Постанова

Іменем України

01 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 953/17425/19

провадження № 61-13865св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава в особі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Державна казначейська служба України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 липня 2021 року у складі колегії суддів Котелевець А. В., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» звернувся з позовом до Держави в особі Головного територіального управління юстиції у Харківській області, правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), Державної казначейської служби про стягнення майнової шкоди, завданої бездіяльністю органу державної влади.

Позов мотивований тим, що заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Металіст» (далі - ПАТ «ФК «Металіст») на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній плати в сумі 120 000,00 грн без утримання податків, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 71 689,36 грн з утриманням відповідних податків. Позов в іншій частині залишено без задоволення. Вирішено питання про стягнення судового збору. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, відмови у стягненні винагороди в розмірі 180 000,00 доларів США скасовано; в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і судового збору змінено. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі і винагороди в розмірі 3 568 604,09 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 1 676 498,63 грн без нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Інша частина вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та винагороди залишена без задоволення. Рішення в частині відмови у стягненні компенсації витрат на оренду житла залишено без задоволення. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 890,00 грн. Заочним рішенням Селидівського міського суду Харківської області від 05 вересня 2018 року з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_4 стягнуто середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5 117 909,20 грн. На виконання вказаних рішень суду Селидівським міським судом Донецької області видано виконавчі листи, які були пред`явлені для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Постановами державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 14 червня 2017 року та від 22 жовтня 2018 року відкриті виконавчі провадження № 54120934 та № 57454684, які приєднані до зведеного виконавчого провадження № 53844459. На дату пред`явлення позову вищезгадані рішення суду не виконані. Позивач зазначає, що невиконання судових рішень у зв`язку з допущеною бездіяльністю підрозділом Державної виконавчої служби, що входить до структури Головного територіального управління юстиції у Харківській області, встановлено постановою Східного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року у справі № 922/1513/17; рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 2 липня 2019 року у справі №200/4922/19-а; постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року у справі №242/727/18. При цьому порушення строків здійснення виконавчого провадження після спливу шести місяців, а саме з 23 грудня 2017 року встановлено постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року. 31 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги.

Позивач просив:

стягнути з держави справедливу сатисфакцію в загальному розмірі 11 456 780,50 грн (10 363 011,92 грн (5 245 102,72 грн + 5 117 909,20 грн (суми, стягнуті на підставі рішень судів) + 1 015 976,40 грн (інфляційні втрати та 3% річних за 618 днів (з 23 грудня 2017 року)) + 77 792,22 грн (інфляційні втрати та 3% річних, починаючи з 22 квітня 2019 року)).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав, свобод чи законних інтересів, не надано доказів щодо неправомірних дій чи бездіяльності Головного територіального управління юстиції у Харківській області та завдання шкоди та щодо позбавлення можливості отримати грошові кошти саме з боржника за рішеннями судів в порядку виконання судових рішень та проведення відповідних виконавчих дій. Державна казначейська служба України не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів, вимог до ПАТ «ФК «Металіст» позивачем не пред`явлено. Покладення на особу передбаченої статтею 1173 ЦК Українивідповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов`язань, зокрема, статті 625 ЦК України. Також суд зазначив, що у позивача за договором про відступлення прав вимоги відсутні правові підстави для вимоги щодо справедливої сатисфакції, оскільки відсутнє відповідне рішення Європейського суду з прав людини і така вимога не відповідає вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2020 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про припинення діяльності ПАТ «ФК «Металіст» відсутні), а тому невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодовуванню на підставі статей 1173 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 12 липня 2021 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, встановити судовий контроль та зобов`язати Державну казначейську службу України у добровільному порядку виконати судове рішення у тридцятиденний термін з дня його ухвалення, стягнути з відповідачів судові витрати.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, посилається на правову позицію, що міститься в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4100/17 (провадження № 61-20325св18). З метою припинення практики відсутності покарання або іншої міри відповідальності державних органів за невиконання судового рішення відповідно до процедури примусового виконання судового рішення у строки встановлені законом, виникає необхідність відступлення від висновків в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4100/17 (провадження № 61-20325св18). Обґрунтовуючи підстави для відступлення від зазначеної позиції, позивач послався на рішення Конституційного Суду України, відповідно до яких держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Позивач зазначає, що невиконання судових рішень у зв`язку з допущеною бездіяльністю підрозділом Державної виконавчої служби, що входить до структури Головного територіального управління юстиції у Харківській області, встановлено постановою Східного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року у справі № 922/1513/17; рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 2 липня 2019 року у справі №200/4922/19-а; постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року у справі №242/727/18. Суд апеляційної інстанції свідомо проігнорував приписи частини другої статті 359 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 у справі № 145/1330/17 (провадження 14- 549цс19) під час постановлення ухвали про витребування матеріалів справи; в матеріалах справи відсутня письмова ухвала щодо продовження строку розгляду справи відповідно до статті 379 ЦПК України; зазначено у повному тексті оскаржуваного судового рішення про його складення 12 липня 2021 року, при оголошенні в судовому засіданні вступної та резолютивної частини.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2021 року Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3 відмовити, постанову Харківського апеляційного суду від 12 липня 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що у позивача відсутні правові підстави для вимоги щодо справедливої сатисфакції, оскільки: по-перше, відсутнє відповідне рішення Європейського суду з прав людини; по-друге, така вимога суперечить положенням чинного законодавства та є абсолютно безпідставною. Східне міжрегіональне управління юстиції (м. Харків) не є особою, яка здійснила протиправну дію (бездіяльність) у відношенні позивача, як наслідок цього відсутні й інші елементи складу цивільного правопорушення, що виключає настання юридичної відповідальності управління юстиції перед позивачем. Дії державного виконавця були спрямовані на реальне та безумовне виконання рішень, в межах зведеного виконавчого провадження № 53844459, а тому доводи, викладені ОСОБА_3 у касаційній скарзі, безпідставні та необґрунтовані. Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові правильно застосовано практику Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4100/17 (провадження № 61-20325св18).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про роз`яснення ухвали Верховного Суду від 02 вересня 2021 року, відмовлено.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 953/17425/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2021 року матеріали цивільної справи № 953/17425/19надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18, від 15 січня 2020 року у справі № 145/1330/17 та необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року № 752/4100/17).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2017 року заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23 грудня 2016 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, відмови у стягненні винагороди в розмірі 180 000,00 доларів США скасовано; в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і судового збору змінено. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі і винагороді в розмірі 3 568 604,09 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 1 676 498,63 грн без нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Решта вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та винагороди залишена без задоволення. Рішення в частині відмови у стягненні компенсації витрат на оренду житла залишено без задоволення. Стягнуто з ПАТ «ФК «Металіст» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 890,00 грн.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Харківської області від 05 вересня 2018 року з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_4 стягнуто середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 квітня 2017 року по 31 травня 2018 року в сумі 5 117 909,20 грн.

На виконання вказаних рішень суду Селидівським міським судом Донецької області видано виконавчі листи, які пред`явлені для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Постановами державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 14 червня 2017 року та від 22 жовтня 2018 року відкриті виконавчі провадження № 54120934 та № 57454684, які були приєднані до зведеного виконавчого провадження № 53844459.

На дату пред`явлення позову вищезгадані рішення суду не виконані.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року визнано протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не вжив достатніх та дієвих заходів для своєчасного і повного виконання рішень,не надав доказів здійснення пошуку майна боржника та доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову,.

31 липня 2019 року ОСОБА_4 відступив в повному обсязі, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли на себе право вимоги, що належить ОСОБА_4 і стали кредиторами по контракту з ПАТ «ФК «Металіст», укладеному 30 червня 2015 року з додатковою угодою; рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11 квітня 2017 року у справі № 242/3368/16-п; рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 05 вересня 2018 року у справі № 242/2770/18; рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року у справі № 200/4922/19-а; - майбутнім рішенням пов`язаними з контрактами ОСОБА_4 .

Заміна сторони виконавчого провадження по зведеним виконавчим провадженням про стягнення з ПАТ «ФК «Металіст» на користь ОСОБА_4 грошових коштів за рішеннями Селидівського міського суду Донецької області від 11 квітня 2017 року у справі № 242/3368/16-п та від 05 вересня 2018 року у справі № 242/2770/18 не відбувалася.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174 ЦК України.

Зокрема статтею 1173 ЦК Українипередбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 757/58703/18-ц (провадження № 61-20705св21) зроблено висновок, що «факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність збитків та причинного зв`язку між ними та несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили. Неповернення позивачу майно на виконання судового рішення, ухваленого на її користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173 1174 ЦК України. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах: від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (провадження № 61-20203св19). Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просила стягнути з Покровського РВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на її користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173 1174 ЦК України».

У справі, що переглядається, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судових рішень, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди, а саме суми, стягнутої за судовими рішеннями у розмірі 10 363 011,92 грн, інфляційних втрат і трьох відсотків річних, яка разом складає 11 456 780,50 грн.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність передбачених законом підстав для стягнення заявленої позивачем шкоди у розмірі 11 456 780,50 грн, оскільки факт тривалого невиконання рішень судів не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішень, які набрали законної сили, та завданою шкодою.

Отже є необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що невиконання судових рішень у зв`язку з допущеною бездіяльністю підрозділом Державної виконавчої служби, що входить до структури Головного територіального управління юстиції у Харківській області, встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 21 січня 2019 року у справі № 922/1513/17; рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 2 липня 2019 року у справі №200/4922/19-а; постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року у справі №242/727/18.

Щодо доводів касаційної скарги про помилкове застосування судом апеляційної інстанції правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4100/17 (провадження № 61-20325св18), через те, що, є необхідність відступлення від неї, колегія суддів зазначає, що позивачем не наведено обґрунтування кількісного та якісного показників, які б свідчили про наявність виключної проблеми та необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 12 липня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук