ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № П/811/1009/17

адміністративне провадження № К/9901/34786/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 (суддя - Хилько Л. І.) і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 (колегія суддів у складі: Білак С. В., Малиш Н. І., Шальєвої В. А.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Кіровоградській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області (далі - третя особа, ГУ ДКС України в Кіровоградській області), в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Кіровоградській області щодо нездійснення нарахування судді Кіровоградського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за березень 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»; стягнути з ТУ ДСА України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за березень 2017 року в сумі 20 000 гривень; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення винагороди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач безпідставно недоплатив позивачу суддівську винагороду, оскільки її розмір, як вважає останній, регулюється нормами Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 27.08.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019, у задоволенні позову відмовив повністю.

Судові рішення мотивовано тим, що дії відповідача щодо нарахування позивачу суддівської винагороди виходячи з розміру посадового окладу, обрахованого за приписами пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, що є чинним та неконституційним не визнавався, є правомірними, та не порушують гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та допустити негайне виконання рішення. На обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що відповідно до частини першої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом «Про Конституційний суд України», та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а частинами третьою-четвертою зазначеної норми передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень. Враховуючи, що позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді, на думку скаржника, його посадовий оклад належить обраховувати, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 3200,00 гривень. Вважає безпідставним застосування судами пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат; до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень, оскільки цим Законом не внесено змін ні до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, ні до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ, в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання. Таким чином, на думку скаржника, відсутні законодавчі підстави враховувати пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ при обчисленні розміру та нарахування суддівської винагороди.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Третя особа заяви про приєднання до касаційної скарги або відзиву на неї не надала.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суді від 27.08.2019 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04.09.2020 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Указом Президента України від 18.05.2012 № 336/2012 позивача було призначено на посаду судді Кіровоградського районного суду Кіровоградської області строком на п`ять років.

Наказом голови Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 05.06.2012 № 21-к позивач зарахований до штату суду.

Відповідачем була нарахована та виплачена позивачу суддівська винагорода за березень 2017 року в сумі 16 100,00 гривень, виходячи з розміру посадового окладу, обчисленого як 10 мінімальних заробітних плат в розмірі 16 000,00 гривень, відповідно до приписів пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, проте позивач вважає, що його розмір суддівської винагороди повинен обраховуватись виходячи із розміру 10 мінімальних заробітних плат і дорівнювати 32 000,00 гривень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ.

Згідно з частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

У справі встановлено, що позивач є суддею, якого на цю посаду призначено до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, і який (на дату звернення з цим позовом до суду) не проходив кваліфікаційного оцінювання.

З огляду на вимоги пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, суддівську винагороду позивачу нараховували відповідно до статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ (у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 гривень (що становить 16000,00 гривень).

Беручи до уваги приписи статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII, розрахункова величина, яку застосувала ТУ ДСА України в Кіровоградській області для нарахування суддівської винагороди позивачу (1600,00 гривень) є розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого згаданим Законом з 1 січня 2017 року. Позивач стверджує, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм Конституції України. Тобто, позивач вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.

Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема, у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 гривень) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 гривень) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».

На підставі наведеного, колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 гривень; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.

При цьому, колегія суддів зазначає, що до 01.01.2017 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

Досліджуючи мету прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016, слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс вдвічі.

Наслідком таких змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016I зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.12.2016 становить 1600 гривень, а розмір мінімальної заробітної плати також становить 1600 гривень.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2017 становить 1600 гривень, а розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 гривень.

Так, до 01.01.2017 року розмір посадового окладу судді становив 16 000 гривень (10 х 1600 гривень мінімальної заробітної плати), з 01.01.2017 розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання також становить 16 000 гривень (10 х 1600 гривень).

Отже, вказаний розрахунок свідчить про незмінність розміру посадового окладу судді після зміни розрахункової величини, що свідчить про відсутність порушення гарантії судді, щодо його матеріального забезпечення.

Стосовно посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», Суд зазначає таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначив ЄСПЛ у вказаному рішенні, держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, як указав ЄСПЛ, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їхнього отримання.

У випадку спірних правовідносин держава не відмовляла позивачу у виплаті йому суддівської винагороди в розмірі, визначеному законодавством, а лише змінила підходи щодо застосування мінімальної заробітної плати як нижньої межі оплати праці, яка гарантується державою, для усіх без виключення працівників.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій, які є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 26.06.2019 у справі № 804/3789/17, від 25.07.2019 у справі № П/811/567/17, від 21.02.2020 у справі № 819/622/17, від 27.02.2020 у справі № 815/3907/17, від 05.03.2020 у справі № 820/2567/17, від 09.04.2020 у справі № 826/12172/17 і Суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі.

Щодо посилання скаржника на Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, колегія суддів зазначає таке.

Рішенням від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VІII втратила чинність 04.12.2018.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо недоплати позивачу суддівської винагороди за березень 2017 року.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Натомість Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Верховний Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 520/11431/18 та від 09.08.2019 у справі № 826/9404/17.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, в касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Перелік випадків, за яких здійснюється розподіл судових витрат наведений у статях 139 140 КАС України.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-IX та статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суді від 27.08.2019 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк