№ 932/3602/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 932/3602/22

провадження № 61-7598св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Департамент патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області,

треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 січня 2023 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, держава Україна в особі Державної казначейської служби України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у липні 2022 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь на відшкодування моральної шкоди 2 500 000 грн та матеріальну шкоду у розмірі 30 000 грн;

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 25 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 27 квітня 2021 року відносно нього було складено два протоколи про адміністративне правопорушення за статтями 122-4 124 КУпАП.

Однак, він адміністративних правопорушень не вчиняв, адміністративне провадження ініційовано безпідставно, що встановлено постановою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2021 року, якою провадження щодо обох протоколів відносно нього закрито за відсутністю в його діях складів адміністративних правопорушень.

Вважає, що внаслідок неправомірних дій співробітників поліції йому завдано моральної шкоди, що виразилось у приниженні його честь, гідності, престижу та ділової репутації, при цьому порушено усі його життєві плани, усталений спосіб життя.

Також вказав, що він вимушений був звернутись до адвоката за отриманням професійної правничої допомоги у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за двома протоколами, у зв`язку з чим поніс додаткові витрати, які довелося виділяти з бюджету сім`ї.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 10 січня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 21 лютого 2023 року, позов задовольнив частково.

Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 6 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 59,29 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем не доведено, що негативні емоції від складання протоколів про адміністративне правопорушення та участі в одному судовому засіданні (обґрунтувань та доказів наявності більшої кількості судових засідань не надано) досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду, тому відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди.

Стягуючи з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду місцевий суд врахував часткове підтвердження понесення витрат на правову допомогу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, складність адміністративних справ та санкцій, передбачених статтями 122-4 124 КУпАП, пов`язаність таких справ та походження обох із однієї обставини, врахував засади розумності та справедливості.

Стягуючи частково витрати на професійну правничу допомогу місцевий суд виходив із пропорційності задоволених позовних вимог.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 27 квітня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту патрульної поліції та Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області задовольнив частково. Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 січня 2023 року скасував та прийняв нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовив.

Стягуючи на користь позивача моральну шкоду апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не надав правової оцінки обставинам та мотивам, викладеним у постанові Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2021 року, та не врахував, що судом у зазначеній постанові встановлено відсутність як події, так і складу правопорушень у діях ОСОБА_1 , що потягло за собою закриття провадження у адміністративних справах і є безумовним безпідставним порушенням справ про адміністративні правопорушення щодо позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди суд апеляційної інстанції виходив з того, що положеннями пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, але зазначена стаття має відсилку до статті 1 цього Закону, в якій відсутня така підстава для відшкодування шкоди як складання протоколів про адміністративне правопорушення.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що з наданих позивачем квитанцій до прибуткового касового ордеру № 012 від 07 червня 2021 року на підтвердження оплати послуг адвоката встановлено, що 15 000 грн внесені позивачем на підставі додаткової угоди № 3 до договору про надання правової допомоги № 02/03 від 02 березня 2020 року; на підставі квитанції до прибуткового касового ордеру № 013 від 07 червня 2021 року від ОСОБА_1 адвокатом Сінцовою Т. В. прийнята оплата в сумі 15 000 грн на підставі додаткової угоди № 3 до договору про надання правової допомоги № 02/03 від 02 березня 2020 року. В той час, як позивачем до матеріалів справи, на підтвердження надання адвокатом послуг у адміністративній справи, надано договір № 15/01 від 15 січня 2020 року та додаткова угода № 2 до нього від 07 липня 2021 року.

Відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано акт-розрахунок наданих послуг, який передбачений договором про надання правової допомоги № 31/01 від 31 січня 2022 року та додатковою угодою до нього.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 у червні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Департамент патрульної поліції у липні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у їх задоволенні у повному обсязі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 142/143/17, від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20, від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, згідно з якими закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення свідчить про завдання моральної шкоди, оскільки позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.

Незаконними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав під час та у зв`язку із складанням протоколів відносно нього, перебування його у стані нервозності, витрата тривалого часу на судове провадження та доведеність своєї невинуватості, емоційний дискомфорт, тому визначений ним розмір моральної шкоди є достатнім.

Відповідачами не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за розгляд адміністративних справ про притягнення його до адміністративної відповідальності, а суд першої інстанції з власної ініціативи зменшив їх розмір.

Апеляційний суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди посилався також на недоведеність заявлених позовних вимог, однак не звернув уваги на те, що до матеріалів справи не було долучено договору про надання правової допомоги № 02/03 від 02 березня 2020 року, оскільки надання адвокатом послуг у адміністративній справі та умови оплати гонорару були визначені долученими до матеріалів справи додатковою угодою № 2 до договору № 15/01 про надання правової допомоги від 15 січня 2020 року, яка стосувалася справи № 203/1863/21 із актом-розрахунком до неї на суму 15 000 грн, додаткову угоду № 3 до договору № 15/01 про надання правової допомоги від 15 січня 2020 року та акт-розрахунок, який стосується справи № 203/1864/21 на суму 15 000 грн.

Договір № 15/01 від 15 січня 2020 року та додаткова угода № 2 до договору від 07 липня 2021 року надані на підтвердження надання адвокатом послуг у цій справі.

Департамент патрульної поліції як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди в оскаржуваному рішенні застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18, від 27 червня 2018 року у справі № 640/17380/16-ц, від 29 травня 2020 року у справі № 686/4413/18.

Також судами неправильно застосовано положення статей 1167 1173 1174 1176 ЦК України та безпідставно розповсюджено на наявні між сторонами правовідносини положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з огляду на ту обставину, що Департамент патрульної поліції відповідно до своїх функцій не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органом досудового розслідування, прокуратури або суду, а також зважаючи на те, що позивач не притягався поліцейськими Департаменту патрульної поліції до адміністративної відповідальності, щодо нього поліцейськими не приймалось жодних рішень та до нього не застосовувалось будь-яких заходів адміністративного примусу.

Матеріальна шкода, яку просить стягнути позивач, фактично є судовими витратами у справі, питання розподілу яких повинно вирішуватись під час прийняття судом рішення у відповідній справі, в межах якої понесені такі витрати; позивачем не надано документи щодо розрахунку вартості таких послуг, щодо часу, витраченого адвокатом на вчинення тієї чи іншої дії, щодо прийняття позивачем наданих адвокатом послуг, щодо оплати позивачем вартості таких послуг, не надано документів, що свідчать про відображення особою, якою такі послуги надані, доходів, отриманих від оплати позивачем відповідних послуг, тощо.

Позивачем також не надано будь-яких аргументованих доказів завдання моральної шкоди, її розміру та причинно-наслідкового зв`язку між діями певних осіб та завданням такої шкоди; на спірні правовідносини не можуть бути розповсюджені вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки поліцейський, діями якого позивачу нібито завдано шкоди, не є посадовою особою будь-якого з таких органів та його дії, якими, як стверджує позивач, завдано моральної шкоди, жодним чином не пов`язані з оперативно-розшуковою діяльністю, здійсненням досудового розслідування або виконанням завдань і функцій прокуратури чи суду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Департамент патрульної поліції у липні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, а в частині задоволених позовних вимог змінити, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що матеріальна шкода, яку просить стягнути позивач, фактично є судовими витратами у справі, питання розподілу яких повинно вирішуватись під час прийняття судом рішення у відповідній справі, в межах якої понесені такі витрати; позивачем не надано документи щодо розрахунку вартості таких послуг, щодо часу, витраченого адвокатом на вчинення тієї чи іншої дії, щодо прийняття позивачем наданих адвокатом послуг, щодо оплати позивачем вартості таких послуг, не надано документів, що свідчать про відображення особою, якою такі послуги надані, доходів, отриманих від оплати позивачем відповідних послуг, тощо.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував її матеріали із Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 932/3602/22 надійшла до Верховного Суду 31 липня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 22 вересня 2023 року поновив Департаменту патрульної поліції строк на касаційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року. Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції в частині посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України повернув особі, яка її подала. Відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції в частині посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 поліцейськими Департаменту патрульної поліції було складено протоколи про адміністративні правопорушення серії ААБ № 134939 за статтею 124 КУпАП та серії ААБ № 134940 за статтею 122-4 КУпАП.

Постановою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2021 року у справі № 203/1863/21 об`єднано справи про вчинення адміністративних правопорушень відносно ОСОБА_1 за № 203/1863/21 за статтею 124 КУпАП та праву про адміністративне правопорушення за № 203/1864/21 за статтею 122-4 КУпАП в одне провадження.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за статтями 122-4 124 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях позивача складів адміністративних правопорушень.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173 185 КУпАП, є помилковими.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21 (провадження № 61-5118св22), та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 липня 2021 року у справі № 203/1863/21 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за статтями 122-4 124 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в діях позивача складів адміністративних правопорушень.

Отже, з вказаного вбачається, що у зв`язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З огляду на викладене, апеляційний суд, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), дійшов обґрунтованого висновку, що закриття справ про адміністративне правопорушення через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно; позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди таким переслідуванням, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних переживаннях, які викликані відсутністю справедливого провадження при порушенні питання про складання протоколів про адміністративні правопорушення одразу за декількома статтями КУпАП, що потребувало встановлення справедливості, доведення його невинуватості.

Апеляційний суд також правильно зазначив, що сума в 5 000 грн є цілком адекватною завданій позивачу шкоді, водночас справедливою.

Висновок апеляційного суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), згідно з яким розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення.

Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди з таких підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 , зокрема просив стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 30 000 грн, понесену ним за надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

За змістом статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Отже, встановивши факт понесення витрат у зв`язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12 46 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 012 від 07 червня 2021 року на підтвердження оплати послуг адвоката, згідно з якою ним внесено 15 000 грн на підставі додаткової угоди № 3 до договору про надання правової допомоги № 02/03 від 02 березня 2020 року.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 013 від 07 червня 2021 року від ОСОБА_1 адвокатом Сінцовою Т. В. прийнята оплата в сумі 15 000 грн на підставі додаткової угоди № 3 до договору про надання правової допомоги № 02/03 від 02 березня 2020 року.

В той час, як позивачем до матеріалів справи, на підтвердження надання адвокатом послуг у адміністративній справи надано договір № 15/01 від 15 січня 2020 року та додаткова угода № 2 до зазначеного договору від 07 липня 2021 року.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що позивачем на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не надано належних доказів, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Посилання апеляційного суду на те, що до правовідносин про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи про адміністративні правопорушення, не застосовуються положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є помилковими та такими, що суперечать усталеній практиці Верховного Суду, проте не впливають на правильність вирішення спору в цій частині, оскільки апеляційний суд відмовив у їх задоволенні за недоведеністю.

Відповідно до положень частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Також правильним є висновок апеляційного суду про відмову в стягненні з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, пункт 269).

Конституційний Суд України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Згідно із вимогами статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Апеляційним судом встановлено, що представником ОСОБА_1 у цій справі була адвокат Сінцова Т. В.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу до позову було долучено договір про надання правової допомоги № 31/01 від 31 січня 2022 року та додаткову угоду № 3 від 22 червня 2022 року до договору № 31/01 від 31 січня 2022 року.

Пунктом 9 зазначеного договору визначено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату визначається за домовленістю сторін та визначається у відповідних додатках до цього договору, виходячи зі складності правового питання, справи, її тривалості, фінансових можливостей та матеріального стану клієнта.

У пункті 2 додаткової угоди № 3 від 22 червня 2022 року до договору № 31/01 від 31 січня 2022 року передбачено, що за надання правової допомоги клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар у розмірі 25 000 грн.

Пунктом 4 додаткової угоди № 3 від 22 червня 2022 року до договору № 31/01 від 31 січня 2022 року визначений порядок приймання-передачі наданої правової допомоги: правова допомога вважається наданою після підписання акта-розрахунку правової допомоги, який підписується сторонами (пункт 4.1).

Згідно з пунктом 4.2. адвокат надає клієнту акт-розрахунок правової допомоги до додаткової угоди, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатом понад узгоджену суму гонорару.

Встановивши відсутність у матеріалах справи акта-розрахунку, передбаченого договором, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незастосування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 142/143/17, від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20, від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, є такими, що заслуговують на увагу.

Однак, апеляційний суд усуваючи недоліки, допущені місцевим судом, врахував усталену практику Верховного Суду та дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв`язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Посилання у касаційній скарзі на те, що відповідачами не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами за розгляд адміністративних справ про притягнення його до адміністративної відповідальності, а суд першої інстанції з власної ініціативи зменшив їх розмір, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд відмовив у їх задоволенні у зв`язку з недоведеністю.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги Департаменту патрульної поліції про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18, від 27 червня 2018 року у справі № 640/17380/16-ц, від 29 травня 2020 року у справі № 686/4413/18, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Як зазначено вище Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) виклав правовий висновок про те, що закриття справ про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно; позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди таким переслідуванням, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних переживаннях, які викликані відсутністю справедливого провадження при порушенні питання про складання протоколів про адміністративні правопорушення одразу за декількома статтями КУпАП, що потребувало встановлення справедливості, доведення його невинуватості.

Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), яка має перевагу над висновками, викладеними у постановах, на які посилається Департамент патрульної поліції.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Наведена у касаційних скаргах вимога про скасування рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 10 січня 2023 року не підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення районного суду скасовано апеляційним судом.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров