ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2025 року
м. Київ
справа № 953/4438/23
провадження № 61-16593св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача- адвокат Журавльов Максим Сергійович;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Людмила Леонідівна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Максима Сергійовича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 червня
2024 року у складі судді Бобко Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Пилипчук Н. П., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л., про визнання іпотечного договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, розташовані за адресою:
АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 02 лютого 2018 року, укладеного між ним таОСОБА_4
17 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який є батьком
ОСОБА_2 , укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав позику у розмірі 250 000 грн зі строком повернення до 20 вересня 2019 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики
18 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 14 серпня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л., від його, ОСОБА_1 , імені в іпотеку передано нежитлові приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 , які належать йому на праві приватної власності.
Позивач зазначав, що договір іпотеки було укладено ОСОБА_2 від його імені на підставі довіреності, яка ним дійсно була надана, але для іншої мети, а не передавати належне йому нерухоме майно в іпотеку. Вважав, що ОСОБА_2 діяв у своїх особистих інтересах та в інтересах свого батька - ОСОБА_4 , чим вчинив дії, що суперечать інтересам довірителя.
30 березня 2021 року ОСОБА_3 уповноважила бути її представником, зокрема, ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., зареєстрованої
в реєстрі № 280, строком на 3 роки, дійсна до 30 березня 2024 року.
Позивач уважав, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 діяли узгоджено з метою протиправного позбавлення його права власності на належне йому майно, так як представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).
Крім того, позивач зазначав, що про існування договору іпотеки дізнався
21 березня 2023 року через отримання повідомлення у «Дії» про призначене судове засідання за його участі в іншій справі № 953/17668/21 за позовом
ОСОБА_3 до нього про звернення стягнення на предмет іпотеки .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , просив суд визнати іпотечний договір
від 18 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який діяв від його імені, посвідченим нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л., недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення вимог законодавства при укладенні оспореного правочину. Відомості про визнання довіреності в установленому законом порядку недійсною або її відкликання, виданої позивачем на ім`я ОСОБА_2 , відсутні. Підписання 30 березня 2021 року ОСОБА_3 довіреності, відповідно до якої вона уповноважила бути її представником, у тому числі ОСОБА_2 , з інших питань, не має правового значення при вирішенні цієї справи.
Сам по собі факт наявності у довіреності, яка була підписана після укладення договору іпотеки, імені ОСОБА_2 у переліку осіб, яких ОСОБА_3 уповноважує діяти в її інтересах, не свідчить про порушення вимог частини третьої
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нотаріально посвідченою довіреністю
від 14 серпня 2019 року позивач уповноважив ОСОБА_2 бути його представником і надав йому право щодо передачі нежитлових приміщень в іпотеку. У зазначеній довіреності відсутні обмеження щодо повноважень чи обов`язок представника погоджувати будь-які дії з позивачем. Як вбачається зі змісту довіреності, вона була видана саме з метою відчуження вказаних нежитлових приміщень, сторонами також було обумовлено можливість передачі нежитлових приміщень в іпотеку.
Відсутні докази на підтвердження того, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був відсутній реальний намір укласти і виконати спірний правочин. Будь яких доказів щодо реальної (ринкової) вартості переданого в іпотеку майна ОСОБА_1 суду першої інстанції не надав. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Журавльов М. С., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення його позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2024року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвокат Журавльова М. С., з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. У задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень відмовлено. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л., про визнання іпотечного договору недійсним призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова М. С. мотивована тим, що судами не досліджено те, що ОСОБА_2 без згоди і, діючи
не в інтересах ОСОБА_1 , використовуючи довіреність від останнього не за призначенням, яка була йому видана для інших цілей, передав в іпотеку його майно на забезпечення виконання грошового триденного зобов`язання свого батька - ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 . Вважає, що ОСОБА_2 вчинив дії, які не відповідають волі ОСОБА_1 та ставлять під загрозу правомірне володіння майном, яке належить останньому на праві приватної власності.
Повідомлення про порушення основного зобов'язання, яке начебто йому надіслано, є підробленим.
Зазначається, що постановою Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Вважає, що ОСОБА_2 уклав договір іпотеки не в інтересах довірителя, а у своїх власних чи інтересах третіх осіб, а тому є підставою для визнання такого правочину недійсним. При цьому посилався на відповідні висновки Верховного Суду, які судами не враховано.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2025 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Гріги К. С. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, правові підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до довіреності від 05 листопада 2014 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л., зареєстрована у реєстрі за № 1191, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси щодо управління та розпорядження (продати, обміняти, здати в оренду тощо за ціну та на умовах на його розсуд) торгівельні павільйони (магазини) за № 1 (один), загальною площею 24, 2 кв. м, за № 2 (два), загальною площею 20, 5 кв. м, № 3 (три), загальною площею 20, 4 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , мати вільний доступ до зазначеного майна, строком на три роки та дійсною по 05 листопада 2017 року з правом повного або часткового передоручення (том 1, а. с. 146 - 149).
02 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, відповідно умов до якого останній придбав тимчасову споруду торгового приміщення № 4, загальною площею 30 кв. м, яка за усною заявою сторін тимчасово розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який
не посвідчений нотаріально (том 1, а. с. 144-145).
Відповідно до довіреності від 14 серпня 2019 року, яка була посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л,. зареєстрована у реєстрі за № 1007, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 підготувати необхідні документи для продажу та продати будь-кому за ціну та на умовах йому відомих, належні йому на праві власності нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з чинним законодавством України, у тому числі з умовою реєстрації права власності на нерухоме майно
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за покупцем ще до повного розрахунку; також бути його представником при укладанні договорів іпотеки на вищевказане нерухоме майно та бути майновим поручителем від імені довірителя; укладати від ОСОБА_1 імені договори іпотеки, позики, (найму) оренди нерухомого майна згідно з чинним законодавством України (том 1, а. с.14).
17 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у борг 250 000 грн, що еквівалентно -
10 000 доларів США 00 центів, за ринковим курсом відповідної валюти станом на день укладення цього правочину зі строком повернення не пізніше 20 вересня
2019 року (том 1, а. с. 13).
18 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л. 14 серпня 2019 року, за реєстр. № 1007 (іпотекодавець) діяв ОСОБА_2 , укладено іпотечний договір, відповідно
до умов якого на забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливає з договору позики грошей, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 17 вересня 2019 року у простій письмовій формі, в іпотеку передано нежитлові приміщення 1-го поверху
№ 1, загальною площею 28, 0 кв. м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 2, загальною площею 28, 0 кв. м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 3, загальною площею 28, 0 кв. м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 4, загальною площею
28, 0 кв. м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 5, загальною площею 28, 0 кв. м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 6, загальною площею 28, 0 кв. м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 7, загальною площею 28, 0 кв. м, нежитлові приміщення 1-го поверху № 8, загальною площею 28, 0 кв. м, що розташовані за адресою:
АДРЕСА_1 . Заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 250 000,00 грн. Іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бідонько Л. Л., реєстровий № 1007 (том 1, а. с. 16-23)
05 січня 2021 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 повідомлення
від 16 грудня 2020 року № 16/12-1 про порушення основного зобов`язання (вимога про усунення порушення у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку»), відповідно до якого іпотекодержатель вимагала протягом тридцяти днів з дня отримання цього повідомлення (вимоги) виконати забезпечені зобов`язання за договором позики грошей, укладеним між нею та ОСОБА_4
17 вересня 2019 року у повному обсязі (том 1, а. с. 74).
Довіреністю від 30 березня 2021 року, ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_6 представляти її інтереси, яка посвідчена приватним нотаріусом
Чижовою Н. А., зареєстрована у реєстрі № 280, строком на 3 роки, дійсна до
30 березня 2024 року (том 1, а. с. 15).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова М. С. підлягає частковому задоволенню, а саме у зміні мотивів відмови у позові.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 202 ЦК України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину
не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,
а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні,
в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У частині третій статті 203 ЦК України зазначено загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при вчиненні правочинів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Як визначено у частині третій статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
У статті 239 ЦК України зазначено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Відповідно до частин першої та другої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
З огляду на положення статей 237-239 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного представником з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка виступає від імені довірителя, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.
Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент повіреного за договором, діяв недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва чи про припинення дії довіреності, виданої представнику власника майна, який укладає договір від його імені.
Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
До подібних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, (провадження № 14-153цс18); від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, (провадження № 12-45гс19).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 діяв усупереч інтересам довірителя - позивача, а також наявності доказів того, що ОСОБА_2 діяв в інтересах свого батька ОСОБА_4 чи інших треті осіб, що призвело до несприятливих наслідків для довірителя. Також відсутні докази недобросовісності поведінки ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного правочину.
Нотаріально посвідчену довіреність позивач видав на ім`я ОСОБА_2 добровільно, на день укладення останнім спірного договору іпотеки довіреність скасована
не була та позивачем не оспорювалася, у встановленому законом порядку судом недійсною не визнавалась.
Сам по собі факт видання ОСОБА_3 довіреності від 30 березня 2021 року, відповідно до якої уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_6 представляти її інтереси не свідчить про те, що ОСОБА_2 діяв у власних інтересах та всупереч волі позивача, як довірителя, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів недобросовісності дій відповідачів та виникнення через це несприятливих наслідків для себе, як довірителя, при укладенні оспорюваного правочину.
Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна сторона (довіритель) іншій (представнику) для представництва перед третіми особами. Довіреність - це односторонній правочин, що фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов`язки безпосередньо для довірителя.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Довіреність же як один із способів представництва дає можливість або зобов`язує представника вчинити в майбутньому правочин від імені особи, яку представляють (частина перша статті 237 ЦК України).
У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Згідно з частинами першою статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
Відповідно до частини другої цієї статті особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Позивач нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив ОСОБА_2 бути його представникомі надав йому право щодо підготовки необхідних документів для продажу та продати будь-кому за ціну та на умовах йому відомих, належні йому на праві власності нежитлові приміщення за адресою:
АДРЕСА_1 , згідно з чинним законодавством України, у тому числі з умовою реєстрації права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за покупцем ще до повного| розрахунку; також бути його представником при укладанні договорів іпотеки на вищевказане нерухоме майно та бути майновим поручителем від імені довірителя; укладати від імені ОСОБА_1 договори іпотеки, позики, (найму) оренди нерухомого майна згідно з чинним законодавством України.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що є його процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України), існування при укладенні договору іпотеки зловмисної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , недобросовісності дій останнього та виникнення через це несприятливих наслідків для нього, як довірителя.
Також відсутні докази на підтвердження того, що у представника позивача - ОСОБА_2 та у ОСОБА_3 був відсутній реальний намір укласти і виконати спірний правочин.
Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, установивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суди вірно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та
не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками,викладеними у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій
не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне змінити мотиви судових рішень у частині відмови в позові до ОСОБА_2 .
У статті 237 ЦК України закріплено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
У справі за позовом сторони, від імені якої договір (додаткову угоду) вчиняв представник, про визнання недійсним договору (додаткової угоди), належним відповідачем є інша сторона оспорюваного договору (додаткової угоди), а не представник.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову і саме з цих підстав слід було відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення слід змінити у мотивах відмови в позові до ОСОБА_2 .
Оскільки касаційна скарга по суті для ОСОБА_1 залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Журавльова Максима Сергійовича задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання іпотечного договору недійсним залишити без змін.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору недійсним змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець