ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року

м. Київ

справа № 932/4388/23

провадження № 61-12138св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Архипенко Олексій Ігорович,

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2024 року у складі судді Куцевола В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року у складі колегії суддів:

Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Барильської А. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2) про визнання договору поруки недійсним,

прийняв постанову про таке:

I. Вступ

1. У травні 2023 рокупозивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору поруки недійсним.

2. Відповідачі позовних вимог не визнали.

3. Суд першої інстанції у позові відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Позивач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навів

у касаційній скарзі.

5. Ключовим у спірних правовідносинах є питання:

Чи наявні підстави для визнання недійсним договору поруки?

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),

у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований так:

- оскаржуваний договір є фіктивним;

- відповідачі його уклали з метою зміни територіальної підсудності у разі виникнення спору між позивачем і ОСОБА_2 за борговими зобов`язаннями.

8. Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним договір поруки від 19 лютого 2019 року, укладений між відповідачами.

ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

9. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 03 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2024 року, у позові відмовлено.

10. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що під час розгляду справи

про стягнення заборгованості за договором позики між сторонами (справа

№ 201/9765/22) суди встановили наявність зобов`язань, які виникли

з договору позики від 19 вересня 2017 року та договору поруки від 19 лютого

2019 року, дослідили дотримання правил підсудності розгляду справи. Вказані обставини є преюдиційними та додаткової перевірки не потребують.

IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

12. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:

- суди не врахували, що договір поруки є фіктивним, оскільки укладений

з метою зміни територіальної юрисдикції (підсудності) пред`явлення позову про стягнення з позивача на користь відповідача-1 коштів за договором позики;

- суди не дослідили правової природи оскаржуваного договору поруки, дійсних намірів сторін цього договору та обставин, за яких сторони прийняли рішення про його укладення.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

13. 30 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Архипенко О. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.

14. Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження.

15. 31 грудня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

16. Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.

VI. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17. 19 вересня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 61 000 дол. США.

18. Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 19 лютого 2019 року було укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання відповідати за борговим зобов`язанням ОСОБА_1

(у вказаних в договорі поруки межах - 5 000 дол. США) та разом з ним нести солідарну відповідальність перед позивачем у межах цих зобов`язань.

19. Вказані обставини, зокрема, встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2023 року у справі № 201/9765/22, яке залишене без змін постановами Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року та Верховного Суду від 20 березня 2024 року, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено борг за договором позики від 19 вересня

2017 року у розмірі 56 000 дол. США (еквівалентно 2 047 841,60 грн), і три проценти річних за період з 08 вересня 2021 року до 20 жовтня 2022 року в сумі

2 045,59 дол. США, що еквівалентно 74 804,36 грн.

20. У справі № 201/9765/22 суд досліджував договір поруки від 19 лютого

2019 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та з`ясував, що під час перебування справи в суді ОСОБА_3 як особа, яка зобов`язалась нести солідарну відповідальність з позичальником у межах 5 000 дол. США, виконала своє зобов`язання за вказаним договором шляхом погашення боргу

у розмірі 5 000 дол. США.

21. Також встановлено, що у справі № 201/9765/22 суди апеляційної та касаційної інстанцій досліджували питання дотримання судом першої інстанції правил територіальної підсудності, і доводи ОСОБА_1 щодо таких порушень не знайшли свого підтвердження.

VII. Позиція Верховного Суду

22. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.

23. Цей спір виник з підстав визнання недійсним договору поруки, учасником якого позивач не є (див. пункти 7-8).

24. Відповідно до частин першої, другої статті 553, частини першої статті 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

25. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК).

26. Відповідно до статей 16 203 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

27. Положення статті 204 ЦК закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

28. Звертаючись до суду із позовом про визнання договору поруки недійсним, позивач посилався на те, що оскаржуваний договір є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, і метою його укладення є зміна територіальної підсудності в разі виникнення спору щодо стягнення коштів, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК (див. пункт 7).

29. Згідно з частинами першою, другою статті 234 ЦК фіктивним

є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

30. Верховний Суд сформував висновки щодо застосування відповідних норм права про визнання правочинів фіктивними, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

Фіктивний правочин належить до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення, про що має бути вказано в резолютивній частині рішення [1].

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу

в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків [2].

31. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину [3].

32. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

33. У цій справі суди встановили, що 19 вересня 2017 року між відповідачем-1 та позивачем укладено договір позики, відповідно до якого позивач отримав

у позику гроші. Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між відповідачами 19 лютого 2019 року укладено договір поруки

(див. пункти 17-18).

34. Вказані обставини, зокрема, встановленні у справі № 201/9765/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів (див. пункт 19).

35. У справі № 201/9765/22 рішенням Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 15 березня 2023 року, яке залишене без змін постановами Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2023 року та Верховного Суду

від 20 березня 2024 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнено

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики

від 19 вересня 2017 року і три проценти річних [4].

36. Також суди попередніх інстанцій врахували, що у справі № 201/9765/22 досліджувався оскаржуваний договір поруки, в результаті з`ясовано, що під час розгляду справи в суді ОСОБА_3 виконала свої зобов`язання як поручитель, сплативши під час розгляду справи 5 000 дол. США в рахунок погашення боргу.

37. Крім того, Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 у справі № 201/9765/22 стосовно дотримання судом першої інстанції правил територіальної підсудності, вказав, що ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи Жовтневим районним судом

м. Дніпропетровська, що підтверджено повідомленнями про вручення поштових відправлень, проте у суді першої інстанції про непідсудність справи не заявляв

і наявність поважних причин для такої поведінки не довів.

38. З огляду на суб`єктний склад учасників справи № 201/9765/22 та вимоги, які вирішувались у ній, обставини, встановлені судовими рішеннями у цій справі, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення у цій справі відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК.

39. Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять належних доказів, які свідчили б, що оскаржуваний договір

є фіктивним, тобто таким, що не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, і підстав для визнання його фіктивним немає.

40. Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що, виходячи зі змісту судових рішень, прийнятих у справі № 201/9765/22, борг ОСОБА_1 було зменшено на суму, яку погасила ОСОБА_3 в межах розміру її зобов`язань за договором поруки, що виключає можливість кваліфікації оскаржуваного правочину як фіктивного. Водночас іншого позивач не довів.

41. Аналізуючи доводи апеляційної скарги в частині посилання позивача на те, що договір поруки було укладено без його відома та пізніше ніж договір позики,

а також на те, що порукою забезпечено лише частину боргу, апеляційний суд правильно зазначив, що вказане не свідчить про недійсність оскаржуваного правочину, оскільки це не заборонено законодавством.

42. Так само і Верховний Суд у постанові, на яку посилається позивач

в касаційній скарзі, раніше виснував, що договір поруки є двостороннім, він укладається між кредитором і поручителем. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Обов`язку кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавство України не передбачає, і це не випливає зі змісту правовідносин поруки, хоча укладення тристороннього договору між кредитором, боржником і поручителем ЦК України не забороняє, і це є звичною діловою практикою.

Таке регулювання (укладення договору поруки без згоди боржника) відповідає загальному підходу цивільного законодавства про можливість відступлення кредитором своїх вимог без згоди боржника (стаття 516 ЦК)[5].

43. Тому відповідні доводи касаційної скарги підлягають відхиленню.

44. Правильними є висновки судів про недоведеність відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

45. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться

у зазначених позивачем постановах.

VІІI. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

47. Незгода позивача із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

48. Суди належним чином з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

49. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.

50. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 401 402 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Архипенко Олексій Ігорович, залишити без задоволення

2. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 03 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 24 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

[1] Постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/94296882

[2] Постанова Верховного Суду від 30 травня 20224 року у справі № 712/4456/21 (провадження

№ 61-2867св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/119618523

[3] Постанова Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 754/176/20 (провадження

№ 61-15018св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/118464907

[4] Постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 201/9765/22 (провадження

№ 61-11932св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/117823684

[5] Постанова Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20

// https://reyestr.court.gov.ua/Review/95170149

Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков