ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 935/3234/22

провадження № 61-10115св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - державний нотаріус Коростишівської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ювченка Андрія Васильовича на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року у складі судді Василенка Р. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є людиною похилого віку, отримує мінімальну пенсію та потребує сторонньої допомоги. Її дочка ОСОБА_3 , яка проживала в м. Херсоні, постійно допомагала їй, однак після окупації території Херсонської області російськими військами, з квітня 2022 року позивачка втратила будь-який зв`язок з дочкою, перебувала у стресовому стані, хвилювалася за життя дочки, а коштів на ліки та продукти харчування їй не вистачало. У зв`язку з цим племінниця позивачки ОСОБА_2 запропонувала свою допомогу по забезпеченню її доглядом, харчуванням, та утриманням, натомість попросила оформити на себе належну позивачці на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Позивачка погодилася укласти з відповідачкою договір довічного утримання та підписала договір, однак його зміст не читала.

Після звільнення м. Херсону на початку листопада 2022 року дочка приїхала до позивачки, ознайомилася зі змістом вищевказаного договору та з`ясувалося, що 27 червня 2022 року між позивачкою та відповідачкою було укладено договір купівлі-продажу квартири.

ОСОБА_1 стверджувала, що помилялася щодо правової природи договору, його наслідків, не мала наміру продавати належну їй квартиру, а була переконана, що підписує договір довічного утримання, адже в силу віку та стану здоров`я потребувала допомоги. Вона зареєстрована в цій квартирі та іншого житла не має, жодних коштів за це майно ОСОБА_2 їй не сплачувала.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 317.

Короткий зміст судових рішень

За клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Соломонюка І. В. ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 03 квітня 2023 року до участі у справі в якості третьої особи залучено державного нотаріуса Коростишівської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_4.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що допитані в судовому засіданні як свідки державний нотаріус Коростишівської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що укладався саме договір купівлі-продажу, нотаріус пояснювала та роз`яснювала позивачу наслідки такого правочину, в тому числі відмінність між договором купівлі-продажу квартири та довічного утримання. Допитані за клопотанням позивача свідки не обізнані про обставини укладення оспорюваного правочину.

В довідці від 25 травня 2023 року № 96, виданій Гуменницьким старостинським округом Житомирського району Житомирської області, зазначено, що ОСОБА_1 проживає від народження за адресою: АДРЕСА_2 . Тому суди виходили з того, що позивач забезпечена іншим житлом, а квартира, в якій вона зареєстрована, яка продана за спірним договором купівлі-продажу, не є її єдиним житлом.

В даному випадку вік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є безумовною обставиною та підтвердженням того, що вона не розуміла та помилилася щодо природи і правових наслідків правочину. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б вказували, що на час укладання договору купівлі-продажу у ОСОБА_1 були наявні певні обмеження, чи вона за станом здоров`я потребувала сторонньої допомоги, що унеможливлювало підписання нею договору чи вона не розуміла значення своїх дій.

При цьому договір купівлі-продажу квартири від 27 червня 2022 року підписаний сторонами в присутності нотаріуса, посвідчений державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_4, особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено, вказано, що договір відповідає дійсним намірам та волі сторін, а наслідки договору їм зрозумілі, він не є фіктивним чи удаваним, що підтверджується особистими підписами сторін. Тобто перед підписанням договору купівлі-продажу квартири нотаріусом установлено дійсність намірів кожного з учасників щодо його укладання.

За таких обставин, оскільки позивач була обізнана щодо природи оспорюваного правочину, правами та обов`язками сторін, суди відхилили доводи позивача щодо недійсності договору купівлі-продажу квартири та дійшли висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ювченко А. В. подав до Верховного Суду через підсистему Електронний Суд касаційну скаргу на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 520/9662/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 356/412/18, а також - встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Коростишівського районного суду Житомирської області.

14 серпня 2024 року справа № 935/3234/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ювченка А. В. мотивована тим, що сторона відповідача не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання грошових коштів позивачу, натомість суди встановили ці обставини на підставі недопустимих доказів, а саме за оспорюваним договором купівлі-продажу квартири, який позивачка не підписувала, а також - показаннях свідка ОСОБА_5 , який є чоловіком відповідачки та зацікавлений у результатах розгляду справи. При цьому свідок ОСОБА_5 та інші допитані судом першої інстанції свідки, не були приведені до присяги у судовому засіданні.

На час укладення спірного договору ОСОБА_1 виповнилося 86 років, однак при вирішенні спору суди мали врахувати не тільки вік позивачки, але й стан її здоров`я, зумовлений відповідними віковими змінами.

До апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції були додані медичні документи, а саме довідки комунального некомерційного підприємства «Коростишівська центральна районна лікарня ім. Д.І. Потєхіна» від 31 жовтня 2023 року, якими підтверджується, що позивачка хворіє хронічною двобічною нейросенсорною приглухуватістю IV ст., двобічна глухота, а також їй встановлено діагноз - вікова манулодистрофія обох очей. Однак апеляційний суд не дав належної оцінки цим документам та зробив помилковий висновок про те, що стан здоров`я та пенсійний вік ОСОБА_1 не є безумовною підставою, яка свідчить про те, що вона помилялася щодо правової природи спірного договору.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги доводи сторони позивача про відсутність фактичної передачі грошових коштів з огляду на вимоги статті 1087 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)щодо граничного розміру розрахунків готівкою для фізичних осіб, який встановлений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановоюПравління Національного банку України від 29 грудня 2017 року№ 148.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

23 серпня 2024 року ОСОБА_2 та 05 вересня 2024 року державний нотаріус Коростишівської державної нотаріальної контори Житомирської області ОСОБА_4 подали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 1999 року ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

В довідці від 25 травня 2023 року № 96, виданій Гуменницьким старостинським округом Житомирського району Житомирської області, зазначено, що ОСОБА_1 проживає від народження й до теперішнього часу за адресою: АДРЕСА_2 .

За договором купівлі-продажу квартири від 27 червня 2022 року, посвідченим державним нотаріусом Коростишівської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрованим в реєстрі за № 317, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

В пункті 3 цього договору зазначено, що продаж нерухомого майна вчинено за погодженою сторонами ціною 295 062 грн, які отримані продавцем від покупця до підписання договору. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за договором. Продавець стверджує про відсутність до покупця жодних претензій фінансового характеру.

Вказаний договір підписаний сторонами в присутності нотаріуса, особи сторін встановлено, їх дієздатність та належність ОСОБА_1 відчужуваної квартири перевірено, право власності зареєстровано в реєстрі за № 317. В графі «Продавець» договору вказано прописом: « ОСОБА_1». Графа «Покупець» містить графічний підпис, поряд з яким зазначено прописом « ОСОБА_2 ».

Таким чином, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначеним договором підтверджується проведення розрахунку за придбання квартири відповідачем повністю до підписання договору за ціною вказаною в договорі.

Під час розгляду справи місцевим судом державний нотаріус Коростишівської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 надала письмові пояснення, в яких заперечила щодо позовних вимог. В судовому засіданні додатково вказала, що при укладанні договору дієздатність позивача була перевірена, її особу було встановлено. Під час укладання угоди між сторонами вона перепитала у позивача, який саме договір вона бажає укласти, на що ОСОБА_1 відповідала, що хоче укласти договір купівлі-продажу квартири. При цьому позивачу було роз`яснено відмінність договору купівлі-продажу від договору довічного утримання. В день підписання договору купівлі-продажу позивач підтвердила свою волю на укладення цього правочину, нотаріус перевірила всі документи, в тому числі паспорт позивача, і позивач підписала договір купівлі-продажу квартири. До підписання договору сторони зверталися до нотаріуса за консультаціями.

Свідок ОСОБА_3 (дочка позивачки) в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції вказала, що доглядала матір періодично, оскільки проживає у м. Херсоні. Відповідач це її двоюрідна сестра, яка обіцяла доглядати за позивачкою до її смерті. Пояснила, що позивачка (її мати) повідомила, що відчужила квартиру, проте не сказала яким чином. Вважає, що ніякого договору купівлі-продажу не було.

Свідок ОСОБА_7 (сестра позивачки) в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції вказала, що їй дзвонила позивачка та повідомила, що відчужила квартиру ОСОБА_2 , ніхто не знав, що вона продала квартиру.

Свідок ОСОБА_5 (чоловік відповідачки) в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції вказав, що позивач пропонувала купити в неї квартиру. Гроші у розмірі 300 000 грн дружина передала позивачці перед тим як вони поїхали до нотаріуса. У нотаріуса він підписав заяву що не заперечує щодо набуття дружиною права власності на квартиру.

Судом першої інстанції також встановлено, що після підписання вказаного договору купівлі-продажу відповідачка користується цим житловим приміщенням.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів на підтвердження зазначених нею обставин щодо помилки відносно природи спірного правочину, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання. Суд взяв до уваги пояснення позивачки про те, що вона особисто передала ОСОБА_2 ключі від вказаної квартири, однак причину таких дій не могла пояснити.

Суди попередніх інстанції також встановили, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 27 червня 2022 року ОСОБА_1 виповнилося 86 років, однак вважали, що вік позивачки не є безумовною підставою, яка свідчить про те, що вона помилялася щодо правової природи спірного договору. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б вказували, що на час укладання договору купівлі-продажу у ОСОБА_1 були наявні певні обмеження, чи стан її здоров`я був таким, що вона потребувала сторонньої допомоги й помилялася щодо наслідків укладення договору з відповідачкою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ювченка А. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним..

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог з огляду на те, що зі змісту укладеного між сторонами договору купівлі-продажу вбачається, що позивач добре розуміла та усвідомлювала його умови, зміст та правову природу, волевиявлення позивача було вільним і відповідало її внутрішній волі саме на укладення договору купівлі-продажу, а не договору довічного утримання.

Наведені позивачем аргументи в обґрунтування заявлених вимог про те, що в силу свого віку її волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу не відповідало її внутрішній волі обґрунтовано не прийняті до уваги судами, оскільки вказані доводи не підтверджують факт укладення договорів під впливом помилки, а незнання закону чи неправильне його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Аргументи касаційної скарги про те, що свідок ОСОБА_5 та інші допитані судом першої інстанції свідки не були приведені до присяги у судовому засіданні є безпідставним, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи та підписаними 08 червня 2023 року розписками і присягами свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , згідно з якими ці свідки попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиве показання і за відмову від давання показань, а також присягали говорити правду, нічого не приховуючи і не спростовуючи (т.1 а.с.104-106).

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій дали оцінку показанням вищевказаних свідків, дослідили наданий позивачем договір купівлі-продажу квартири від 27 червня 2022 року в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, та виходили з того, що позивач була обізнана щодо природи оспорюваного правочину, правами та обов`язками сторін, наслідки договору їй були зрозумілі, цей договір не є фіктивним чи удаваним, що підтверджується особистими підписами сторін.

При цьому доводи касаційної скарги про те, що позивачка не підписуваладоговір купівлі-продажу квартири від 27 червня 2022 року є неспроможними, так як належним доказом на підтвердження цього факту міг бути висновок судової почеркознавчої експертизи, однак сторони не заявляли клопотань про призначення такої експертизи та в цій справі вона не проводилася.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 520/9662/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 356/412/18 є необґрунтованими, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах,а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ювченка Андрія Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович