ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/553/19

Провадження № 11-1204заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року (суддя Радишевська О. Р.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК), третя особа - Верховна Рада України (далі - ВРУ), про зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовними вимогами до ОСОБА_2 і ЦВК про те, щоб:

- визнати дії ОСОБА_2 на виборах Президента України 21 квітня 2019 року у приміщенні вестибюлю Коледжу морського і річкового флоту Київської державної академії водного транспорту такими, що порушують положення Закону України від 05 березня 1999 року № 474-XIV «Про вибори Президента України»;

- зобов`язати ЦВК прийняти рішення, яким чергові вибори Президента України 31 травня 2019 року визнати такими, що не відбулися, з 21 квітня 2019 року.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачеві.

Цей суд виходив з того, що позивач, попри вимоги до ЦВК про прийняття рішення про визнання чергових виборів Президента України 31 травня 2019 року такими, що не відбулися з 21 квітня 2019 року, які в цій частині підсудні Верховному Суду, одночасно заявив і об`єднав вимоги до ОСОБА_2 як кандидата на пост Президента України в частині, що стосується його поведінки як виборця, які в цій частині не підсудні Верховному Суду.

З огляду на об`єднання позовних вимог та імперативні приписи процесуального закону, що забороняють об`єднувати в одне провадження позовні вимоги, які за правилами предметної та виключної підсудності підсудні різним адміністративним судам, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позову ОСОБА_1

3. ОСОБА_1 не погодився із зазначеною ухвалою суду і подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Незгоду з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду аргументує тим, що суд першої інстанції звузив предмет спору, не зазначивши про те, що відносини стосуються визнання дій здійсненням волевиявлення. Перекручуванням змісту доводів позову, редагуванням його змісту порушив його право на справедливий суд.

Нерелевантне застосування судом норм права вбачає у тому, що цей суд неправильно застосував:

- частину третю статті 27 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки, на думку скаржника, ця норма не визначає правил застосування виключної підсудності;

- частину другу статті 22 КАС України, позаяк він оскаржив дії ОСОБА_2 , які останній здійснив як виборець у статусі Президента України;

- положення статей 169 172 КАС України, тому що позов не стосується зазначених у частинах першій, другій статті 27 цього ж Кодексу категорій справ.

Вважає, що оскаржуване рішення на виконання вимог статті 242 КАС України є необґрунтованим.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, стверджує про порушення права на суд, верховенства права, яке включає не тільки право ініціювати провадження, але й право на отримання судового рішення по суті спору.

4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 листопада 2019 року відкрила апеляційне провадження, а ухвалою від 28 листопада 2019 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

5. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 3 частини першої статті 4 цього Кодексу міститься визначення поняття «адміністративний суд», згідно з яким адміністративний суд - це суд, до компетенції якого зазначеним Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. За пунктом 5 цієї частини статті як адміністративне судочинство розуміють діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Якщо справа щодо пов`язаних вимог територіально підсудна різним місцевим адміністративним судам, то її розглядає один із цих судів за вибором позивача.

Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Водночас у цій статті в частинах четвертій, п`ятій та шостій встановлено заборони об`єднувати в одне провадження кілька вимог, щодо яких закон встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята цієї статті).

Поряд з тим закон встановлює умову, за якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може (вправі) до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або кілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і тоді, коли розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

За приписами частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, <…>.

Згідно з частиною третьою статті 27 КАС України правила про виключну підсудність для окремих категорій адміністративних справ може визначатися цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 266 КАС України адміністративні справи про законність дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а також законність актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, <…> розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

За пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

6. Як убачається зі змісту позовної заяви, у цьому зверненні до адміністративного суду ОСОБА_1 об`єднав кілька вимог до різних суб`єктів відповідальності. Одні з цих вимог стосуються ЦВК та за правилами виключної підсудності належать до компетенції Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції, а інші вимоги - до ОСОБА_2 як кандидата на пост Президента України/виборця і цьому суду не підсудні.

Оскільки позивач об`єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам, і немає законних підстав для їхнього роз`єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз`єднання Верховний Суд як суд першої інстанції міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги до ОСОБА_2 , вчинені ним до брання на пост Президента України (у статусі кандидата на пост/виборця), які цьому суду за правилами виключної підсудності не підсудні, то суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про повернення позовної заяви її авторові.

Таке рішення є обґрунтованим, відповідає точному змісту процесуального закону і не обмежує право позивача на звернення за захистом до суду.

7. Водночас суд першої інстанції, коли повертав позовну заяву ОСОБА_1 , попри порушення позивачем правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу), послався також на те, що офіційне оголошення результатів чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року відбулося 30 квітня 2019 року на засіданні ЦВК, відтак зазначив, що виборчий процес з чергових вибрів Президента України 31 березня 2019 року завершився 15 квітня 2019 року.

Із посиланням на наведені обставини суд підсумував, що процесуальні особливості та обмеження, передбачені статтями 270 272 273 277 278 КАС України, у тому числі щодо строків оскарження, до цієї справи не застосовуються.

Такі мотиви суду дають підстави вважати, що суд фактично вдався до формулювання і використання процесуальних особливостей та обмежень, пов`язаних зі строками оскарження справи, пов`язаної із виборчим процесом з чергових виборів Президента України як ще однієї із підстав для повернення позовної заяви.

8. Велика Палата Верховного Суду із цими мотивами суду не може погодитись з огляду на таке.

Попри констатацію порушення правил підсудності, яке проявилося в об`єднанні в одній позовній заяві різних вимог до одного відповідача, розгляд яких (вимог) за правилами виключної, інстанційної підсудності перебуває у віданні різних судів, суд першої інстанції застосував положення процесуального закону, які належало застосувати в контексті виявленої судом невідповідності позовної заяви скаржника вимогам процесуального закону щодо форми та порядку її подання.

Замість обмежитися посиланням на положення пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України в поєднанні із частинами першою, четвертою - шостою статті 172 та іншими цього Кодексу, які зумовлювали ухвалення рішення про повернення позовної заяви без розгляду у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог, суд вдався до оцінки відповідності окремих вимог його заяви (щодо строків звернення до суду з вимогами, які стосуються встановлення ЦВК результатів чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року) вимогам процесуального закону.

Такий підхід суду до питання про прийнятність позовної заяви не можна визнати правильним, оскільки порушення вимог процесуального закону відносно форми та змісту позовної заяви, яке на підставі процесуального закону зумовило ухвалення рішення про повернення позовної заяви без розгляду через порушення правил об`єднання позовних вимог, у вимірі зазначених вище передумов виключає необхідність з`ясовування питання про те, чи з додержанням вимог, встановлених статтями 160 161 КАС України, подана позовна заява щодо однієї з вимог, яка підсудна Верховному Суду.

9. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним втрутитися в оскаржене рішення й змінити його шляхом виключення з нього таких підстав повернення позовної заяви без розгляду, як закінчення виборчого процесу та неможливість застосування процесуальних особливостей та обмежень, передбачених статтями 270 272 273 277 278 КАС України, у тому числі щодо строків оскарження.

10. За правилами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі частково спростовують правильність правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність втручання в ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в частині зміни її мотивів.

Покликання позивача на інші наведені в апеляційній скарзі доводи про незаконність оскаржуваного рішення не спростовують правових висновків цієї ухвали.

Керуючись статтями 2 169 292 293 308 315 317 321 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши у редакції цієї постанови.

У решті ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима В. В. Пророк

В. І. Данішевська Л. І. Рогач

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська