ПОСТАНОВА
Іменем України
01 червня 2022 року
Київ
справа №П/320/73/20
адміністративне провадження № К/9901/8696/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ Інвест Груп» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП» на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 листопада 2020 року (прийняте в складі: головуючого судді Смолія І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменка В.В., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.)
У С Т А Н О В И В:
РУХ СПРАВИ
І. Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю КИЇВ ІНВЕСТ ГРУП» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, податковий орган, ГУ ДПС), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №000148506 від 26.09.2019.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Товариства зазначило, що на дату початку перевірки було надано відповідачу всі необхідні документи на отримання ліцензії роздрібної торгівлі пальним у визначені законом строки. Натомість відповідачем було порушено строк надання позивачу такої ліцензії, а саме: замість у строк до 01.07.2019, ліцензія була видана лише 04.07.2019. Також зазначив, що неналежне виконання позивачем вимог податкового законодавства стосовно своєчасності отримання ліцензії відбулось не з вини позивача.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій визнали, що позивачем в період з 01 липня 2019 року по 03 липня 2019 року здійснено реалізацію пального з порушенням вимог закону, а саме за відсутності відповідної діючої ліцензії, що свідчить про те, що суб`єкт господарювання повинен нести відповідальність встановлену законодавством.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. 12 березня 2021 року Товариство не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх норм матеріального та процесуального права щодо відмови задоволення позовних вимог, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №П/320/73/20 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
5.1. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № П/320/73/20 стало оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
5.2. Так, Товариство зазначає, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 520/13020/19, щодо застосування вказаних правових норм у подібних правовідносинах., що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
5.3. Скаржник, серед іншого, зазначає, що позивач вчинив всі залежні від нього дії для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, тобто, як суб`єкт правовідносин діяв правомірно і добросовісно. З іншого боку Держава, представником якої у спірних правовідносинах є Відповідач, чітко не врегулювала відносини щодо порядку, строків та умов отримання суб`єктами господарювання ліцензій, чим штучно створила для добросовісних платників перешкоди в господарюванні та потенційні ризики вчинення правопорушень. День, з якого платники податків мали можливість отримати ліцензії - 01 липня 2019 року співпадав з днем застосування покарання за відсутність такої ліцензії. При цьому, позивач був поставлений у стан правової невизначеності, оскільки уповноважений Державою орган не надав йому інформації з обґрунтуванням причин затримки у видачі, однієї з чотирьох ліцензій або іншого застереження для подальшої господарської діяльності.
5.4. У подальшому, позивач, наводить доводи аналогічні доводам адміністративного позову, апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребують.
6. У відзиві на касаційну скаргу податковий орган проти її доводів заперечує, вважає, що суд першої та апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишив без змін оскаржувані судові рішення.
7. 22 квітня 2021 року справа №П/320/73/20 надійшла на адресу Верховного Суду.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
8. Суди попередніх інстанцій установили, що що Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» (код ЄДРПОУ 38744775) зареєстроване як юридична особа 28.05.2013 року.
9. Позивачем 19.06.2019 через відділ діловодства товариства подано заяву щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №15-Л від 18.06.2019 за адресою: Київська область, Вишгородський р-н, село Хотянівка, а/д Р-69 Київ-Вишгород-Десна-Чернігів 31 км. + 200 м, АЗС.
10. 04.07.2019 року відповідач видав позивачу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним №10080314201900375, терміном дії з 04.07.2019 року до 04.07.2024 року, на господарську одиницю позивача, розташовану за адресою: Київська область, Вишгородський р-н, село Хотянівка, а/д Р-69 Київ-Вишгород-Десна-Чернігів 31 км. + 200 м, АЗС.
11. Головним управлінням ДПС у Київській області 12.09.2019 проведена перевірка за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимоги з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої був складений акт №0075/1036/05/38744775 від 12.09.2019 року.
12. Актом перевірки встановлено факти реалізації позивачем з 01.07.2019 по 03.07.2019 пального без одержання (отримання) відповідної ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, чим порушено частини 20, 33 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995.
13. На підставі Акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №000148506 від 26.09.2019, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів до позивача застосовано штрафні санкцій у сумі 250 000 грн.
14. Уважаючи неправомірність дій відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №000148506 від 26.09.2019, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Позиція Верховного Суду
15. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
16. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
17. Закон України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон №481/95-ВР) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
18. Статтею 1 Закону № 481/95-ВР серед іншого надано визначення наступним поняттям:
ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;
роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання (у тому числі іноземних суб`єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування.
19. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ (далі - Закон № 2628-VІІІ) внесені зміни до Закону № 481/95-ВР, зокрема частину двадцяту статті 15 викладено у такій редакції: «Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю».
20. Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2628-VІІІ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»), підпункту 17 (щодо змін до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») пункту 2 розділу II цього Закону, що набирають чинності з 1 липня 2019 року.
21. Одночасно Законом № 2628-VІІІ доповнено частину другу статті 17 Закону № 481/95-ВР, за якою до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.
22. За змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п`ять років.
23. Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів.
У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.
24. Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України від 2 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон № 222-VIII).
25. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону № 222-VIII (у редакції з 1 липня 2019 року) ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, які ліцензуються відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
26. Частиною першою статті 8 Закону № 222-VIII (у редакції на 1 липня 2019 року) передбачено, що у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб`єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.
27. Згідно з абзацом четвертим пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 222-VIII у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.
28. Частиною другою статті 20 Закону № 222-VIII встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.
29. Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.
30. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального. Вказана постанова набрала чинності 1 липня 2019 року.
31. Листом Державної фіскальної служби від 30 травня 2019 року №17014/7/99-99-12-01-01-17 на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м. Києві, що суб`єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензій на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним, починаючи з 12 червня 2019 року. При цьому Головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб`єктам господарювання, починаючи з 1 липня 2019 року.
32. Закон № 2628-VІІІ, яким внесені зміни до Законів № 481/95-ВР, №222-VIII, прийнятий Верховною Радою України 23 листопада 2018 року, опублікований 12 грудня 2018 року, набрав чинності з 1 січня 2019 року. Водночас Суд звертає увагу на те, що норми підпункту 6 (щодо змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»), підпункту 17 (щодо змін до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») пункту 2 розділу II цього Закону - набирали чинності лише з 1 липня 2019 року.
33. З метою реалізації положень Закону № 481/95-ВР у частині внесених змін Законом №2628-VІІІ, Кабінетом Міністрів України лише 19 червня 2019 року Постановою №545 (як і вищенаведені змін внесені Законом № 2628-VІІІ, ця Постанова набрала чинності лише 1 липня 2019 року) викладено у новій редакції пункт 6 Перелік органів ліцензування (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609), доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.
34. Отже, фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набрання чинності нормами Закону № 2628-VІІІ (щодо ліцензування, у тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії) так і Постановою Кабінету Міністрів України № 545.
35. Ураховуючи наведене, затримка в отриманні ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю нормативно визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності Законом № 2628-VIII - 1 липня 2019 року. Наведене спростовує правомірність підходу Відповідача щодо покладення на позивача відповідальності за реалізацію пального без відповідної ліцензії саме 1 липня 2019 року, тобто в перший день, в який законодавець надав можливість отримати таку ліцензію.
36. Частиною другою статті 6 та частиною першою статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
37. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
38. Ураховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.
39. У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
40. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
41. У рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.
42. Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).
43. Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, Суд у справі бере до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність Позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.
44. Колегія суддів зазначає, що такі правові висновки узгоджуються з чіткою та послідовною практикою Верховного Суду щодо подібних правовідносин, викладеною, зокрема, у постановах від 4 листопада 2020 року у справі № 160/10203/19, від 1 грудня 2020 року у справі № 580/1550/20, від 16 грудня 2020 року № 520/13020/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 400/4113/19, від 28 січня 2021 року у справі № 120/4046/19-а, від 09 березня 2021 року у справі № 520/13143/19.
45. Отже, враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає наявними підстави для скасування ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень з прийняттям нового рішення у справі про задоволення позовних вимог.
46. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
47. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими.
48. Частиною першою 351 КАС України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
49. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
50. Отже, переглянувши судові рішення Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
VI. СУДОВІ ВИТРАТИ
51. Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
52. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
53. Ураховуючи викладене, судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить судовий збір у розмірі 16 875,00 грн. (за подання адміністративного позову - 3750 грн., апеляційної скарги - 5625 грн., касаційної скарги - 7500 грн.).
54. Керуючись статтями 3 344 351 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ Інвест Груп» задовольнити.
2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №П/320/73/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ Інвест Груп» задовольнити.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000148506 від 26.09.2019 про застосування штрафу у сумі 250 000,00 грн. за платежем адмін. штрафи та штрафні санкції
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 44096797, адреса 03151, місто Київ, вул. Святослава Хороброго, будинок 5а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВ Інвест Груп» (код ЄДРПОУ: 38744775, адреса: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 72, офіс 147) суму сплаченого судового збору у розмірі 16 875,00 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят п`ять гривень 00 коп.).
5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко