№ 938/335/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

24 січня 2023 року

м. Київ

справа № 938/335/21

провадження № 61-10125св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Лазоришин Іван Іванович, на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2022 року у складі судді Чекан Н. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Верховинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання свідоцтва про право власності на Ѕ частину будинковолодіння незаконним та визнання права власності на частини будинковолодіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони по справі є дітьми ОСОБА_6 , яка за життя все своє майно: житловий будинок з господарськими будівлями, частину земельної ділянки площею 0,2966 га, а також все інше належне їй майно, заповіла своїй внучці ОСОБА_1 , частину земельної ділянки 0,07 га заповіла своєму синові ОСОБА_3 . Всі вони не оспорювали даний заповіт, крім відповідача ОСОБА_4 , який звернувся з позовом до суду про визнання господарства АДРЕСА_1 , де проживала спадкодавець ОСОБА_6 , до майна колгоспного двору та визнання за ним права власності на частку у такому майні.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2019 року позов ОСОБА_4 задоволено, визнано двір, в якому проживала ОСОБА_6 як колгоспний, а також визнано за ним право власності на Ѕ частину цього двору.

Позивачі вважають зазначене судове рішення незаконним, оскільки воно обґрунтоване на припущеннях та суперечить положенням Цивільного кодексу України. Крім того, на час його ухвалення не було будинкової книги на спірний житловий будинок, яку ними випадково було виявлено 28 жовтня 2020 року в житловому будинку. Даною будинковою книгою підтверджується, що відповідач ОСОБА_4 в період з 06 червня 1986 року до 12 лютого 1991 роки не проживав в житловому будинку, участі у веденні господарства не брав ні своєю працею, ні коштами, а тому не може вважатися таким, що станом на 15 квітня 1991 року протягом останніх трьох років вів спільне господарство з покійною матір`ю ОСОБА_6 .

Разом із тим, позивачі вважають, що мають право на частку у спірному житловому будинку

Оскільки мати ОСОБА_6 надала дозвіл на виділення ОСОБА_4 0,07 га землі під будівництво житла, то відповідно до вимог статті 124 ЦК УРСР відбувся фактичний виділ майна двору № 128, утворивши два двори та припинення спільної часткової власності, а тому з урахуванням всіх обставин вважають свідоцтво право власності на Ѕ частку будинковолодіння, що в АДРЕСА_1, незаконним. У той же час, рішенням Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2019 року ОСОБА_4 визнано членом колгоспного двору, у зв`язку з чим його частка у майні є обов`язковою.

З урахуванням викладених обставин позивачі просили суд визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності на Ѕ частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , зареєстрованого за № 1429924126208 від 24 вересня 2019 року на ім`я ОСОБА_4 , та визнати право власності на будинковолодіння: за ОСОБА_1 - на 2/5 частини майна цього двору, за ОСОБА_2 - на 1/5 частину майна цього двору, за ОСОБА_3 - на 1/5 частину майна цього двору, за ОСОБА_4 - на 1/5 частину майна цього двору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі положень статей 81 82 ЦПК України та виходячи з преюдиційності обставин, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, вважав доведеним і таким, що не підлягає доказуванню в даному провадженні, факт приналежності станом на 15 квітня 1991 року господарства АДРЕСА_1 , головою якого була ОСОБА_7 до суспільної групи - колгоспний двір та права власності на Ѕ частини спірного домоволодіння за ОСОБА_4 .

При цьому суд першої інстанції зазначив, що право власності відповідача ОСОБА_8 на Ѕ частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429924126208, зареєстровано 20 вересня 2019 року на підставі постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у справі № 340/87/18, що набрало законної сили 10 липня 2019 року, номер запису про право 33361237, підстава внесення запису: рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції прийшов до висновку про недоведеність та безпідставність заявлених позовних вимог щодо визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на Ѕ частину спірного будинковолодіння на ім`я ОСОБА_4 .

Крім того, суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спірне будинковолодіння: за ОСОБА_9 - на 2/5 частини майна цього двору, за ОСОБА_2 - на 1/5 частину майна цього двору, і за ОСОБА_10 - на 1/5 частину майна цього двору, оскільки така є похідною від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на Ѕ частину спірного будинковолодіння.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12 жовтня 2022 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Лазоришина І. І.засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 грудня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до заповіту від 11 листопада 2005 року ОСОБА_7 належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями, частину земельної ділянки площею 0,2966 га, а також все інше належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповіла онучці ОСОБА_1 ; частину земельної ділянки 0,07 га заповіла синові ОСОБА_10 .

24 липня 2016 року ОСОБА_7 (мати позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 і баба позивача ОСОБА_1 ) померла.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1 .

За змістом виписки з погосподарської книги, виданої Ільцівською сільською радою Верховинського району, станом на 24 червня 2016 року в домогосподарстві за особовим рахунком № НОМЕР_1 зареєстровано: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - голова двору, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - дружина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - дочка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - син. Дане господарство знаходиться в АДРЕСА_1. Житловий будинок побудований в 1992 році, загальною площею 202,1 кв.м, житловою площею 133,2 кв.м.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту приналежності господарства до суспільної групи колгоспного двору та визнання права власності на частину будинковолодіння.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Встановлено факт приналежності станом на 15 квітня 1991 року господарства АДРЕСА_1 , головою якого була ОСОБА_7 , до суспільної групи - колгоспний двір. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 .

Суди у вказаних судових рішеннях встановили, що ОСОБА_4 своєю працею і коштами брав участь у веденні загального господарства колгоспного двору разом з матір`ю ОСОБА_7 , у зв`язку із чим набув право власності на Ѕ частину спірного домоволодіння.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, що набрало законної сили 10 липня 2019 року, державним реєстратором Верховинської РДА Глузь І. К. 20 вересня 2019 року, номер запису про право власності 33361237, за ОСОБА_12 зареєстровано право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1429924126208.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною першою статті 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Встановлено, що у лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту приналежності господарства до суспільної групи колгоспного двору та визнання права власності на частину будинковолодіння.

Зазначені судові рішення не скасовані, набрали законної сили та є чинними.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Ураховуючи, що постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, на підставі якого зареєстровано право власності за ОСОБА_4 , набрало законної сили та є преюдиційним для даної справи, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про недоведеність та безпідставність заявлених позовних вимог щодо визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на Ѕ частину спірного будинковолодіння на ім`я ОСОБА_4 .

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спірне будинковолодіння за ОСОБА_9 на 2/5 частини майна цього двору, за ОСОБА_2 на 1/5 частину майна цього двору, і за ОСОБА_10 на 1/5 частину майна цього двору, оскільки така є похідною від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на Ѕ частини спірного будинковолодіння.

При цьому слід ураховувати, що набуття права власності в порядку спадкування передбачено в порядку, передбаченому відповідним спадковим законодавством, а спадкові правовідносини учасників справи не є предметом розгляду у цій справі.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки у наведених судових рішеннях Верховного Суду та оскаржуваних рішеннях у цій справі встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Лазоришиним Іваном Івановичем, залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов