ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 947/24384/21

провадження № 61-1270св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси на рішення Київського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2021 року в складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (далі - КЕВ м. Одеси), у якому просив визнати бездіяльність КЕВ м. Одеси протиправною та зобов`язати відповідача звільнити його з 12 липня 2021 року згідно з поданою ним 01 липня 2021 року заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням відповідно до вимог частини третьої статті 38 КЗпП України.

Позов мотивував тим, що з листопада 2015 року перебував у трудових відносинах з КЕВ м. Одеси, з січня 2016 року працював на посаді інженера виробничого відділення.

01 липня 2021 року він звернувся до начальника КЕВ м. Одеси з заявою про розірвання з 12 липня 2021 року трудового договору за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю. Зокрема зазначав, що відповідач без його згоди неодноразово покладав на нього виконання роботи, необумовленої трудовим договором та непередбаченої нормативно-правовими актами Міністерства оборони України. На його зауваження щодо неправомірності таких дій відповідач не реагував, а 22 липня 2021 року звільнив його за прогул без поважних причин на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважав такі дії відповідача протиправними, оскільки останній повинен був звільнити його на підставі поданої ним заяви відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, позов задоволено частково.

Визнано дії КЕВ м. Одеси протиправними. Зобов`язано КЕВ м. Одеси змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 , зазначивши звільнення з 12 липня 2021 року згідно з поданою ОСОБА_1 заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням від 01 липня 2021 року, відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що порушення роботодавцем вимог трудового законодавства, на які посилався позивач, підтверджені матеріалами справи, тому наявні підстави для зміни формулювання причини звільнення позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2023 року КЕВ м. Одеси надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року й ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 800/547/17, від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц, від 27 листопада 2019 року в справі № 913/879/17, від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18, від 21 травня 2020 року в справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року в справі № 24/260-23/52-б, від 18 березня 2021 року в справі № 911/3142/19, від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема не врахували, що, звертаючись з заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, позивач не зазначив конкретні факти порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договорів. Відповідно подана ним заява про звільнення не може вважатися поважною причиною відсутності на роботі з 16 липня по 21 липня 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 лютого 2023 року справа № 947/24384/21 надійшла до Верховного Суду.

Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відзив надісланий з незначним пропуском установленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження строку. Зважаючи на положення частини другої статті 127 ЦПК України, Верховний Суд вважає за можливе продовжити ОСОБА_1 строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

З 15 листопада 2015 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КЕВ м. Одеси, з 29 січня 2016 року працював на посаді інженера виробничого відділення.

01 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до начальника КЕВ м. Одеси з заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договорів.

06 липня 2021 року ОСОБА_1 отримав відповідь роботодавця на заяву про звільнення, у якій йому було повідомлено, що в заяві про звільнення потрібно вказати конкретні факти порушення умов договору чи трудового законодавства, які викликали таке рішення.

06 липня 2021 року ОСОБА_1 подав роботодавцю заяву, у якій зазначив, що частиною третьою статті 38 КЗпП не передбачений письмовий виклад у заяві причин порушення роботодавцем законодавства про працю та він в усному порядку пояснив відповідні причини. Разом з тим зазначив, що підтвердженням відповідних причин є його доповідні записки, замітки на деяких наказах про неможливість виконання без порушень вищих наказів Міністерства оборони України. У загальному його пояснення зводяться до покладення на нього виконання роботи, необумовленої трудовим договором.

Листом від 09 липня 2021 року (надісланий 12 липня 2021 року) КЕВ м. Одеси повідомив позивача, що правових підстав для його звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України немає та зазначив, що в разі небажання продовжувати працювати в КЕВ м. Одеси ОСОБА_1 має право письмово попередити відповідача за два тижні та бути звільненим згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України. Доказів отримання позивачем цього листа матеріали справи не містять.

16 липня 2021 року працівниками КЕВ м. Одеси складений акт про відсутність на роботі ОСОБА_1 , інженера виробничого відділення, у період з 13 липня по 16 липня 2021 року без поважних причин.

16 липня 2021 року начальник КЕВ м. Одеси видав наказ «Про проведення службового розслідування по факту порушення трудової дисципліни» за фактом відсутності на роботі ОСОБА_1 20 липня 2021року складений акт проведення службового розслідування.

Наказом КЕВ м. Одеси від 22 липня 2021 року № 137 звільнено ОСОБА_1 22 липня 2021 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

При вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

За правилами частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

У цій справі суди встановили, що позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Як на підставу звільнення позивач, зокрема, посилався на покладення на нього відповідачем виконання роботи, необумовленої трудовим договором.

Відповідно до підпункту 1.10 пункту 1 Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 680 від 19 грудня 2017 року, безпосередньо облік земельних ділянок у ККЕУ, КЕВ, КЕЧ здійснює інженер з землекористування, який відповідає за правильне оформлення всіх звітних документів, своєчасне ведення записів у книгах (картках) обліку операцій, пов`язаних із рухом та зміною якісного стану земель, за підготовку документів для оперативного зберігання в архіві органів квартирно-експлуатаційної служби, за збереження облікових документів, електронний облік земельних ділянок (додатки 2-5 до цієї Інструкції). У разі відсутності інженера з землекористування його обов`язки відповідно до наказу начальника ККЕУ, КЕВ, КЕЧ покладаються на іншу посадову особу. Приймання-передача посади інженера з землекористування супроводжується передачею документів зі складанням акта приймання-передачі.

ОСОБА_1 працював на посаді інженера виробничого відділення КЕВ м. Одеси. У зв`язку з відсутністю в штатному розписі відповідача посади інженера з землекористування на позивача були покладені його обов`язки, зокрема щодо здійснення обліку земельних ділянок Міністерства оборони України, розташованих у зоні відповідальності КЕВ м. Одеси.

Разом з тим у липні 2019 року до штатного розпису КЕВ м. Одеси введено посаду інженера із землекористування, яку станом на 19 жовтня 2020 року займав ОСОБА_2

15 грудня 2020 року начальник КЕВ м. Одеси видав наказ № 409 «Про впорядкування оперативного обліку земельних ділянок, які знаходяться в зоні відповідальності КЕВ м. Одеси». Пунктом 2 цього наказу ОСОБА_1 , інженера виробничого відділення, вирішено призначити відповідальним за здійснення безпосереднього обліку всіх земельних ділянок в районі відповідальності КЕВ м. Одеси за правильне оформлення всіх звітних документів, своєчасне ведення записів у книгах (картках) обліку операцій, пов`язаних із рухом та зміною якісного стану земель, за підготовку документів для оперативного зберігання в архіві КЕВ м. Одеси, за збереження облікових документів, за ведення електронного обліку земельних ділянок за формами облікових документів 403, 404, 405, 405А, 405Б, 405В відповідно до наказу Міністерства оборони України № 680 від 19 грудня 2017 року.

22 червня 2021 року позивачу надано для ознайомлення посадову інструкцію інженера виробничого відділення КЕВ м. Одеси, якою на нього, серед іншого, покладено обов`язок здійснювати облік земельних ділянок Міністерства оборони України, розташованих в зоні відповідальності КЕВ м. Одеси. Від виконання цих обов`язків позивач відмовився, про що свідчить його підпис на копії посадової інструкції.

Враховуючи вимоги Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 680 від 19 грудня 2017 року, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що після введення відповідачем до штатного розпису посади інженера із землекористування та призначення на цю посаду працівника, відповідні обов`язки інженера із землекористування (зокрема щодо обліку земельних ділянок) не могли бути покладені на позивача, який працював на посаді інженера виробничого відділення.

Таким чином, установивши, що КЕВ м. Одеси допустив порушення трудового законодавства, у зв`язку з чим позивач виявив намір припинити трудові відносини, про що повідомив відповідача в установленому законом порядку, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зміни формулювання причин його звільнення з посиланням на частину третю статті 38 КЗпП України.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одесизалишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 01 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко