№ 947/9759/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 947/9759/22

провадження № 61-15638св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеська міська рада,

особи, що подали апеляційну скаргу: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 .

10 січня 2022 року вона звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавель М. В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_4 , однак нотаріус повідомив її про те, що у зв`язку з пропуском строку прийняття спадщини їй необхідно звернутись до суду із заявою про визначення додаткового строку прийняття спадщини.

Посилалась на те, що в установлений законом шестимісячний строк вона не звернулась з відповідною заявою до нотаріуса, у зв`язку з тим, що її матері ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_1 , яку її мати відчужила на підставі договору купівлі-продажу.

23 вересня 2013 року її матір склала заповіт на її ім`я, однак про вказаний заповіт вона нічого не знала, тому вважала, що спадщину прийняла фактично і не зверталася до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини.

З урахуванням викладеного позивач просила суд визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю шість місяців з дня набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2022 року в складі судді Петренка В. С. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті її матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши його тривалістю три календарних місяці з моменту набрання цим рішенням законної сили. В решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивач є спадкоємцем за заповітом своєї матері, пропустила визначений законом строк для прийняття спадщини у зв`язку із тим, що вона не знала про існування заповіту.

Крім того, суд вважав, що оскільки спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 не відкривалася, спадщина ніким не прийнята, інші спадкоємці не встановлені, заяв про відмову від спадщини позивач не подавала, спадщина не визнана судом відумерлою, тому в інший спосіб, окрім як звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відновити своє порушене право позивач не може.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року за апеляційною скаргою осіб, які не брали участі у справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Установивши, що спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відкрита нотаріусом після подання сином померлої - ОСОБА_2 заяви від 16 липня 2020 року, апеляційний суд виснував про те, що суд першої інстанції не перевірив коло учасників спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, пред`явлених лише до Одеської міської ради.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу, що у квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, в якому вже зазначала, що 23 вересня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт на її користь, тобто була обізнана з існуванням заповіту (справа № 947/11421/21).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 05 травня 2022 року у справі № 240/10663/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що на момент подання цієї позовної заяви єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є позивач ОСОБА_1 . З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо яких відсутні відомості про спорідненість із спадкодавцем. Отже, висновок апеляційного суду щодо неправильного суб'єктного складу учасників спірних правовідносин є безпідставним. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не врахувавши, що вони були обізнані про оскаржуване ними рішення суду першої інстанції ще у січні-лютому 2023 року під час розгляду справи № 947/31628/19, де брала участь ОСОБА_1 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У грудні 2024 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

23 вересня 2013 року ОСОБА_4 було складено заповіт, відповідно до якого, вона на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе інше належне їй майно, де б воно не знаходилось, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде належати їй, та на що вона за законом матиме право, у тому числі належну їй квартиру під АДРЕСА_1 , заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаний заповіт було посвідчено державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Пінігіною Т.М., зареєстровано в реєстрі за № 6-1245.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

10 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавля М. В. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак отримала відмову у зв`язку із тим, що вона пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини, що унеможливлює заведення спадкової справи.

ОСОБА_2 є сином померлої ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (а. с. 186-190, 216-217, т.1).

16 липня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Михайлової О. М. із заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого була відкрита спадкова справа № 12/2020.

Листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Михайлової О. М. № 90/02-14 від 21 жовтня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки його не ідентифіковано як особу, яка має право на спадщину, належну ОСОБА_4 , так як відповідні відомості актового запису цивільного стану не підтверджують зміну прізвища матері заявника з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а. с. 218, т.1).

ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 та відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2016 року є власником квартири АДРЕСА_1 , яку їй продала ОСОБА_4 за життя.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , в якому зазначала, що 23 вересня 2013 ОСОБА_4 склала заповіт на її користь (справа № 947/11421/21).

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 для її прийняття відповідно до статті 1270 ЦК України був визначений строк шість місяців, який закінчився 25 липня 2020 року.

Отже, ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Журавля М. В. 10 січня 2022 року, тобто з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини на півтора роки.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Встановлено, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 її дочка - позивачка ОСОБА_1 не проживала разом із спадкодавицею.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У цій справі спір виник між двома спадкоємцями першої черги: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який також є спадкоємцем першої черги, прийняв спадщину у встановленому ЦК України порядку.

Колегія суддів вважає цей висновок апеляційного суду законним та обґрунтованим з огляду на таке.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 491/838/21.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц (№ 61-3014св19) виснував, що відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Установивши, що позивачка не скористалась своїм правом залучити до участі у справі належного відповідача - ОСОБА_2 , а пред`явила цей позов до неналежного відповідача - Одеської міської ради, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 через неналежний суб`єктний склад.

Аргументи касаційної про те, що на момент подання цієї позовної заяви єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є саме позивачка ОСОБА_1 , а тому, на переконання останньої суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , щодо якого відсутні відомості про спорідненість із спадкодавцем, є безпідставними та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами такої спорідненості (свідоцтвом про народження, повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (а. с. 186-190, 216-217, т.1).

Крім того, обставини спорідненості спадкодавиці із ОСОБА_2 не заперечувались і самою ОСОБА_4 у поданій нею позовній заяві в справі № 947/11421/21 (а. с. 31, т.2), а також були установлені судовим рішенням, ухваленим у вказаній справі (а. с. 70, т.1).

Доводи касаційної скарги про те, що позивачкою надано суду достатньо доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд надав належну правову оцінку доводам сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

При вирішенні цієї справи апеляційний суд підставно звернув увагу на те, що у квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, в якому вже зазначала, що 23 вересня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт на її користь, тобто була обізнана із існуванням заповіту (справа № 947/11421/21).

Установивши, що особи, які подали апеляційну скаргу в цій справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не були учасниками справи, а про оскаржуване рішення дізнались 07 вересня 2023 року, за відсутності у матеріалах справи доказів щодо отримання оскарженого судового рішення місцевого суду цими особами, апеляційний суд дійшов підставного висновку щодо поновлення їм строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 грудня 2019 року у справі № 697/2052/17-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 05 травня 2022 року у справі № 240/10663/20, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваного судового рішення, тому відсутні правові підстави для зупинення його виконання.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара