Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 947/5258/21

провадження № 61-17396св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська районна адміністрація Одеської міської ради,

треті особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визнання протиправним і скасування розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування.

Позов мотивував тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2007 року по 2015 рік.

Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 звернулась до Служби у справах дітей Одеської міської ради про надання висновку на підтвердження місця проживання малолітньої дитини для тимчасового виїзду за межі України.

29 січня 2021 року Служба у справах дітей Одеської міської ради надала висновок про підтвердження проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю для його тимчасового виїзду за межі України.

05 лютого 2021 року Київська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, розпорядженням за № 81-01р. затвердила висновок Служби у справах дітей Одеської міської ради про підтвердження проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 для його тимчасового виїзду за межі України.

Вважає, що розпорядження органу опіки та піклування не відповідає фактичним обставинам, суперечить правам та інтересам малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і перешкоджає позивачу реалізувати у повному обсязі батьківські права та обов`язки щодо малолітнього сина.

Дитина з матір`ю перебуває періодично, коли ОСОБА_2 перебуває в Україні.

ОСОБА_2 підтримує фактичні шлюбні стосунки з громадянином Республіки Польща і майже постійно там проживає.

ОСОБА_4 з понеділка по п`ятницю живе з дідом і бабою, а з п`ятниці по неділю з ним - батьком.

Саме вони: дід, баба і батько переймаються питаннями утримання і виховання дитини.

ОСОБА_2 має намір вивезти сина на постійне проживання до Польщі, а він (батько) заперечує, тому мати і звернулась до служби у справах дітей з заявою про підтвердження місця проживання малолітньої дитини, вказавши про відсутність спору щодо місця проживання дитини.

Позивач звернув увагу суду, що він ніколи не перешкоджав тимчасовим поїздкам дитини за межі України разом з матір`ю з метою відпочинку та оздоровлення і надавав відповідні нотаріально посвідчені заяви.

Наразі мати бажає вивезти дитину за кордон і позбавити батька можливості приймати участь у вихованні дитини та спілкуванні з ним.

ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірним та скасувати розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування від 05 лютого 2021 року за № 81-01р. «Про затвердження висновку служби у справах дітей Одеської міської ради про підтвердження місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для тимчасового виїзду за межі України».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 27 квітня 2021 року позов задовольнив.

Визнав протиправним і скасував розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування від 05 лютого 2021 року за № 81-01р. «Про затвердження висновку служби у справах дітей Одеської міської ради про підтвердження місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для тимчасового виїзду за межі України».

Рішення суд першої інстанції мотивував невідповідністю розпорядження органу опіки та піклування - Київської районної адміністрації м. Одеси «Про затвердження висновку служби у справах дітей Одеської міської ради про підтвердження місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для тимчасового виїзду за межі України» за № 81-01р. від 05 лютого 2021 року вимогам пункту 721 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Наведене порушує права та інтереси батька дитини і не враховує інтереси самої малолітньої дитини.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2021 року скасував.

Провадження у даній справі закрив.

Роз`яснив ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини в справі обумовлені реалізацією відповідачем Київською районною адміністрацією Одеської міської ради передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо вирішення, у встановленому законодавством порядку, питань опіки і піклування.

На думку суду апеляційної інстанції здійснення таких повноважень означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про публічно - правовий характер спору, , оскільки він виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно вирішення питань опіки і піклування, а справа за позовом до такого суб`єкта владних повноважень до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, прохає скасувати оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 756/4477/18, від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а.

Касаційна скарга мотивована тим, що розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 05 лютого 2021 року № 81-01р. прийняте, зокрема відповідно до статей 19 157 СК України та цим розпорядженням затверджено висновок служби у справах дітей про підтвердження місця проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з матір`ю, для його тимчасового виїзду за межі України.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із визначенням службою у справах дітей місця проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з його матір`ю, яка набула право самостійно вирішувати питання тимчасового виїзду дитини за межі України.

Тобто спір має приватно-правовий характер, виник із сімейних правовідносин, та обумовлений порушенням права позивача як батька дитини на участь у його вихованні.

Позивач звернувся до суду за захистом порушеного права у сфері сімейних відносин, а не публічно-правових відносин.

Оскаржене розпорядження стосується відносин, що регулюються нормами сімейного права та не є рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2007 року по 2015 рік.

Рішенням від 25 грудня 2015 року Малиновський районний суд м. Одеси шлюб розірвав.

Сторони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При вирішенні спору про розірвання шлюбу місце проживання малолітньої дитини не визначалось.

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Служби у справах дітей Одеської міської ради про надання висновку на підтвердження місця проживання малолітньої дитини для тимчасового виїзду за межі України.

У січні 2021 року Служба у справах дітей Одеської міської ради надала висновок про підтвердження проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю для його тимчасового виїзду за межі України.

У лютоому 2021 року Київська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, розпорядженням за № 81-01р. затвердила висновок Служби у справах дітей Одеської міської ради про підтвердження проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 для його тимчасового виїзду за межі України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією відповідачем Київською районною адміністрацією Одеської міської ради передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо вирішення, у встановленому законодавством порядку, питань опіки і піклування. Здійснення таких повноважень означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно вирішення, у встановленому законодавством порядку, питань опіки і піклування. Справа за позовом до такого суб`єкта владних повноважень, відповідно до наведеного вище припису закону, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Предметом розгляду у цій справі є правомірність/неправомірність розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, від 05 лютого 2021 року за № 81-01р. «Про затвердження висновку служби у справах дітей Одеської міської ради про підтвердження місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для тимчасового виїзду за межі України».

Питання розмежування юрисдикції спорів щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування та органів опіки і піклування неодноразово було предметом перегляду Верховного Суду.

Так залишаючи без змін рішення адміністративних судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 756/4477/18 зазначала, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів…

Спірні правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту особистих немайнових прав та інтересів особи та її дітей, гарантованих Сімейним Кодексом.

Подібні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 23 жовтня 2019 року у справі № 352/536/17, від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 522/23095/16-а.

У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту особистих немайнових прав та інтересів батька - ОСОБА_1 та його дитини, гарантованих Сімейним кодексом України.

Оскаржене розпорядження, хоч і прийняте суб`єктом владних повноважень, спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права позивача та третьої особи як батьків дітей.

Зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Верховний Суд вважає, що спірні у цій справі правовідносини мають приватноправовий характер та дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Посилання в касаційній скарзі на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду є обґрунтованими, підстав для відступу від зазначених висновків Верховний Суд не вбачає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, третьою-четвертою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3, 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук