавства України про охорону здоров`я медичні працівники зобов`язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу у разі виникнення невідкладного стану людини.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій помилково не врахували та не надали належної оцінки доводам позивача про те, що будучи відсутнім на робочому місці 30 листопада 2020 року, він вчиняв дії спрямовані на порятунок життя людини, надаючи невідкладну медичну допомогу у формі екстреної хірургічної операції хворому ОСОБА_3 як профільний лікар-хірург, а отже, був відсутній на робочому місці з поважних причин.

Крім того, суди неврахували, що відсутність позивача за основним місцем роботи не спричинило і не могло спричинити жодних негативних наслідків для пацієнтів хірургічного відділення, у якому, як встановили суди, крім позивача, згідно зі штатним розкладом було ще п`ять хірургів торакальних. В цей день, згідно з протоколами операційних втручань №№ 14193, 14198, було проведено дві планові операції одному пацієнту лікарем-хірургом ОСОБА_7 . Доказів на підтвердження того, що участь у цих операціях мав брати позивач, і це було вкрай необхідно для збереження життя та здоров`я пацієнта, відповідач не надав.

Натомість несвоєчасне забезпечення необхідною медичною допомогою хворого ОСОБА_3 могло призвело до тяжких наслідків для пацієнта або взагалі до його смерті.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що відповідач неправильно кваліфікував дії позивача як порушення трудової дисципліни, не урахувавши поважних причин його відсутності на робочому місці 30 листопада 2020 року у зв`язку з порятунком життя хворого ОСОБА_3 , якому він як лікар-хірург торакальний надавав невідкладну медичну допомогу.

Висновки судів про те, що ОСОБА_1 , відповідно до пункту 1 розділу 1, пункту 1 розділу 2 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362 «Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», у законний спосіб повинен був перебувати у відрядженні тільки на підставі наказу (розпорядження) керівника КП «ОЦЕМД та МК» ДОР або керівника КНП «МКЛ № 16» ДМР (їх заступників) є помилковим, оскільки за обставинами справи, яка переглядається, позивач як лікар мав вжити невідкладних заходів задля порятунку життя хворого.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій за встановлених ними обставин, неправильно застосували норми матеріального права, та неврахували висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19 (провадження № 61-8930св20), від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18),внаслідок чого дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для припинення трудового договору із ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі

Зважаючи на доведеність позивачем відсутності на роботі 30 листопада 2020 року з поважної причини, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

За наявності встановленого судом порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (стаття 237-1 КЗпП України ).

Ураховуючи принципи законності та справедливості, беручи до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач та вимушених змін у його життєвих стосунках у зв`язку з незаконним звільненням, час та зусилля, витрачені ним для захисту трудових прав, Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити вимоги ОСОБА_1 про відшкодування заподіяної йому моральної шкоди частково, в розмірі 10 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм права та неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 676/2489/19 (провадження № 61-8930св20), від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18), Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення його позову частково.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини другої вказаної статті).

За змістом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 заявив:

- вимогу немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі, за подання якої звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»

- вимогу майнового характеру про відшкодування моральної шкоди у розмірі 35 000,00 грн, за подання якої сплатив судовий збір у розмірі 3178,00 грн.

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за подання:

- апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

- касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, ОСОБА_1 поніс також витрат на оспорювання судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, а саме сплатив судовий збір за вимогою щодо, якої не звільнений у суді першої інстанції від сплати судового збору, у розмірі 4 767,00 грн (за подання апеляційної скарги) та 6 356,00 грн (за подання касаційної скарги )

Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, понесені заявником судові витрати у всіх трьох інстанціях підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеній частині вимоги майнового характеру, що становить 28,57 відсотків, тому з КНП «МКЛ № 16» ДМР на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 4 085,80 грн ((3 178,00 грн + 4 767,00 грн + 6 356,00 грн) х 28,57 % : 100 %). Також наявні підстави для стягнення з КНП «МКЛ № 16» ДМР на користь держави судового збору за задоволену вимогу немайнового характеру (визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі), за якою позивач звільнений від сплати судового збору, в загальному розмірі 4086,00 грн (908,00 грн + 1362,00 грн + 1 816,00 грн).

Керуючись статтями 141 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ від 03 березня 2021 року № 164 «Про звільнення завідувача відділення, лікаря-хірурга торакального торакального відділення Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючого торакального відділення лікаря-хірурга торакального відділення Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00грн та на відшкодування сплаченого судового збору 4 085,80 грн.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 4086,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко