Постанова

Іменем України

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 944/20/22

провадження № 61-13189св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 березня 2022 року під головуванням судді Матвіїва І. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив: зобов`язати ОСОБА_2 публічно вибачитися перед ним за розповсюдження неправдивих відомостей, що паплюжать його честь і гідність, на загальних зборах працівників Новояворівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа ІІ ступеня - ліцей» (далі - Новояворівського НВК «ЗОШ II ступеня - ліцей») з відповідною відеофіксацією такої процесуальної дії та розміщенням відео в одній із соціальних мереж; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 000 грн моральної шкоди, завданої розповсюдженням неправдивих відомостей, що паплюжать його честь і гідність, спричинили його звільнення з роботи, заподіяли істотну шкоду його здоров`ю, що в подальшому спричинили встановлення статусу особи з інвалідністю.

В обґрунтування позову зазначив, що 27 грудня 2019 року позивач на особистому прийомі заступника голови Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівської ОДА) ознайомився із текстом «Звернення педагогів та батьків учнів Новояворівського НВК «ЗОШ II ступеня - ліцей» від 13 вересня 2019 року № ЗВГ-50-КО-3983/19», яке було скеровано на ім`я голови Львівської ОДА та передане на вивчення та перевірку у Департамент освіти та науки Львівської ОДА. Ознайомившись з текстом звернення та переліком осіб, які підписали вищевказане звернення, серед яких є також і ОСОБА_2 , позивач дізнався, що він є «прихильником ставлення до методів Гітлера та Сталіна », а відтак його звинувачують у пропаганді нацизму і більшовизму. Водночас, позивач зазначає, що він ніколи не перебував в комуністичній партії, не брав участі у будь-яких громадських організаціях чи рухах правого, ультраправого та лівого спрямування. Крім цього, у зверненні зазначено, що «під тиском директора ОСОБА_1 звільнилось багато вчителів» через те, що «несила більше терпіти злісне порушення ОСОБА_1 елементарних етичних правил і норм поведінки, для якого, крики, погрози та приниження стали звичним в його арсеналі. З НВК в школи переводилися кращі учні, інколи за пів року до випускного».

Позивач вважає зазначені судження некоректними, оскільки, він не претендує на те, щоб всім сподобатись. Його стиль поведінки не виходить за межі пристойності та його освітнього рівня, на диспансерному обліку у психіатра він не перебуває. Водночас, протягом 34 років, працюючи в сфері освіти, як вказує позивач, він перебував на посаді директора школи, ліцею, керівника відділу освіти, навчав дітей та паралельно займався науковою роботою. Він є автором і співавтором 26 наукових статей, захистив дисертаційну роботу, є доктором філософії з економіки (кандидат економічних наук), має вищу кваліфікаційну категорію як вчитель біології та екології, педагогічне звання «вчитель-методист». Наклепницькі та провокативні, викладені в зверненні тези, критично вплинули на стан його здоров`я та спричинили психоемоційний шок, внаслідок цього, він змушений був звернутися за медичною допомогою у Львівський обласний ендокринологічний центр. Протягом трьох місяців він перебував на лікуванні в різних медичних та реабілітаційних установах, в результаті чого йому була встановлена третя група, а в подальшому друга група інвалідності.

Безпідставні звинувачення зазначені у зверненні, позбавили його засобів для існування. У нього погіршилися стосунки з оточуючими, оскільки, в соціальних мережах активно обговорювали його зміст, а 11 лютого 2020 року на загальних зборах трудового колективу таке було зачитано і більшістю членів трудового колективу піддано осуду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Яворівський районний суд Львівської області рішенням від 23 березня 2022 року у задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Львівський апеляційний суд постановою від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 березня 2022 року залишив без змін.

Суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про те, що 27 грудня 2019 року він на особистому прийомі в заступника голови Львівської ОДА Івана Собка, ознайомився з текстом вищевказаного звернення, одним з авторів, якого являється ОСОБА_2 , оскільки такі не підтверджені жодними доказами та не встановлені під час судового розгляду справи. До матеріалів справи позивачем не додано жодних доказів в підтвердження авторства та підпису ОСОБА_2 на даному зверненні, а остання даний факт заперечувала.

Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у суді першої інстанції позивачем ОСОБА_1 не заявлялося, у суді апеляційної інстанції таке не підтримано.

Крім того, інформація, яка викладена у зверненні, яке було адресовано до голови Львівської ОДА не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями педагогів та батьків учнів. У зверненні методи керівництва ОСОБА_1 порівнюються з державними лідерами, однак не носять стверджувального характеру, а скоріш всього незадоволення, непрофесійність, судження.

Також, позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання інформації неправдивою, недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, тому в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Разом з тим, суд першої інстанції встановивши, що на підставі договору про надання адвокатських послуг від 08 лютого 2022 року з додатком № 1 до вказаного договору адвокат Тимощук О. І. надав ОСОБА_2 правничу допомогу, вартість якої становить 10 000 грн, сторони договору погодили, що зазначені послуги оплачуються згідно умов договору, тому суд вважав обґрунтованим стягнути з позивача на користь відповідача 10 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що суд першої інстанції в порушення процесуальних прав позивача не прийняв клопотання про визнання судом явки відповідача у судове засідання обов`язковою, з метою забезпечення процесуального права протилежної сторони на постановку питань, що стосуються позовної заяви та про призначення почеркознавчої експертизи, а також не прийняв як доказ, офіційно отриманий документ від Сектору звернень громадян Львівської ОДА - колективне звернення педагогів і батьків Новояворівського НВК «ЗОШ II ступеня - ліцей» від 13 вересня 2019 року.

Разом з тимкасаційна скарга мотивована тим, що суд, не взявши до уваги норми частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», неправомірно відніс інформацію викладену авторами звернення до оціночних суджень.

Крім того, відсутні відповідні докази, які підтверджують здійснення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, суд апеляційної інстанції не повідомив у законний спосіб позивача про дату, час і місце розгляду справи, у зв`язку з чим розгляд справи відбувся за його відсутністю.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тимощук О. І., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що ОСОБА_1 не довів причетність відповідача до написання листа ОСОБА_5 та не встановлено автора цього звернення. При цьому, інформація, яка викладена у зверненні, яке адресовано до голови Львівської ОДА не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями педагогів та батьків учнів.

Крім того, позивач зобов`язаний відшкодувати витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, а тому судові рішення підлягають скасуванню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Яворівського районного суду Львівської області.

Справа № 944/20/22 надійшла до Верховного Суду 06 березня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 грудня 2019 року позивач звернувся в Департамент освіти і науки Львівської ОДА із зверненням, яке зареєстровано за № 02-12/98, в якому просив надати копію звернення педагогів та батьків учнів Новояворівського НВК «ЗОШ II ступеня-ліцей» від 13 вересня 2019 року № ЗВГ-50-КО-3983/19, яке було скеровано в Департамент освіти і науки Львівської ОДА для вивчення та проведення перевірки.

З відповіді наданої на запит директора Новояворівського НВК «ЗОШ II ступеня-ліцей» ОСОБА_1, т. в. о. директора Департаменту освіти і науки Львівської ОДА І. Гайдука від 09 січня 2020 року № 07-10/33 слідує, що його звернення розглянуто. Крім цього, повідомлено позивача про те, що звернення від педадогічного колективу Новояворівського НВК «ЗОШ II ступеня-ліцей», батьків чи окремих осіб від 19 вересня 2019 року на ім`я голови Львівської ОДА чи структурних підрозділів до Департаменту освіти і науки не надходило. Однак, скерував на адресу позивача копію звернення педагогів та батьків учнів Новояворівського НВК «ЗОШ II ст. ліцей» від 13 вересня 2019 року № ЗВГ-50-КО-3983/19.

Крім цього, додатково проінформував позивача про те, що відповідно до статті 10 Закону України «Про звернення громадян» не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншу інформацію, якщо це ущемляє права і законні інтереси громадян. Не допускається з`ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Згідно з частиною другою статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (пункт 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Таким чином, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

У цій категорії справ суду необхідно надати оцінку балансу права особи, на свободу вираження поглядів, а також права особи на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України» від 06 жовтня 2015 року).

За змістом усталеної практики ЄСПЛ втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахувавши зміст спірної інформації, встановивши обставини у цій справі, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна інформація щодо ОСОБА_1 є не фактичним твердженням, а є оціночним судженням педагогів та батьків учнів, відображає їх суб`єктивні думки засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці.

Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_1 конкретних правопорушень.

Суб`єктивні думки і погляди відповідно до національного законодавства України, положень Конвенції, з урахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а отже, не можуть вважатися поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України і не підлягають спростуванню.

Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

З огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання інформації неправдивою, недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, а позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від зазначеної вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції в порушення процесуальних прав позивача не прийняв клопотання про визнання судом явки відповідача у судове засідання обов`язковою, з метою забезпечення процесуального права протилежної сторони на постановку питань, що стосуються позовної заяви та про призначення почеркознавчої експертизи є безпідставними, оскільки суд першої інстанції у задоволенні клопотань про визнання судом явки відповідача у судове засідання обов`язковою, з метою забезпечення процесуального права протилежної сторони на постановку питань, що стосуються позовної заяви відмовив двічі з обґрунтуванням такої відмови. Крім того, позивач у суді першої інстанції не заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не прийняв як доказ, офіційно отриманий документ від Сектору звернень громадян Львівської ОДА - колективне звернення педагогів і батьків Новояворівського НВК «ЗОШ II ступеня - ліцей» від 13 вересня 2019 року колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки суд першої інстанції під час судового засідання, розглянувши клопотання про долучення зазначеного доказу, обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не повідомив у законний спосіб позивача про дату, час і місце розгляду справи, у зв`язку з чим розгляд справи відбувся за його відсутністю є необґрунтованими, оскільки згідно із повідомленням про відкладення розгляду справи на 11 год. 28 листопада 2022 року повідомлені, зокрема, ОСОБА_1 , що підтверджується його підписом (а. с. 107).

Посилання в касаційній скарзі на те, що відсутні відповідні докази, які підтверджують здійснення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, спростовуються матеріалами справи (а. с. 29, 30).

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров